Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.05.2020 року у справі №910/10471/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10471/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Кушніра І. В., Могила С. К.

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Волощука П. Ю. (адвокат),

відповідача - Мицька Р. М. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 (суддя Марченко О. В. ) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 (Євсіков О. О. - головуючий, судді Корсак В. А., Чорногуз М. Г. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання недійсним одностороннього правочину.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2019 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19 (далі - спірна заява).

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 16, 207, 215, 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) аргументовано тим, що 29.07.2019 від Компанії на адресу Товариства надійшла Заява, в якій зазначено, що Товариство заборгувало Компанії 348 494 542,60 грн з оплати поставленого природного газу за договором купівлі-продажу від 04.01.2013 №13-259-ВТВ (далі - договір) та у Компанії є непогашені грошові зобов'язання на загальну суму 23 817
616,41 грн. Зазначеною заявою відповідач повідомив Товариство про часткове зарахування зустрічних зобов'язань з оплати боргу за поставлений природній газ на виконання умов договору на суму 23 817 616,41 грн. Проте товариство не визнало існування заборгованості за договором та повідомило, що це питання вирішується в процесі розгляду Господарським судом Львівської області справи № 914/1974/17. Позивач наголошував, що основною умовою для можливості припинення зобов'язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність і безспірність вимог. У цьому разі вимоги є спірними, а тому, правочин підлягає визнанню недійсним.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10471/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення аргументовані тим, що матеріали справи не містять доказів неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначених у спірній заяві Компанії, як і доказів оспорювання позивачем змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу природного газу від
04.01.2013 №13-259-ВТВ; спірна заява підписана належним чином уповноваженою на те особою, а тому підстави для визнання її недійсною відсутні.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі № 910/10471/19, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій вимог частини 4 статті 236 ГПК України. Зокрема, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, а також висновків Верховного Суду у подібних справах щодо необхідності дослідження наявності всіх умов для здійснення зарахування боргу на підставі статті 601 ЦК України, викладених у постановах від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від
05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від
25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від
11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від
13.11.2018 у справі № 914/163/14 та від 02.04.2019 у справі № 918/539/18.

3.3. Скаржник наголошує, що заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-259-ВТВ є спірною, а її наявність є предметом судового розгляду у справі № 914/1974/17.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Компанія просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і такими, що прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3.5. Окрім того, 14.07.2020 у судовому засіданні Компанією заявлено клопотання про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Зазначене клопотання мотивоване наявністю двох висновків Касаційного господарського суду щодо застосування норми права, які Компанія вважає невірними. Зокрема, Компанія у клопотанні наводить правову позицію викладену Касаційним господарським судом у справі № 910/21683/17 та у справі № 910/17770/17

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду визначена частиною 1 статті 302 ГПК України, передбачає наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати

Звертаючись з вказаною заявою, Компанія наводить правові висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 910/21683/17 і № 910/17770/17, проте не обґрунтовує в чому полягає необхідність відступу від висновків викладених у зазначених судових рішеннях і в чому полягає необхідність передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на що Верховний Суд вважає, що ця заява Компанії не підлягає задоволенню, а справа не підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Крім цього, правовідносини сторін у справах № 910/21683/17 і № 910/17770/17 не є подібними із спірними правовідносинами, що склалися між сторонами у цій справі.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій,
30.07.2019 Товариством отримано Заяву Компанії про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій відповідач зазначив про таке:

- Компанія має заборгованість перед позивачем, а саме:

постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15 стягнуто з Компанії на користь Товариства 27 701 984,11 грн заборгованості та 29634,53 грн судового збору; крім того, стягнуто 9 936,18 грн судового збору за подання касаційної скарги, а всього 27 741 554,82 грн;

постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 910/11396/18 стягнуто з Компанії на користь Товариства 3 841 431,71 грн боргу, 57 621,48 грн судового збору за подання позовної заяви та 86 432,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 3 985 485,41 грн;

постановою Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/162/14 стягнуто з Компанії на користь Товариства 2 436,00 грн судового збору за подання касаційної скарги;

- в свою чергу, Товариство має грошові зобов'язання перед Компанією з оплати поставленого на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ у сумі 348 494 542,60 грн;

- керуючись статтею 601 ЦК України відповідач заявив про:

часткове припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 19 790 124,29
грн безспірної заборгованості згідно з постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15 (за мінусом суми 7 911 859,82 грн, на яку Товариством оформлено правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.2018 № Lv007.2-СЛ-3045-0318, що оскаржується в судовому порядку);

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 29 634,53 грн з оплати судового збору на підставі постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15;

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 9 936,18 грн з оплати судового збору за розгляд касаційної скарги на підставі постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15;

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 3 841 431,71 грн з оплати боргу на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 910/11396/18;

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 57 621,48 грн з оплати судового збору за подання позовної заяви, на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 910/11396/18;

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 86 432,22 грн з оплати судового збору за подання апеляційної скарги, на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 910/11396/18;

повне припинення зобов'язання Компанії перед Товариством у сумі 2 436,00 грн з оплати судового збору за подання касаційної скарги, на підставі постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/162/14,

шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань Товариства перед Компанією з оплати боргу за поставлений природний газ на виконання договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ на суму 23 817
616,41 грн.

4.3. Звертаючись із позовом у цій справі позивач мотивував свої вимоги, зокрема, тим, що Товариство не визнає існування заборгованості перед відповідачем за укладеним сторонами договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ у сумі 348 494 542,60 грн, а зазначена сума є спірною та розглядається Господарським судом Львівської області (справа № 914/1974/17).

4.4. За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог статті 601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування частини 1, пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України, згідно з якими зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 215 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до положень статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до положень статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

З огляду на положення чинного законодавства зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Водночас, однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.

Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

4.5. Зі змісту спірної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від
24.07.2019 №39-4717/1.17-19 убачається, що у якості зустрічного зобов'язання Компанією визначено часткове зарахування зобов'язань Товариства перед Компанією з оплати боргу за поставлений природний газ на виконання договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ на суму 23 817
616,41 грн

Водночас, як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спір який виник між Компанією та Товариством, зокрема на суму 348 494 542,60 грн боргу, який утворився у зв'язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ, розглядається у судовому порядку (справа № 914/1974/17).

Так, на розгляді Господарського суду Львівської області з 2017 року перебуває справа № 914/1974/17 за позовом Компанії до Товариства про стягнення 506 606
082,44 грн (348 494 542,60 грн боргу, що утворився у зв'язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від
04.10.2013 №13-259-ВТФ; 71 668 500,32 грн - пені; 15 998 052,04 грн - 3 % річних; 70 444 987,48 грн - втрат від інфляції).

Отже, як на момент вчинення Компанією спірного правочину так і на час ухвалення Господарським судом міста Києва оскаржуваного рішення у справі № 910/10471/19, існував спір щодо розміру зобов'язання (суми заборгованості, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ), а розгляд Господарським судом Львівської області справи № 914/1974/17 завершено не було.

Варто зауважити, що судовим рішенням ухваленим за наслідками розгляду справи № 914/1974/17 будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які Товариство винно Компанії, тобто, їх розмір носитиме якісний та безспірний характер, а з моменту набуття таким судовим рішенням законної сили, воно підлягатиме обов'язковому виконанню, тобто буде відсутній спір між сторонами щодо наявності зустрічного зобов'язання.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність між сторонами у цій справі неузгодженості щодо зустрічного зобов'язання та як наслідок відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 ЦК України, що у цьому разі виключає можливість зарахування зустрічних вимог за оспорюваним в межах цієї справи одностороннім правочином.

З наведеного слідує, що спірний односторонній правочин суперечить актам чинного законодавства, зокрема статті 601 ЦК України. Зазначене в силу положень статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Верховний Суд наголошує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо безспірності зустрічного зобов'язання із посиланнями на відзив Товариства наданий у справі № 914/1974/17, адже по-перше, наявність судового спору у справі № 914/1974/17 свідчить про неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання та як наслідок про відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, по-друге, питання про стягнення відповідачем з позивача заборгованості за договором не є предметом розгляду цієї справи, відтак підлягає вирішенню в судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом з дотриманням вимог підвідомчості та підсудності, що у цьому разі здійснено відповідачем у межах справи № 914/1974/17.

Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження у цій справі. Верховний Суд, вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних судових рішень застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справі № 910/13205/17 (постанова від 05.04.2018) та у справі № 914/163/14 (постанова від 13.11.2018).

Під час розгляду справи колегію суддів з'ясовано, що у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17 суд, аналізуючи норми права у подібних правовідносинах, зокрема положення статті 601 ЦК України, висловив правову позицію про те, що однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язання. При цьому, Верховний Суд установивши, що господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (14.07.2017) між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" існував спір щодо заборгованості за договором на надання послуг з видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату № УГВ2949/6-11 від
20.04.2011, а також оспорюється наявність та розміри заборгованості по іншим договорам, що в свою чергу свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статті 601 ЦК України для здійснення такого зарахування, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.07.2017 № 31-1.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 914/163/14 Верховний Суд, також аналізуючи норми права у подібних правовідносинах, зокрема положення статті 601 ЦК України, висловив правову позицію про те, що однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язання. При цьому, Верховний Суд установив, що переглядаючи судове рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, апеляційним господарським судом з'ясовано, що грошові вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Львівгаз" у сумі 1 435 257,44 грн та грошові вимоги ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615,11 грн є спірними з огляду на існування між сторонами спорів щодо наявності та розмірів заборгованості за вищезазначеними договорами купівлі-продажу природного газу, що в свою чергу свідчить про відсутність всіх необхідних умов передбачених статтею 601 ЦК України для здійснення такого зарахування. При цьому, скаржником не заперечується, що на момент вчинення оскаржуваного правочину, вимога ПАТ "Львівгаз" до НАК "Нафтогаз України" у сумі 32 998 615,11 грн була спірною.

Беручи до уваги вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція дійшла вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - заяву № 4 від 20.12.2013 (вих. №06-8121) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Також, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що в цьому випадку господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосували норму матеріального права, а саме положення статті 601 ЦК України.

Викладеним спростовуються доводи наведені у відзиві на касаційну скаргу.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 25.04.2018 у справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17 та від 02.04.2019 у справі № 918/539/18 є необґрунтованим, так як фактичні обставини у перелічених справах є відмінними від обставин цієї справи № 910/10471/19, тому висновки, здійснені судом касаційної інстанції у справах № 910/21683/17, № 908/3039/16, № 910/6781/17, № 916/4933/15, № 910/21652/17, № 910/21648/17, № 910/23246/17 № 918/539/18, не є релевантними для цієї справи.

Крім того, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, допустили порушення норм процесуального права, і як наслідок не з'ясували дійсні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки при ухваленні судових рішень у цій справі, суди повно і всебічно установили обставини справи, проте припустилися неправильного застосування положень статті 601 ЦК України у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене та з урахуванням установлених судами обставин справи, наявні передбачені частиною 1 статті 311 ГПК України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 ГПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.3. Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.4. За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.5. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

5.6. Верховний Суд зазначає, що оскільки у цій справі господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норму матеріального права, положення статті 601 ЦК України, наявні передбачені частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до частини 11 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати у справі згідно зі статтею 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі № 910/10471/19 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Позов Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19 задовольнити.

Визнати недійсним односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (код ЄДРПОУ 03349039) 1 921,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 3 842,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. В. Кушнір

С. К. Могил