Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.10.2020 року у справі №904/82/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/82/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Вилегжаніна М. В.,

за участю представників сторін:

прокуратури - Голуба Є. В.,

позивача - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 (судді: Орєшкіна Е. В. - головуючий, Широбокова Л. П., Кузнецова І. Л. ) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 (суддя Васильєв О. Ю.) у справі

за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до Петропавлівської районної державної адміністрації та фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2019 року заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру) з позовом до Петропавлівської районної державної адміністрації (далі - Петропавлівська РДА) та фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича (далі - ФОП Марков Д.

О.) про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Петропавлівської РДА "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" від 24.12.2015 № Р-530/0/350-15 (далі - розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 5,0951 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1009, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (далі - Дмитрівська сільрада), укладеного 29.01.2016 між Петропавлівською РДА та ФОП Марковим Д. О., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2016, номер запису - 13639820 (далі - договір оренди від 29.01.2016); зобов'язання ФОП Маркова Д. О. повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 5,0951 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:1009, орієнтовною ринковою вартістю 1 501 000 грн, на території Дмитрівської сільради, у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому ФОП Марков Д. О. одержав її в оренду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначене розпорядження Петропавлівської РДА прийняте з порушенням норм чинного законодавства; спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, за межами населеного пункту, належить до земель запасу Дмитрівської сільради, а не до невитребуваних (невизначених) земельних часток (паїв), отже, Петропавлівська РДА не наділена повноваженнями щодо розпорядження такими землями. Крім того, оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами на підставі розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015, є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки орендну плату за користування земельною ділянкою визначено без проведення її нормативної грошової оцінки, що є порушенням вимог статей 6, 15 Закону України "Про оренду землі" і статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель".

1.2. ФОП Марков Д. О. у відзиві на позов проти його задоволення заперечив, просив у позові відмовити, наголошуючи, зокрема, на необґрунтованості прокурором наявності встановлених законом підстав для представництва держави в суді у цій справі; зверненні прокурора з цим позовом до суду за спливом позовної давності; встановленні розміру орендної плати в оспорюваному договорі згідно з нормами чинного законодавства; недоведеності обставин належності спірної земельної ділянки до земель державного резервного фонду.

1.3. Від Петропавлівської РДА відзив на позов до суду не надійшов.

1.4. ГУ Держгеокадастру в поясненнях у справі зазначає, що земельна ділянка площею 102,672 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка, була безпідставно, без будь-яких документів поділена на 22 земельні ділянки, які згодом неправомірно обліковані як нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї), що надало можливість Петропавлівській РДА, на маючи на те повноважень, розпоряджатися ними упродовж тривалого часу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015; визнано недійсним договір оренди від 29.01.2016; зобов'язано ФОП Маркова Д. О. повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що Петропавлівська РДА перевищила свої повноваження та розпорядилася спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, за межами населеного пункту, яка не належить до невитребуваних (невизначених) земельних часток (паїв); орендну плату за користування земельною ділянкою в укладеному між відповідачами у справі договорі визначено без проведення її нормативної грошової оцінки, що є порушенням вимог статті 21 Закону України "Про оренду землі", статей 12, 13, 15, 23 Закону України "Про оцінку землі", отже, оспорюваний договір оренди земельної ділянки є таким, що суперечить положенням законодавства, а тому відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсним. Водночас суд дійшов висновку, що прокурором не пропущено позовну давність під час звернення з цим позовом.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ФОП Марков Д. О., не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 і прийняти нове рішення про відмову у позові.

ФОП Марков Д. О. у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. У касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/585/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 05.08.2020 у справі № 922/1610/18, від 05.08.2020 у справі № 915/636/18, від 06.08.2020 у справі № 916/1674/18, від 07.11.2018 у справі № 0907/2-7453/2011 (провадження № 61-6321св18), від 21.08.2018 у справі № 288/1361/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постанови Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі № 6/3029цс16, від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16 стосовно здійснення прокурором представництва інтересів держави, а також застосування позовної давності. ФОП Марков Д. О. вважає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, зазначаючи, що суд першої інстанції задовольнив клопотання ФОП Маркова Д. О. про витребування поземельної книги в паперовій формі з усіма додатками, однак суду не було надано додатки до поземельної книги, зокрема, проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 02.02.2008, на підставі якого сформовано спірну земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер, що призвело до неповного з'ясування обставин справи. На думку скаржника, суд безпідставно визнав достатнім доказом недоведене твердження позивача про те, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) ім. Чкалова від 21.05.1997 № 004503, спірна земельна ділянка віднесена до земель запасу Дмитрівської сільради із земель, які були передані КСП у постійне користування.

3.2. Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. За змістом витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від
07.12.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Багай Н. О.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, у 1997 році за замовленням КСП ім. Чкалова Дніпропетровська філія Інституту землеустрою виготовила науково-технічну документацію з роздержавлення земель і виготовлення державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею КСП ім. Чкалова.

За змістом пунктів 1.4.4,1.5 зазначеної технічної документації за КСП ім.

Чкалова закріплено на праві постійного користування 263,7 га земель із державного резервного фонду; землі резервного фонду є державною власністю та використовуються за цільовим призначенням.

Відповідно до рішення VIII сесії Дмитрівської сільради від 14.05.1997 XII скликання КСП ім. Чкалова видано державний акт на право постійного користування землею № 004503, серія І-ДП від 21.05.1997, на підставі якого КСП ім. Чкалова передано у користування землі загальною площею 6 154,0 га, у тому числі: колективна власність - 5 537,8 га, постійне користування - 616,2 га, з них: державний резервний фонд - 263,7 га, лісовий фонд - 135,3 га, природоохоронний фонд - 161,8 га, водний фонд - 55,4 га.

Згідно з планом зовнішніх меж, який міститься у зазначеному державному акті, земельна ділянка площею 616,2 га, яка передається у постійне користування КСП ім. Чкалова, розташована в межах масиву земель державного резервного фонду, позначеного під № 2.

У 2000 році Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію з підготовки документів, що посвідчують право власності або право користування землею, зі схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП ім. Чкалова.

За інформацією Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області у 2002 році КСП ім. Чкалова припинило свою діяльність.

За кодом ЄДРПОУ ~organization0~, який зазначено на печатці КСП ім. Чкалова, дані про підприємство відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За запитом прокуратури Петропавлівською РДА надана відповідь, що реєстраційної справи КСП ім. Чкалова у відділі державної реєстрації Петропавлівської РДА немає.

Як свідчить зміст договору оренди землі від 03.03.2006, технічної документації щодо надання земельної ділянки в оренду із земель запасу Дмитрівської сільради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ПП Маркову О. Я., довідки Петропавлівського районного відділу земельних ресурсів від 08.02.2008 № 7/09-302 земельна ділянка площею 102,672 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1223881500:02:001:1009, була передана в оренду ОСОБА_1 за рахунок невитребуваних паїв (пай № 1009). Земельна ділянка площею 102,672 га поділена на 22 земельні ділянки, які були обліковані як нерозподілені (не витребувані) земельні частки (паї).

Згідно з розпорядженням Петропавлівської РДА від 24.12.2015 ФОП Маркову Д. О. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та передано останньому в оренду як невитребувану земельну частку (пай), земельну ділянку, розташовану на території Дмитрівської сільради, за межами населених пунктів, площею 5,0951 га, кадастровий номер 1223881500:02:001:10009, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

29.01.2016 між Петропавлівською РДА (орендодавець) та ФОП Марковим Д. О. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого на підставі розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015 в оренду строком на 30 років передається земельна ділянка загальною площею 5,0951 га - рілля; кадастровий номер земельної ділянки 1223881500:02:001:1009 (пункт 3.2 договору).

Земельна ділянка передається в оренду із земель невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільради; цільове призначення земельної ділянки за КВЦПЗ - код
01.01.: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункти 6.1,6.2 договору).

Відповідно до пункту 5.1 цього договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (в національній валюті України - гривні). Орендна плата на рік встановлюється відповідно до статей 272, 288 Податкового кодексу України та становить 4 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі в Петропавлівському районі. Розмір орендної плати становить 5 764,13 грн за рік.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що орендну плату за користування земельною ділянкою визначено без проведення її нормативної грошової оцінки.

4.4. Спір у цій справі виник у зв'язку з прийняттям Петропавлівською РДА розпорядження від 24.12.2015 та укладенням договору оренди від 29.01.2016, внаслідок чого, на думку прокурора, порушено інтереси держави в особі ГУ Держгеокадастру.

4.5. Як уже зазначалося, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру, до Петропавлівської РДА та ФОП Маркова Д. О. про визнання незаконним і скасування розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015; визнання недійсним договору оренди землі від 29.01.2016, укладеного між відповідачами у справі; зобов'язання ФОП Маркова Д. О. повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 5,0951 га, кадастровий номер undefined, на території Дмитрівської сільради.

4.6. У позові прокурор зазначив, що звернення із цим позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду; визначив, що позов подано в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру - органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та яке відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

4.7. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

За змістом статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Проте, ухвалюючи судове рішення у справі по суті спору, суд першої інстанції не встановлював обставин представництва прокурором інтересів держави в особі позивача. У свою чергу, суд апеляційної інстанції одночасно з визнанням доведеними і підтвердженими підстави представництва зазначив про повідомлення прокурором ГУ Держгеокадастру у листі від 17.12.2018 № 04-01-19 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави шляхом подачі відповідного позову до суду.

З огляду на зазначене суди мали надати належну оцінку наведеним у позовній заяві аргументам прокурора стосовно дотримання ним у наведеному випадку процедури попереднього повідомлення позивача про намір звернутися до суду у спірних правовідносинах та перевірити їх як на предмет подання прокурором доказів належного повідомлення компетентного органу - ГУ Держгеокадастру (отримання та/або вручення йому повідомлення), так і щодо спливу розумного строку після отримання такого повідомлення, упродовж якого компетентний орган не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, як критерію для кваліфікації невжиття відповідних заходів, як бездіяльності ГУ Держгеокадастру в контексті положень частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (зокрема, у пунктах 40,43).

Проте, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", послався на лист прокуратури від
17.12.2018 № 04-01-19, не навівши при цьому мотивованого обґрунтування на підтвердження відповідного висновку в цій частині; залишив поза увагою те, що зазначений лист прокурора датований 17.12.2018, натомість позов до господарського суду прокурором подано 22.12.2018.

Викладене свідчить, що суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки та дослідження обставини дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, визначеного позивачем, при зверненні з цим позовом до суду та якими доказами підтверджується факт направлення (вручення) такого повідомлення та їх отримання позивачем, а також обставини наявності/відсутності бездіяльності компетентного органу, в особі якого заявлено позов, виходячи із того, що така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган упродовж розумного строку після отримання повідомлення не звернувся до суду з позовом в інтересах держави; причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора з відповідним позовом до суду, належним чином не з'ясували.

За обставин неналежного дослідження наявності підстав звернення прокурора до суду з відповідним позовом висновки судів про задоволення позову є передчасними, а ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Ураховуючи наведене, зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінки, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, ухвалені у справі рішення та постанову судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, а касаційну скаргу - задовольнити частково.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 у справі № 904/82/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак