Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2019 року у справі №914/359/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/359/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Берднік І.С. , Мачульський Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 (суддя Матвіїв Р.І.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (головуючий суддя: Якімець Г.Г., судді: Зварич О.В., Мирутенко О.Л.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго"

про стягнення 456 541,35 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Міського державного комунального підприємства "Миколаївтеплокомуненерго" про стягнення 456 541,35 грн., у тому числі: 31 923,50 грн. - 3% річних та 424617,85 грн. - інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем належним чином грошового зобов'язання за Договором, а саме простроченням оплати за поставлений в 2012 році природний газ, тому в порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов Договору Компанією нараховано: 31 923,50 грн. - 3% річних та 424 617,85 грн. - інфляційних втрат.

3. Відповідач в свою чергу зазначав про відсутність у позивача правових підстав для стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат і 3% річних.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 14.12.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 у справі № 914/359/18 до Касаційного господарського суду.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2019 року у справі № 914/359/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Берднік І.С., Мачульський Г.М.

7. 28.01.2019 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, надано строк учасникам справи для подання відзиву на касаційну скаргу до 18.02.2019.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

8. В касаційній скарзі позивач просить суд скасувати судові рішення, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

9. У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що матеріали справи не містять доказів включення Міського державного комунального підприємства "Миколаївтеплокомуненерго" до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано приписи частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних правовідносин сторін.

На підтвердження викладених ним доводів скаржник посилається на правову позицію, наведену у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, № 922/1110/15, №908/3125/16, № 922/4355/14, №908/2114/16, № 910/17076/16, № 914/1111/16, № 912/3303/16, № 927/1442/15, № 910/15873/13, № 917/348/16, № 911/3951/16, № 911/3951/16.

10. Також у касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" акцентує, що в оскаржуваних судових рішеннях не враховано жодного аргументу, доводу чи доказу позивача та не зазначено мотивів такого неврахування, чим порушено вимоги статей 7, 76, 77, 79, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

11. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити її без задоволення, а судові рішення без змін. Крім того відповідач, на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України, просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правову допомогу в розмірі 25 000 грн.

До відзиву відповідач додає документи, що підтверджують понесення вказаних витрат, а саме : копію розрахунку вартості адвокатської допомоги та перелік виконаних робіт, копію рахунку на оплату адвокатської допомоги, копію договору № 21/12-8 про надання адвокатської допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката - Качмар Івана Остаповича та ордер серія ЛВ №150155.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

12. 28 серпня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в тексті договору - продавець) та Міським державним комунальним підприємством "Миколаївтеплокомуненерго" (в тексті договору - покупець) укладено договір №12/527-БО-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами і організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 301 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).

У відповідності до п.11 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 вересня 2012 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

13. На виконання умов договору №12/527-БО-21 купівлі-продажу природного газу від 28 серпня 2012 року позивач передав у власність відповідача протягом жовтня-грудня 2012 року природний газ на загальну суму 1 150 367,27 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31 жовтня 2012 року на суму 94 232,33 грн., від 30 листопада 2012 року на суму 374 393,34 грн. та від 31 грудня 2012 року на суму 681 741,60 грн. Копії вказаних актів знаходяться у матеріалах справи, підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.

14. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ, проте, такі розрахунки здійснено з порушенням строків оплати, встановлених у договорі, що підтверджується інформацією, яка міститься у витязі з рахунку відповідача та платіжними дорученнями №229 від 26 грудня 2014 року на суму 40 000 грн., №1 від 02 вересня 2016 року на суму 551 625,70 грн.

15. Остаточний розрахунок за поставлений позивачем протягом жовтня-грудня 2012 року природний газ відповідач здійснив 02 вересня 2016 року, що не заперечується сторонами.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

16. Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем сплачено заборгованість за договором №12/527-БО-21 до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016, тому нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних суперечить вимогам частини 3 статті 7 цього Закону, якою встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, інфляційні нарахування та проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Водночас суди відхилили доводи позивача про те, що для застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" обов'язковим є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, з відомостями про наявний обсяг нарахувань зі сплати інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за природний газ, що утворилася в період до 01.07.2016, з посиланнями на те, що застосування приписів частини 3 статті 7 вказаного Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Суди вказали, що застосування даної норми не потребує включення підприємства до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

При цьому суди посилалися на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16.

VІІ. Позиція Верховного Суду

17. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

18. Комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення визначає Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", відповідно до статті 1 якого заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Даний закон був прийнятий 03 листопада 2016 року, набрав чинності 30 листопада 2016 року.

