Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/435/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Юрченко Я.О., судді Костів Т.С., Хабіб М.І.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2017 (суддя Мороз Н.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ДТЕК "Добропільська ЦЗФ"

до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Приватне акціонерне товариство ДТЕК "Павлоградвугілля"

2. Публічне акціонерне товариство ДТЕК "Західенерго"

про стягнення 10 042,99 грн. вартості нестачі вантажу,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі-відповідач) вартість недостачі вантажу у розмірі 10 042,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо перевезення вантажу, який був втрачений, у зв'язку з чим повинен відшкодувати його вартість.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 8 909,36 грн. вартості недостачі вантажу, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не доведено вартість відправленого вантажу за накладною від 18.08.2016 № 50306901, а також не доведено наявність вини відповідача у недостачі вартості вантажу при перевезенні, як одного з елементу складу цивільного правопорушення, що виключає підстави для покладення на відповідача відповідальності. При цьому відповідач посилається на постанову Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 3-72гс12, як на підставу для скасування оскаржуваних ним судових рішень.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2013 між ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник) та позивачем (виконавець) був укладений договір №13-15/75-У, відповідно до якого замовник зобов'язався передати (поставити) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані із збагаченням вугілля та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором.

18.08.2016 зі станції Добропілля Донецької залізниці на станцію Добротвор Львівської залізниці згідно залізничної накладної № 50306901 позивачем було здійснено відправлення групи вагонів, зокрема вагону № 68980721 з вантажем, а саме: вугілля кам'яне, вагою 71 000 кг. Масу визначено на вагонних 150 тонних вагах, заводський номер 64. Згідно з накладною - навантаження на рівні бортів, вологість 7%, вантаж розміщено та закріплено згідно з п-3, глава 14 додатку № 3 до СМГС.

Отже, за вказаною накладною відповідач прийняв у позивача вугілля для перевезення і зобов'язався доставити його на станцію призначення - Добротвір Львівської залізниці ДТЕК "Добротворська ТЕС" ПАТ "ДТЕК Західенерго". Відокремлений підрозділ "Добротворська ТЕС" є структурною одиницею Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" без права юридичної особи, що підтверджується відповідною довідкою з ЄДРПОУ.

При проходженні вказаного вагону через станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці було проведено перевірку маси вантажу та виявлено, що маса вантажу у вагоні №68980721 не відповідає фактичній масі вказаній у накладній, у зв'язку з чим, 20.08.2016 складений комерційний акт РА №014928/393. Із змісту акта слідує, що під час контрольного зважування вагону №68980721 на 150-тонних вагонних вагах, виявилось, що фактично брутто складає 84400 кг, тара 20400 кг, нетто 64000 кг, що менше ваги вказаної в документі на 7000 кг з масою вантажу яка зазначена відповідачем у накладній 64000 кг, тобто 71000 кг - 64000 кг=7000 кг. В комерційному акті також зазначено, що навантаження вантажу нерівномірне: від рівня бортів до вище бортів на 10 см, вкатане, марковано однією повздовжньою борозною. За рухом поїзду над 4-7 люками маються поглиблення довжиною 550 см, шириною 280 см, глибиною 400 см. В місці поглиблення маркування порушене. В технічному відношенні вагон справний. Вагон без торцевих дверей, розвантажувальні люки з обох боків зачинені, течії вантажу немає. При повторному зважуванні вагона вага підтвердилася. Вантаж якого бракує в вагоні уміститися міг. Зав. вантажним двором за штатним розкладом не має. У розділі Є комерційного акта зроблена відмітка станції призначення Добротвір Львівської залізниці, згідно якої, під час перевірки, різниці проти цього акту не виявлено.

Також судами встановлено, що вантажоодержувачем - ПАТ "ДТЕК Західенерго" в особі в.о. генерального директора і головного бухгалтера на залізничній накладній № 50306901 зроблено переуступний напис на право пред'явлення позову - ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ".

З довідки позивача вбачається, що вартість однієї тонни вугільної продукції в вагоні № 68980721 по накладній № 50306901 становить 1 596, 66 грн. з ПДВ.

Судами встановлено, що позивач керуючись статтями 114, 115 Статуту залізниць України за недостачу вантажу, нарахував відповідачу збитки у розмірі 10042,99 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позовних вимог мотивував тим, що обставини на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог є підтвердженими, але позивач при розрахунку не врахував пункт 27 Правил видачі вантажів, згідно якого природна втрата маси вантажу має застосовуватись у розмірі 2 %, оскільки його вологість підтверджується характеристиками, які наведені у специфікації.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що між сторонами зі справи укладено договір перевезення вантажу.

Приписами частини першої статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Положеннями статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч.1). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч.2).

Частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України визначено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Приписами статей 113, 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст.115 Статуту).

Судами встановлено, що вартість втраченого вантажу підтверджено довідкою позивача (а.с.14), залізничною накладною (а.с. 13) та комерційним актом від 20.08.2016 № 014928/393 (а.с.12), згідно яких загальна вага недостачі вантажу складає 7 тонн.

Стаття 117 вказаного Статуту визначає, що відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.

Статтею 111 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній до 15.12.2017, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що нестача вантажу підтверджена належними доказами, оформленими у відповідності до вимог наведених норм права, та за відсутності обставин, визначених наведеними положеннями Статуту залізниць України, для звільнення залізниці від відповідальності за такі недостачу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що на відповідача покладається обов'язок відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу. Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на не доведення позивачем вартості відправленого вантажу за накладною від 18.08.2016 № 50306901, а також на відсутність його вини у недостачі вантажу, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Доводи відповідача, які обґрунтовані постановою Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 3-72гс12, є безпідставними, оскільки предмет спору та обставини справи є відмінними від тих, що переглядаються у даній справі, що виключає підстави для її врахування Верховним Судом.

Так, у наведеній справі № 3-72гс12, на відміну від даної справи, що переглядається у касаційному порядку, розглянуто спір про відшкодування майнової шкоди, завданої рухомому майну внаслідок його залиття.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі Господарського суду Львівської області №910/435/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов