Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2019 року у справі №924/740/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 924/740/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Добровольського Юрія Станіславовича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І. В., судді Грязнов В. В., Мельник О. В. ) та на рішення Господарського суду Хмельницької області від
10.12.2018 (суддя Муха М. Є.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Добровольського Юрія Станіславовича

до Жванецької міської ради Кам'янець - Подільського району Хмельницької області

про визнання протиправним та скасування рішення

за участю:

позивача: Бокуліч В. П. (адвокат)

відповідача: Клюцук В. П. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець Добровольський Юрій Станіславович (далі - позивач), просив визнати протиправним та скасувати рішення 9-ої сесії Жванецької сільської ради Кам'янець - Подільського району Хмельницької області (далі - відповідач) від 18.07.2018 № 7 "Про розгляд звернення ОСОБА_2 " (далі-Рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення прийнято відповідачем в порушення вимог земельного та цивільного законодавства, у зв'язку з чим воно є незаконним, оскільки ним припинено дію договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
26.02.2019, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що після припинення дії договору оренди земельної ділянки, відповідач не висловив заперечення щодо продовження його дії, тому договір є поновленим у розумінні вимог частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а Рішення є незаконним, оскільки відповідач не вправі був припиняти позивачу право користування в односторонньому порядку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, згідно свідоцтва про право власності від 01.04.2008 ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі, площею 71,2 кв. м. по АДРЕСА_1.

18.12.2008 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого позивач отримав в платне користування земельну ділянку із земель запасу відповідача, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1, строком на 5 років, для обслуговування торгівельних приміщень.

09.02.2009 зазначений договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Суди встановили, що у січні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив продовжити термін дії договору строком на 25 років, але рішенням відповідача від 13.02.2014 № 4 позивачу було продовжено термін дії договору на три роки та внесено зміни у відповідні пункти договору.

Рішенням відповідача від 12.10.2016 № 1 позивачу було рекомендовано укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки згідно рішення відповідача від 13.02.2014 № 4.

Згідно довідки відповідача від 19.10.2018 № 1954, орендну плату за земельну ділянку позивач сплачував не регулярно та не у розмірі визначеному договором.

Рішенням припинено дію договору оренди земельної ділянки, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що сторони не уклали додаткову угоду про продовження дії договору оренди земельної ділянки у порядку визначеному законодавством, тому він припинив свою дію 08.02.2014, а скасування Рішення не забезпечить відновлення прав позивача на користування земельною ділянкою на підставі договору, термін дії якого закінчився.

Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Статтею 12 Земельного кодексу України.

Пунктом 34 частини першої статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення закріплено сторонами у розділі 11 договору.

Приписами Статтею 12 Земельного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2).

Положеннями статті 33 часини 6 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час спірних правовідносин, визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Разом з тим частиною 8 цієї статті визначено, що Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відповідно до положень статті 33 часини 6 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Встановивши, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію, та оскільки не вбачається, що Рішення ради порушує права позивача у спірних правовідносинах, оскільки договір оренди земельної ділянки припинив свою дію через недотримання позивачем недотримання сторонами порядку його пролонгації, виходячи із встановлених судами обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з наведеними висновками судів та не вбачає правових підстав для скасування судових рішень.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.

Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Добровольського Юрія Станіславовича залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/740/18, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов