Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.04.2018 року у справі №907/382/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Київ

справа № 907/382/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.09.2017 (головуючий Йосипчук О.С., судді: Васьковський О.В. і Ремецькі О.Ф.)

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 (головуючий Данко Л.С., судді: Галушко Н.А. і Орищин Г.В.)

у справі № 907/382/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - Залізниця)

до: 1) державного підприємства "Славутське лісове господарство" (далі - Підприємство);

2) Закарпатської митниці Державної фіскальної служби (далі - Митниця),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області (далі - Управління);

2) Закарпатська обласна державна адміністрація (далі - Адміністрація),

про стягнення 430 386,20 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Залізниця звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до Підприємства та Митниці за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2, - Управління про стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів у сумі 430 386,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство відправило зі станції Славута Південно-Західної залізниці вагони № 68823178, № 60441938 з вантажем "деревина паливна". Разом з тим вказані вагони простоювали на станціях Львівської залізниці з 15.05.2016 по 02.11.2016. При цьому під час простою вагонів, а також здійснення працівниками Закарпатської митниці митних процедур щодо перевірки зазначеного вантажу Залізниця здійснювала вивантаження та завантаження вантажу у зазначені вагони, зважування вантажу у вагонах, що, на думку Залізниці, є підставою для відшкодування Підприємством на користь Залізниці витрат, пов'язаних із здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів, що також передбачено статтею 218 Митного кодексу України (далі - МК України).

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 10.05.2017, залучено до участі у справі третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2, - Адміністрацію.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- акти загальної форми ГУ-23 №№ 899, 2541, 579, 22, 710, 2540, 580, 29, 4582 мають певні дефекти їх оформлення;

- акти загальної форми як юридичне явище, що породжує відповідальність вантажовласника за затримку вагонів, зважаючи на Правила користування вагонами, складаються у випадку затримки вагонів з вини вантажовласника, а затримка вагонів сталася не через порушення Підприємством правил перевезення, а внаслідок протиправних дій Закарпатської митниці.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Залізниці 179 270,28 грн. нарахованих платежів за час затримки вагонів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги про стягнення суми додаткових витрат за час затримки вагонів у розмірі 179 270,28 грн. є обґрунтованими, доведеними та заявленими без пропуску позовної давності, а в іншій частині позовні вимоги заявлені з пропуском позовної давності.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно визначено дату початку перебігу позовної давності.

Від Залізниці також надійшли клопотання, в яких вона просить врахувати позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02.05.2018 у справі № 927/526/17 та від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 12.05.2016 та 13.05.2016 Підприємством завантажено вантаж: "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хворосту або в аналогічних видах" (Штабеля) у вагон № 68823178 по накладній № 490383 та вагон № 60441938 по накладній № 491878, із зазначенням, відповідно: кількість місць: 6 (шість), масою: 38 000 кг та 42 000 кг для перевезення залізничним транспортом за маршрутом зі станції відправлення: Славута Південно-західної залізниці - перетин кордону станція Захонь (Угорщина /Венгрия/ МАВ) (Zahony, Hungary MAV), вантажоодержувач: Вена, Австрія, фірма "Пізец ГмбХ" Австрія (Wein Gottweiherg-1, Austria), що підтверджується СМГС - накладними № 341408, оформленими вантажовідправником за правилами ЦІМ/УМГС.

Вагони № 68823178 та № 60441938 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хворосту або в аналогічних видах" (Штабеля), не перетнувши митного кордону України, на станції Батьово Львівської залізниці були відчеплені від рухомого складу для проведення огляду, на підставі заявок Закарпатської митниці ДФС № 05/16, Митного поста "Залізничний" відділ митного оформлення № 4 (Батєво) № 07/16 від 16.05.2016 та подано для здійснення митного огляду (переогляду) на ділянку митного контролю на підставі статей 338, 325 МК України. Про затримку вказаних вагонів станцією Батьово Львівської залізниці складено акти загальної форми ГУ-23 від 15.05.2016 №№ 10921, 10923 та відправлено телеграфні повідомлення від 15.05.2016 №№ 77, 83 на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника.

Під час здійснення працівниками Закарпатської митниці ДФС митного оформлення вантажу (заявка ВМО № 2 м/п "Залізничний" від 09.06.2016 № 07-70-61/31/058 та згідно із заявкою ВМО № 2 м/п "Залізничний" від 15.06.2016 № 07-70-61/60/064, заявки Митного поста "Залізничний" Відділ митного оформлення від 16.06.2016 № 4, № 48/16, листа Закарпатської ДФС від 17.08.2016 № 07-70-61/34/2114 "Щодо направлення вагонів") Залізниця на виконання заявок Закарпатської митниці ДФС здійснювала переміщення вагонів № 68823178 та № 60441938 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод, полін, сучків, в'язанок хворосту або в аналогічних видах" на станцію Батьово, станцію Чоп та станцію Ужгород для митного огляду, а саме вивантаження та завантаження вантажу, зважування вантажу у вагонах № 68823178 та № 60441938. 21.07.2016 зазначені вагони були відправлені на станцію Чоп Львівської залізниці для вивантаження вантажу через складання протоколу про порушення митних правил, що підтверджується актом проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу складеним 31.05.2016.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 430 386,20 грн. нарахованих платежів за час затримки вагонів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акти загальної форми ГУ-23 №№ 899, 2541, 579, 22, 710, 2540, 580, 29, 4582 мають певні дефекти їх оформлення, а також з того, що акти загальної форми як юридичне явище, що породжує відповідальність вантажовласника за затримку вагонів, зважаючи на Правила користування вагонами, складаються у випадку затримки вагонів з вини вантажовласника, при цьому затримка вагонів сталася не через порушення Підприємством правил перевезення, а внаслідок протиправних дій Закарпатської митниці.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відносини перевезення вантажів Залізницею з переміщенням його через митний кордон регламентуються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), МК України, Статутом, Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) та іншими підзаконними актами.

Відповідно до статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Статтею 46 Статуту передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами залізниці вноситься плата, порядок визначення плати за користування вагонами та звільнення від зазначеної плати встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 № 113.

Правилами користування вагонами і контейнерами передбачено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності (далі вантажовласники) вносять плату.

Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями. Відомість плати за користування вагонами (контейнерами) складається у трьох примірниках два для залізниці і один для вантажовласника, окремо для вагонів і для контейнерів.

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Положеннями Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 за № 317 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356, встановлені розміри зборів за зберігання вантажів, тобто збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Згідно з частиною другою статті 17 Статуту умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

Відповідно до пунктів 10, 12, 13 Правил користування вагонам і контейнерами станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Внесення плати за користування вагонами і контейнерами здійснюється в порядку, передбаченому Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085.

У пункті 16 Правил користування вагонами і контейнерами визначені випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. Митні процедури не входять до цього переліку.

Відповідно до статті 119 Статуту плата вноситься за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Частиною п'ятою статті 338 МК України передбачено, що огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Згідно з частиною другою статті 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Главою 32 МК України врегульовано митні формальності на залізничному транспорті. Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи. Таким чином, дії щодо здійснення митницею митного огляду після митного оформлення, є митними формальностями.

Спільним наказом Державної митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 № 1019/1143 "Про затвердження інструкцій про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України" регламентуються дії працівників митниці та працівників залізниці.

Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Залізницею на підставі актів загальної форми, які складено відповідно до приписів чинного законодавства, що регулюють вказані правовідносини, було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плату за маневрову роботу, які були виконані Залізницею через затримку вагонів, тому акти загальної форми прийняті апеляційним судом як належні докази, оскільки вони містять достатню інформацію щодо затримки вагонів, у зв'язку з проведенням митного огляду, зокрема щодо часу затримки та розрахунку суми додаткових платежів за період простою вагонів, та є належними доказами понесення Залізницею додаткових витрат, що пов'язані з митними формальностями, оскільки ними, в сукупності із іншими доказами, в достатній мірі підтверджено облік часу користування вагонами (час перебування вагонів у пунктах навантаження, вивантаження та на під'їзних коліях) та нарахування плати за користування ними.

При цьому плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Згідно з § 2 статті 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) перевірка вантажу на шляху перевезення може здійснюватися за умовами, передбаченими митними правилами.

Відповідно до частини першої статті 4 МК України митний контроль сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Тобто митні формальності - це сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Таким чином, виходячи з того, що Підприємство є вантажовласником, якому Залізниця надає послуги, передбачені Статутом, дії щодо здійснення Закарпатською митницею ДФС митного огляду під час митного оформлення є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення статті 218 МК України.

Обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до частини шостої статті 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з перевезеннями вантажів у закордонному або міждержавному сполученні, порядок пред'явлення позовів та позовна давність встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У зв'язку з відсутністю в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) положень щодо строків подання залізницею позовів до вантажовідправників до спірних відносин застосуються норми національного законодавства.

Згідно з частиною п'ятою статті 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За загальними правилами, в силу статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, статтею 137 Статуту передбачено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані протягом 6 місяців.

Статутом встановлюється порядок обчислення цього строку у випадках, які не стосуються стягнення штрафу за невиконання плану перевезень, з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Враховуючи положення підпункту 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, підпункту 26.6 пункту 26 Додатка 1 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), пункту 10 § 2 статті 39 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) моментом, з якого розпочинається сплив позовної давності у даному спорі, є час вивантаження вагонів і закінчення нарахування платежів і зборів, а саме дата складання відповідного акта загальної форми.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява датована 15.03.2017, подана Залізницею до місцевого господарського суду (надіслана поштою) згідно з відтиском поштового штампу на конверті - 03.04.2017, зазначена дата 03.04.2017 також підтверджується фіскальним чеком, наявним у матеріалах справи.

Перебіг шестимісячної позовної давності починається саме з дня настання події, що стала підставою для подання позову, відтак день складання актів загальної форми ГУ-23, є датою початку перебігу позовної давності.

Проаналізувавши надані Залізницею акти загальної форми, апеляційний суд дійшов висновку, що по актах загальної форми ГУ-23 від 15.05.2016. № 10921, від 15.05.2016 № 22, від 15.05.2016 № 10923, від 16.05.2016 № 29, від 15.05.2016 № 4573, від 17.05.2016 № 4582, від 16.06.2016 № 746, від 18.08.2016 № 580, від 18.08.2016 № 579, від 15.09.2016 № 2541, від 15.09.2016 № 2540 Залізницею заявлено позовні вимоги з пропуском позовної давності і вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Апеляційним судом встановлено, що 24.08.2016 вантаж з вагону № 60441938 вивантажено та завантажено у вагон 02.09.2016, що підтверджується актом загальної форми ГУ-23 № 2538, складеним станцією Ужгород Львівської залізниці 24.08.2016. Вантаж з вагону № 68823178 вивантажено та завантажено у вагон 28.08.2016, що підтверджується актом загальної форми ГУ-23 № 2539 станції Ужгород Львівської Залізниці. Платежі за неправильне зазначення маси вантажу у накладних ЦІМ/УМГС № 341408 Залізницею не нараховувалися, позовні вимоги в цій частині не заявлялися.

Не є предметом позовних вимог та судового розгляду долучений Залізницею до справи акт загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 800, який подібний за змістом до акта від 20.10.2016 № 899. Крім того, на акт від 20.10.2016 № 800 Залізниця не посилається ані у позовній заяві, ані у додаткових поясненнях, ані у розрахунках до позову.

Що ж до актів загальної форми ГУ-23 від 19.10.2016 № 710 та від 20.10.2016 № 899, то апеляційним судом встановлено, що Залізницею позовну давність за цими актами не пропущено, і вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас апеляційним судом зазначено, що акт загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 містить інформацію про те, що вагони № 68823178 та № 60441938 простоюють на місцях загального користування в очікуванні подачі на п/к "Закарпатінтерпорт" для вивантаження вилученого вантажу. Початок затримки: 20.10.2016 15.00. Вагони подано: 29.10.2016 о 7.00. Вантаж вивантажено: 02.11.2016 18.00. Затримка складає: 315.10 год.

Також з цього акта вбачається, що "Загальна затримка вагона № 68823178 - 4 008,45 год., тобто 167 діб, Залізницею зазначено 169 діб, за що нараховано 146 476,70 грн.; вагона № 60441938 - 3 967,10 год., а це 165 діб, Залізницею зазначено 168 діб, за що нараховано 144 928,80 грн.". Оскільки Залізницею не доведено належними та допустимими доказами затримки вагонів по станції Чоп починаючи з 20.10.2016, відповідно, вагона № 68823178 протягом 169 діб, а вагона № 60441938 протягом 168 діб, то апеляційний суд дійшов висновку, що платежі, нараховані у розмірі 146 476,70 грн. та у розмірі 144 928,80 грн., не можуть братися до уваги та розрахунку. Крім того, відсутні посилання на відповідні акти станції Чоп, крім акта № 899 від 20.10.2016, у розрахунках розміру нарахувань.

При цьому апеляційним судом взято до уваги затримку вказаних вагонів по станції Чоп Львівської залізниці з 20.10.2016 по 02.11.2016 протягом 315.10 год. (13 діб): отже, платежі за затримку вагонів № 60441938 та № 68823178, з вантажем 35 т та 38 т - протягом 315,10 год.; користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах № 60441938 та № 68823178, як зазначено в акті загальної форми від 20.10.2016 № 899, - протягом 9 діб; маневрову роботу з двома вагонами, збір за участь представника залізниці, збір за подачу/забирання, телеграфне повідомлення, вантажно-розвантажувальні роботи засобами МЧ-1 Львів, та в підсумку встановлено, що належні до стягнення нарахування складють 101 714,48 грн., а не 205 869,96 грн., як стверджує Залізниця.

Нижче у цьому ж акті зазначено "Тариф Батьово-Чоп, Чоп-Батьово, Батьово-Ужгород, Ужгород-Батьово, Батьово-Чоп", при цьому відсутні посилання на відповідні акти загальної форми та дату їх складання, до яких цей запис має відношення, як і не зазначено, що акт № 899 є додатком до якогось іншого акта, який складався раніше. Разом з тим у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (акти загальної форми та/або інші акти), які б підтверджували маневрову роботу з вищевказаними двома вагонами 20.10.2016 від станції Батьово до станції Чоп, від станції Чоп до станції Батьово, від станції Батьово до станції Ужгород, від станції Ужгород до станції Батьово, від станції Батьово до станції Чоп.

У всіх інших випадках працівниками станції Чоп, Батьово та Ужгород Львівської залізниці складалися відповідні акти загальної форми ГУ-23, нараховувалися відповідні платежі.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загальна сума належних Залізниці платежів складає 179 270,28 грн. (77 555,80 грн. за актом загальної форми ГУ-23 № 710 від 19.10.2016 + 101 714,48 грн. за актом загальної форми ГУ-23 № 899 від 20.10.2016 ).

Однак, Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції щодо акта загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899, оскільки згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Відтак обставини викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин.

Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою, що в акті загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 зазначено, крім останнього часу затримки вагонів (315.10 год.), й загальний час затримки вагонів (4 008.45 год. та 3 967.10 год.), за який і було здійснено Залізницею нарахування відповідних платежів. Також у вказаному акті визначено час затримки у годинах, а не подобово, тому зазначення у розрахунках іншої кількості діб з сумою нарахованого платежу, яка відповідає сумі платежу визначеної в акті, не може бути підставою для відмови у задоволенні таких вимог, оскільки відповідно до законодавства обставини, встановлені саме в акті загальної форми, є підставою для матеріальної відповідальності.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, які обґрунтовуються актом загальної форми, може бути невідповідність такого акта вимогам законодавства, а, як встановлено судом апеляційної інстанції, акт загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 оформлений відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи, що позовна давність за вимогами по акту загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 Залізницею не пропущена, а обставини, викладені в ньому, підтверджено матеріалами справи та є підставою для матеріальної відповідальності Підприємства, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково здійснив перерахунок по акту загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 щодо стягнення нарахованих платежів у частині 101 714,48 грн., тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині, а саме стягнення з Підприємства на користь Залізниці 300 630,80 грн. нарахованих платежів за актом загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою та другою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв'язку з тим, що суд частково задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції у справі в частині стягнення нарахованих платежів за актом загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 з прийняттям у скасованій частині нового рішення про задоволення позовних вимог у частині нарахованих платежів за актом загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 у розмірі 300 630,80 грн., а в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, суд покладає на Підприємство витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги у розмірі 5 967,73 грн.

Керуючись статтями 129, 308, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 907/382/17 скасувати в частині стягнення нарахованих платежів за актом загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899. У цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у частині нарахованих платежів за актом загальної форми ГУ-23 від 20.10.2016 № 899 у розмірі 300 630,80 грн.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі № 907/382/17 залишити без змін.

4. Стягнути з державного підприємства "Славутське лісове господарство" на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" 5 967,73 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суді Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко