Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2018 року у справі №924/247/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 924/247/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі

за позовом Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" про стягнення 1 098 547, 25 грн,

за участю представників:

від позивача 1 - Матвіюк М.А.,

від позивача 2 - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися,

від Генеральної прокуратури України - Грищенко М.А.,

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач 2 та відповідач не скористалися наданим законом правом на участь їх представників у судовому засіданні.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький) звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (далі - ТОВ "Україна 2001") про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 30.05.2017) 1 098 547,25 грн заборгованості, з яких 311 875,5 грн заборгованості (за жовтень-грудень 2016р.), що виникла на підставі п. 2.3. договору від 20.06.2014 № 149; 748343,93 грн заборгованості з компенсації земельного податку за жовтень - грудень 2016 року, 8 286,14 грн. - 3% річних (за період з 20.12.2016 по 24.04.2017), 30 041,68 грн. інфляційних втрат (за грудень 2016 року - березень 2017 року).

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, передбачених умовами укладеного між КЕВ м.Хмельницький та ТОВ "Україна 2001" договору від 20.06.2014 № 149 та подано на підставі статей 11, 14, 202, 509, 526, 625, 626, 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 175, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 (суддя Смаровоз М.В.) у позові відмовлено у повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з дійсності укладеної між КЕВ м.Хмельницький і ТОВ "Україна 2001" додаткової угоди від 19.09.2016 про розірвання договору, незалежно від доведеності відповідачем того, чи повернуло ТОВ "Україна 2001" примірник додаткової угоди на адресу КЕВ м.Хмельницький. Вказане на думку місцевого господарського суду свідчить про розірвання за згодою сторін договору № 149 з 30.09.2016 (дата підписання зі сторони відповідача, що узгоджується з пунктами 2, 5 додаткової угоди). З огляду на викладене суд дійшов висновку про припинення зобов'язань сторін за основним договором та відсутність підстав для стягнення заявлених сум.

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 (у складі: Мельника О.В., Розізнаної І.В., Маціщук А.В.) рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову компенсації сплати земельного податку, 3 % річних та інфляційних втрат скасовано частково, у цій частині прийнято нове рішення, яким позов заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Україна 2001" на користь КЕВ м. Хмельницький 748 343,93 грн заборгованості з відшкодування витрат по сплаті земельного податку; 3 % річних у сумі 3710,10 грн; інфляційні втрати в сумі 12 367,04 грн. В решті рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження підписання та повернення підписаної додаткової угоди від 19.09.2016 у визначений частиною 3 статті 188 ГК України строк на адресу позивача-2. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що договір № 149 з 30.09.2016 сторонами розірвано не було, тому він продовжив свою дію до моменту його повного виконання сторонами відповідно до пункту 7.3 основного договору.

Судом також встановлено, що належних доказів (письмових завдань, актів виконаних робіт, актів звірки взаєморозрахунків), які б свідчили, про те, що після 30.09.2016 за завданнями замовника (ТОВ "Україна 2001") виконавець (КЕВ м.Хмельницький) на виконання умов договору № 149 надав послуги (виконав роботи) за період жовтень - грудень 2016 року матеріали справи не містять, з огляду на що відсутні підстави для стягнення основного боргу в сумі 311 875,5 грн та нарахованих 3% річних, інфляційних втрат на цю суму.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості з компенсації земельного податку суд зазначив, що позивачем-2 надано належні докази сплати земельного податку на суму 748 343,93 грн, взяв до уваги акт обстеження земельних ділянок від 03.01.2017, згідно з яким земельний податок нараховувався відповідачу на фактично займану площу, та наявність фактичних відносин сторін за договором № 149 (продовження дії договору та фактичний збір урожаю відповідачем), врахував ненадання ТОВ "Україна 2001" доказів сплати заборгованості, що виникла на підставі пункту 4.1.3 договору з компенсації земельного податку за жовтень - грудень 2016 року, та з огляду на викладене дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 748 343,93 грн заборгованості з відшкодування витрат зі сплати земельного податку, 3 % річних в сумі 3 710,10 грн, інфляційних втрат у сумі 12 367,04 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Україна 2001" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати в частині стягнення 748 343,93 грн заборгованості з відшкодування витрат зі сплати земельного податку, 3 % річних у сумі 3 710,10 грн, інфляційних втрат у сумі 12 367,04 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом норм чинного законодавства та невзяттям, зокрема, до уваги чинності додаткової угоди від 19.09.2016, якою розірвано договір від 20.06.2014 № 149, а також того, що обов'язок відповідача компенсувати позивачу 2 витрати зі сплати земельного податку за жовтень-грудень 2016 року були б правомірними за умови, що КЕВ м.Хмельницький протягом цього ж періоду надавало б ТОВ "Україна 1001" послуги з вирощування сільськогосподарських структур. Проте в матеріалах справи відсутні докази факту виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань за договором від 20.06.2014 № 149 протягом зазначеного строку.

Крім того, заявник зазначає, що КЕВ м.Хмельницький власними діями, а саме проведенням конкурсу по відбору учасників спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур, визнало факт розірвання спірного договору.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

КЕВ м. Хмельницький у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити посилаючись на законність і обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду.

Міністерство оборони України у відзиві просить касаційну скаргу відхилити, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду. При цьому звертає увагу на акт обстеження земельних ділянок від 06.12.2016, згідно з яким на дату обстеження встановлено факт наявності на цих земельних ділянках врожаю.

ТОВ "Україна 2001" у запереченні на відзив наголошує, що договірні відносини між сторонами припинено 30.09.2016, підстав для стягнення компенсації зі сплати земельного податку немає незалежно від того, чи залишався на спірних землях ще не зібраний врожай 2016 року.

Представник Генеральної прокуратури України у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, а також враховуючи, що постанова апеляційного господарського суду оскаржується лише в частині стягнення заборгованості з відшкодування витрат зі сплати земельного податку, 3% річних та інфляційних втрат, суд касаційної інстанції виходить із такого.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 20.06.2015 КЕВ м. Хмельницький (виконавець) та ТОВ "Україна 2001" (замовник) уклали договір № 149, згідно пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався за умови сприяння та підтримки замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ на підставі державного акту на право користування землею: Б №041646 від 1979, Б №041659 від 1979, а замовник зобов'язався оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору. Площа посівів становить 2303 га, згідно двостороннього комісійного акту, що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору, для виконання його цілей сприяння та підтримка замовника полягає у наданні в розпорядження виконавця: насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарських культур; надання послуг з обробітку, посіву, збору врожаю і транспортування сільськогосподарської продукції; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) замовника.

Згідно з пунктами 1.4-1.5 договору детальна інформація щодо робіт, які виконуються за цим договором, визначається у завданні замовника, що надається ним виконавцеві. Сторони дійшли згоди, що для досягнення мети цього договору роботи/послуги передаються виконавцем замовнику на підставі актів прийому-передачі.

Ціну договору та порядок розрахунків сторони погодили у пунктах 2.2-2.3 договору, а саме грошова сума, яку замовник зобов'язується перерахувати виконавцю за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не меншою ніж 1 590 192 грн на рік, в т.ч. ПДВ 265 032 грн. Замовник перераховує виконавцю планові грошові кошти в розмірі 1 590 192 грн на рік, в т.ч. ПДВ 265 032 грн рівними частинами щомісячно на рік. Кінцева сума оплати буде здійснена після зведення розрахунків згідно актів виконаних робіт.

Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (пункт 5.2 договору).

Пунктами 7.1, 7.3 договору передбачено, що він вважається укладеним із моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін. Цей договір набуває чинності з "01" липня 2014 року та діє до моменту його повного виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7.4 договору його умови вважаються виконаними у повному обсязі після складання актів звірки взаєморозрахунків, складених і підписаних уповноваженими особами сторін.

Додаткові угоди та додатки до цього договору, а також інші документи, на обов'язковість яких є посилання у цьому договорі, і які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, є його невід'ємною частиною і набувають юридичної сили з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін (пункт 7.11 договору).

Додатковими угодами від 01.07.2014 № 1, від 19.06.2015 № 2, від 15.10.2015 № 3, від 11.01.2017 № 4, від 01.03.2016 № 5 сторони вносили зміни до договору від 20.06.2014 № 149, зокрема, до пунктів 1.1, 2.2, 2.3, 4.1.3 договору.

Супровідним листом від 19.09.2016 № 3144 відповідачу було надіслано додаткову угоду від 19.09.2016 про розірвання договору. У листі КЕВ м.Хмельницький просило ТОВ "Україна 2001" надіслати підписаний, скріплений печаткою примірник угоди (рекомендованим листом з описом вкладення) на адресу позивача-2 протягом двох днів із моменту отримання цього листа.

Листами від 11.11.2016 № 4315, від 08.12.2016 № 4630, від 23.12.2016 № 4842, від 16.01.2017 № 260, від 06.02.2017 № 632 КЕВ м.Хмельницький повідомляло ТОВ "Україна 2001" про існування договірних зобов'язань, згідно укладеного договору від 20.06.2014 № 149, відповіді на які відповідачем надано не було та жодним чином не заперечено продовження здійснення КЕВ м. Хмельницький нарахування коштів за надані послуги та земельний податок згідно з виставленими протягом жовтня - грудня 2016 року рахунків.

Як зазначалося предметом позову у даній справі є, зокрема, стягнення з відповідача заборгованості з компенсації земельного податку у зв'язку з перебуванням сільськогосподарських культур відповідача на спірній земельній ділянці та 3% річних й інфляційних втрат.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 599 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок зміни або розірвання господарського договору визначений у статті 188 ГК України.

Так, відповідно до частин 2, 3, 4 вказаної статті сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У пункті 7.8 спірного договору сторони погодили наступне: якщо інше прямо не передбачено цим договором або актами законодавства України, цей договір може бути розірвано виключно за домовленістю сторін, яка оформлюється письмово додатковою угодою до цього договору, в передбаченому законом порядку.

Апеляційний господарський суд встановив, що позивач надіслав відповідачу примірник додаткової угоди від 19.09.2016 про розірвання договору оренди. У супровідному листі від 19.09.2016 № 3144, яким надсилалась додаткова угода, КЕВ м. Хмельницький просило ТОВ "Україна 2001" повернути підписаний та скріплений печаткою примірник угоди протягом двох днів з моменту отримання даного листа.

При цьому суд встановив, що відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження підписання та повернення підписаної додаткової угоди від 19.09.2016 у визначений частиною 3 статті 188 ГК України строк.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір № 149 з 30.09.2016 сторонами розірвано не було, тому він продовжив свою дію до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до пункту 7.3 основного договору.

Доводи скаржника про чинність угоди про розірвання договору оренди спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить стаття 193 ГК України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено апеляційним судом 01.07.2014 сторонами укладено додаткову угоду до договору № 149 від 20.06.2014, якою до нього додано пункт 4.1.3 у наступній редакції: "Щомісячно компенсувати виконавцю витрати, понесені по сплаті земельного податку пропорційно площі землі, на якій відповідно до даного договору та комісійного акту (який є невід'ємною частиною договору) вирощується сільськогосподарська продукція".

При цьому у пункті 4 додаткової угоди від 19.06.2015 № 2 передбачено, що у разі, коли на момент закінчення договору на землях буде засіяно сільськогосподарські культури, то даний договір продовжує діяти до моменту їх збирання (при умові оплати усіх послуг/робіт, що надані стороною-1 стороні-2).

На виконання пункту 4.1.3 договору позивачем-2 на адресу відповідача надсилались рахунки на відшкодування витрат по оплаті земельного податку від 17.10.2016, від 18.10.2016, від 21.11.2016, від 26.12.2016 на загальну суму 748 343,93 грн. У матеріалах справи докази сплати відповідачем зазначеної суми відсутні, проте є належні докази сплати позивачем-2 земельного податку на вказану суму.

Відповідно до положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо оплати позивачем-2 земельного податку на суму 748 343,93 грн, його нарахування за фактично займану посівами площу, наявності відносин сторін за договором № 149, а також враховуючи здійснену апеляційною інстанцією перевірку заявлених до стягнення з відповідача сум 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ "Україна 2001" 748 343,93 грн відшкодування витрат зі сплати земельного податку, 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи скаржника про відсутність у позивача підстави для відшкодування витрат зі сплати земельного податку у зв'язку з ненаданням позивачем - 2 актів виконаних робіт є неспроможними з огляду на положення пункту 4.1.3 договору, в редакції додаткової угоди від 01.07.2014, та наявність у матеріалах справи актів обстеження земельних ділянок, на яких знаходився врожай, складених за участю представника ТОВ "Мульті-Аграр Дніпро", що, в свою чергу, спростовує аргумент заявника про складення вказаних актів одноособово позивачем-2.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

Доводи, викладені у відзивах, зводяться до обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції з чим колегія суддів погоджується.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

З огляду на викладене постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 924/247/17 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий суддя Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір