ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 (колегія суддів у складі: Принцевська Н.М. головуючий, Савицький Я.Ф., Колоколов С.І.)

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

за участю:

позивача: Асташенкова О.І. (положення)

прокурора: Федюк Ю.П. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Одеської області (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Буд" (далі-відповідач), згідно якого просив витребувати у відповідача з незаконного володіння земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0044, яка розташована в м.Одесі, Французький бульвар, 28/30, на користь позивача.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності всупереч вимогам законодавства, у зв`язку з чим вона підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.07.2018 (суддя Волков Р.В.), позов задоволено.

2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не приймав рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, тому права та охоронювані законом інтереси позивача є порушеними та підлягають судовому захисту.

2.3. Оскарженою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

2.4. Апеляційний суд виходив з того, що права позивача є порушеними, але ним пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові, на застосуванні якого наполягав відповідач.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги прокурор посилався на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що строк позовної давності не сплинув, оскільки з моменту прийняття ухвали Приморським районним судом міста Одеси від 08.05.2013 у справі № 1522/10614/12 про залишення позову без розгляду та звернення прокурора з позовом до суду, пройшов один рік та 11-ть місяців. Під час розгляду судами справи № 522/9308/15-ц, з квітня 2015 року по листопад 2017 року строк був перерваний та з набранням законної сили ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017, почався перебіг строку позовної давності, який на час подачі позову 15.03.2018 становив лише два роки чотири місяці.

4. Мотивувальна частина

4.1. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове, про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підставі рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 у справі №2-1491-1/07, яким, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі 10.10.2008 видано йому Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №786432 (далі - Державний акт), який зареєстрований в установленому законом порядку.

4.2. В подальшому ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.04.2008 вказане рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси, який ухвалою від 08.05.2013 по справі №1522/10614/12, у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин, позов залишив без розгляду.

4.3. На підставі договору дарування від 28.10.2010, ОСОБА_2 земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 (далі-третя особа).

4.4. Згідно рішення відповідача, яке оформлено протоколом загальних зборів його засновників, земельна ділянка була внесена третьою особою до статутного капіталу відповідача, яким 31.05.2014 отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

4.5. Апеляційним судом також встановлено, що у 2015 році перший заступник прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи та відповідача про визнання незаконним та скасування Державного акту та витребування з незаконного володіння відповідача земельної ділянки.

4.6. Однак рішенням Приморського районного суду від 23.09.2015 у справі №522/9308/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.04.2016, в позові відмовлено повністю, але ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017, ці судові рішення, скасовані в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача, та провадження в цій частині закрито, в іншій частині судові рішення залишено без змін.

4.7. Апеляційний суд встановив, що прокурору та позивачу про порушення прав останнього стало відомо з моменту видачі Абрамовському Артуру Юрійовичу Державного акту.

4.8. Також встановлено, що відповідачем до прийняття місцевим господарським судом рішення подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

4.9. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.10. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

4.11 Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

4.12. Відповідно до частини першої статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

4.13. Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1). Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч.2.).

4.14. Частиною першою статті 321 вказаного Кодексу визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

4.15. Згідно частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

4.16. Відповідно до частини першої статті 153 наведеного Кодексу власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

4.17. Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Із встановлених у даній справі обставин справи вбачається, що спірна земельна ділянка вибула із володіння власника не з його волі іншим шляхом.

4.18. Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14 виклав висновок, згідно якого, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

4.19. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

4.20. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.21. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

4.22. Відповідно до статті 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

4.23. При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 вказаного Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

4.24. Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

4.25. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

4.26. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідався або міг довідатись позивач.

4.27. Апеляційним судом встановлено, що прокурор звернувся з цим позовом до суду 15 березня 2018 року, як убачається з поштового конверту (т.1, а.с. 75).

4.28. Згідно із частинами четвертою та п`ятою статті 53 ГПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

4.29. Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що строк позовної давності не пропущений, оскільки починаючи з 08.03.2013 по квітень 2015 року пройшло два роки та один місяць, а з квітня 2015 року по 01.11.2017 строк позовної давності переривався у зв`язку із розглядом цивільної справи №522/9308/15-ц, і лише із набранням законної сили ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017, саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності, який на час подачі позову 15.03.2018 становив лише 2 роки та 4 місяці, тому пропущений не був.

4.30. Однак із такими доводами погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до положень статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3).

Пред`явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Згідно з частиною першою статті 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Отже суд відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, позовна заява подається до суду першої інстанції з дотриманням правил підсудності, визначених статтями 20, 21 ГПК України. Позовна заява оформлюється з додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, і 172 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 у справі №522/9308/15-ц, судові рішення скасовані в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача, та провадження в цій частині закрито, в іншій частині судові рішення залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі у цій частині суд касаційної інстанції виходив із того, що у вказаній частині спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства, він мав вирішуватись господарським судом.

Таким чином наведені доводи прокурора про те, що строк позовної давності не пропущено, є безпідставними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 по справі № 544/525/15-ц.

4.31. Разом з тим колегія суддів зазначає, що оскільки право власності позивача на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності позивача, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила.

4.32.Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палаті Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.

4.33. Таким чином, оскільки позивачу стало відомо про порушення його прав у грудні 2007 року, так як встановлено апеляційним судом, 04.12.2007 Печерським районним судом міста Києва було винесено рішення у справі № 2-1491-1/07 про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку та із змісту цього рішення суду вбачається, що позивач був стороною у цій справі, як один із відповідачів, що свідчить про його обізнаність про вибуття земельної ділянки з його власності та передачі її у власність іншій особі. Відтак позовна давність за вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння сплинула до звернення прокурора 15.03.2018 з позовом до суду у цій господарській справі № 916/521/18.

4.34. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача є порушеними, та обґрунтовано відмовив в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності, а доводи скаржника про порушення апеляційним судом положень статей 256, 261 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

4.35. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.36. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

4.37. Наведеним вище спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

4.38. За вказаних обставин підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у справі Господарського суду Одеської області № 916/521/18, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов