Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.07.2018 року у справі №925/104/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/104/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Скиба Г.М.)

від 27.03.2018,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Зеленін В.О., судді - Дідиченко М.А., Мартюк А.І.)

від 06.06.2018,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

до комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради,

про стягнення 747 115,48 грн,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (надалі - КПТМ "Черкаситеплокомуненерго", відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений природний газ згідно з договором купівлі-продажу природного газу №3322/15-БО-36 від 30.12.2014 в розмірі 747115,48 грн, у тому числі: 707702,71 грн пені, 39412,77 грн - 3% річних та відшкодування судових витрат.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/104/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки в оскаржуваних рішеннях не враховано жодного аргументу, доводу та доказу позивача. Також, заявник вказує, що відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому положення частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на відповідача не поширюються.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2014 між позивачем - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як продавцем та відповідачем - КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради як покупцем, було укладено договір №3322/15-БО-36 купівлі-продажу природного газу.

Згідно з п. 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

У п.1.2 договору сторони домовились, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач у період з січня по грудень 2015 року (включно) здійснив поставку газу, а відповідач прийняв газ (як різновид товару) в об'ємі 4584,971 тис.куб.м на суму 38 902 014,02 грн., в тому числі ПДВ - 6 483 669 грн., що підтверджується підписаними двосторонніми актами приймання - передачі газу: від 31 січня 2015 - 1219643 куб.м. газу (а.с. 34); від 28 лютого 2015 - 1065924 куб.м. газу (а.с. 35); від 31 березня 2015 - 493760 куб.м. газу (а.с. 36); від 30 квітня 2015 - 227197 куб.м. газу (а.с. 37); від 31 травня 2015 - 22006 куб.м. газу (а.с. 38); від 30 червня 2015 - 27480 куб.м. газу (а.с. 39); від 31 липня 2015 - 25686 куб.м. газу (а.с. 40); від 31 серпня 2015 - 24798 куб.м. газу (а.с. 41); від 30 вересня 2015 - 29450 куб.м. газу (а.с. 42); від 31 жовтня 2015 - 278555 куб.м. газу (а.с. 43); від 30 листопада 2015 - 521505 куб.м. газу (а.с. 44); від 31 грудня 2015 - 648967 куб.м. газу (а.с. 45).

Факт поставки природного газу у зазначених обсягах сторонами не заперечується, претензій щодо кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач одержаний від позивача газ оплатив в повному обсязі, проте платежі за окремі періоди відповідачем здійснювались з порушенням встановлених договором строків, у зв'язку з чим позивач за період з 17.02.2015 по 28.12.2015 нарахував пеню в сумі 707 702,71 грн. та 3% річних в сумі 39412,77 грн., про стягнення яких останній звернувся з цим позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що борги по нарахованих пені та 3% річних підлягають списанню на підставі Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що на правовідносини сторін поширюється дія положень частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а тому пеня і 3% річних не підлягають нарахуванню і стягненню.

30.11.2016 набрав чинності Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі статтею 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до статті 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про теплопостачання" господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, що підтверджується відповідними ліцензіями, виданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, застосування цієї норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини погашення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу відповідачем до набрання чинності Законом (до 30.11.2016) та поширення на відповідача дії Закону, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що нараховані позивачем суми пені та 3 % річних не підлягають стягненню з відповідача згідно з ч. 3 ст. 7 Закону.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що для врегулювання питання заборгованості з 3% річних та пені в порядку, передбаченому Законом, шляхом списання відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не має.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 у справі № 925/104/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Студенець

І. Ткач