Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2018 року у справі №916/1262/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/1262/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко",

представник позивача - Огородник Т.Л. адвокат (договір від 31.07.2017, ордер від 01.01.2018)

відповідач -1 - Управління капітального будівництва Одеської міської ради,

представник відповідача-1 - Дементьєва О.В. за дов. від 05.01.2018,

відповідач -2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Грані",

представник відповідача-2 - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко"

на рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2017 (головуючий суддя Лепеха Г.А.)

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 (головуючий - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)

у справі № 916/1262/17

за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко" (далі - ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко")

до Управління капітального будівництва Одеської міської ради (далі - Управління) та товариства з обмеженою відповідальністю "Грані" (далі - Товариство)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Управління та Товариства про визнання недійсною додаткової угоди від 27.12.2007 до договору про співробітництво від 20.12.2006 № 116-06.

Позовна заява мотивована тим, що, на думку позивача, має місце підроблення оспорюваної додаткової угоди, а в зв'язку з цим невідповідність дати її дійсного підписання сторонами, що свідчить про відсутність у сторін правочину волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору станом на момент підписання Іпотечного договору від 16.02.2010 між ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" та Товариством.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2017 у справі № 916/1262/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано недоведеністю наявності дефекту волі сторін правочину при укладанні оспорюваної додаткової угоди.

Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі:

- суди попередніх інстанцій, визнавши дійсним правочин, який не підписувався Товариством, допустили порушення приписів статей 203, 207, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- реального укладання 27.12.2007 додаткової угоди до договору про співробітництво від 20.12.2006 № 116-06 не було;

- суди попередніх інстанцій у прийнятті судових рішень керувалися виключно усними поясненнями відповідачів по справі замість об'єктивного встановлення дійсних обставин справи;

- з огляду на те, що представником Товариства, прізвище якого зазначено у додатковій угоді (ОСОБА_6.), спірна угода не підписувалася, а також ця особа на день її укладання не була керівником Товариства, суди попередніх інстанцій не мали права керуватися виключно усними поясненнями представників відповідачів;

- суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі почеркознавчої та судової техніко- криміналістичної експертизи, позбавили позивача права на доведення обставин, на які останній посилався як на підставу своїх вимог;

- спірна додаткова угода з'явилася саме у 2017 році для запобігання зверненню стягнення на іпотечне майно, у зв'язку з чим підписи на останній є підробленими та час виготовлення додаткової угоди не відповідає даті, зазначеній у ній, що могло бути доведено виключно експертом;

- подані позивачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази (на підтвердження того, що підписант додаткової угоди від імені Товариства не був директором Товариства на момент її підписання, а також безпосередньо нотаріальна заява цієї особи, відповідно до змісту якої додаткова угода нею не підписувалася), які безпідставно повернуті судом апеляційної інстанції, не могли бути подані до місцевого господарського суду у зв'язку з тим, що таких доказів не існувало на момент прийняття рішення судом першої інстанції.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

У судовому засіданні 20.02.2018 представник ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" звернувся до Касаційного господарського суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів (документів), у прийнятті яких було відмовлено судом апеляційної інстанції.

Касаційним господарським судом клопотання представника ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" не задоволено, з огляду на те, що в силу приписів частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" та Управління, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 20.12.2006 Управлінням та Товариством укладено договір про співробітництво № 116-06 (далі - Договір), предметом якого є співробітництво сторін з реалізації програми з проектування і будівництва 2-секційного 18-поверхового жилого будинку площею 12 930,2 кв. м з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями площею 582,2 кв. м і підземним паркінгом на 141 машино-місце, 6-8-10-поверхових офісних будівель площею 6316,52 кв.м, 5-поверхового паркінгу на 300 машино-місць за адресою: місто Одеса, вул. Маршала Малиновського (в межах провулка Союзного та вулиці Заводської) з інженерними мережами;

- 09.02.2007 сторонами Договору укладено додаткову угоду № 1 до нього, за умовами якої до статті 3 Договору внесено зміни, а саме підпункт 3.1.13 та підпункт 3.2.9 викладено в новій редакції;

- 23.02.2007 сторонами Договору укладено додаткову угоду № 2 до нього, за умовами якої статтю 3 Договору доповнено підпунктом 3.2.10;

- 27.12.2007 сторонами Договору укладено додаткову угоду до нього, за умовами якої підпункт 3.1.13 статті 3 та підпункт 5.2 статті 5 Договору викладено в новій редакції;

- так, згідно з підпунктом 3.1.13 статті 3 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.12.2007) після здачі об'єкта в експлуатацію і виконання сторонами пункту 3.2.2 і пункту 5.1 договору Управління оформлює актом прийому-передання та передає у власність Товариства профінансований об'єкт за виключенням частини об'єкту, що складається з приміщень життєзабезпечення будинку (електрощитові, трансформаторна підстанція, насосна, бакова, тепловий пункт верхній та нижній, котельна, вентиляторні, ліфтові шахти, сміттєпровід) та житлових приміщень для відселення громадян відповідно до діючого законодавства України. Власником зазначених приміщень стане Управління. Після оформлення права власності на окремі приміщення об'єкта право спільної часткової власності, яке слідує з договору, припиняється, і власники можуть розпоряджатися своєю часткою у створеному об'єкті на власний розсуд;

- пунктом 5.2 статті 5 Договору (у редакції додаткової угоди від 27.12.2007) сторони погодили, що жодна зі сторін не вправі без письмової згоди іншої сторони передавати свої права та обов'язки за Договором іншим особам, відчужувати об'єкт або права на нього, передавати об'єкт або права на нього як внесок до статутного капіталу юридичної особи, передавати їх у спільну діяльність або іпотеку до остаточного виконання всіх зобов'язань за Договором, введення об'єкта в експлуатацію і передання його Товариству.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- 16.02.2010 Товариством як іпотекодавцем та ПАТ Акціонерний банк "Порто-Франко" як іпотекодержателем укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., який зареєстрований у реєстрі за № 499;

- відповідно до пункту 1.2 Іпотечного договору предмет іпотеки за цим договором складається зі всіх майнових прав іпотекодавця, які існують на момент укладення цього договору, за виключенням узгоджених в письмовій формі з іпотекодержателем, а також виникнуть і будуть існувати у майбутньому, на двохсекційний вісімнадцятиповерховий жилий будинок з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і підземним паркінгом за адресою: місто Одеса, вул. Маршала Малиновського (в межах провулка Союзного та вулиці Заводської) (далі - "Об'єкт будівництва" та/або "Об'єкт" та/або "Предмет іпотеки"), зі всіма приміщеннями, які входять до складу Об'єкта будівництва (складовими частинами), який стане власністю іпотекодавця після укладання цього договору, завершення будівництва та прийняття в експлуатацію;

- згідно з пунктом 1.1 Іпотечного договору передбачено, що цим договором забезпечено вимоги іпотекодержателя за: кредитним договором (відзивної реверсивної кредитної лінії) від 16.02.2010 № 42/3-10, укладеним іпотекодержателем та іпотекодавцем, та всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (Кредитний договір - 1) щодо повернення іпотекодержателю грошових коштів в сумі, передбаченій Кредитним договором - 1; договором поруки від 15.12.2009 № 15-12-09/2, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, (майновим поручителем) (Договір поруки № 1) та за кредитним договором від 03.07.2008 № 1143/3-08, а також усіх додаткових угод до нього, які укладені і які можуть бути укладені в майбутньому (Кредитний договір - 2), укладеним між іпотекодержателем та боржником - 2 щодо повернення іпотекодержателю грошових коштів в сумі, передбаченій Кредитним договором - 2;

- згідно з додатковими договорами від 23.04.2010, 30.09.2011, 29.02.2012 до Іпотечного договору вносилися зміни, зокрема в частині забезпечених зобов'язань.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 27.12.2007 до Договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність визначених законом підстав для визнання оспорюваної додаткової угоди до Договору недійсною, зокрема, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно підтвердження сторонами додаткової угоди до Договору їх волевиявлення на укладання спірного правочину, що, у свою чергу, не дає суду підстав ставити під сумнів наявність такого волевиявлення, та, відповідно, виключає можливість визнання недійсним такого правочину у судовому порядку з підстав відсутності вільного волевиявлення учасника правочину і відповідності такого волевиявлення його внутрішній волі.

При цьому апеляційний господарський суд у розгляді апеляційної скарги обґрунтовано відмовив позивачу у прийнятті додаткових доказів (зокрема, нотаріально завіреної заяви ОСОБА_6 від 24.07.2017, витягу з ЄДР щодо керівника Товариства станом на 25.11.2007) з огляду на те, що позивачем не обґрунтовано неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Аргумент позивача про те, що такі докази не існували на момент прийняття рішення у справі та, відповідно, не могли бути подані суду першої інстанції Касаційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що позивач не враховує того, що ці обставини (відсутність доказів) мають значення у випадку відсутності таких доказів в учасника судового процесу з об'єктивних причин. У даному випадку неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Позивач не зазначав ані в суді апеляційної інстанцій, ані в суді касаційної інстанції, які саме об'єктивні причини перешкоджали йому в отриманні та поданні доказів на підтвердження своїх позовних вимог на стадії розгляду справи місцевим господарським судом. Більше того, у суді першої інстанції позивач і не посилався на ті обставини, про які останній зазначив на стадії апеляційного провадження, зокрема в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно підтвердження сторонами додаткової угоди до Договору їх волевиявлення на укладання спірного правочину суди попередніх інстанцій мотивовано відмовили у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі почеркознавчої та техніко - криміналістичної експертиз. Так, судами з достатньою повнотою аргументовано причини відмови у задоволенні клопотання про призначення у справі судових експертиз документа, зокрема з урахуванням відсутності спірних питань щодо додаткової угоди до Договору, для вирішення яких необхідні були б спеціальні знання.

Відповідно до статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права (статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України, статей 42, 43, 41, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017).

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі № 916/1262/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко