Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.12.2020 року у справі №918/158/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 918/158/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
20.10.2020 (Миханюк М. В., Саврій В. А., Коломис В. В. ) та рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2020 (Войтюк О. В. ) у справі № 918/158/20

за позовом Рівненської міської ради до 1) Комунального підприємства "Реєстраційний центр "Полісся" Кузьмівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, 2) Виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, 3) Виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області, 4) Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація", 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" про визнання протиправними та скасування рішень, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Рівненська міська рада звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Реєстраційний центр "Полісся" Кузьмівської сільської ради Сарненського району Рівненської області (далі - Відповідач-1), Виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Відповідач-2), Виконавчого комітету Мирогощанської сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі - Відповідач-3), Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" (далі - Відповідач-4), Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" (далі - Відповідач-5) про: 1) визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відповідача-1 про державну реєстрацію за Відповідачем-4 права власності на будівлю, приміщення аптеки за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, майдан Незалежності, будинок 3, складовою частиною якого вказано навіс; 2) визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відповідача-1 про державну реєстрацію за Відповідачем-4 права власності на навіс, за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3; 3) визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відповідача-2 про державну реєстрацію змін права власності Відповідача-4 за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3, а саме зміни площі об'єкта з 41,6 на 28,8 м2; 4) визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відповідача-3 про державну реєстрацію за Відповідачем-5 права власності на навіс, за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3; 5) зобов'язання Відповідача-4 та Відповідача-5 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 48 м2 на Майдані Незалежності, 3 шляхом знесення навісу та приведення цієї земельної ділянки у стан, який існував до встановлення навісу.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що при прийнятті рішень про державну реєстрацію Відповідачами порушено норми статей 3, 5, 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також порушено права Позивача, як власника земельної ділянки під об'єктом, на який зареєстровано право власності. При цьому, Позивачем не надавалася земельна ділянка у власність чи користування Відповідачам-4 та 5, а навіс встановлено без дотримання норм чинного законодавства та без згоди власника земельної ділянки, а тому наявні підстави, передбачені статтею 152 ЗК України та статтею 391 ЦК України для зобов'язання Відповідачів-4 та 5 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 48 м2 на Майдані Незалежності, 3 шляхом знесення навісу та приведення цієї земельної ділянки у стан, який існував до встановлення навісу.

3. Позивачем 06.08.2020 подано в суд першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій, додатково до заявлених позовних вимог, Позивач просив: 1) припинити право власності Відповідача-4 на будівлю, приміщення аптеки, за адресою; Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3, складовою частиною якого вказано навіс, а; 2) закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна, на будівлю, приміщення аптеки за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3, складовою частиною якого вказано навіс, а; 3) припинити право власності Відповідача-4 та Відповідача-5 на навіс за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3; 4) закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна, на навіс за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, Майдан Незалежності, будинок 3.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.08.2020 заяву про збільшення позовних вимог залишено без розгляду. В задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення суду мотивовано тим, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним на скасування рішення (без припинення речового права), в даному випадку, не можуть забезпечити захисту порушеного права Позивача, а тому обраний Позивачем такий спосіб захисту свого порушеного права не є належним у розумінні положень чинного законодавства.

5.1. Щодо заяви Позивача про збільшення позовних вимог, то суд зазначив, що зі змісту документа вбачається, що це фактично є заявою про зміну предмету позову, оскільки доповнення немайнового позову іншими (додатковими) немайновими вимогами не є збільшенням розміру позовних вимог; під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві; збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру; під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Оскільки заява подана Позивачем після закінчення підготовчого засідання і суд в будь-якому випадку позбавлений можливості поновити пропущений процесуальний строк, який встановлений настанням певної події, а саме перехід розгляду справи по суті спору, тому заява Позивача підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2020 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

7. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судами попередніх інстанцій застосовано абзаци 1,2,3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності як належного способу захисту власника земельної ділянки без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №922/3130/19, №916/2464/19.

9. Суди попередніх інстанцій за відсутності правового висновку Верховного Суду неправильно застосували положення частин 2 та 3 статті 46 ГПК України у взаємозв'язку з положеннями пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020) та положеннями пункту 2 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в процесуальних відносинах щодо вирішення питання прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Позиція Відповідачів-1-4 у відзиві на касаційну скаргу

10. Відповідачі-1-4 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Позиція Відповідача-5 у відзиві на касаційну скаргу

11. Суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення без розгляду заяви Позивача про збільшення позовних вимог.

12. Попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним, оскільки визнання протиправним та скасування рішення (без припинення речового права) у даному випадку не може забезпечити захист порушеного права Позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

13. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

14. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

16. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

17. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач послався на те, що суди попередніх інстанцій за відсутності правового висновку Верховного Суду неправильно застосували положення частин 2 та 3 статті 46 ГПК України у взаємозв'язку з положеннями пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від
30.03.2020) та положеннями пункту 2 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в процесуальних відносинах щодо вирішення питання прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог (пункт 9 постанови).

17.1. При цьому, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо неможливості поновлення строків без відповідної заяви учасника справи, хоча законом передбачено автоматичне продовження строків подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.

18. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції не встановлено наявності висновків Верховного Суду щодо питання застосування наведених Позивачем норм права у подібних правовідносинах з урахуванням конкретних обставин справи. Відповідачами також не надано суду відомостей про наявність таких висновків Верховного Суду.

19. Перевіряючи доводи касаційної скарги Позивача, суд дійшов таких висновків.

20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.08.2020 Позивач звернувся в суд першої інстанції із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій, крім заявлених в позовній заяві 5-ти позовних вимог немайнового характеру, заявив додатково ще 4 немайнові вимоги (пункти 1,3 постанови). Отже, Позивачем заявлено ще 4 немайнові вимоги, які не заявлялася при зверненні з даним позовом.

21. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

21.1. ГПК України передбачає право позивача збільшити лише розмір позовних вимог. Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19 від 11.02.2020 у справі №902/1022/17).

21.2. Отже, доповнення немайнового позову ще кількома вимогами немайнового характеру є не збільшенням розміру позовних вимог, а пред'явленням нових (додаткових) позовних вимог.

21.3. Наведене вище виключає можливість розгляду поданої 06.08.2020 Позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

22. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

22.1. Касаційний суд зазначає, що таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом пред'явлення додаткових похідних вимог після порушення провадження у справі.

22.2. Можливість об'єднання декількох немайнових позовних вимог шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до вже поданого немайнового позову чинним ГПК України не передбачено.

23. Водночас, суд першої інстанції, надавши оцінку заяві Позивача, дійшов вірного висновку, що за своїм змістом така заява не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, а є заявою про зміну (доповнення) предмета позову.

24. Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

25. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.06.2020 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду (пункт 3 частина 2 статті 185 ГПК України).

26. Крім того, суд звертає увагу на те, що ~law44~ від
30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46,157,195,229,256,260,288,295,306,321,341,346,349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)."

26.1. Отже, процесуальний строк на подання заяви про зміну предмету і підстав позову віднесено ~law45~ від 30.03.2020 до процесуальних строків, що продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями).

26.2. Законом України №731-IX від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020, пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених Господарського процесуального кодексу України), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами Господарського процесуального кодексу України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".

Пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення ~law47~ від 18.06.2020 передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності ~law48~. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених ~law49~.

26.3. Частиною 1 статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

26.4. Оскільки відповідно до статті 119 ГПК України можливість поновлення процесуальних строків, встановлених законом ставиться в залежність від визнання причин пропуску строку поважними, про що має бути заявлено учасником справи, що також передбачено і вказаним вище законодавством щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто, подано відповідну заяву, тому, враховуючи, що, як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивачем не було заявлено про поновлення пропущеного процесуального строку на подання зазначеної заяви, то, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов вірного висновку про залишення без розгляду вказаної вище заяви Позивача про збільшення позовних вимог, поданої 06.08.2020.

27. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ГПК України не передбачено можливість повернення зі стадії розгляду справи по суті спору до стадії підготовчого засідання у зв'язку, в тому числі, із поданням Позивачем заяви в порядку пункту 2 частини 2 та частини 3 статті 46 ГПК України, крім випадків, визначених абзацом 2 частини 4 статті 46 ГПК України.

28. Отже, відсутні підстави вважати, що пунктом 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020) та пунктом 2 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-IX від 18.06.2020 передбачено автоматичне продовження строків подання заяви про збільшення розміру позовних вимог або заяви про зміну предмету позову.

29. З огляду на наведене, заперечення Відповідача-5, викладені у пункті 11 постанови, є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги у цій частині слід відхилити як необґрунтовані.

30. Водночас, у поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що Судами попередніх інстанцій застосовано абзаци 1,2,3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності як належного способу захисту власника земельної ділянки без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №922/3130/19, №916/2464/19 (пункт 8 постанови).

31. В постанові у справі №922/3130/19, висновком у якій скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, предметом розгляду були вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлові будівлі. За результатами розгляду спору у справі №922/3130/19 судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки оскаржуване рішення вже вичерпало свою дію шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому скасування зазначеного рішення, після внесення такого запису, не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача, оскільки не відбудеться нівелювання негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав та не призведе до відновлення його порушеного права (відсутній позитивний результат для позивача).

31.1. Переглядаючи справу №922/3130/19 у касаційному порядку, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та, скасовуючи оскаржувані судові рішення, вказав на те, що, зокрема, пред'явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, позивач скористався належним і ефективним способом захисту своїх прав, враховуючи те, що з 16.01.2020 до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було внесено зміни та виключено такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, та встановлено способи судового захисту порушених прав та інтересів особи як, зокрема, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а отже, обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту відповідного права та є цілком конкретним способом захисту порушеного права, який призведе до відновлення прав, що існували до їх порушення.

31.2. Отже, у справі №922/3130/19 констатовано правильність та ефективність обраного позивачем способу захисту, який кореспондується з приписами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції Закону №340-IX від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з
16.01.2020.

32. У справі №916/2464/19, на яку також скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, предметом розгляду були вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на 1/25 об'єкта нерухомого майна. За результатами розгляду спору у справі №916/2464/19 судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що міськрада звернулася до суду з позовною вимогою саме про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на 1/25 об'єкта спірного нерухомого майна, а не самого запису про реєстрацію відповідного права, а тому міськрадою невірно обрано спосіб захисту порушеного права у зазначеній частині, враховуючи, що оскаржуване рішення вже вичерпало свою дію фактом внесення до реєстру відповідного запису.

32.1. Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд справи, не погодився з такими висновками та, скасовуючи оскаржувані судові рішення, вказав на те, що, зокрема, у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, з 16.01.2020, тобто, на час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність використання позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

33. У даній справі №918/158/20, в якій скаржником подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій встановили, що предметом позову у справі є вимоги про визнання протиправними та скасування рішень, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

33.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Суди дійшли висновку, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, як вказали попередні судові інстанції, позовні вимоги про визнання протиправним на скасування рішення (без вимог щодо визнання, зміну чи припинення речового права) у даному випадку не може забезпечити захисту порушеного права Позивача, а тому такий спосіб захисту не є належним у розумінні положень чинного законодавства.

34. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій.

35. За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому статті 2 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1,2 статті 4 зазначеного Кодексу).

36. Отже, у розумінні наведених положень правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

37. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

37.1. Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

38. Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

39. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" вд 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

40. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17.

41. За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

42. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

43. Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

43.1. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

43.2. Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень у цій справі №918/158/20), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

43.3. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

43.4. Водночас, Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 наведено висновок про застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким пред'явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права, а тому суди дійшли помилкового висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора (без пред'явлення вимог щодо визнання, зміну чи припинення речового права) у даному випадку не може забезпечити захисту порушеного права Позивача.

44. Суди попередніх інстанцій не врахували, що, у даному випадку, цей спір слід розглядати як спір, пов'язаний із захистом права власника земельної ділянки на розпорядження такою ділянкою, оскільки позов заявлено Позивачем для захисту прав та законних інтересів саме на земельну ділянку, на якій розташовано зареєстроване як об'єкт нерухомості майно. Тобто, предметом спору є порушення права землевласника з боку Відповідачів, а не сам навіс, як об'єкт речового права, а тому відсутні підстави вважати, що даний спір пов'язаний з порушенням цивільних прав на цей об'єкт. В даному випадку, Позивачем не оспорюється право на майно, а тому вирішення питання щодо визначення подальшої долі майна (в тому числі скасування рішення про державну реєстрацію права власності), залежить від вирішення питання по суті спору, зокрема, встановлення обставин, пов'язаних з віднесенням спірного майна до нерухомості або до переліку об'єктів, які не підлягають державній реєстрації, що буде наслідком для визначення правомірності здійснення реєстраційних дій щодо цього майна.

45. Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, пред'явивши позов про скасування рішення державного реєстратора, Позивач скористався неналежним і неефективним способом захисту своїх прав.

46. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем, крім вимоги про скасування рішення державного реєстратора, пред'явлено вимоги про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, на що суди попередніх інстанцій не звернули увагу з точки зору захисту (відновлення) порушеного права Позивача, саме як землевласника.

47. Крім того, абзацом 12 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

48. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що Позивачем, у даному випадку, обрано належний спосіб захисту, тому погоджується з доводами скаржника про те, що в разі задоволення пред'явленого ним позову буде відновлено порушене право Позивача, як власника земельної ділянки, оскільки сам об'єкт реєстрації не є предметом спору.

49. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення пред'явлених позовних вимог через обрання Позивачем неналежного способу захисту є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

50. З огляду на наведене, заперечення Відповідача-5, викладені в пункті 12 постанови, є необґрунтованими, а з доводами касаційної скарги у цій частині слід погодитися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. В силу приписів статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

53. Оскільки суди попередніх інстанцій не здійснили розгляд справи по суті позовних вимог, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам, а також належності та ефективності способу захисту, з урахуванням законодавчих змін, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України), враховуючи повноваження касаційної інстанції, визначені статтею 310 ГПК України, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню.

54. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти законне рішення.

Щодо судових витрат

55. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 12.08.2020 у справі №918/158/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.