Згідно з статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За частиною першою статті 3 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

19. Відповідно до пункту 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93, у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

20. Разом з цим відповідно до частини третьої статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

21. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16,15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18.

22. Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечувався факт погашення відповідачем заборгованості за договором №12/527-БО-21 купівлі-продажу природного газу від 28 серпня 2012 року в повному обсязі - 02 вересня 2016 року, тобто до моменту набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (до 30 листопада 2016 року).

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу по кожному з актів приймання-передачі природного газу 3% річних в розмірі 31 923,50 грн. та інфляційні втрати в розмірі 424 617,85 грн.

23. Отже, вищевикладеним спростовуються доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, про безпідставне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин сторін приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у зв'язку з відсутністю доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та посилання на правову позицію Вищого господарського суду України, наведену у перелічених вище справах.

24. Посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16 не може бути взято до уваги з наступних підстав.

Так в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 по справі № 908/2114/16, прийнятій тією ж колегією суддів, було зазначено, що у вищевказаній постанові від 14.02.2018 у справі №908/3211/16 відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а викладено лише фактичні обставини щодо такого включення відповідача у вказаній справі. Водночас, частина третя статті 7 Закону від 03.10.2016 № 1730-VIII є нормою прямої дії, застосування якої не потребує включення підприємства до вказаного реєстру.

В постанові Верховного Суду від 26.02.2019 по справі № 904/2960/18 було вказано, що посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справи № 908/3211/16, правовідносини в якій, на думку скаржника, подібні правовідносинам у справі, яка розглядається, а саме "Верховний Суд дійшов висновку щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII у подібних правовідносинах (стосовно того, що однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії)", є необґрунтованим, оскільки висновок щодо застосування норм права у цій справі (№ 904/2960/18) по суті не відрізняється від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справи № 908/3211/16. Зокрема, в обох зазначених судових актах ідеться про те, що частиною 3 статті 7 Закону України № 1730-VIII передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань, причому право не нараховувати неустойку, інфляційні витрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Неодноразово надавалася оцінка даним доводам і в інших вищевказаних постановах Верховного Суду.

25. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

26. Щодо відшкодування відповідачу витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

27. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК:

« 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу.»

Згідно з ч.ч.4,8 ст.129 ГПК:

« 4. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.»

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК:

« 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.»

28. В додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18 зроблено наступні правові висновки:

«(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.»

29. Надання адвокатом Качмар Іваном Остаповичем відповідачу адвокатських послуг у касаційному суді при розгляді справи № 914/359/18 підтверджується копією договору № 21/12-8 про надання адвокатської допомоги від 21.12.2018, копією розрахунку вартості адвокатської допомоги та перелік виконаних робіт, копією рахунку на оплату адвокатської допомоги, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, витягом з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката - Качмар Івана Остаповича та ордером серія ЛВ №150155.

30. Відповідно до п.3.4. договору № 21/12-8 про надання адвокатської допомоги від 21.12.2018, розмір оплати послуг розраховується виходячи з кількості відпрацьованих адвокатом годин, що оформлюється окремим розрахунком, або може встановлюватися у твердій грошовій сумі.

31. Згідно з п.1 розрахунку вартості адвокатської допомоги та перелік виконаних робіт, складеного адвокатом та погодженого відповідачем (підписом директора), встановлено, що вартість адвокатської допомоги з представництва інтересів замовника у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів замовника під час розгляду справи №914/359/18 визначається у твердій грошовій сумі та складає: 25000грн.

При цьому, даний пункт розрахунку містить детальний опис робіт, які виконано та підлягають виконанню, з зазначенням назви кожної з виконаних робіт, дати виконання та кількості годин, необхідних для виконання кожної з робіт.

32. Відповідно до ч.ч.4-6 ст.126 ГПК:

« 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

33. Відзив на позов з усіма додатками був направлений відповідачем позивачу 17.02.2019, тобто більш ніж місяць назад, що підтверджується відповідними описом вкладення, накладною та фіскальним чеком.

За вказаний період клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката від позивача до суду не надійшло.

Враховуючи вказане, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що відповідачем, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, було доведено розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката в сумі 25 000 грн., який він має сплатити адвокату Качмар І. О. за надання вказаних послуг у суді касаційної інстанції.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

34. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

35. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" необхідно залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 у справі №914/359/18 залишити без змін.

36. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями ч.13 ст.8, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 у справі №914/359/18 залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Міського державного комунального підприємства "Миколаївтеплокомуненерго" 25 000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді І. Берднік

Г. Мачульський