Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/188/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.,

Первомайської центральної районної лікарні - Шушняєв Р.М.

Фермерського господарства "МЕРКУРІЙ Б" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 (Лисенко В.А., Діброва Г.І., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 (Корицька В.О.) у справі №915/188/17

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області до Первомайської центральної районної лікарні, Фермерського господарства "МЕРКУРІЙ Б" про розірвання договорів оренди земельних ділянок, визнання недійсним договору про надання послуг по обробітку землі, повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - Прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави до Первомайської центральної районної лікарні (далі - Відповідач-1) та Фермерського господарства "Меркурій Б" (далі - Відповідач-2) про розірвання договорів оренди від 21.10.2014, визнання недійсним на майбутнє договору про надання послуг по обробітку землі від 02.01.2015, повернення земельних ділянок у власність держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки не використовуються Відповідачем-1 за цільовим призначенням, передбаченим наказами Головного управління Держземагентства у Миколаївській області та договорами оренди, що відповідно до статті 651 ЦК України є підставою для розірвання договорів оренди землі. Відносно визнання недійсним на майбутнє договору про надання послуг по обробітку землі, Прокурор послався на те, що вказаний правочин є удаваним, так як зі змісту цього договору вбачається, що він, фактично, є договором передачі орендарем у платне користування іншій особі земельної ділянки, тобто договором суборенди землі. В разі розірвання оспорюваних договорів оренди та визнання недійсним договору про надання послуг по обробітку землі, саме Відповідач-2 зобов'язаний повернути земельні ділянки власнику - Головному управлінню Держгеокадастру в Миколаївській області на підставі статті 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 позов задоволено частково. Визнано недійсним на майбутнє договір про надання послуг по обробітку землі № 64 від 02.01.2015, укладений між Відповідачами. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що укладений між Відповідачами договір про надання послуг по обробітку землі, фактично, є договором суборенди землі, оскільки відповідає вимогам частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" в частині визначення істотних умов договору оренди землі. Даний договір укладений з порушенням вимог, встановлених частиною 6 статті 98 Земельного кодексу України та частиною 1 статті 8 Закону України "Про оренди землі". З огляду на те, що Відповідач-1 незаконно передав землі у користування Відповідачу-2 в порушення умов договорів оренди землі та без додержання обмежень, визначених умовами цих договорів (умовами спірних договорів оренди землі не передбачено можливість передачі орендованих земельних ділянок іншим особам; відсутня письмова згода орендодавця на укладення договору про спільний обробіток орендованих земельних ділянок), а також без проведення державної реєстрації переходу права користування, тому договір обробітку підлягає визнанню недійсним.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог в частині дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Миколаївській області та Відповідачем-1, суд дійшов висновку, що Прокурором не доведено порушень Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань, які б могли бути підставою для розірвання зазначених договорів на підставі статті 651 ЦК України та статті 32 Закону України "Про оренду землі". Крім того, використання земель відбувається за цільовим призначенням. Також, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про повернення земельних ділянок як похідних від вимог про дострокове розірвання договорів оренди спірних земельних ділянок.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 залишено без змін з тих же підстав. Прийнято відмову Відповідача-2 від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 та припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача-2.

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Миколаївської області, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Прокурор не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях з тих підстав, що судові рішення в частині незадоволених позовних вимог є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 651, 783 Цивільного кодексу України, статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 20, 22, 134, 143 Земельного кодексу України.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу Прокурора просить її залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 у справі без змін з тих підстав, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства України. Під час розгляду справи судами досліджено всі матеріали справи в сукупності та вірно визнано недійсним на майбутнє договір про надання послуг по обробітку землі № 64 від 02.01.2015, а також обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог про розірвання договорів оренди від 21.10.2014 та повернення земельних ділянок у власність держави на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідач-2 не надав відзив на касаційну скаргу Прокурора, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Одеського апеляційного господарського суду 21.09.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 у справі №915/188/17 у касаційному порядку.

Відповідач-2 в судове засідання 21.03.2018 представника не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представника Відповідача-2.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора та представника Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що наказами ГУ Держземагентства у Миколаївській області №1595-сг, №1596-сг, №1597-сг від 17.09.2014 вирішено надати Відповідачу-1 в оренду земельні ділянки площами 121,8375 га, 22,8115 га, 74,8974 га відповідно, розташовані на території Мигіївської сільської ради. Земельні ділянки надані для ведення підсобного сільського господарства із земель державної власності.

На підставі зазначених наказів між ГУ Держземагентства у Миколаївській області (Орендодавець) та Відповідачем-1 (Орендар) 21.10.2014 укладено три договори оренди землі, за умовами яких Орендарю надано земельні ділянки площами 121,8375 га (кадастровий номер 4825485100:06:000:0741), 22,8115 га (кадастровий номер 4825485100:06:000:0742) та 74,8974 га (кадастровий номер 4825485100:06:000:0743) для ведення підсобного сільського господарства в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району.

Договори оренди укладено на 10 років з переважним правом Орендаря на поновлення їх на новий строк (пункт 7 договорів).

Розділом договорів "Умови використання земельної ділянки" передбачено, що землі передаються в оренду для ведення підсобного господарства (пункт 13 договорів), цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (пункт 14 договорів), умовою збереження стану об'єкта оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (пункт 15 договорів).

Пунктом 26 договорів встановлено, що Орендодавець має право вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Договорами передбачено, що їх дія припиняється шляхом їх розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договорами, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованих земельних ділянок, яке істотно перешкоджає їх використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 35 договорів).

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор зазначив, що Відповідачем-1 після отримання земельних ділянок в оренду, 02.01.2015 укладено з Відповідачем-2 договір № 64 про надання послуг по обробітку землі. Зазначеним договором орендовані Відповідачем-1 землі передано в користування Відповідачу-2 строком до 22.10.2024. Вказані землі, за твердженням Прокурора, не використовуються Відповідачем-1 за цільовим призначенням, а тому у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем-1 своїх обов'язків, встановлених договорами оренди і порушенням вимог чинного законодавства, що регулює дані правовідносини, а саме використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, укладені між ГУ Держземагентства у Миколаївській області та Відповідачем-1 договори оренди землі від 21.10.2014 підлягають достроковому розірванню, а земельні ділянки - поверненню у розпорядження держави.

Здійснюючи розгляд позовних вимог про розірвання зазначених договорів оренди земельних ділянок та їх повернення у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (частина 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 2 статті 25 зазначеного Закону передбачено, що орендар земельної ділянки зобов'язаний, крім іншого, приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У силу частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

За приписами частини 1 статті 96 Земельного кодексу України та статті 35 Закону України "Про охорону земель" визначено, що землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку у разі використання земель не за цільовим призначенням здійснюється у судовому порядку.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до пунктів 2.20 та 2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Господарські суди попередніх інстанцій, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності встановили, що Прокурором не надано доказів порушення умов договорів оренди землі, оскільки Відповідач-1 не змінював визначене в пунктах 14 договорів цільове призначення земельних ділянок - землі сільськогосподарського призначення. Використання земельних ділянок для ведення підсобного сільського господарства є одним із підвидів категорії земель із цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення. Крім того, Прокурор не надав доказів завдання Відповідачем-1 шкоди інтересам держави, зокрема не довів наявність реальних збитків та/або упущеної вигоди, не довів наявність істотної різниці між тим, на що розраховувало ГУ Держземагенства у Миколаївській області, укладаючи договір, і тим, що в дійсності воно змогло отримати.

З огляду на наведене, суди дійшли вірного висновку, що договори оренди не порушують прав та інтересів держави, не завдають майнової шкоди державі, ГУ Держземагенства у Миколаївській області отримує те, на що розраховувало, укладаючи договори оренди землі, зокрема орендну плату, використання земель відбувається за цільовим призначенням, а тому відсутні підстави для дострокового розірвання спірних договорів оренди землі відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Вирішуючи питання про визнання недійсним на майбутнє договору №64 про надання послуг по обробітку землі від 02.01.2015, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між Відповідачами 02.01.2015 укладений договір № 64 про надання послуг по обробітку землі, за умовами якого сторони досягли взаємної домовленості про співпрацю в області вирощування сільськогосподарських культур на зазначених земельних ділянках (загальна площа земель, обробіток яких визначено умовами цього договору, склала 219,5464 га).

Договір укладено на строк до 22.10.2024, тобто на весь час дії договорів оренди землі, укладених Відповідачем-1 з ГУ Держземагентства у Миколаївській області.

Розділом 2 договору обробітку визначено права та обов'язки Відповідача-2, а саме: закріплено за фермерським господарством право власності на урожай; право самостійно визначати напрямки вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці та самостійно розпоряджатися зібраним урожаєм; зобов'язано Відповідача-2 повідомити Відповідача-1 про обставини, що перешкоджають належному виконанню ним зобов'язань відповідно до договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарськими судами попередніх інстанцій при здійсненні аналізу умов спірного договору № 46 з'ясовано, що вказаний правочин є удаваним, так як з його змісту не вбачається, що одна сторона надає іншій стороні послуги, оскільки право на врожай після обробки землі набуває Відповідач-2, а не Відповідач-1. Зазначений Договір фактично є прихованою суборендою, тому, що за договором орендар передає у платне користування іншій особі орендовану ним земельну ділянку.

Системним аналізом норм частин 1, 6 статті 93 Земельного кодексу України та статті 1, частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що суборендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною суборендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, яка передана орендарем у користування іншій особі на умовах, визначених договором оренди землі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним господарським судом, за своїм змістом договір обробітку є договором передачі орендарем у платне користування іншій особі земельної ділянки, тобто договором суборенди землі, оскільки він відповідає вимогам частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" в частині визначення істотних умов договору оренди землі. Зокрема, в договорі обробітку зазначено об'єкт суборенди (кадастрові номери, місце розташування, розміри земельних ділянок), строк дії договору суборенди та відомості про суборендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, а також відповідальності за її несплату (розділи 1, 3, 4 договору).

Господарські суди, врахувавши вимоги частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, статті 8 Закону України "Про оренду землі" надавши оцінку всім умовами договорів оренди землі з'ясували, що умовами зазначених договорів оренди землі не передбачено можливість передачі орендованих земельних ділянок іншим особам. Крім цього, Орендодавець не надавав письмової згоди на укладення договору про спільний обробіток орендованих земельних ділянок, умови договору обробітку не обмежені та суперечать умовам зазначених вище договорів оренди земель.

Крім того, частиною 5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Передача права користування земельною ділянкою іншій особі оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас, як дослідили суди, договір обробітку, який фактично є договором суборенди землі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстрований не був.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (частина 3 статті 207 Господарського кодексу України).

Враховуючи, що взаємне повернення сторонами набутого за договором обробітку, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, є неможливим, тому вказаний договір може бути визнаний судом недійсними лише на майбутнє і з урахуванням встановлених судами обставин справи щодо того, що Відповідачем-1 незаконно передано землі у користування Відповідачу-2 в порушення умов договорів оренди земель та без додержання обмежень, визначених умовами договорів оренди землі, а також без проведення державної реєстрації переходу права користування, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що договір обробітку від 02.01.2015 підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 207, статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Що стосується позовної вимоги про повернення земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, то суди цілком слушно відмовили в задоволенні такої вимоги, оскільки вказані вимоги є похідними від одночасного задоволення позовних вимог про розірвання договорів оренди та визнання недійсним договору про надання послуг по обробітку землі, а оскільки судами відмовлено у розірванні договорів оренди землі, тому підстави для повернення земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Доводи Прокурора в касаційній скарзі, що судові рішення в частині незадоволених позовних вимог є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 651 Цивільного кодексу України, статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статей 20, 22, 134, 143 Земельного кодексу України, не знаходять свого підтвердження, оскільки судами цілком вірно застосовано зазначені норми матеріального права, здійснено оцінку всіх матеріалів справи в сукупності та надано вірну юридичну оцінку всім обставинам справи.

Посилання Прокурора на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не застосовано норми статті 783 Цивільного кодексу України, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначеною нормою Цивільного кодексу України передбачено право саме наймодавця вимагати розірвання договору найму, однак наймодавець за договорами оренди землі - ГУ Держземагентства у Миколаївській області (ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) з відповідним позовом не звертався, а тому судами обґрунтовано не застосовано до даних правовідносин статтю 783 Цивільного кодексу України.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції після 15.12.2017) покладається на Прокурора.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2017 у справі №915/188/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.