ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/2538/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,
за участю представників:
прокурора - Голуб Є. В., Довган Н. Я.,
позивача 1- не з`явилися,
позивача 2 - Панаїда О. С.,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 (суддя Балац С. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Хрипун О. О., Чорногуз М. Г.)
у справі № 910/2538/19
за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України і 2) Військової частини А0780
до Волинської обласної державної адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Камінь-Каширське лісове господарство»
про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Військовий прокурор Луцького гарнізону Західного регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач 1) та військової частини А0780 (далі - позивач 2) з позовом до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження.
2. Позов обґрунтовано тим, що розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 02.12.2013 № 494 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості)» підлягає скасуванню судом, оскільки вказаним розпорядженням надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка віднесена до категорії земель оборони, чим перевищено надані Волинській обласній державній адміністрації повноваження, передбачені законом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, позов задоволено повністю.
Визнано недійсним розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 02.12.2013 № 494 в частині надання дозволу державному підприємству «Камінь-Каширське лісове господарство» (далі - ДП «Камінь-Каширське лісове господарство») на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок площею 6 947,8 га в натурі (на місцевості) для оформлення права постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства на території Камінь-Каширського району. Стягнуто судові витрати.
4. При ухваленні рішень зі справи суди попередніх інстанцій встановили, що виконавчим комітетом Волинської обласної Ради депутатів трудящих 01.11.1968 військовій частині 21825 (умовне найменування інженерно-аеродромної служби тилу), як структурному підрозділу управління 14 Повітряної армії видано акт № XII-1-5 на право постійного користування землею площею 24 157, 70 га на території Волинської області з її планом і описом меж, в тому числі і 6 947,8 га на території Камінь-Каширського району.
5. Суди попередніх інстанцій, враховуючи обставини, встановлені рішеннями: Вищого арбітражного суду України від 29.04.1998 у справі № 13/6, Господарського суду Волинської області від 26.11.2013 у справі № 903/1066/13 та Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014, дійшли висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оспорюваного розпорядження в частині надання дозволу державному підприємству «Камінь-Каширське лісове господарство» розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок площею 6 947,8 га в натурі (на місцевості) для оформлення права постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства на території Камінь-Каширського району, яка належить на праві постійного користування військовій частині А0780.
6. Суд апеляційної інстанції встановив, що у травні 2014 заступник Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини А0780 звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Волинської обласної державної адміністрації, третя особа ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» про визнання протиправним та скасування розпорядження Волинської ОДА від 02.12.2013 № 494 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку прощею 6 947,8 га, яка належить на праві постійного користування військовій частині А0780.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 23.06.2014 провадження у справі припинено, а матеріали справи передано до Волинського окружного адміністративного суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.11.2018 у справі № 803/1311/14 провадження у справі за адміністративним позовом заступника Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини А0780 до Волинської обласної державної адміністрації, третя особа Державне підприємство «Камінь-Каширське лісове господарство» про часткове скасування розпорядження закрито, роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції правомірно відхилив заяву про застосування позовної давності та зазначив, що заступником Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері здійснювалось оскарження оспорюваного розпорядження.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд керувався правовими висновками Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17 та від 11.09.2018 у справі № 904/191/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. ДП «Камінь-Каширське лісове господарство», не погоджуючись з ухваленими рішеннями, звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
8. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права щодо представництва прокурором інтересів держави, оскільки, на переконання скаржника, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
9. Скаржник зазначає, що даний позов є безпідставним, оскільки розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 02.12.2013 № 494 є ненормативним актом індивідуальної дії і вичерпує свою дію після його реалізації.
10. На думку скаржника, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, не застосували норми матеріального права щодо наслідків спливу позовної давності.
Доводи інших учасників справи
11. Волинська обласна державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» задовольнити у повному обсязі.
12. Військова прокуратура західного регіону України військова прокуратура Луцького гарнізону подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
13. Військова частина А0780 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
14. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суди попередніх інстанцій встановили, що Виконавчим комітетом Волинської обласної Ради депутатів трудящих 01.11.1968 військовій частині 21825 (умовне найменування інженерно-аеродромної служби тилу) як структурному підрозділу управління 14 Повітряної армії видано акт N XII-1-5 на право постійного користування землею площею 24 157,70 га на території Волинської області з її планом і описом меж.
16. Після розформування військової частини 21825 її правонаступником визначено - позивача 2, що встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 у справі № 903/1066/13.
17. Волинською обласною радою прийняті рішення від 17.03.1994 № 17/23 та від 04.05.1995 № 4/8, якими землі авіаційного полігону площею 10 027 га, 6 947,8 га та 6 520,4 га передані Ковельському спеціалізованому сільськогосподарському акціонерному товариству «ТУР», Камінь-Каширському державному лісогосподарству об`єднання «ВОЛИНЬЛІС» та Городоцькому державному лісогосподарству. Відтак, із загальної площі земельної ділянки 24 157,7 га. із сфери діяльності міністерства оборони вилучено 23 495,2 га.
18. У подальшому Камінь-Каширською районною державною адміністрацією Камінь-Каширському державному лісогосподарському об`єднанню «ВОЛИНЬЛІС» виданий державний акт на право постійного землекористування від 11.08.1995 серії ВЛ-ХІІ.
19. На підставі наказу держкомлісгоспу України від 24.03.2005 № 242 Камінь-Каширське державне лісогосподарське об`єднання «ВОЛИНЬЛІС» перейменоване у державне підприємство «Камінь-Каширське лісове господарство».
20. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 29.04.1998 № 13/6 рішення Волинської обласної ради від 04.05.1995 № 4/8 та від 17.03.1994 № 17/23 визнані недійсними.
21. Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.11.2013 у справі № 903/1066/13 за позовом Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі військової частини А0780 до ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» скасовано акт на право постійного користування землею, виданий ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» 11.08.1995 серії ВЛ № 12.
22. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 рішення господарського суду Волинської області від 26.11.2013 у справі № 903/1066/13 залишено без змін, а апеляційну скаргу ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» на рішення господарського суду Волинської області від 26.11.2013 залишено без задоволення.
У постанові від 03.02.2014 у справі № 903/1066/13 Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що оскільки рішення Волинської обласної ради від 04.05.1995 № 4/8, яким Камінь-Каширському державному лісовому об`єднанню «ВОЛИНЬЛІС» (в подальшому перейменоване у «Камінь-Каширське лісове господарство») надано право постійного користування землею площею 6 947,8 га, на підставі якого виданий Державний акт на право постійного користування землею, скасоване, тому відсутні правові підстави ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» використовувати земельну ділянку площею 6 947,8 га.
23. Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 02.12.2013 № 494 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості)», державному підприємству «Камінь-Каширське лісове господарство» дозволено розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок орієнтовною площею 49 905 га в натурі (на місцевості) для оформлення права постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства на території Камінь-Каширського району.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
24. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
26. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
27. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
28. Вказані положення Закону України «Про прокуратуру» кореспондуються з нормами частини четвертої та абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України, згідно з якими прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
29. Системне тлумачення положень частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
30. Невиконання прокурором вимог закону щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не було усунуто (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
31. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
32. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
33. В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
34. Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
35. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
36. Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор самостійно обґрунтував наявність прийняття Волинською обласною державною адміністрацією розпорядження від 02.12.2013 № 494 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості)» всупереч вимог законодавства, що регулює підстави і порядок надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка віднесена до категорії земель оборони, чим перевищено надані Волинській обласній державній адміністрації повноваження, передбачені законом.
37. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, командир військової частини А0780 заявою від 16.01.2019 № 350/173/129/6пс звернувся до Військового прокурора Луцького гарнізону з проханням забезпечення представництва інтересів держави в особі військової частини А0780 представниками військової прокуратури Луцького гарнізону шляхом направлення до Господарського суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування розпорядження Волинської ОДА від 02.12.2013 №494. В обґрунтування вказаного прохання було зазначено, що командування військової частини не може належним чином здійснювати заходи по встановленню всіх обставин, що призвели до порушення, а також обмежено фінансуванням військової частини А0780 для забезпечення судових витрат.
38. Крім того, в матеріалах справи наявний лист Військової прокуратури Західного регіону Луцького гарнізону від 29.01.2019 № 268 вих.-19 в якому прокуратурою було повідомлено Міністерство оборони України та військову частину А0780 про подання позовної заяви прокуратурою Луцького гарнізону Західного регіону до Господарського суду міста Києва про визнання протиправним та скасування розпорядження Волинської ОДА від 02.12.2013 № 494.
39. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про належне обґрунтування звернення із даним позовом прокурора в інтересах держави є правильними. Зокрема, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави» порушенням порядку вилучення земель оборони.
40. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, викладені у пункті 9 цієї постанови, з огляду на таке.
41. Відповідно до статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. У статті 140 Конституції України зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
43. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
44. Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
45. Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
46. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
47. Відповідно до частини 1 статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
48. За змістом частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
49. За приписами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
50. Із змісту зазначених норм права убачається, що підставами для визнання акта незаконним (недійсним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
51. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
52. Відтак, Верховний Суд погоджується із правильними висновками апеляційного господарського суду, що із вимогами у цій справі можна звертатися в порядку статті 16 ЦК України і у разі, якщо розпорядження вичерпало свою дію.
53. Суд звертається до правової позиції Великої палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18), відповідно до якої рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
54. Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, які викладені у пункті 10 цієї постанови судячи із наступного.
55. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
56. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
57. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
58. Відповідно до частини другої статі 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
59. Зазначені у частині другій статті 264 ЦК України вимоги мають випливати з тих самих правовідносин за участю тих самих сторін (постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 в справі № 6-2809цс15).
60. За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також до інших сторін, з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палити Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №712/21651/12.
61. Суд касаційної інстанції зазначає, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18).
62. На підставі встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо переривання перебігу позовної давності.
63. Суд вважає, що в іншій частині подана касаційна скарга фактично зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінку доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового апеляційного перегляду.
64. Відтак, наведені ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими судами обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Звертаючись з касаційною скаргою, Державне підприємство «Камінь-каширське лісове господарство» не спростувало наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих зі справи судових рішень.
66. У касаційній скарзі відсутні аргументи щодо неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвели до ухвалення незаконних рішень, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.
67. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Державного підприємства «Камінь-каширське лісове господарство» залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
Розподіл судових витрат
68. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 у справі № 910/2538/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил