Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №910/19198/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/19198/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт",

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика",

представник відповідача-1 - Фенюк Т.П. адвокат (ордер від 18.06.2018 № 385339, свідоцтво від 19.05.2017 № 000130),

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш",

представник відповідача-2 - Василюк І.С. адвокат (ордер від 13.06.2018 № 81756, свідоцтво від 15.02.2018 № 336),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика",

представник третьої особи - Тоцька А.О. адвокат (довіреність від 04.06.2018 б/н, свідоцтво від 28.02.2012 № 4883),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 (головуючий суддя Турчин С.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 (головуючий Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І. і Алданова С.О.)

у справі № 910/19198/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" (далі - ТОВ "Біпродукт")

до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Артика");

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш" (далі - ТОВ "Нагваль-Фіш"),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (далі - ТОВ "Укрлогістика")

про визнання договору недійсним,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимого щодо предмета спору ТОВ "ТЛК "Артика"

до ТОВ "Нагваль-Фіш"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ТОВ "Укрлогістика";

2) ТОВ "Біпродукт",

про визнання недійсним договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Біпродукт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Укрлогістика" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016 (далі - Договір), укладеного між відповідачами, посилаючись на приписи статей 92, 203, 215, 216, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України та статті 167 Господарського кодексу України та статтю 12 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір укладений між відповідачами за попередньо зловмисною домовленістю виконавчих органів сторін Договору та на порушення вимог статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що згідно із статтями 215, 232 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

ТОВ "ТЛК "Артика" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору до ТОВ "Нагваль-Фіш" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ "Укрлогістика" та ТОВ "Біпродукт" про визнання недійсним Договору.

Позовні вимоги ТОВ "ТЛК "Артика" обґрунтовані тим, що:

- укладення Договору колишнім директором ТОВ "ТЛК "Арктика" призвело до втрати товариством власного активу (права на отримання прибутку), що свідчить про порушення приписів статті 92 ЦК України;

- згідно з відомостями ЄДРПОУ учасником ТОВ "Нагваль-Фіш", яким підписано спірний Договір, є ОСОБА_9, який був заступником директора ТОВ "ТЛК "Арктика";

- у даному випадку мала місце змова колишнього керівництва ТОВ "ТЛК "Арктика" ОСОБА_10 та ОСОБА_9 При чому ОСОБА_9 за рахунок майнових прав ТОВ "ТЛК "Арктика" та неправомірної відмови від них ОСОБА_10 за наслідком зловживання своїми службовими повноваженнями, отримав фактичний прибуток у вигляді коштів за оренду майна, належного ТОВ "ТЛК "Арктика";

- 07.08.2016 групою невстановлених осіб з ТОВ "ТЛК "Арктика" були вивезені всі фінансові та бухгалтерські документи, у зв'язку з чим ТОВ "ТЛК "Арктика" просив витребувати необхідні документи у сторін.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Біпродукт" та позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- до поданих позовів та пояснень (заперечень) учасниками судового процесу було додано копії Договору, однак низька якість та нечіткість доданих копій унеможливлює встановлення всіх його умов та ознайомлення з його текстом у цілому;

- з метою встановлення дійсного існування Договору та його змісту господарський суд зобов'язував учасників судового процесу надати суду якісну, придатну для читання, належним чином засвідчену копію Договору та його оригінал для огляду в судовому засіданні. Однак ані якісних копій, ані оригіналів Договору на підтвердження його реального існування учасниками судового процесу, з посиланнями на його втрату, надано не було, як і не було надано належних доказів його виконання;

- посилання відповідачів на платіжні доручення від 03.08.2016 № 3679 та № 3680, від 04.08.2016 № 3704 та № 3711, від 15.08.2016 № 3979 як на підтвердження виконання спірного Договору не може свідчити про реальне його існування, адже призначенням таких платежів було визначено саме лист ТОВ "Нагваль-Фіш" від 26.07.2016, а не Договір;

- ТОВ "ТЛК "Арктика" належними та допустимими засобами доказування не було доведено факту існування Договору відступлення;

- подане ТОВ "Нагваль-Фіш" платіжне доручення від 31.01.2017 № 2550 про перерахування на рахунок ТОВ "ТЛК "Арктика" грошових коштів у розмірі 7 326,52 грн. з призначенням платежу: сплата винагороди 0,5% згідно з пунктом 3.2 Договору, здійснене під час вирішення даного спору, не спростовує факту недоведеності існування спірного Договору, адже за відсутності його оригіналу, у розумінні статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017), проведена оплата не може бути підтвердженням існування Договору;

- оскільки матеріали справи не містять доказів реального існування укладеного між відповідачами за первісним позовом Договору, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання такого Договору недійсним;

- підстави для припинення провадження у справі відсутні, оскільки припинення провадження у справі на підставі статті 80 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування у процесі розгляду справи, у той час як в даній справі, сторонами не доведено факту існування спірного Договору на момент порушення провадження.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- з огляду на обґрунтування ТОВ "Біпродукт" своїх вимог саме з посиланням на порушення його корпоративних прав, тобто ним обрано належний спосіб захисту своїх прав;

- підстава для визнання правочину недійсним, передбачена статтею 232 ЦК України може застосовуватися лише щодо тих правочинів, які вчиняються через представника, а не особою (фізичною чи юридичною) самостійно. У даному випадку спірний Договір було укладено від імені ТОВ "ТЛК "Арктика" безпосередньо директором товариства (тобто виконавчим органом), а не представником;

- питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами;

- у даному випадку відбулося виконання спірного правочину ТОВ "Нагваль-Фіш", що у свою чергу свідчить про добросовісність його поведінки, а також те, що укладення Договору відповідало внутрішній волі ТОВ "Нагваль-Фіш" і останній бажав реального настання правових наслідків, що обумовлені Договором, і такі наслідки насправді настали;

- у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що у власності ТОВ "ТЛК "Арктика" було відсутнє інше майно, ані ж те, що передано в оренду ТОВ "Укрлогістика" за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг від 25.12.2014 № 25/12/14-1 (далі - Договір користування), а також відсутні інші джерела доходу, внаслідок чого укладення спірного Договору могло призвести до збільшення боргових зобов'язань ТОВ "ТЛК "Арктика".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом ТОВ "ТЛК "Арктика" як третьої особи з самостійними вимогами, ТОВ "ТЛК "Арктика" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом ТОВ "ТЛК "Арктика" як третьої особи з самостійними вимогами та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за позовом ТОВ "ТЛК "Арктика" як третьої особи з самостійними вимогами задовольнити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень в частині вирішення спору за позовом ТОВ "ТЛК "Арктика" як третьої особи з самостійними вимогами: неправильно застосовано вимоги частини третьої статті 92 ЦК України; не враховано, що за спірним Договором розмір винагороди є значно меншим ніж розмір суми відступленого права, а саме, що розмір винагороди становить 0,5 % від суми відступленого права, тобто новий кредитор набув право грошових вимог у розмірі майже 1,5 млн. грн. Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 10.10.2017 у даній справі щодо необхідності надати належну правову оцінку обставинам справи стосовно того чи діяли сторони за спірним Договором добросовісно і розумно. Також суд апеляційної інстанції необґрунтовано прийняв як належний доказ виконання ТОВ "Нагваль-Фіш" умов спірного Договору квитанцію від 31.01.2017 № 2550, якою було оплачено винагороду у розмірі 0,5 %, передбачену Договором.

Від ТОВ "Укрлогістика" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказаний відзив не підписаний представником ТОВ "Укрлогістика", а тому не приймається судом до уваги при розгляді справи.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідачів та третьої особи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що ТОВ "ТЛК "Арктика" є власником об'єктів нерухомості, а саме: рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", які знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, та складається з: адміністративного корпусу "А" площею 1 237,2 м2; рибного ярмарку "Б" площею 2 983,0 м2; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16 522,2 м2; насосної підстанції "Г" площею 37,5 м2 та механічної майстерні "Д" площею 128,7 м2.

Одним з видів діяльності ТОВ "ТЛК "Арктика" є здача в оренду зазначеного майна та надання супроводжуючих послуг.

У позові ТОВ "Біпродукт" зазначено про те, що 25.12.2014 ТОВ "ТЛК "Арктика" як розпорядником та ТОВ "Укрлогістика" як користувачем було укладено Договір користування, за умовами якого розпорядник передав, а користувач прийняв в строкове платне користування холодильні камери, що розташовані у виробничому корпусі (літера "В") за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а.

До матеріалів справи додано акт звірки взаєморозрахунків між сторонами Договору користування за період з 01.07.2016 по 26.07.2016, з якого вбачається, що заборгованість ТОВ "Укрлогістика" перед ТОВ "ТЛК "Арктика" за Договором користування становила 1 465 303,45 грн.

26.07.2016 ТОВ "ТЛК "Арктика" як первісним кредитором та ТОВ "Нагваль-Фіш" як новим кредитором було укладено Договір, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника. Під терміном "боржник" сторони розуміють ТОВ "Укрлогістика". Під "правом вимоги до боржника" сторони розуміють права грошових вимог первісного кредитора до боржника з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн. відповідно до Договору користування та всіх додаткових угод до нього, укладених первісним кредитором та боржником.

Відповідно до пункту 2.1, 2.5 Договору з моменту його укладення новий кредитор вважається таким, що набув права вимоги до боржника у повному обсязі та на умовах, чинних станом на момент укладення цього договору. Первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 5-ти календарних днів з моменту укладення цього договору.

ТОВ "Нагваль-Фіш" направив ТОВ "Укрлогістика" лист від 26.07.2016, в якому повідомив про те, що внаслідок укладення між відповідачами Договору майнові права грошової вимоги ТОВ "ТЛК "Арктика" до ТОВ "Укрлогістика" зі сплаті орендних платежів на загальну суму 1 465 303,45 грн. за Договором користування були відступлені на користь ТОВ "Нагваль-Фіш". З урахуванням наведеного, ТОВ "Нагваль-Фіш" просило здійснити виконання обов'язку з оплати орендних платежів на його користь.

ТОВ "Укрлогістика" у період з 03.08.2016 по 15.08.2016 перерахувала на користь ТОВ "Нагваль-Фіш" грошові кошти у загальному розмірі 1 465 303,45 грн. з призначенням платежу "сплата орендної плати згідно з листом б/н від 26.07.2016", на підтвердження чого суду надано платіжні доручення від 03.08.2016 № 3679 та № 3680, від 04.08.2016 № 3704 та № 3711, від 15.08.2016 № 3979.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як у позові ТОВ "Біпродукт", так і у позові третьої особи із самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" заявлено вимоги про визнання недійсним Договору з посиланням на те, що вказаний правочин укладений за існування зловмисної домовленості та з порушенням мети здійснення підприємницької діяльності, внаслідок чого ТОВ "ТЛК "Арктика" було позбавлено можливості отримати прибуток. При цьому ТОВ "Біпродукт" не є стороною спірного правочину, він є учасником ТОВ "ТЛК "Арктика", який є первісним кредитором за Договором.

Місцевий господарський відмовляючи у задоволенні як позову ТОВ "Біпродукт", так і позову третьої особи із самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" посилався, зокрема, на те, що у матеріалах справи відсутні докази реального існування укладеного між відповідачами за первісним позовом Договору.

За результатами перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України та статтями 207, 208 ГК України.

Частиною першою статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 232 ЦК України наведено правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, згідно з якою правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

При цьому зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Таким чином, підстава для визнання правочину недійсним, передбачена у статті 232 ЦК України, може застосовуватися лише щодо тих правочинів, які вчиняються через представника, а не особою (фізичною чи юридичною) самостійно. У даному випадку спірний Договір було укладено від імені ТОВ "ТЛК "Арктика" безпосередньо директором товариства (тобто виконавчим органом), а не представником.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у даній справі, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 10.10.2017, серед іншого, зазначив про те, що у даному випадку підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до, та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції спір, виходячи з приписів, зокрема, статті 92 ЦК України, а саме частини третьої вказаної норми, розглянутий не був, фактичні обставини справи, від яких залежить правильне застосування відповідних норм і вирішення спору щодо дефекту повноважень сторін на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги, а також обставини стосовно того чи діяли сторони за спірним договором добросовісно і розумно та чи не була участь відповідача-2 за первісним позовом в укладенні договору формальною, спрямованою на протиправне позбавлення відповідача-1 за первісним позовом нерухомого майна, у зв'язку з можливим перебуванням учасників цього товариства в корпоративному конфлікті.

Частина третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Отже позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Таким чином, договір може бути визнаний недійсним, зокрема, у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Водночас законодавство не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою, у зв'язку з чим висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Договір був укладений від імені ТОВ "ТЛК "Арктика"директором товариства ОСОБА_10

Відповідно до пункту 9.6 статуту ТОВ "ТЛК "Арктика" директор, зокрема, має право: без довіреності здійснювати дії від імені товариства; вчиняти правочини та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати довіреності на здійснення таких дій, давати доручення, відкривати/закривати та використовувати рахунки товариства в установах банків; укладати угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, тощо.

Тобто у даному випадку установчими документами ТОВ "ТЛК "Арктика" не встановлено обмежень щодо суми правочинів та необхідності попереднього погодження можливості укладення правочинів з учасниками товариства.

Наведене свідчить про відсутність обмежень у повноваженнях директора ТОВ "ТЛК "Арктика" на час укладення спірного Договору з ТОВ "Нагваль-Фіш", у зв'язку з чим апеляційним судом відхилено посилання у позові третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" на невідповідність Договору вимогам статей 237, 238 ЦК України.

Крім того, після укладення між відповідачами за позовом ТОВ "Біпродукт" Договору ТОВ "Нагваль-Фіш" перерахував ТОВ "ТЛК "Арктика" грошові кошти у сумі 7 326,52 грн. згідно з платіжним дорученням від 31.01.2017 № 2550, що є сплатою винагороди у розмірі 0,5% згідно з пунктом 3.2 Договору.

Також ТОВ "Нагваль-Фіш" повідомив ТОВ "Укрлогістика" (боржника) про зміну кредитора за Договором користування.

Згідно з наданими суду поясненнями та доказами ТОВ "Укрлогістика" не було висунуто заперечень щодо нового кредитора та сплата орендних платежів здійснювалась на користь нового кредитора, тобто ТОВ "Нагваль-Фіш". При цьому апеляційним судом прийняті як належні та допустимі докази надані платіжні доручення від 03.08.2016 № 3679 та № 3680, від 04.08.2016 № 3704 та № 3711, від 15.08.2016 № 3979 як підтвердження виконання спірного Договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про виконання спірного правочину ТОВ "Нагваль-Фіш", що у свою чергу свідчить про добросовісність його поведінки, а також те, що укладення Договору відповідало внутрішній волі ТОВ "Нагваль-Фіш" і останній бажав реального настання правових наслідків, що обумовлені Договором, і такі наслідки насправді настали.

Стосовно посилань ТОВ "Біпродукт" та третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" на те, що укладення спірного правочину призвело до втрати власного активу ТОВ "ТЛК "Арктика" (права на отримання коштів за Договором користування), судом апеляційної інстанції встановлено, що підприємницька діяльність здійснюється з метою одержання прибутку.

У позовах, які розглядаються у даній справі, вказано про те, що основним видом діяльності ТОВ "ТЛК "Арктика" є здача в оренду належних йому на праві власності об'єктів нерухомості, переданих в оренду третій особі за первісним позовом за Договором користування, права кредитора за яким було передано ТОВ "Нагваль-Фіш" на підставі Договору, а також надання супроводжуючих послуг.

Натомість відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту ТОВ "ТЛК "Арктика" видами діяльності вказаного товариства є: перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; складське господарство; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (основний); будівництво житлових і нежитлових будівель.

Згідно з пунктом 4.2 розділу 4 статуту ТОВ "ТЛК "Арктика" до предмету діяльності товариства відносяться, зокрема: організація оптової, роздрібної торгівлі та посередницької діяльності, у тому числі організація об'єктів торгівлі: магазинів, маркетів, кіосків, лотків, складів, тощо; реалізація продукції, товарів і послуг юридичним та фізичним особам, торгівельно-закупівельна діяльність; проведення складських операцій, в тому числі на консигнаційних засадах; організація та проведення тендерів; закупівля, переробка та продаж зернових; операції по імпорту та експорту товарів, робіт, послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності, товарно-бартерні операції у відповідності з чинним законодавством; формування програм комплексного капітального ремонту, реставрації та побудови житлового фонду шляхом реалізації широкомасштабних інвестиційних проектів на базі єдиного будівельного промислового та фінансового комплексу; проектні роботи; інжинірингові роботи та послуги у будівництві; виробництво будівельних матеріалів та будівельних конструкцій, та інше.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що у власності ТОВ "ТЛК "Арктика" було відсутнє інше майно, ані ж те, що передано в оренду ТОВ "Укрлогістика" за Договором користування, а також відсутні інші джерела доходу, внаслідок чого укладення Договору могло призвести до збільшення боргових зобов'язань ТОВ "ТЛК "Арктика".

Відносно вказівки, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 10.10.2017 щодо питання правомірності обраного ТОВ "Біпродукт" способу захисту, виходячи з обґрунтування його вимог, судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування своїх вимог ТОВ "Біпродукт" зазначало про те, що внаслідок укладення спірного Договору ТОВ "ТЛК "Арктика" було позбавлено права на отримання грошових коштів, тобто отримання прибутку від Договору користування. ТОВ "Біпродукт", яке є учасником ТОВ "ТЛК "Арктика" зазначало про те, що спірні правовідносини стосуються фактичного розпорядження коштами названого товариства, що безпосередньо впливає на його права щодо управління товариством і отримання доходу від його діяльності, як учасника.

Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 911/2089/14).

З огляду на обґрунтування ТОВ "Біпродукт" своїх вимог саме з посиланням на порушення його корпоративних прав, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ТОВ "Біпродукт" обрано належний спосіб захисту своїх прав.

Що ж до посилання на те, що місцевий господарський суд у своєму рішенні не зазначив про проведення досудового розслідування щодо крадіжки документів ТОВ "ТЛК "Арктика", а також те, що позивачі не надали на вимогу суду необхідні документи, що є підставою для застосування положень статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), то апеляційним судом встановлено, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Водночас відповідно до статті 75 названого Кодексу у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Наведене свідчить про те, що у разі неподання документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Тобто з урахуванням таких принципів судочинства, як рівність та змагальність сторін, місцевий господарський суд скористався своїм правом на розгляд справи за наявними у ній матеріалами, а відтак суд не порушив норми статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Доводи про те, що у процесі судового розгляду місцевий господарський суд почав встановлювати дійсність існування Договору відступлення та його змісту, а також дійсність передачі і користування спірними холодильними камерами, що є виходом за межі позовних вимог за обома позовами, хоча відповідне клопотання з цього приводу у справі відсутнє, також були відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки сторони зазначали про неможливість надання примірника спірного правочину, але водночас стверджували про його виконання, а тому судом з'ясовувалося питання щодо наявності ТОВ "ТЛК "Арктика" права вимоги, яке він передав на підставі Договору ТОВ "Нагваль-Фіш" (дійсність вимоги).

За результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази і пояснення учасників судового розгляду підтверджують висновок місцевого господарського суду про відмову у їх задоволенні.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом ТОВ "Біпродукт" у касаційному порядку не оскаржуються.

Однак, з такими висновком судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" не може погодитись Касаційний господарський суд, оскільки судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. При цьому добросовісні та розумні дії - це дії, які, зокрема, не повинні погіршувати фінансове становище юридичної особи, а саме не повинні позбавляти права юридичної особи на отримання прибутку. Таким чином, укладення Договору, яким було відступлено право вимоги на отримання грошових коштів у розмірі 1 465 303,45 грн. за винагороду у розмірі 7 326,52 грн. не може свідчити про добросовісні та розумні дії директора ТОВ "ТЛК "Арктика", які призводять до позбавлення товариства на отримання прибутку за оренду належного йому на праві власності майна.

Також Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що платіжне доручення від 31.01.2017 № 2550, яким було сплачено винагороду у розмірі 0,5%, згідно з пунктом 3.2 Договору, є доказам виконання ТОВ "Нагваль-Фіш" умов Договору та свідчить про добросовісність його поведінки, оскільки такі дії ТОВ "Нагваль-Фіш" як нового кредитора були вчинені (31.01.2017) після отримання від ТОВ "Укрлогістика" як боржника коштів, право на отримання яких перейшло до ТОВ "Нагваль-Фіш" за спірним Договором (від 26.07.2016) та після порушення провадження у даній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про вчинення дій ТОВ "Нагваль-Фіш" на виконання Договору та їх добросовісність.

Неправомірним є і посилання суду апеляційної інстанції на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що у власності ТОВ "ТЛК "Арктика" було відсутнє інше майно, ані ж те, що передано в оренду ТОВ "Укрлогістика" за Договором користування, а також відсутні інші джерела доходу, внаслідок чого укладення Договору могло призвести до збільшення боргових зобов'язань ТОВ "ТЛК "Арктика", оскільки предметом позову третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" є визнання Договору недійсним, а не погашення заборгованості перед іншими кредиторами, а тому предметом дослідження має бути саме відповідність спірного Договору вимогам законодавства, а не наявність чи відсутність інших джерел доходів товариства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи, що спірний Договір суперечить вимогам частини третьої статті 92 ЦК України, такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України у відповідній редакції суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою та другою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на викладене, судові акти попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладеного ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш". В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

У зв'язку із скасуванням судових актів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за позовом третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" та прийняттям у цій частині нового рішення у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладеного ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш", витрати ТОВ "ТЛК "Арктика" зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги та позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги підлягають стягненню з ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш" на користь ТОВ "ТЛК "Арктика" пропорційно. Враховуючи, що у даному випадку ТОВ "ТЛК "Арктика" є особою на користь якої стягується судовий збір, так і особою з якої стягується судовий збір, то витрати ТОВ "ТЛК "Арктика" зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги та позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги підлягають стягненню з ТОВ "Нагваль-Фіш" у розмір 50%, а саме 1 378,00 грн. за розгляд касаційної скарги та 1 514,00 грн. за розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

Керуючись статтями 129, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 910/19198/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "ТЛК "Арктика" скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов третьої особи з самостійними вимогами товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задовольнити.

4. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та товариством з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш".

5. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 910/19198/16 залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" 1 378,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги та 1 514,00 грн. за розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя К. Пільков