Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2018 року у справі №910/121/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/121/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

від позивача - Мірошника С.Б. (адвокат),

від відповідача - Зоріної О.В. (адвокат),

від третьої особи - Костюченко І.В. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Національний кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 (суддя Сташків Р.Б.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 (Андрієнко В.В. - головуючий, судді Дідиченко М.А., Мартюк А.І.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Промпостач"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 26793563,32 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Промпостач"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

про визнання припиненими зобов'язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний кредит", Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Промпостач" (далі - ТОВ "Поділля Промпостач", позичальник) про стягнення 26793563,32 грн. заборгованості та санкцій за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015 (далі - кредитний договір №05.1-6ю/2015/2-1).

Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1.

В подальшому, у березні 2017 року ТОВ "Поділля Промпостач" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ПАТ "Банк Національний кредит" про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1.

Зустрічна позовна заява обґрунтовується тим, що згідно умов укладеного кредитного договору Банк був зобов'язаний задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави за договором застави майнових прав №04-1639/1-1 від 28.01.2015, та лише за умови недостатності коштів, отриманих у результаті звернення стягнення на предмет застави міг би звернутися до відповідача, а оскільки заставних коштів було достатньо, позичальник вважає свої зобов'язання за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1 припиненими у зв'язку з їх повним погашенням заставою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 15, 16, 204, 599, 626, 629, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статей 1, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, статей 74, 76, 86, 236 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, з урахуванням яких суди дійшли висновку про відсутність порушених прав Банку, оскільки у пункті 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 позивач добровільно погодився та зобов'язався виконувати такий порядок стягнення - спочатку на заставу, і лише після здійснення звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів, отриманих у результаті такого звернення, кредитор набуває право вимоги до позичальника, а з огляду на відсутність звернення позивачем стягнення на заставу, надану у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1, позивач ще не набув права вимоги до відповідача щодо примусового виконання останнім зобов'язань за цим кредитним договором. В свою чергу, відмова у зустрічному позові мотивована недоведеністю припинення зобов'язань позичальника виконанням, проведеним належним чином, так як матеріали справи не містять доказів фактичного здійснення Банком звернення стягнення на заставлені майнові права або перерахування позичальником коштів у погашення зобов'язань за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, 16.02.2018 ПАТ "Банк Національний кредит" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 526, 530, 610, 611, 629, 1054 ЦК, статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) пунктом 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 передбачено право, а не обов'язок Банку на примусове стягнення заборгованості за кредитом за рахунок предмета застави; 2) апеляційний суд дійшов помилкового висновку про передчасність заявлених Банком позовних вимог, оскільки наявними у справі документами підтверджується недостатність грошових коштів на рахунку ТОВ "Поділля Промпостач" (залишок коштів станом на 05.06.2015 - 0 грн.) та, як наслідок, неможливість звернути стягнення на предмет застави - майнові права вимоги отримання позичальником грошової виручки за договорами поставки №1 від 12.01.2015 та №3 від 16.01.2015, укладеними з ТОВ "КАРС" та ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ"; 3) Банку з 31.08.2015 (з дня початку процедури ліквідації) заборонено скористатися правом звернути стягнення на предмет застави шляхом договірного списання коштів, тим більше, що незважаючи на направлений позичальнику лист-вимогу ПАТ "Банк Національний кредит" №04-11/3721 від 09.12.2016 про усунення порушення та повернення заборгованості за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1, цей лист залишено без реагування, заборгованість добровільно не погашено та предмет застави в рахунок її погашення не передано Банку згідно з пунктом 1.4 цього кредитного договору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях на касаційну скаргу просить її задовольнити з тих підстав, що оскаржувані рішення унеможливлюють своєчасне отримання Банком, строк процедури ліквідації в якому визначено до 31.08.2018, грошових коштів від примусового виконання рішення, що призвело до зменшення ліквідаційної маси, чим створюються передумови для порушення економічних інтересів держави.

ТОВ "Поділля Промпостач" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за умовами кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 ПАТ "Банк Національний кредит" зобов'язався надати ТОВ "Поділля Промпостач" на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 13528000 грн., та терміном повернення до 23.12.2015 (у редакції договору про внесення змін від 06.04.2015), а ТОВ "Поділля Промпостач" зобов'язався належним чином виконувати всі умови кредитного договору та виконувати взяті на себе цим договором зобов'язання, зокрема, але не виключно: повертати в строки, обумовлені кредитним договором, кредит; сплачувати відсотки за користування кредитом; у випадку порушення умов договору сплачувати Банку санкції.

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає з позичальником: договір застави майнових прав вимоги отримання грошової виручки за договором поставки №3 від 16.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ", заставною вартістю 53103595,35 грн.; договір застави майнових прав вимоги отримання грошової виручки за договором поставки №1 від 12.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ "КАРС", заставною вартістю 39783530 грн.

Згідно з умовами договору застави майнових прав №04-1639/1-1 від 28.01.2015 (далі - договір застави №04-1639/1-1) предметом застави є майнове право вимоги отримання грошових коштів за договором поставки №3 від 16.01.2015, що укладений між позичальником та ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ", в сумі 27354817,88 грн.; заставою відповідно до пункту 1.2 цього договору забезпечується, зокрема, повернення кредиту, сплата відсотків та санкцій за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 при настанні строку повернення кредиту позичальник протягом одного місяця з дня настання такого строку має право прийняти рішення про передачу кредитору заставлених майнових прав вимоги, вказаних в пункті 1.3 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 в рахунок погашення заборгованості по кредиту. Кредитор зобов'язаний прийняти вказані права вимоги в рахунок погашення заборгованості по кредиту за вартістю зазначеною в пункті 1.3 даного кредитного договору, але не більше суми заборгованості по кредиту.

Пунктом 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 передбачено, що право на примусове стягнення заборгованості виникає у кредитора лише у разі, якщо позичальник протягом строку зазначеного в пункті 1.4 цього договору не скористається правом, вказаним в пункті 1.4 цього договору, і лише після здійснення кредитором звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів, отриманих у результаті такого звернення.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору дійшли висновку про передчасність заявлених Банком позовних вимог, оскільки кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1 визначено різні строки виконання відповідачем своїх зобов'язань - добровільні строки окремо, та окремо примусовий строк у відповідності до пункту 1.5 цього кредитного договору: якщо позичальник протягом строку, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, не передасть позивачу предмет застави добровільно, то лише після здійснення позивачем звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів, отриманих у результаті такого звернення, Банк отримує право пред'являти вимоги про примусове стягнення цих коштів з позичальника. При цьому апеляційний суд зауважив, що після здійснення звернення стягнення на предмет застави та за умови недостатності коштів, отриманих у результаті такого звернення, позивач за первісним позовом не позбавлений права пред'явити відповідний позов.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 12 та частини 3 статті 13 ЦК особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з частинами 1, 3 статті 16 та частиною 1 статті 20 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 цього Кодексу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, частиною 3 статті 1 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, встановлено, що угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналогічна норма міститься у частині 4 статті 4 ГПК в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017 (на час прийняття рішення від 21.06.2017), господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 1, 4 статті 269 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В порушення вимог статей 43, 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, і статей 269, 282 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надано належної правової оцінки умовам пунктів 1.4, 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 в їх сукупності, внаслідок чого судами взагалі не було відхилено і не спростовано викладені у поясненнях від 02.06.2017 та апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що: 1) пунктом 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 передбачено право, а не обов'язок Банку на примусове стягнення заборгованості за кредитом за рахунок предмета застави; 2) лист-вимогу ПАТ "Банк Національний кредит" №04-11/3721 від 09.12.2016 про усунення порушення та повернення заборгованості за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1 залишено ТОВ "Поділля Промпостач" без реагування, заборгованість ним добровільно не погашено та предмет застави в рахунок її погашення не передано позичальником Банку, як це передбачено пунктом 1.4 цього кредитного договору.

Колегія суддів вважає, що зміст пункту 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 у частині послідовності дій Банку щодо початкового звернення стягнення на предмет застави за умови попереднього прийняття відповідачем рішення про передачу кредитору заставлених майнових прав вимоги, що цілком залежить виключно від добросовісності позичальника, та подальшої, у разі недостатності отриманих від такого звернення коштів для погашення кредитної заборгованості, реалізації Банком права на примусове стягнення боргу в судовому порядку, переконливо свідчить про те, що цей пункт по суті спрямований на відмову Банку від звернення до господарського суду, що в розумінні частини 3 статті 1 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, є неприпустимим.

При цьому, судами залишено поза увагою суперечливе встановлення у пункті 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 умов виникнення у Банку права на примусове стягнення заборгованості з позичальника - що за умов наявного зловживання позичальником своїм правом на прийняття рішення про передачу кредитору заставлених майнових прав вимоги, підтвердженням чого може бути залишення без реагування листа-вимоги ПАТ "Банк Національний кредит" №04-11/3721 від 09.12.2016 про усунення порушення та повернення заборгованості за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1, виключає можливість судового захисту майнових прав ПАТ "Банк Національний кредит" як шляхом звернення стягнення на предмет застави, так і шляхом стягнення заборгованості в судовому порядку.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що згідно зі статтею 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Реалізація заставлених майнових прав відбувається у порядку, встановленому Законом України "Про заставу", згідно зі статтею 23 якого при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

З урахуванням вказаних норм законодавства судам необхідно було надати належну правову оцінку положенням пунктів 1.4, 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 та пунктів 4.1, 4.2 договору застави №04-1639/1-1 щодо права, а не обов'язку Банку звернути стягнення на предмет застави у разі порушення позичальником умов кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 та щодо реальної можливості задоволення заставодержателем своїх вимог за рахунок предмета застави одним зі способів на його вибір (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №910/5748/15-г та від 14.12.2016 у справі №925/2011/14).

Водночас, судами безпідставно не взято до уваги твердження скаржника про те, що наявними у справі документами підтверджується недостатність грошових коштів на рахунку ТОВ "Поділля Промпостач", оскільки станом на 05.06.2015 (дата запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит") залишок коштів становив 0 грн., як наслідок, неможливо було звернути стягнення на предмет застави - майнові права вимоги отримання позичальником грошової виручки за договорами поставки №1 від 12.01.2015 та №3 від 16.01.2015, укладеними з ТОВ "КАРС" та ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ".

Викладеним вище спростовується висновок апеляційного суду про те, що оскільки позивачем не було звернуто стягнення на заставу, надану у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1, позивач ще не набув права вимоги до відповідача щодо примусового виконання останнім зобов'язань за цим договором.

Водночас, судами не враховано того, що з 08.06.2015 та з 31.08.2015 у ПАТ "Банк Національний кредит" було введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру ліквідації цього банку відповідно (а.с.47, 61 том 1), в зв'язку з чим, зважаючи на визначення пунктом 1.1.1 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 (в редакції договору про внесення змін №3 від 06.04.2015) кінцевого терміну повернення кредиту - до 23.12.2015, на спірні правовідносини поширюється дія спеціального закону, а саме Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452-VI).

Так, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 37 та пункту 4 частини 1 статті 48 Закону №4452-VI (в редакції від 19.11.2016, чинній на час пред'явлення позову в даній справі) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Отже, на відміну від пункту 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1, Закон №4452-VI жодним чином не обмежує право уповноваженої особі Фонду заявляти від імені Банку до суду позови про стягнення заборгованості позичальників перед Банком.

Водночас, згідно з частиною 2 та пунктом 6 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI (в редакції від 08.03.2015, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний кредит") протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 38 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Проте, судами попередніх інстанцій помилково не з'ясовано того, чи вживалися Уповноваженою особою Фонду заходи щодо перевірки кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 від 28.01.2015 на предмет виявлення ознак його нікчемності та направлення відповідного повідомлення позичальнику з огляду на суперечливі положення пунктів 1.4, 1.5 цього договору, які, на думку позивача, взагалі позбавляють його можливості реалізувати право на звернення до суду.

За наведених обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок судів про відсутність порушених прав Банку на примусове стягнення заборгованості за кредитним договором №05.1-6ю/2015/2-1, що свідчить про передчасність відмови у задоволенні первісного позову.

З огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а Банком судові рішення не оскаржуються в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то колегією суддів законність і обґрунтованість зазначених рішень у цій частині не перевіряється.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що пунктом 1.5 кредитного договору №05.1-6ю/2015/2-1 передбачено право, а не обов'язок Банку на примусове стягнення заборгованості за кредитом за рахунок предмета застави;

Також заслуговують на увагу аргументи позивача та третьої особи про помилковість висновку апеляційного суду щодо передчасності заявлених Банком позовних вимог, які (аргументи) обґрунтовуються тим, що наявними у справі документами підтверджується недостатність грошових коштів на рахунку ТОВ "Поділля Промпостач" (залишок коштів станом на 05.06.2015 - 0 грн.) та, як наслідок, неможливість звернути стягнення на предмет застави - майнові права вимоги отримання позичальником грошової виручки за договорами поставки №1 від 12.01.2015 та №3 від 16.01.2015, укладеними з ТОВ "КАРС" та ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ".

Наведеним повністю спростовуються необґрунтовані доводи ТОВ "Поділля Промпостач", що наведені у відзиві на касаційну скаргу.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги передчасні посилання скаржника та Фонду на статтю 46 Закону №4452-VI в обґрунтування доводів про те, що Банку з 31.08.2015 (з дня початку процедури ліквідації) заборонено у місячний термін після настання 23.12.2015 строку повернення кредиту скористатися правом звернути стягнення на предмет застави шляхом договірного списання грошових коштів, оскільки в цій статті йдеться, зокрема, про заборону припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін кредитного договору (у тому числі шляхом договірного списання), тоді як предметом договору застави майнових прав №04-1639/1-1 від 28.01.2015 фактично є грошові кошти іншого суб'єкта господарювання (ТОВ "ВОСТОКІМПОРТ"), доказів надходження яких на рахунок ТОВ "Поділля Промпостач" матеріали справи не містять та сторонами не надано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій в частині вимог первісного позову не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 43, 84 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 4, 86, 269, 282 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав вимог первісного позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість первісного позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права (статті 33, 43, 84 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, статті 4, 86, 269, 282 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд в частині первісного позову, з урахуванням статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Національний кредит" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 у справі №910/121/17 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову, а справу передати на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення та постанову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков