Історія справи

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/10093/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Науменко І.М., Кузнецов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент"

до Дніпровської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Первозванівський"

про розірвання договору оренди землі

за участю

позивача: Кухаров О.О. (довіреність від 08.02.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" (далі - позивач) просило розірвати договір оренди землі (кадастровий номер 1210100000:02:399:0016), який укладено 24.06.2010 між позивачем та Дніпропетровською міською радою, яка перейменована у Дніпровську міську раду (далі - відповідач), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після передачі за актом приймання-передачі житлового комплексу на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Первозванівський" (далі - третя особа), позивач припинив користуватися орендованою земельною ділянкою, тому орендні правовідносини між позивачем та відповідачем припинилися, а оскільки відповідач на звернення позивача відмовився добровільно розірвати вказаний договір, то він підлягає розірванню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2017 (суддя Крижний О.М.) позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 вище вказане рішення суду скасоване та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування та порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що оскільки фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею здійснює новий власник, позивач добровільно відмовився від права користування земельною ділянкою, а тому наявні підстави для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, що відповідає правовій позицій Верховного суду України, яка викладена у постанові від 19.06.2012 у справі № 36/368-9/63. При цьому позивач зазначає, що так як третя особа прийняла на баланс будинок згідно акта приймання-передачі від 12.08.2016, то відповідно до неї перейшли права на земельну ділянку, на якій розташований будинок, а договір оренди землі підлягає розірванню.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 28.04.2010 № 541/56, між відповідачем та позивачем 24.06.2010 укладено договір оренди землі (кадастровий номер 1210100000:02:399:0016), згідно умов якого позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3509 кв.м за відповідним кадастровим номером, по фактичному розміщенню житлового комплексу "Первозванівський", по вул.Комсомольській, 25 (Старокозацькій, 25) строком на 15 років, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.

Також встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 14.07.2016 була зареєстрована третя особа за адресою: м.Дніпро, вул.Старокозацька, 25, основним видом діяльності якої є комплексне обслуговування об'єктів.

Згідно акта про списання багатоквартирного будинку з балансу та приймання - передачі багатоквартирного будинку з балансу на баланс, комісія у складі представників позивача та третьої особи 12.08.2016 здійснила обстеження активів багатоквартирного будинку - житловий комплекс "Первозванівський" за адресою: м.Дніпро, вул. Старокозацька, 25, що передається з балансу позивача на баланс третьої особи та пунктом 6 вказаного акта встановила, що разом з житловим комплексом ніяка технічна документація не передавалася.

05.09.2016 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про припинення право користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:03:329:0016), яка знаходиться за адресою: м.Дніпро, вул. Старокозацька, 25, посилаючись на акт приймання-передачі вказаного житлового комплексу з балансу позивача на баланс третьої особи, а також позивач просив відповідача укласти відповідний договір. Однак, вказане клопотання позивача було відхилено відповідачем, оскільки з наданих до клопотання документів та акта обстеження земельної ділянки від 23.09.2016 № 3/19-0916, нерухоме майно, яке розташоване на зазначеній земельній ділянці на час розгляду звернення відчужено не було, отже належало позивачу на праві власності, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано здійснити відповідні дії щодо припинення права власності на вказаний житловий комплекс.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що законодавством передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі, якщо фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею здійснює її новий власник, а попередній землекористувач добровільно відмовився від права користування землею, то на вимогу орендаря орендодавець зобов'язаний погодитися на дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та прийняти її.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові, свій висновок мотивував, зокрема, тим, що доказів знаходження у власності квартир та нежилих приміщень Житлового комплексу «Первозванівський» іншим особам, ніж позивачу - суду першої інстанції надано не було.

Однак судові рішення прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2).

Пунктом 12.5 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктами "а", "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянко та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно частин першої та третьої статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Статтею 32 наведеного Закону передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Відповідно до частини першої статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Положенням частини другої статті 120 Земельного кодексу України визначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діяла на час вирішення спору судами, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього Кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно статті 105 ч.2 п.7 вказаного Кодексу, в постанові.

Розглядаючи спір у даній справі суди обох інстанцій не дослідили питання про те, на підставі яких правовстановлюючих документів позивач вважається власником нерухомого майна.

Крім того, суди не дослідили подані відповідачем документи щодо право власності (т.1, а.с.96 - 98), пославшись на них, та не оцінили їх у сукупності з іншими доказами у справі.

Також, помилкове зазначення позивачем кадастрового номеру земельної ділянки у відносинах із відповідачем, і визнання такої помилки останнім, за вказаних вище обставин не може бути правовою підставою для відмови у позові.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що згідно правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2017 у справі № 904/10675/16, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, і договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні, слід зазначити наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.06.2011, зі справи № 11/227|3-53гс11, у зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та зведеною на ній будівлею здійснює її новий власник, позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою, законодавством та умовами договору передбачена можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірваннядоговору оренди земельної ділянки.

Згідно пункту 7 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку у складі колегії суддів, колегія не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, згідно пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За вказаних обставин, доводи, викладені у касаційній скарзі щодо обґрунтованості заявлених вимог, знайшли своє часткове підтвердження, а тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Інвестмент" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2017 у справі №904/10093/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов