ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/9713/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників:

позивача: Лобань Д.М., Чубун Т.С.,

відповідача та третьої особи: Павленко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020

(судді Чус О.В., Вечірко І.О., Кузнецов В.О.)

та рішення Господарського Дніпропетровської області від 29.08.2019 (суддя Бєлік В.Г.)

у справі № 904/9713/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 1 673 379, 24 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (далі - ТОВ "Нива-2000") про стягнення 1680869,24 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в сумі 720000,00 грн, строкова заборгованість за відсотками в сумі 20712,30 грн, прострочена заборгованість за відсотками в сумі 561967,43 грн та пеня за прострочення платежів по кредитному договору в розмірі 378459,51 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на обставини невиконання відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 2502/1, укладеним з позивачем 25 лютого 2014 року, та додатковою угодою, оформленою у вигляді кредитного договору від 12 травня 2014 року № 1205/2.

Під час розгляду справи за вказаним позовом суди попередніх інстанцій встановили, що 25 лютого 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (як кредитором) і ТОВ "Нива-2000" (як позичальником) укладено кредитний договір № 2502/1 (далі - договір № 2502/1), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов`язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 720000,00 грн, зі сплатою фіксованої процентної ставки - 27,5 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 8 травня 2014 року.

Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або оплати з позичкового рахунку позичальника № 20621104310002, відкритого у кредитора. Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі відповідного траншу або день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника (пункти 2.1, 2.2 договору № 2502/1).

Відповідно до пункту 2.4 цього договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно по останній календарний день поточного місяця у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочий день поточного місяця в період дії цього договору.

У подальшому - 12 травня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Нива-2000" було укладено кредитний договір № 1205/2, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 720000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 30 % річних. Кінцевим терміном повернення коштів є 12 червня 2015 року (включно).

З метою забезпечення своєчасного та повно між ПАТ "ІМЕКСБАНК" (Заставодержатель), фізичною особою ОСОБА_1 (Заставодавець) та ТОВ "Нива 2000" (Боржник) укладено договір застави майнових прав, предметом якого є застава майнового права що випливає з Договору №1130005580 від 12.05.2014 банківського вкладу в розмірі 800 000, 00 грн. (далі за текстом - "Договір застави").

Пунктом 1.1 Договору застави визначено, що: "Заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу Заставодержателю майнові права - право вимоги на одержання грошових коштів у сумі 800 000, 00 гривень, що випливають з Договору № 1130005580 банківського вкладу у гривні України "Постійний клієнт" від 12 травня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_1 (Кредитор за майновими правами) надала у тимчасове користування AT "ІМЕКСБАНК" грошові кошти у сумі 800 000, 00 гривень строком на 396 днів зі сплатою 25 відсотків річних з кінцевим терміном повернення депозитних коштів 12 червня 2015 року.

Відповідно до п. 1.5 Договору застави, за рахунок заставлених майнових прав Заставодержатель (ПАТ "ІМЕКСБАНК") задовольняє свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимог і зверненням стягнення на заставлені майнові права; сплату процентів і неустойки; сплату основної суми боргу; відшкодування збитків, завданих порушенням Заставодавцем (майновий поручитель) забезпеченого зобов`язання або умов договору застави.

Пунктом 4.1 Договору застави встановлено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов`язань по кредитному договору, вони не будуть виконані (неплатоспроможності Боржника), а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).

Згідно п.4.3 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється:

п.4.3.1. Шляхом уступки Заставодавцем (майновим поручителем) Заставодержателю вимоги, що випливає із заставлених майнових прав.

п.4.3.2. Шляхом звернення Заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав.

п.4.3.3. Позасудовим способом, у порядку передбаченому ст.32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

На виконання умов договору № 1205/2 позивач перерахував грошову суму у розмірі 720000,00 грн на позичковий рахунок відповідача, з якого 15 травня 2014 року її було перераховано на позичковий рахунок за договором № 2502/1 (№ 20621104310002), також відкритий на ім`я відповідача. Ці обставини підтверджено копією виписки по рахунку № НОМЕР_1 за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року.

Суди встановили, що внаслідок отримання грошових коштів за договором № 1205/2 і подальшого їх перерахування на позичковий рахунок за договором № 2502/1 відповідачем погашена заборгованість по кредитній лінії в сумі 720000,00 грн за договором № 2502/1, однак утворилась заборгованість на таку ж суму за договором № 1205/2.

У подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 27 травня 2015 року прийнято рішення № 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк".

З огляду на умови пункту 1.1 договору № 1205/2 строк повернення кредиту у сумі 720000,00 грн настав 13 червня 2015 року.

Відповідач в установлений кредитним договором строк суму основного боргу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 720000,00 грн основного боргу, а також строкової заборгованості зі сплати відсотків за період з 8 серпня по 11 вересня 2017 року у сумі 20712,30 грн, простроченої заборгованості зі сплати відсотків за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року у сумі 561697,43 грн, пені за прострочення оплати кредиту за період з 15 червня по 14 грудня 2015 року в сумі 187712,88 грн та пені, нарахованої за прострочені проценти за період з 2 січня 2015 року по 11 вересня 2017 року, в сумі 98784,01 грн.

28 травня 2015 року, тобто після початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку фізична особа ОСОБА_1 , як майновий поручитель, звернулась до уповноваженого Фонду на ліквідацію AT "ІМЕКСБАНК" із заявою про зарахування суми, що знаходиться на її депозитному рахунку в установі неплатоспроможного банку, для погашення кредитного боргу ТОВ "Нива-2000".

Вищенаведена заява залишена банком без розгляду, оскільки позивач вважав, що заяви про зарахування зустрічних вимог, подані в період, коли в банку вже було розпочато процедуру ліквідації, не можуть бути задоволені, при цьому вимоги третьої особи мають бути розглянуті в порядку ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 8 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року, позов задовольнив повністю.

Постановою Великої Палати Верховного суду від 26 березня 2019 року судові рішення у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду для врахування тієї обставини, що у спірному випадку реалізація набутого банком права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна мала бути задоволена шляхом звернення стягнення на заставне майно внаслідок відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги отримання грошових коштів за договором банківського вкладу.

Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI щодо заборони здійснювати припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, оскільки цієї норми не існувало як на час звернення 28 травня 2015 року ОСОБА_1 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно).

За наслідком нового розгляду заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі доказів судами враховано обставину виконання майновим поручителем ОСОБА_1 зобов`язань відповідача за кредитним договором в межах суми вартості предмета застави, узгодженої сторонами при укладенні договору застави.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є майновим поручителем і може нести відповідальність перед ПАТ "ІМЕКСБАНК" за невиконання ТОВ "Нива 2000" кредитних зобов`язань винятково за рахунок предмета застави, суди обох інстанцій дійшли висновків про неправомірність вимоги позивача щодо усунення порушень кредитних зобов`язань відповідачем шляхом сплати кредитної заборгованості за кредитним договором в сумі 1673379,24 грн (загальна сума заборгованості), тоді як, в п. 1.1 договору застави визначено вартість предмета застави в сумі 800 000,00 грн.

Щодо протилежних доводів позивача, то судами зазначено, що набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права - реалізується шляхом відступлення права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення. Відтак позивач не мав права відмовитись від запропонованого виконання за спірним кредитом за рахунок депозитних коштів заставодавця у розмірі 800 000,00 грн.

Водночас судами обох інстанцій зроблено висновок, що зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, не може розцінюватися як зарахування зустрічних вимог (у тому числі однорідних), оскільки взаємозалік зустрічних однорідних вимог передбачає наявність документально підтвердженого боргу однієї сторони перед іншою, що відсутнє у даному випадку.

Таким чином суди визнали виконаними зобов`язання відповідача перед позивачем за договором кредиту на суму 800 000,00 грн з наступної дати після звернення майнового поручителя ОСОБА_1 з пропозицією сплатити заборгованість ТОВ "Нива 2000", а саме, з 29.05.2015, тобто третя особа виконала своє солідарне зобов`язання перед позивачем (банком) за кредитним договором шляхом надання банку доручення в депозитному договорі на договірне списання грошових коштів з її депозитного рахунку в сумі, що повністю покривала суму кредиту та відсотків, на дату закінчення строку, на який був виданий кредит.

За таких обставин, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 6 498,83 грн, заборгованість за відсотками в сумі 7 905,43 грн, пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 2 962,56 грн штраф по кредитному договору в сумі 1 109,49 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Однією з підстав для звернення зі скаргою до суду касаційної інстанції скаржник зазначив неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 10 04.2019 у справі № 463/5896/14-ц.

Вказаний висновок полягає в тому, що форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

За доводами скаржника, судами безпідставно не враховано вказаного та прийнято до уваги договір банківського вкладу третьої особи за відсутності доказів внесення відповідних коштів до банківської установи. Більш того, за доводами скаржника, судами не досліджено наявні у справі докази, які свідчать про відсутність у банку вкладів, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , та про відсутність підстав для зарахування 800 000, 00 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості.

За доводами скаржника, згідно із наявними у нього документами та відомостями, які містяться у програмному комплексі банку, ОСОБА_1 , взагалі не є вкладником AT "ІМЕКСБАНК". В балансі AT "ІМЕКСБАНК" не обліковується вкладний (депозитний) рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Будь-які договори, укладені з ОСОБА_1 , AT "ІМЕКСБАНК" не отримувало. Тобто, Договір банківського вкладу №1130005580 від 12.05.2014, укладений з ОСОБА_1 , було надано лише для суду. Жодного документа із прізвищем ОСОБА_1 кредитна справа ТОВ "НИВА-2000" не містить. У AT "ІМЕКСБАНК" відсутні будь-які відомості щодо внесення ОСОБА_1 коштів у розмірі 800 000,00 гривень, а також відсутні відомості щодо укладення між ОСОБА_1 та ПАТ "ІМЕКСБАНК" Договору № 1130005580 від 12.05.2014 про приєднання до Публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014. В балансі AT "ІМЕКСБАНК" не обліковується вкладний (депозитний) рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_1 ".

Також, скаржник посилається на неврахування судами тієї обставини, що Уповноважена особа на ліквідацію банку не має права здійснювати будь-які операції з активами та зобов`язаннями неплатоспроможного банку (зокрема, здійснювати зарахування зустрічних вимог (у тому числі однорідних), навіть при наявності вищезазначених коштів у розмірі 800 000 грн на вкладному рахунку ОСОБА_1 з огляду на процедуру ліквідації банку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача, вважає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 463/5896/14-ц виклала висновок, що стосується правовідносин, які не є подібними спірним. Водночас, в згаданій скаржником постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору; відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необліковування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми; за змістом частини першої статті 1058 ЦК України договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку - відповідні обов`язки. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) та банку (боржника).

Таким чином, відповідач заперечує доводи позивача про відсутність у спірних правовідносинах такого майнового поручителя як ОСОБА_1 (третя особа у справі), які позивач обґрунтовує тільки відсутністю безпосередньо у нього договорів та відомостей щодо цього вкладника (що не є об`єктивними даними), зокрема, й тому, що такі доводи суперечать матеріалам справи та фактичним обставинам, що були достовірно встановлені судами попередніх інстанцій.

При цьому, відповідач стверджує, що вказані доводи про відсутність майнового поручителя ОСОБА_1 та існування єдиного майнового поручителя ОСОБА_2 з`явилася у скаржника тільки під час подання апеляційної скарги в ході повторного розгляду справи Центральним апеляційним господарським судом наприкінці 2019 року.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначає аналогічні доводи, на підставі яких також просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши в межах статті 300 ГПК України оскаржені позивачем судові рішення, колегія суддів касаційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать наявні матеріали справи, під час розгляду даної справи Господарським судом Дніпропетровської області, відповідач надав суду відзив на позовну заяву від 14.12.2017, в якому, заперечуючи проти позову, вказав на наявність майнового поручителя ОСОБА_1 , який на підставі договору застави майнових прав за договором банківського вкладу № 1205/2-3 від 12.05.2014, передав в заставу Позивачу (ПАТ "ІМЕКСБАНК") майнові права на банківський вклад за Договором №1130005580 від 12.05.2014 в розмірі 800 000, 00 грн. До відзиву було додано копії Договору застави майнових прав за договором банківського вкладу № 1205/2-3 від 12.05.2014 та Договору № 1130005580 від 12.05.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014. Оригінали цих документів були оглянуті судом в судовому засіданні.

Наявні матеріали справи свідчать, що позивач під час неодноразового розгляду його вимог в суді першої інстанції не заперечував проти обставини наявності майнового поручителя ОСОБА_1 та не зазначав про існування по спірному кредиту іншого майнового поручителя ОСОБА_2 .

Зокрема, у своїх поясненнях від 04.06.2019, наданих суду першої інстанції під час повторного розгляду справи, так само як і в раніше поданих запереченнях, відзиві на апеляційну скаргу від 18.04.2018, у поясненнях від 04.06.2018, у відзиві на касаційну скаргу від 21.08.2018 - позивач зазначав, що в період здійснення ліквідаційної процедури AT "ІМЕКСБАНК" задоволення вимог ОСОБА_1 має здійснюватися у порядку задоволення вимог кредиторів до банку та в черговості, передбачених ст. 52 Закону.

Позивач, під час повторного розгляду справи судом першої інстанції у своїй відповіді на відзив та поясненнях не зазначав про свою не згоду з тим фактом, що ОСОБА_1 є вкладником банку (ПАТ "ІМЕКСБАНК"), що вона не є майновим поручителем, про те, що банк не отримував від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 800 000, 00 грн. в якості вкладу (депозиту), про не укладення договору застави майнових прав за договором банківського вкладу № 1205/2-3 від 12.05.2014р. та Договору № 1130005580 від 12.05.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014.

Позиція Позивача зводилась до доводів про те, що задоволення його вимог за рахунок заставленого ОСОБА_1 майнового права на вклад (депозит) є його правом, а не обов`язком. Не заперечуючи факт наявності вказаного майнового поручителя, Позивач намагався довести неможливість погашення спірного кредиту заставними коштами заставодавця ОСОБА_1 з причин існуючої заборони законодавством (на думку банку) та відсутності внутрішньої волі з посиланням на пункт 4.1. договору та статті 20, 23 Закону України "Про заставу", підкреслюючи, що не зобов`язаний це робити.

Таким чином, доводи скаржника про неврахування апеляційним судом позиції Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності підтвердження письмової форми видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які він не заявляв в суді першої інстанції не можуть бути прийняті в суді касаційної інстанції, тому вказана підстава для оскарження судових рішень не знайшла свого підтвердження.

Щодо посилання скаржника на Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого його ж Виконавчою дирекцією, якими передбачено, що Уповноважена особа на ліквідацію банку не має права здійснювати будь-які операції з активами та зобов`язаннями неплатоспроможного банку (зокрема, здійснювати зарахування зустрічних вимог (у тому числі однорідних), колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України, яка кореспондується з приписами ст. 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Таким чином, укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником у межах вартості предмета застави. Тобто відповідальність майнового поручителя, як заставодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов`язанні, обмежується вартістю майна, переданого в заставу.

При цьому, заставодержатель наділяється перевагою у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, не слід ототожнювати майнового поручителя за договором застави з поручителем, як стороною договору поруки, оскільки згідно зі статтею 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави.

Таким чином, застава і порука є різними видами забезпечення зобов`язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин застави, які регулюються статтями 572 - 593 ЦК України та Законом України "Про заставу", у відповідності до яких заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 617/1544/15-ц (провадження № 61-3117св18); від 11.04.2018 у справі № 756/2765/15-ц (провадження № 61-630св17); постанові Верховного Суду України від 17.09.2017 у справі № 6-109цс14.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про заставу" ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заставою може бути забезпечена будь-яка існуюча або майбутня позика, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до статті 23 наведеного Закону при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства та положень договору застави майнових прав за договором банківського вкладу № 1205/2-3 від 12.05.2014 свідчить, що набуте заставодержателем, внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення. А тому часткове припинення спірних зобов`язань за кредитним договором, договором застави та договором вкладу шляхом відступлення права вимоги узгоджується з нормами законодавства та з умовами укладених договорів.

Щодо посилання скаржника на заборону здійснювати припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, то як вже зазначила Велика Палата Верховного Суду суди помилково застосували пункт 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки цієї норми не існувало як на час звернення ОСОБА_1 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно).

Враховуючи, що скаржником не доведено наявності будь-яких інших доводів на спростування висновку судів, натомість його позиція зводиться до незгоди з висновками судів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ІМЕКСБАНК".

За таких обставин, оскаржені постанова Центрального апеляційного господарського суду та рішення Господарського Дніпропетровської області у даній справі мають бути залишені без змін, а судовий збір за подачу касаційної скарги - покладений на її заявника.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та рішення Господарського Дніпропетровської області від 29.08.2019 у справі № 904/9713/17 залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та рішення Господарського Дніпропетровської області від 29.08.2019 у справі №904/9713/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Волковицька Н.О. Случ О.В.