Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.04.2018 року у справі №904/10378/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/10378/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (далі - Товариство) - Дороніної О.М.,

відповідача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) - Павленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 (суддя Суховаров А.В.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 (колегія суддів: Широбокова Л.П. (головуючий), судді Дармін М.О. і Березкіна О.В.)

за позовом Товариства до Відділення

про визнання рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 27.09.2016 № 32/01-14/06-16 зі справи № 15/06-03-1/16 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Позовна заява мотивована незаконністю прийнятого Рішення АМК.

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.03.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Прийняті судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами Товариства, викладеними у касаційній скарзі:

- Товариство при складанні актів від 25.12.2014 № 2251 та від 07.07.2014 № 1403 про припинення газопостачання діяло законно і не мало підстав складати додаткові документи чи висувати вимоги, не передбачені законодавством;

- висновок апеляційного суду про те, що відмова споживачів від підписання актів про припинення газопостачання не була оформлена газопостачальником, суперечить нормам Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 № 2246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 476; далі - Правила) та Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 938 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2012 № 119; далі - Типовий договір);

- складений 15.02.2016 акт № 3399 фіксував лише відсутність доступу до квартири споживача для обстеження газопроводу, що не є порушенням і не передбачає здійснення донарахувань, а складений 23.12.2015 акт № 76 не розглядався комісією Оператора ГРМ, оскільки на той час вона ще не була створена через незначний період дії Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 30.09.2015 № 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824 (далі - Кодекс);

- споживачу ОСОБА_7 14.02.2013 особисто працівником Товариства було вручено письмове повідомлення про заборгованість та припинення газопостачання, яке було отримано з позначкою про вручення, в якому зазначено, що від підпису споживач відмовився, що підтверджується корінцем повідомлення з відміткою контролера про відмову від підпису та письмовим поясненням;

- судами проігноровано той факт, що згідно з наявними у матеріалах справи заяв нібито споживача ОСОБА_7 до Відділення, вона 1921 року народження, в той час як вказані заяви написані явно іншою особою, а тому невідомо, чи дійсно ОСОБА_7 їх подавала та чи залишається вона споживачем Товариства;

- Відділенням у Рішенні АМК максимальна сума штрафу жодним чином не обґрунтована.

Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства та Відділення, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, зокрема, що:

- Рішенням АМК:

Товариство визнано суб'єктом господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу в територіальних межах міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Степове, Чумаки, Маївка, Зоря, Балівка, Партизанське та радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області, на якій розташовані газорозподільні мережі, у період з липня 2014 року по поточний період 2016 року (пункт 1);

дії Товариства щодо безпідставного припинення газопостачання побутовим споживачам, зокрема 18.02.2016 ОСОБА_8, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, та 29.12.2015 ОСОБА_7, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді дій суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

за вчинення зазначеного порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 68 000 грн. (пункт 3);

зобов'язано Товариство припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення у десятиденний строк дій, визначених законодавством у сфері газопостачання України, які спрямовані на відновлення газопостачання гр. ОСОБА_7, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 4);

- розгляд справи № 15/06-03-1/16 за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочато за розпорядженням адміністративної колегії Відділення від 25.03.2016 за заявою споживача ОСОБА_8 із повідомленням про факт безпідставного припинення цьому споживачу газопостачання, тоді як аналогічні дії Товариства щодо іншого споживача - ОСОБА_7 - стали предметом дослідження вже після початку розгляду даної справи Відділенням;

- 05.11.2014 споживачу ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 працівниками позивача вручено попередження про припинення газопостачання та наявність заборгованості, яку він мав сплатити;

- 25.12.2014 представниками позивача припинено газопостачання споживачу ОСОБА_8 шляхом встановлення скоби на кран плити газової (ПГ) № С10713839 через порушення строків сплати за надані послуги газопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість, про що складено акт припинення газопостачання № 2251, який підписано двома представниками позивача, щодо підпису споживача зазначено: "отказ квартиранта, оставлен на столе";

- 15.02.2016 працівниками позивача складений акт про відсутність допуску до газових приладів № 339;

- 18.02.2016 після отримання доступу до помешкання побутового споживача ОСОБА_8 представниками позивача (Оператора ГРМ) було виявлено факт самовільного відновлення газопостачання та складено акт про порушення № 22, який через відмову від підпису споживача було підписано представником Оператора ГРМ та представником балансоутримувача будинку;

- 18.02.2016 представниками Товариства у зв'язку з виявленням несанкціонованого відновлення припинено газопостачання споживачу шляхом механічного від'єднання ПГ - 4 від системи газопостачання, про що складено відповідний акт № 271, який підписаний із зауваженнями щодо відсутності самовільного підключення. Акт розглянуто на засіданні комісії Товариства 16.03.2016 та задоволено; згідно з актом-розрахунком від 16.03.2016 споживачу донараховано необлікований обсяг природного газу за несанкціоноване відновлення газопостачання на суму 670,46 грн., з чим споживач погодився та оплатив вказану суму;

- 29.02.2016 ОСОБА_8 подано заяву про відновлення газопостачання, яке в подальшому було відновлено позивачем безоплатно, про що складено акт на включення газу від 09.03.2016;

- згідно з карткою особового рахунку ОСОБА_7 оплата послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_2 не здійснювалась, часткові стягнення боргу відбувались на підставі судових рішень за позовами Товариства, які споживачем повністю не виконано;

- 14.02.2013 споживачу працівником Товариства вручено письмове попередження про заборгованість та припинення газопостачання, яке було отримано, але від підпису споживач відмовся;

- посилаючись на заборгованість, 07.07.2014 позивач складв акт № 1403 про припинення газопостачання у квартирі споживача ОСОБА_7 шляхом встановлення скоби та опломбування. Акт підписано двома представниками газопостачальника, підписи абонента відсутні;

- 23.12.2015 споживачем ОСОБА_7 було надано доступ представникам Товариства до квартири, про що було складено акт № 76, в якому зазначено про порушення Кодексу газорозподільних систем "самовільний зрив пломби, встановленої за борги". Акт підписано трьома представниками позивача, представником КП ЖЄРП Індустріального району та зазначено, що споживач від підпису відмовився;

- через несанкціоноване відновлення газопостачання 29.12.2015 представниками Товариства припинено газопостачання шляхом механічного від'єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи, про що складено акт № 3052, один примірник якого надано споживачу. Акт підписано трьома представниками газопостачальника, зі сторони споживача - ОСОБА_9 підписала із запереченнями;

- на даний час газопостачання споживачу ОСОБА_7 не відновлено з посиланням на заборгованість 2 765,10 грн. за надані послуги з газопостачання;

- акти від 25.12.2014 № 2251 та від 07.07.2014 № 1403 про первісне припинення газопостачання побутовим споживачам підписані не були та відмова від підписання не була оформлена газопостачальником, як і не надано належних доказів повідомлення ОСОБА_7 про наявність заборгованості (підпису побутового споживача про отримання повідомлення або поштове повідомлення про вручення поштового відправлення);

- оформлення Товариством відмови споживачів від підпису на актах не підтверджені належними та допустимими доказами;

- акти про порушення від 15.02.2016 № 339 та від 23.12.2015 № 76 не розглядались комісією з розгляду актів про порушення.

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності або відсутності правових підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Статтею 1 Закону № 2210 встановлено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2210 суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

За приписами пункту 2 статті 50 Закону № 2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною першою статті 13 Закону № 2210 встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.

За приписами частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до преамбули Правил вони регулюють відносини між газопостачальними організаціями, газотранспортними організаціями та громадянами - споживачами газу (далі - споживачі).

Згідно з пунктом 6 Правил газопостачання припиняється у разі, зокрема: порушення споживачем строків сплати за надані послуги з газопостачання, встановлених в абзаці п'ятнадцятому пункту 10 та у пункті 17 цих Правил; самовільного використання газу споживачем; зривання або пошкодження пломб на запірних пристроях, засувках на вводі в будинок, пошкодження або зняття інвентарних заглушок тощо.

У зазначених випадках газорозподільне підприємство зобов'язане поінформувати споживача про причини і строки припинення газопостачання, а газопостачальне підприємство - здійснити протягом одного місяця перерахунок оплати послуг, що надавалися споживачеві.

За пунктом 19 Правил якщо споживач не оплатив надані послуги з газопостачання протягом 10 днів після строку, зазначеного в договорі чи платіжному документі, а газопостачальне підприємство протягом наступних п'яти днів не отримало повідомлення про оплату, споживачеві надсилається письмове попередження про припинення газопостачання.

У разі неоплати наданих послуг з газопостачання протягом 10 днів після отримання споживачем письмового попередження (з позначкою про його вручення) газопостачальне підприємство має право відключити споживача від газопостачання.

Припинення газопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість за фактично отримані послуги з газопостачання.

Відповідно до пункту 7 Правил припинення постачання газу споживачеві в житлових будинках залежно від обставин здійснюється шляхом перекриття запірних пристроїв та встановлення пломби та/або інвентарної заглушки перед газовим приладом (пристроєм) або на ввідному газопроводі.

У разі самовільного відновлення споживачем газопостачання здійснюється механічне від'єднання відводу газопроводу від діючого газопроводу.

Про припинення газопостачання складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача.

Згідно з пунктом 34 Правил споживач несе відповідальність згідно із законодавством за, зокрема, несвоєчасне та/або не в повному обсязі внесення плати за надані послуги з газопостачання; самовільне підключення до системи газопостачання; зривання пломб на газових приладах та пристроях, опломбованих газопостачальним або газорозподільним підприємством.

Відповідно до пункту 35 Правил про порушення, допущені споживачем під час користування газом, відповідальні представники газотранспортної (газопостачальної) організації складають акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача.

На підставі акта визначається розмір завданих споживачем збитків, які відшкодовуються ним відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 29 Типового договору, виконавець має право, зокрема, припиняти постачання газу споживачеві у разі, зокрема: несвоєчасної та/або не в повному обсязі оплати послуг з газопостачання з урахуванням вимог пункту 19 Правил газопостачання; самовільного використання газу споживачем; самовільного підключення газових приладів і пристроїв споживача до системи газопостачання; зривання або пошкодження пломб на запірних пристроях, засувках на вводі в будинок, пошкодження або зняття інвентарних заглушок тощо.

Пунктом 33 Типового договору встановлено, що споживач несе відповідальність згідно із законодавством за, зокрема, несвоєчасне та/або не в повному розмірі внесення плати за надані послуги з газопостачання; самовільне підключення до системи газопостачання; зривання пломб на газових приладах і пристроях, опломбованих виконавцем.

Відповідно до пункту 36 Типового договору про факти порушення, допущені споживачем під час користування газом, представники виконавця в його присутності складають акт у двох примірниках, на підставі якого визначається розмір збитків, завданих споживачем. Один примірник акта залишається у споживача.

Згідно з пунктом 37 Типового договору в разі відмови споживача від підписання акт підписується представниками виконавця у кількості не менш як трьох осіб з відміткою про таку відмову. Крім представників виконавця акт повинен бути підписаний іншими двома незаінтересованими особами (іншими споживачами) за умови посвідчення їх особи.

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу XІ Кодексу, у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 11 до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 глави 5 розділу XІ Кодексу до порушень споживача та несанкціонованого споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу з ГРМ (крадіжка газу) та внаслідок яких щодо них здійснюється нарахування необлікованих об'ємів (обсягів) природного газу, належать, зокрема, несанкціоноване відновлення газоспоживання.

Пунктом 8 глави 5 розділу XІ Кодексу акт про порушення має бути розглянутим комісією з розгляду актів про порушення Оператора ГРМ, яка визначає його правомірність та приймає щодо них відповідне рішення.

При складанні акта про порушення представник Оператора ГРМ зазначає в ньому про необхідність споживача (несанкціонованого споживача) бути присутнім на засіданні комісії, на якому буде розглянуто складений акт про порушення, та визначає: місцезнаходження комісії з розгляду актів про порушення; дату та орієнтовний час проведення засідання комісії, на якому буде розглядатися складений акт про порушення; контактний телефон особи Оператора ГРМ (для уточнення інформації щодо часу та місця засідання комісії).

Попередні судові інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених ними норм матеріального і процесуального права та з наведенням у оскаржуваних судових рішеннях зі справи необхідного мотивування, дослідивши Рішення АМК та встановивши, що акти про первісне припинення газопостачання побутовими споживачами ОСОБА_8 (акт від 25.12.2014 №2251) та ОСОБА_7 (акт від 07.07.2014 №1403) підписані не були, відмова від підписання належним чином не була оформлена Товариством, як і не надано належних доказів повідомлення споживача ОСОБА_7 про наявність заборгованості (підпису побутового споживача про отримання повідомлення або поштове повідомлення про вручення поштового відправлення), - дійшли обґрунтованих висновків стосовно прийняття відповідачем Рішення АМК у межах наданих йому повноважень та без порушення приписів чинного законодавства, а тому за відсутності передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання оспорюваного Рішення АМК недійсним, правомірно відмовили Товариству в задоволенні даного позову.

Посилання скаржника на те, що складений 23.12.2015 акт № 76 не розглядався комісією Оператора ГРМ, оскільки на той час вона ще не була створена через незначний період дії Кодексу, не може братися до уваги, оскільки Товариство є юридичною особою, що організовує свою внутрішньогосподарську діяльність самостійно, а тому мало б розглянути цей акт.

Аргументи Товариства, наведені в касаційній скарзі про те, що Відділенням у Рішенні АМК максимальна сума штрафу жодним чином не обґрунтована, не можуть братися до уваги, оскільки у визначенні такого розміру Відділення діяло в межах наданих йому повноважень та без порушення положень чинного законодавства України, що відповідно до згаданих приписів статті 59 Закону України № 2210 виключає можливість визнання недійсним Рішення АМК (у тому числі й з огляду на дефініції "пропорційності", "недискримінаційності", "розумності", застосування яких за чинним законодавством належить до виключної компетенції органів АМК, а не суду). До того ж у Рішенні АМК прямо зазначено, що при визначенні штрафу враховано як те, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством припинено стосовно ОСОБА_8, так і те, що порушення призвело до ущемлення інтересів споживачів.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін раніше ухвалених судових рішень, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 зі справи № 904/10378/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко