Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.03.2018 року у справі №910/15230/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15230/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Хасіна І.Б.,

відповідача -Матвіюка М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будкапіталс",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Усатенко І.В.)

від 15.11.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я.)

від 07.02.2018,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будкапіталс",

до Міністерства оборони України,

про визнання правочину частково недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ТОВ "Будкапіталс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання недійсними пунктів 1.2, 1.3, 1.4, 2 додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016 до договору №227/ДКБ-361П від 10.12.2014, укладеної між Міністерством оборони України та ТОВ "Будкапіталс" недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови спірної додаткової угоди №5/361П від 23.12.2016 до договору №227/ДБК-361П від 10.12.2014 не відповідали внутрішній волі позивача та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених таким правочином.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 в задоволенні позову відмовлено. При прийняті рішення місцевий суд зробив висновки, що позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 залишено без змін.

ТОВ "Будкапіталс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що господарськими судами не повно досліджено обставини справи та правовідносини між сторонами, надано невірну правову оцінку обставинам, на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Вважає, що ним належними та допустимими доказами доведено існування обставин, які згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірних пунктів правочину недійсними. На думку позивача спірний правочин не був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки, квартири за договором № 227/ДКБ-361П від 10.12.2014 були передані Міністерству оборони України, а додаткова угода, пункти якої позивач просить визнати недійсними, була укладена в зв'язку з тим, що міністерство відмовлялось перерахувати залишок коштів за отримані квартири.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду обґрунтованими, прийнятими із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Стверджує, що спірні умови додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016 до договору № 227/ДКБ-361П від 10.12.2014 спрямовані на настання реальних наслідків, що доведено діями сторін в ході його виконання, зокрема сплатою відповідачем обумовленої угодою суми за платіжним дорученням № 303/5/726 від 23.12.2016.

Під час касаційного розгляду до Верховного Суду від ТОВ "Будкапіталс" надійшла заява про закриття провадження у справі. Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що спірні пункти 1.2, 1.3, 1.4 та 2 додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016 до договору №227/ДКБ-361П від 10.12.2014 визнано недійсними рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/9512/17 (залишеним без змін постановою Верховного Суду від 06.03.2018). Посилаючись на Закон України "Про судовий збір" просить повернути сплачений судовий збір за подання касаційної скарги.

Верховний Суд вважає, що зазначена заява не підлягає задоволенню, оскільки на момент постановлення оскаржуваних у цій справі № 910/15230/17 судових актів рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі № 910/9512/17 не набрало законної сили, спірні пункти 1.2, 1.3, 1.4 та 2 додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016 до договору №227/ДКБ-361П від 10.12.2014 були чинними, тобто предмет спору існував, а відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 10.12.2014 між ТОВ "Будкапіталс" (забудовник) та Міністерством оборони України (пайовик) укладено договір № 227/ДКБ-361П на придбання житла на умовах пайової участі.

Предметом вказаного договору є придбання пайовиком у забудовника житла на умовах пайової участі, а саме квартири кількістю 96 шт., загальною площею 4956,84 квадратних метрів, у житлових будинках розташованих за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Кірова, 9-б, які забудовник зобов'язується передати, а пайовик оплатити у порядку і строки, визначені договором.

На виконання умов договору позивач збудував квартири та передав їх Міністерству оборони України, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом №1 від 16.03.2015.

Як стверджує відповідач, у переданих квартирах були виконані не всі опоряджувальні роботи, обумовлені договором, на підтвердження чого відповідач надав до суду акти огляду технічного та якісного стану квартир.

З огляду на вказані обставини 23.12.2016 між сторонами, з метою остаточного врегулювання відносин за договором №227/ДКБ-361П від 10.12.2014 на придбання житла (96 квартир загальною площею 4 965,84 кв.м.) на умовах пайової участі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Кірова, 9-Б та належного виконання своїх зобов'язань за договором, укладено додаткову угоду №5/361 П до договору.

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 5/361П до договору пайовик у термін до 31.12.2016 здійснює перерахування на рахунок забудовника кошти у сумі 795525,11 грн.

Акт приймання-передачі квартир від 16.03.2015 № 1 та уточнений акт від 02.12.2015 до договору сторони визнали попередніми (неостаточними) та такими, що не звільняють забудовника від повного та належного виконання забудовником зобов'язань за договором та встановленої вимогами чинного законодавства та умовами договору юридичної відповідальності (п. 1.2. додаткової угоди №5/361 П до договору).

Згідно з п. 1.3 додаткової угоди №5/361П до договору за отримані відповідно до п. 1.1 додаткової угоди кошти забудовник зобов'язався в термін до 31.03.2017, забезпечити та виконати відносно житлового будинку, розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вулиця Кірова, буд. № 9-Б, вимоги Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 із проведенням у повному обсязі всіх опоряджувальних робіт у квартирах згаданого будинку; забезпечити відповідність квартир встановленим санітарним та технічним вимогам; за актом прийому-передачі квартир № 2 здійснити фактичну передачу пайовику 96 квартир за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка. вул. Кірова, 9-Б, стан яких відповідатиме вимогам чинних нормативно-правових актів (державним будівельним нормам, правилам та стандартам), санітарним та технічним вимогам щодо житлових приміщень, готових для проживання, та додатку № 4 до договору.

Відповідно до п. 1.4 додаткової угоди №5/361П до договору сторони складають акт прийому-передачі квартир № 2 протягом 14 календарних днів з дати надходження на адресу пайовика письмового повідомлення забудовника, але не пізніше 14.04.2017. Складений та підписаний сторонами акт прийому-передачі квартир № 2 засвідчує факт виконання сторонами зобов'язань за договором.

Пунктом 2 додаткової угоди №5/361П до договору сторони встановили відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 20% ціни договору, який забудовник зобов'язаний сплатити пайовику у разі порушення встановленого у п. 3 цієї додаткової угоди терміну або за відмови підписати акт, зазначений у п. 1.3 цієї додаткової угоди.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що оспорювана додаткова угода не відповідала внутрішній волі позивача та не була направлена на настання реальних наслідків в частині саме зобов'язань позивача, оскільки вони виконані ним у повному обсязі, квартири передані у належному стані. В зв'язку з цим позивач просив визнати недійсними пункти 1.2, 1.3, 1.4, 2 додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

В матеріалах справи містяться акти обстеження стану готовності квартир та житлового будинку під заселення якими встановлено, що квартири не придатні до заселення через неготовність зовнішніх та внутрішніх інженерних мереж опоряджувальні роботи в квартирах виконані не у повній мірі. Визначені недоліки, що потребують усунення: в квартирах виконані штукатурні роботи, влаштовані інженерні мережі, влаштовано стяжки на підлогах, тому необхідно у всіх квартирах завершити роботи по оздобленню квартир, встановленню санітарно-технічних приладів.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 07.11.2016 № 365, в якому зазначено, що в зв'язку з рівнем інфляції у 2014, 2015 роках роботи за договором № 227/ДКБ-361П від 10.12.2014 частково не виконані, зокрема частковий благоустрій території; перезапуск системи газопостачання, оскільки минуло більше 6 місяців з її попереднього запуску і система протягом цього часу не функціонувала; внутрішні оздоблювальні роботи (частково).

Позивач своїм листом підтвердив, що не всі опоряджувальні роботи в квартирах виконані.

З огляду на вищевикладене, укладення спірної додаткової угоди та визначення в ній обов'язку ТОВ "Будкапіталс" за плату в розмірі 795 525,11 грн привести квартири у відповідність санітарним та технічним вимогам було зумовлено саме існуванням вище вказаних недоліків, які перешкоджають проживанню в цих квартирах. Умови додаткової угоди № 5/361П від 23.12.2016 були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Твердження позивача про те, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі, оскільки підписання додаткової угоди зі спірними умовами було єдиним способом отримати належної від відповідача оплати за передані квартири обґрунтовано відхилено судом, з огляду на те, що згідно цивільного законодавства позивач мав право на власний вибір обрати спосіб захисту своїх майнових прав, в тому числі і шляхом звернення до суду про стягнення існуючої заборгованості чи в інший спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.

Посилання скаржника про те, що пункт 2 спірної угоди суперечить приписам ст. 549 ЦК України, ст. 231 ГК України, відхиляються Верховним Судом, оскільки цей пункт відповідає ч. 2 ст. 217 ГК України, яка вказує, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Чинним законодавством надано сторонам право на власний розсуд визначати розмір штрафу, в тому числі у відсотковому розмірі від ціни договору.

Враховуючи викладене, висновки господарських судів про недоведеність існування обставин, які за умовами статей 203, 215 ЦК України, були б підставою для визнання правочину недійсним є правомірними, оскільки зміст укладеного договору відповідає положенням цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особи, яка вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників було вільним та відповідало внутрішній волі сторін; правочин вчинений у передбачені законом формі та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будкапіталс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі за № 910/15230/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач