Історія справи

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/6984/17

Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг"

представник позивача - Омельченко О.О.

відповідач-1 - публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат"

представник відповідача-1 - Ткаченко С.В.

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"

представник відповідача-2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Дідиченко М.А. - головуючого, Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю. від 19 вересня 2017 року

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (далі - позивач) звернулось з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - відповідач - 2) про стягнення солідарно: з відповідача-1 1 088 437 497,16 грн. пені та 113 315 977,66 грн. 3% річних; з відповідача-2 5 000 грн. трьох відсотків річних.

2. Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем-1 зобов'язань з оплати поставленого товару за договором поставки від 29 грудня 2010 року № ГРД-01/10-5000, які забезпечені порукою відповідача-2.

3. Вказана заборгованість в сумі 5 191 546 432,65 грн., а також 437 385 554,08 грн. пені та 155 395 326,15 грн. 3% річних були стягнуті з відповідачів за іншим судовим рішенням у справі № 910/2013/16, яке набрало законної сили, проте так і не виконано відповідачами. Оскільки наявність судового рішення про примусове стягнення основного боргу не звільняє відповідачів від відповідальності за невиконання зобов'язань й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, то останнім нараховані передбачені умовами договору та чинним законодавством штрафні санкції за період прострочення з 28.07.2016 по 20.04.2017.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 червня 2017 року позов задоволено частково;

4.1 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 539 596 434,15 грн. пені та 56 299 281, 90 грн. 3% річних, а з відповідача-2 - 5 000 грн. 3% річних;

4.2 в іншій частині в позові відмовлено.

5. Суд першої інстанції при обрахуванні суми штрафних санкції керувався постановою Вищого господарського суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 910/2031/16, якою змінено рішення судів попередніх інстанцій та зменшено суму стягнутого з віповідача-1 на користь позивача основного боргу до суми 2 565 675 769,84 грн.

Короткий зміст оскаржуваної Постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 01 червня 2017 року скасовано частково.

6.1. Позовні вимоги задоволено повністю.

6.2. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 1 088 437 497,16 грн. пені, 113 315 977,66 грн. 3% річних, а з відповідача-2 на користь позивача 5 000 грн. 3% річних.

7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова Вищого господарського суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 910/2031/16 була скасована постановою Верховного Суду України від 21 червня 2017 року з передачею справи на розгляд до суду касаційної інстанції. Отже, скасування вказаної постанови суду касаційної інстанції, якою керувався місцевий суд при прийнятті свого рішення, автоматично відновлює дію рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2016 року, якими з відповідачів на користь позивача стягнуто 5 191 546 432,65 грн. основного боргу. Отже, саме з цієї суми, яка встановлена чинними судовими рішеннями, слід виходити при нарахуванні сум штрафних санкцій.

8. Одночасно суд апеляційної інстанції з урахуванням правової позиції Верховного Суду України зазначив, що наявність судового рішення про примусове стягнення основного боргу, яке не виконано боржником і поручителем, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє останніх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. При цьому умовами договору поставки від 29 грудня 2010 року № ГРД- 01/10-5000 передбачено можливість нарахування пені за весь період прострочки до фактичного моменту оплати. У зв'язку з чим до правовідносин сторін не підлягає застосуванню обмеження періоду нарахування пені, передбачене частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (постанова Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі №910/2031/16).

9. Судом апеляційної інстанції відхилено заяву відовідача-1 про застосування строку позовної давності щодо стягнення сум пені з посиланням на правову позицію Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15, відповідно до якої стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (статті 258, 266 Цивільного кодексу України). При цьому правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

10. Також суд апеляційної інстанції розглянув та оцінив доводи клопотання відповідача-1 про зменшення розміру штрафних санкцій, дійшовши висновку про відмову у його задоволенні. При цьому судом враховано, що заборгованість за договором виникла ще у 2013 році, тобто без поважних причин не погашається відповідачем-1 вже протягом чотирьох років, не зважаючи на існування судового рішення про її стягнення, тобто має місце умисне невиконання відповідачем-1 судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача-1

11. У жовтні 2017 року відповідач-1 подав касаційну скаргу, у якій просить:

11.1. скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01 червня 2017 року;

11.2. передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. У судовому засіданні представник відповідача-1 змінив вимоги касаційної скарги та просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

13. Апеляційний господарський суд вийшов за межі своїх повноважень, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача-1 фактично прийняв судове рішення на користь позивача, який апеляційну скаргу не подавав, що свідчить про його згоду із рішенням суду першої інстанції.

14. У порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд апеляційної інстанції прийняв та врахував при перегляді справи подані позивачем, який не був заявником апеляційної скарги, додаткові докази - постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року та постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2017 року у справі № 910/2031/16, яких не існувало на момент прийняття рішення суду першої інстанції в даній справі.

15. Судом не надано належної оцінки доводам відповідача-1 щодо наявності об'єктивних підстав для зменшення розміру пені, які пов'язані зі скрутним фінансовим становищем відповідача-1, фактичним припиненням виробничої діяльності у 2017 році, що також свідчить про порушення норм процесуального права.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

16. Враховуючи невиконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань за договором, не зважаючи на існування судового рішення про примусове стягнення боргу, нарахування штрафних санкцій за увесь період прострочення є правомірним, узгоджується з умовами укладеного договору та підтверджується правовим висновком Верховного Суду України.

17. При цьому при нарахуванні штрафних санкцій у даному позові позивачем виходив саме з суми основного боргу 5 191 546 432,65 грн., яка підтверджена судовими рішеннями у справі № 910/2031/16, що набрали законної сили.

Позиція відповідача-2 у письмових поясненнях

18. Нарахування пені є правомірним, узгоджується з умовами договору та підтверджується практикою Верховного Суду України.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. Безпідставним є викладені в пункті 13 цієї Постанови посилання скаржника на перевищення судом апеляційної інстанції процесуальних повноважень, оскільки відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. При цьому обсяг перегляду судового рішення в апеляційному порядку та перевірки його законності і обґрунтованості не залежить від того, хто саме з учасників справи є заявником апеляційної скарги, оскільки при здійсненні своїх повноважень суд керується виключно законом.

20. Доводи відповідача-1, викладені в пункті 14 цієї Постанови, також не можуть бути враховані Верховним Судом. У даному судовому провадженні предметом спору, а отже і судового розгляду, є виключно суми пені та 3% річних. У свою чергу розмір суми основного боргу, на яку ці суми нараховані позивачем, вже встановлений іншими обов'язковими до виконання в силу статті 129-1 Конституції України судовими рішеннями в іншому судовому спорі. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції при перегляді судового рішення та обчисленні сум штрафних санкцій правомірно виходив з суми основного боргу, яка була вказана позивачем в позовній заяві та підтверджена чинними судовими рішеннями у справі № 910/2031/16.

21. Що стосується тверджень скаржника, наведених в пункті 15 Постанови, то за змістом статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) зменшення сум штрафних санкцій є виключно правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наведених учасниками справи обґрунтувань. Так, суд апеляційної інстанції за наслідками дослідження обставин справи та оцінки за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) наданих відповідачем-1 доказів та наведених мотивів правильно застосував вищенаведені положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення сум пені. Доводи ж касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. Враховуючи вищенаведене та встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року у справі № 910/6984/17 залишити без змін.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.