Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №905/3573/16
Ухвала ККС ВП від 03.01.2018 року у справі №905/3573/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 905/3573/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши касаційну скаргу Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2017 (у складі Попкова Д.О. - головуючого, суддів Гези Т.Д., Марченко О.А.) та рішення Господарського суду Донецької області від 20.02.2017 (суддя Говорун О.В.),

за позовом Керівника Констянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

Констянтинівської районної державної адміністрації та Донецької обласної державної адміністрації

до Фізичної особи-підприємця Кравець Лариси Іванівни

про зобов'язання вчинити дії

за участю:

прокурора: 1) Паршутіна Ю.О. (посвідчення від 09.11.16)

2) Доценко Т.О. (посвідчення від 29.09.14)

позивача-1: Насторубко С.І. (довіреність від 20.02.18, № 28)

позивача-2: 1) Погребняк Я.О. (довіреність від 27.04.17)

2) Беспала О.О. (довіреність від 27.04.17)

3) Жадан О.В. (довіреність від 27.04.17)

відповідача: Риндін І.В. (договір про надання правової допомоги від 19.02.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, керівник Костянтинівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Костянтинівської районної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Донецької обласної державної адміністрації (далі - позивач-2) просив зобов'язати фізичну особу - підприємця Кравець Людмилу Іванівну (далі - відповідач) повернути у власність держави в особі Донецької обласної державної адміністрації водний об'єкт загальнодержавного значення площею 30 га, розташований на території Новодмитрівської сільської ради Костянтинівського району шляхом підписання акта приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.10.2004 між позивачем - 1 та відповідачем був укладений договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення, строк дії якого закінчився 15.10.2014, проте відповідач після закінчення строку дії договору, всупереч умовам укладеного договору, водний об'єкт не повернув та безпідставно ним користується, у зв'язку з чим водний об'єкт підлягає поверненню. Крім того, прокурор вказав на те, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку водного фонду відповідач не оформив.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.02.2017 (суддя Говорун О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючий Попков Д.О., Геза Т.Д., Марченко О.А.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач-2 просить скасувати вище вказані судові рішення повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач-2 посилався на те, що з 01.07.2013 набув чинності Закон України "Про аквакультуру", згідно з яким статтю 51 Водного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, відповідним органом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. На виконання даної норми закону, позивачем-2 було прийнято розпорядження від 07.11.2013 № 910 "Про вирішення деяких питань щодо використання водних об'єктів, наданих в оренду до 01.07.2013", яким замінено сторону орендодавця за договорами надання водних об'єктів загальнодержавного значення у тимчасове користування на умовах оренди, укладеними райдержадміністраціями до 01.07.2013 на позивача-2 та запропоновано райдержадміністраціям внести зміни до договорів оренди водних об'єктів, укладених до 01.07.2013 в частині зміни орендодавця. Також позивач-2 вказував, що відповідачем не укладено тристоронню угоду до договору оренди в частині зміни орендодавця, тобто правовідносини між відповідачем та позивачем-2 щодо оренди водного об'єкту не виникли, а тому відповідач безпідставно використовує водний об'єкт після закінчення дії договору. При цьому позивач-2 зазначає, що відповідач не звертався до нього з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, орендні платежі за користування об'єктом протягом ІV кварталу 2014 року та у 2015 році не сплачував. Прокурор та позивач-1 не заперечують проти наведеної позиції позивача-2.

18.01.2018 та 19.02.2018 від громадянина ОСОБА_14 як від представника відповідача до Верховного Суду надійшли письмові клопотання про приєднання до матеріалів справи і надання оцінки додатковим доказам у справі, однак вказана особа - громадянин ОСОБА_14 не є учасником судового процесу у суду касаційної інстанції, а додаткові докази не можуть прийматися судом касаційної інстанції виходячи із наступного.

30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" № 1401-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон № 1401).

За приписами частини третьої статті 1312 Конституції України (в редакції Закону № 1401) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону № 1401) таке представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції у судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року виключно прокурорами або адвокатами, а представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

При цьому, згідно цієї норми представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Разом з тим провадження у даній справі було розпочато 23.12.2016, тобто після набрання чинності вказаним Законом № 1401.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже із 01.01.2017 у Верховному Суді, як суді касаційної інстанції, представництво сторін із даної справи має здійснюватися адвокатами, оскільки провадження з даної справи в суді першої інстанції було розпочате після 30.09.2016, а саме 23.12.2016.

Крім того, відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже правові підстави для прийняття Верховним Судом як судом касаційної інстанції нових доказів, відсутні, у зв'язку із чим додані до зазначених вище клопотань додаткові докази підлягають поверненню заявнику.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачі зі справи не подали доказів щодо висловлення заперечень на продовження строку дії договору оренди з відповідачем протягом одного місяця після його закінчення, що свідчить про відсутність порушення відповідачем майнових інтересів держави. При цьому суди вказали на те, що розпорядником водного об'єкта є позивач-2, а відтак і особою, яка мала право вимагати його повернення є саме ця особа, а не позивач-1, який пропонував відповідачу підписати акт приймання-передачі та повернути водний об'єкт. За таких обставин суди дійшли висновку, що прокурором та позивачами не доведено порушення відповідачем умов договору оренди водного об'єкту після спливу його дії.

Як вбачається спір у даній справі виник з приводу правомірності займання відповідачем водного об'єкту.

Відповідно до приписів статті 51 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (ч.1). Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації (ч.5). Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України (ч.10).

Положеннями частини 4 цієї статті передбачено, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди.

Згідно статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до статті 33 частини 6 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент звернення відповідача до позивача-2 з приводу поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Приписами частини 8 цієї статті встановлено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Отже укладення додаткової угоди щодо продовження дії договору оренди є обов'язковим.

У справі що переглядається у касаційному порядку попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідач 12.09.2014 та 19.09.2014 до закінчення строку дії договору оренди звертався до позивача-2 з метою продовжити його дію, при цьому будь-яких заперечень з приводу оренди останнім не надано, а прийнятим позивачем-2 розпорядженням від 07.11.2013 № 910 "Про вирішення деяких питань щодо використання водних об'єктів, наданих в оренду до 01.07.2013", було замінено сторону орендодавця за договорами надання водних об'єктів загальнодержавного значення у тимчасове користування на умовах оренди, укладеними райдержадміністраціями до 01.07.2013 на позивача-2.

За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року) вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції зазначає, що суди дійшли правильного висновку про те, що, оскільки позивачі не подали доказів на підтвердження заперечень щодо продовження строку дії договору оренди протягом одного місяця після його закінчення та позивач-2, як орендодавець за договором, не звертався з вимогою до відповідача повернути водний об'єкт, підстави для задоволення позову відсутні.

Посилання позивача-2 на те, що водний об'єкт має надаватися у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, що, на його думку, не допускає поновлення договору оренди землі, відхиляються, оскільки реалізація права позивача на поновлення договору оренди землі в силу приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" презюмується, а у зв'язку із не втратою відповідачем права на оренду, такі доводи не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання позивача-2 на те, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання додаткової угоди до договору оренди в частині зміни орендодавця, з огляду на внесення змін до статті 51 Водного кодексу України, є безпідставними та спростовуються встановленими судами на підставі матеріалів справи обставинами, згідно яких слідує, що відповідач 12.09.2014 та 19.09.2014 до закінчення строку дії договору оренди звертався до позивача-2 з метою продовжити його дію, при цьому будь-яких заперечень з приводу оренди останнім не надано, а прийнятим позивачем-2 розпорядженням від 07.11.2013 № 910 "Про вирішення деяких питань щодо використання водних об'єктів, наданих в оренду до 01.07.2013", було замінено сторону орендодавця за договорами надання водних об'єктів загальнодержавного значення у тимчасове користування на умовах оренди, укладеними райдержадміністраціями до 01.07.2013 на позивача-2.

Твердження позивача-2 про те, що відповідач безпідставно використовує водний об'єкт після закінчення дії договору є необґрунтованими, оскільки судами встановлено, а позивачами не спростовано, що вони як орендодавці кожний у свій період часу не висловлювали заперечення щодо продовження терміну дії договору у строк визначений приписами статті 764 ЦК України.

Доводи позивача-2 про те, що відповідач не звертався до нього з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставними, так як об'єкт оренди був наданий відповідачу до внесення змін до статті 51 Водного кодексу України.

Наявність заборгованості у відповідача за користування об'єктом протягом ІV кварталу 2014 року та у 2015 році, про яку зазначав позивач-2 у касаційній скарзі не позбавляє належну сторону звернутися із відповідним позовом до суду про її стягнення з відповідача.

Посилання заявника касаційної скарги на кримінальне провадження, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень є неспроможним, оскільки воно відкрито за фактом, а відтак правового значення для вирішення даного спору немає.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати із касаційної скарги у справі належить покласти на позивача-2.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі Господарського суду Донецької області №905/3573/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов