Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.06.2018 року у справі №904/10294/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/10294/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2018

у справі № 904/10294/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот"

про стягнення 282 891, 81 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "Дніпроазот" про стягнення 282 891, 81 грн., з яких: 253 934, 78 грн. пені, 13 769, 69 грн. 3% річних та 15 187, 34 грн. інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого природного газу за договором № 767145-КП-3/1388/15 купівлі-продажу природного газу від 01.12.2014.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2018 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 253 934, 78 грн. пені, 13 769, 69 грн. 3% річних та 15 187, 34 грн. інфляційних втрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 (колегія суддів у складі: Широбокової Л.П. - головуючого, Кузнецової І.Л., Подобєд І.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Так скаржник зазначає, що для врегулювання заборгованості з неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань в порядку, передбаченому Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон) відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до реєстру, проте відповідачем не додано доказів, які б підтверджували факт включення його до відповідного реєстру. Крім цього, скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, у якій суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах зазначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, згідно зі ст. 3 Закону. При цьому у зазначеній постанові колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризація, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.07.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції встановив всі необхідні обставини для правильного вирішення спору, та на підставі повного та всебічного дослідження доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та ПАТ "Дніпроазот" (покупцем) 01.12.2014 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 767145-КП-3/1388/15, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТЗЕД2711210000, а покупець - прийняти та оплатити природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб?єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до розділу 11 договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами до договору сторони неодноразово змінювали ціну на газ, реквізити сторін.

На виконання умов договору позивач у період з січня по грудень (включно) 2015 року поставив відповідачу природний газ в обсязі 1563,632 тис. м3 на загальну суму 13 861 373, 81 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за період з 31.01.2015 по 31.12.2015, підписаними сторонами.

В свою чергу відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконав в повному обсязі, проте з порушенням встановлених договором строків, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача за період з 17.02.2015 по 20.01.2016 пені у сумі 253 934, 78 грн., 3% річних за цей же період в сумі 13 769, 69 грн. та інфляційних втрат у сумі 15 187, 34 грн. за період з березня по квітень 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості, а також вказав про відсутність підстав для списання пені, інфляційних втрат та 3% річних в порядку, встановленому Законом, у зв'язку з не включенням відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. При цьому суд послався на необхідність укладення типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, щодо реструктуризації заборгованості, оскільки дія ст. 6 Закону не розповсюджується на відповідача.

Скасовуючи рішення місцевого та постановляючи нове - про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що природний газ був поставлений відповідачу в період з січня по грудень 2015 року, використаний станом на 01.07.2016, а останній платіж за поставлений газ здійснений відповідачем 21.01.2016, тобто до вступу в дію Закону та до 31.12.2016, у зв'язку з чим заборгованість є погашеною та не підлягає реструктуризації. В свою чергу, відповідач має право на списання нарахованих пені, інфляційних втрат та відсотків річних згідно з ч. 3 ст. 7 Закону, вказана правова норма є нормою прямої дії та не потребує будь-яких додаткових дій від відповідача, окрім існування погашеної заборгованості станом на 31.12.2016. Враховуючи викладене та встановивши, що діяльність відповідача з виробництва теплової енергії підтверджується відповідною ліцензією, яка переоформлена рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 1251 від 12.07.2016 на безстрокову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3. ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, ч. 3 ст. 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 14.03.2018 у справі № 904/11460/16, від 06.06.2018 у справі № 904/10292/17.

Враховуючи викладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що діяльність відповідача з виробництва теплової енергії підтверджується відповідною ліцензією, яка переоформлена рішенням НКРЕКП № 1251 від 12.07.2016 на безстрокову, а природний газ був поставлений відповідачу в період з січня по грудень 2015 року, і останній платіж за поставлений газ здійснений відповідачем 21.01.2016, тобто до вступу в дію Закону та до 31.12.2016, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що відповідач має право на списання нарахованих пені, інфляційних втрат та відсотків річних згідно з ч. 3 ст. 7 Закону, оскільки вказана правова норма є нормою прямої дії та не потребує будь-яких додаткових дій від відповідача, окрім існування погашеної заборгованості станом на 31.12.2016.

Що ж до посилань скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, колегія суддів зазначає, що у даній постанові судом зроблено висновок, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризакція, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, у зазначеній постанові у справі № 908/3211/16 вказано, що ч. 3 ст. 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

В свою чергу, у справі, що переглядається, позовні вимоги стосуються саме стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, а не стягнення самої заборгованості, у зв'язку з чим посилання скаржника на Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16 є недоречними.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст . 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № 904/10294/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді- Білоус В.В.

Жуков С.В.