Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11221/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

учасники справи:

позивач - Міністерство оборони України,

представник позивача - Ковальчук І.В. (у порядку самопредставництва),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ",

представник відповідача - Козак В.Г. (у порядку самопредставництва); Борецька М.В. (у порядку самопредставництва); Алієв В.С. (у порядку самопредставництва),

за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону,

представник прокуратури - Толстореброва О.О.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 (головуючий суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 (головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/11221/20

за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України (далі - Міністерство)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (далі - Завод)

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 363 758, 56 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до Державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (назву якого змінено на Завод) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 363 758,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Завод всупереч умов укладеного державного контракту від 17.09.2007 № 247/2/7-08 (далі - Контракт) не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного виконання робіт, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2. контракту із Заводу підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 1 707 158,96 грн та штрафу у розмірі 656 599,60 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто із Заводу на користь Міністерства пеню у розмірі 1 707 158, 96грн та штраф у розмірі 656 599,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт порушення Заводом строків виконання робіт належним чином доведений та документально підтверджений. Міністерство має право на стягнення неустойки у заявленій до стягнення сумі. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання Заводу про зменшення розміру штрафних санкцій з підстав його недоведеності.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 змінено. Викладено його резолютивну частині у такій редакції.

"Позов Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства оборони України задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (ідентифікаційний код 07684556, адреса: 79040, м. Львів, вул. Авіаційна, 3) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6) грошові кошти: пеню 569 052, 98 грн. та штраф в сумі 218 866,53 грн. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" (ідентифікаційний код 07684556, адреса: 79040, м. Львів, вул. Авіаційна, 3) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (ідентифікаційний код 38326057, адреса: 79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20) судовий збір - 35 456,38 грн. (тридцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят шість гривень 38 копійок).

Видати наказ?.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що апеляційний суд погодився з висновком суд першої інстанції про доведення належним чином та документальне підтвердження порушення Заводом строків виконання робіт за Контрактом.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні клопотання Заводу про зменшення штрафних санкцій, посилаючись на те, що:

- Завод є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України під час проведення бойових дій на території України;

- порушення Заводом зобов`язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв`язку з відсутністю вини Заводу, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та з урахуванням того, що Завод має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснює розробку та виробництво відповідної техніки, виконує інші роботи для забезпечення обороноздатності, безпеки і захисту інтересів держави;

- враховуючи економічну ситуацію в країні, зважаючи на місце та специфіку покладених на Завод завдань та інші підприємства оборонно-промислового комплексу щодо ресурсного забезпечення Збройних Сил України в умовах війни та збройної агресії російської федерації проти України, розумним є зменшення фінансового навантаження на Завод, оскільки стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій суттєво підірве його фінансовий стан та призведе до збитковості його діяльності, що, у свою чергу, негативним чином впливає на загальну спроможність Заводу своєчасно виконувати державні замовлення та навіть продовжувати вести господарську діяльність в цілому, а в умовах особливого періоду та воєнного стану набуває особливого значення. Отже, захист прав Міністерства має забезпечуватись з дотриманням розумного балансу та врахуванням інтересу держави у стабільному функціонуванні оборонно-промислового комплексу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 220, частини першої статті 221, частини другої статті 218 ГК України, частини першої статті 613 та частини першої статті 900 ЦК України у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Від Міністерства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та думку прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.09.2007 Міністерством (замовник) та Державним підприємством "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (назву якого змінено на Завод; виконавець) укладено Контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи (ДКР).

Відповідно до умов укладеного Контракту, в редакції додаткової угоди від 23.06.2016 № 5, виконавець зобов`язується за завданням замовника виконати за державним оборонним замовленням (ДОЗ) з дотриманням законодавства ДКР та передати замовнику науково-технічну продукцію, отриману за результатами виконання ДКР (етапів, підетапів ДКР), а замовник - прийняти виконану ДКР та науково-технічну продукцію, створену за результатами виконання ДКР і оплатити їх. Виконання та приймання ДКР здійснюється згідно з календарним планом виконання робіт за Контрактом (додаток 1 до Контракту; далі - календарний план).

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни, затвердженого додатковою угодою від 19.02.2019 № 13, орієнтовна ціна підетапу 7.2 етапу 7 календарного плану виконання ДКР становить 9 379 994,27 грн, а термін виконання - 03.01.2020.

Судами встановлено, що спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням Заводом взятих на себе зобов`язань за Контрактом, а саме допустив прострочення встановленого Контрактом терміну виконання ДКР, що підтверджується листами 4762 Головного військового представництва Міністерства.

У свою чергу, Завод в обґрунтування несвоєчасного виконання зобов`язань за Контрактом посилався на зміну істотних обставин, яку сторони не могли передбачити, на підтвердження чого Заводом надано висновок Львівської торгово-промислової палати від 08.01.2020 № 19-08-9/14, з якого вбачається, що неможливість для Заводу виконання зобов`язань, передбачених Контрактом у строк до 03.01.2020, спричинено істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити, а тому терміни виконання етапу 7 можуть бути продовжені на не менш як 90 календарних днів, але у будь-якому випадку до повного виконання "Програми ЛКВ".

Листом від 13.01.2020 № 02-42/26 Завод направив Міністерству сертифікат № 4600-20-0004 про форс-мажорні обставини від 13.01.2020 № 19-08-16/28.

Листом від 23.01.2020 № 403/2/2/439 Міністерство повідомило Завод про відсутність підстав для продовження термінів виконання зобов`язань за Контрактом.

Також судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі № 910/1759/20 позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано Міністерство укласти додаткову угоду до Контракту, якою продовжено строк виконання етапу 7 Контракту до 29.05.2020.

Вказані рішення судів мотивовані тим, що згідно з висновком Львівської торгово-промислової палати від 08.01.2020 № 19-08-9/14, виконання зобов`язань за договором/контрактом у встановлені ним строки є неможливим через зміну істотних обставин, яку сторони не могли передбачити, та підтверджено, що терміни виконання етапу 7 календарного плану Контракту можуть бути продовжені на не менш як 90 календарних днів, але в будь-якому випадку до повного виконання "Програми ЛКВ". Згідно з пунктом 1.7 акта за результатами льотно-конструкторських випробувань модернізованого за другим варіантом відповідного обладнання, затвердженого 03.09.2020, льотно-конструкторські випробування закінчилися 29.05.2020. Отже, Заводом доведено зміну істотних обставин, які стали перешкодою для виконання зобов`язань у встановлені строки і вплинули на можливість своєчасного виконання ним зобов`язань за Контрактом та яку Завод не міг передбачити на момент укладення контракту та наявність підстав для продовження строку виконання етапу 7 Контракту до 29.05.2020.

При цьому, судами встановлено, що 08.12.2020 затверджено акт приймання-передачі науково-технічної продукції від 03.12.2020, створеної за результатами виконання робіт за підетапом 7.2 етапу 7 та етапу 7 в цілому календарного плану виконання ДКР Контрактом, отже роботи по етапу 7 були виконані 08.12.2020, що не заперечується сторонами.

Ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Апеляційним судом враховано, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Завод є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту відповідної техніки) під час проведення бойових дій на території України.

Суд апеляційної інстанції врахував, що порушення Заводом зобов`язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки, оскільки у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв`язку з відсутністю вини Заводу, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України з урахуванням того, що Завод є підприємством що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснює розробку та виробництво авіаційної техніки, виконує інші роботи для забезпечення обороноздатності, безпеки і захисту інтересів держави. Здійснення такої діяльності є одним із пріоритетних напрямків у забезпеченні оборони держави.

При вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафу апеляційним судом також враховано заперечення Прокурора та Міністерства, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях, однак враховуючи економічну ситуацію в країні, зважаючи на місце та специфіку покладених завдань на Завод та інші підприємства оборонно-промислового комплексу щодо ресурсного забезпечення Збройних Сил України в умовах війни та збройної агресії російської федерації проти України, тому апеляційний суд дійшов висновку, що розумним є зменшення фінансового навантаження на Завод, оскільки стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій суттєво підірве фінансовий стан Заводу та призведе до збитковості його діяльності, що, у свою чергу, негативним чином впливає на загальну спроможність підприємства своєчасно виконувати державні замовлення та навіть продовжувати вести господарську діяльність в цілому, а в умовах особливого періоду та воєнного стану набуває особливого значення. Отже, захист прав Міністерства має забезпечуватися з дотриманням розумного балансу та врахуванням інтересу держави у стабільному функціонуванні оборонно-промислового комплексу.

За таких обставин та користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню із Заводу, а саме пені до 569 052,98 грн та штрафу до 218 866,53 грн.

Як підставу для подання касаційної скарги Заводом визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 220, частини першої статті 221, частини другої статті 218 ГК України, частини першої статті 613 та частини першої статті 900 ЦК України у подібних правовідносинах.

З приводу цього Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини, а у даному випадку положень частини третьої статті 220, частини першої статті 221, частини другої статті 218 ГК України, частини першої статті 613 та частини першої статті 900 ЦК України.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, оскільки судами встановлено, що порушення Заводом строків виконання робіт належним чином доведений та документально підтверджений; Міністерство має право на стягнення неустойки у заявленій до стягнення сумі. Крім того апеляційним судом встановлено, що, у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв`язку з відсутністю вини Заводу, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.

Тобто судами попередніх інстанцій встановлено, що, у свою чергу, не спростовано доводами Заводу під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій так і касаційної скарги, відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

При цьому, саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову суду апеляційної інстанції, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 300 308 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський авіаційний завод "ЛДАРЗ" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 910/11221/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя О. Случ