Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.01.2018 року у справі №902/582/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 902/582/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - ОСОБА_4 - дов. від 04.01.2018 (ГУ Держгеокадастру) ,

ОСОБА_5 - не з'явилися,

Селищенської сільської ради - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_5 та Селищенської сільської ради

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 (судді: Павлюк І.Ю., Демидюк О.О., Тимошенко О.М.) у справі № 902/582/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі - ТОВ "Селищанське") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) про поновлення на п'ять років договору оренди землі від 01.06.2011 (далі - договір від 01.06.2011), укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції позивача, викладеній у позовній заяві, а також про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011 на підставі частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позовні вимоги обґрунтовано належним виконанням позивачем обов'язків орендаря за договором від 01.06.2011, дотриманням ним вимог щодо порядку реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених умовами договору та приписами частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Позивач зазначав, що неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди до нього, Тиврівська РДА не приймала рішення про відмову у поновленні договору від 01.06.2011, та наголошував, що поніс витрати на обробку спірної земельної ділянки та сплату орендної плати за договором від 01.06.2011.

Водночас позивач, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими наразі здійснює ГУ Держгеокадастру, просив останнє визначити орендодавцем за договором від 01.06.2011.

У відзиві на позов ГУ Держгеокадастру просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема на те, що воно не може бути розпорядником спірної землі, оскільки невитребувані паї не є землями державної власності. Крім того ГУ Держгеокадастру зазначило, що управління земельною ділянкою, яка входила до складу спадщини, за відсутністю спадкоємців згідно із частиною 1 статті 1285 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) має здійснювати сільська, селищна, міська рада.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 (суддя Банасько О.О.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту в частині поновлення договору від 01.06.2011 не зможе відновити його порушене право як сторони договору, оскільки земельну ділянку, яка є предметом договору від 01.06.2011, було передано у користування іншій особі - ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 03.04.2017, укладеного між Селищенською сільською радою (далі - Селищенська сільрада) - орендодавцем та ОСОБА_5 Суд зазначив, що вказаний договір та запис про державну реєстрацію права оренди у державному реєстрі на момент розгляду справи не оскаржені та не визнані недійсними (скасованими) у встановленому законом порядку, а отже є чинними та такими, що створюють для сторін договору певні права та обов'язки.

Суд також дійшов висновку, що вимога позивача про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011 не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призводить до поновлення порушеного права позивача і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту, який є елементом правової оцінки спірних правовідносин у контексті заявленого предмета позову.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 (судді: Павлюк І.Ю., Демидюк О.О., Тимошенко О.М.) рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 скасовано, позов задоволено.

Визначено ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011 та поновлено на п'ять років термін дії цього договору на тих самих умовах, викладено у постанові суду його редакцію.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що Тиврівською РДА не приймалося рішення про відмову у поновленні договору від 01.06.2011; наразі функції з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності покладено на ГУ Держгеокадастру, а тому воно є належним орендодавцем за договором від 01.06.2011.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має переважне право на продовження дії договору оренди землі та відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 1481 Земельного кодексу України (далі - ЗК) вправі звернутися до суду з позовом про поновлення договору оренди землі з новим орендодавцем та укласти із ним додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Судом було враховано, що позивач продовжує сплачувати орендну плату за землю.

ГУ Держгеокадастру, не погоджуючись з ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами для скасування постанови у справі скаржник вважає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 203, 215, 1285 ЦК, статті 23 ЗК, частини 6 статті 19, статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", пункту 2 Указу Президента України від 08.08.1996 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", посилаючись на те, що позивачем при зверненні до Тиверської РДА про поновлення договору від 01.06.2011 не додавався проект додаткової угоди, як це передбачено статтею 33 Закону України "Про оренду землі"; що невитребувані земельні частки (паї), до яких належить спірна земельна ділянка, не є землями державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не є розпорядником цих земель і, відповідно, не може бути орендодавцем за договором від 01.06.2011; що поновлення договору на п'ять років і на тих самих умовах суперечить, зокрема, положенням частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду землі", оскільки строк дії договору оренди земельних ділянок не може бути меншим за 7 років.

Крім того, не погоджуючись з ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції із касаційною скаргою звернулася Селищенська сільрада, яка просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 залишити без змін.

Підставами для скасування постанови сільрада зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, а саме статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 21 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, та, зокрема зауважує, що судом не було залучено до участі у справі ОСОБА_5, який на відповідній правовій підставі згідно з договором оренди землі від 03.04.2017, укладеним між ним і Селищенською сільрадою, обробляє спірну земельну ділянку, при цьому зазначений договір було перереєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.09.2017. Скаржник наголошує на тому, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за одночасної наявності двох договорів оренди спірної земельної ділянки; що позивач не надавав ні Тиврівській РДА, ні у подальшому органу уповноваженому управляти спадковим майном, проекта додаткової угоди до спірного договору, а до ГУ Держгеокадастру позивач взагалі не звертався.

Скаржник посилається на те, що Селищенська сільрада у зв'язку зі змінами в законодавстві з 19.10.2016 є особою, яка управляє спадщиною, тобто орендодавцем спірної земельної ділянки та зазначає, що рішенням Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 09.12.2016 № 155 (з урахуванням змін, внесених рішенням від 23.12.2016) було визначено перелік земельних часток-паїв, розташованих на території Селищенської сільської ради, що входять до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, в кількості 43 штуки, загальною площею 104,6954 га, згідно з додатком до даного рішення, і саме на підставі цього рішення з ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі від 03.04.2017.

Водночас скаржник зазначає, що наказ Міністерства юстиції України від 02.08.2017 № 2469/5, яким було задоволено скаргу ТОВ "Селищанське" та скасовано державну реєстрацію речового права нових орендарів на земельні ділянки, у тому числі й на спірну земельну ділянку, наразі є предметом оскарження Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 802/1421/17-а.

Аналогічні доводи наведено в касаційній скарзі ОСОБА_5, який також оскаржив ухвалену у справі постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017, просив її скасувати, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 залишити без змін.

Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що ухвалене у цій справі рішення стосується його прав та обов'язків, однак скаржника не було залучено до участі у справі. На думку ОСОБА_5 у цьому випадку відсутні правові підстави для поновлення договору від 01.06.2011 на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" через недодержання позивачем вимог наведеної норми, зокрема щодо направлення проекту додаткової угоди про поновлення договору. Як зазначає скаржник, ГУ Держгеокадастру не є розпорядником спірної земельної ділянки, а обраний позивачем спосіб захисту не призводить до відновлення порушеного права позивача за наявності двох договорів оренди однієї тієї ж самої земельної ділянки з різними орендарями.

Від ОСОБА_5 і Селищенської сільради надійшли клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності їх представників.

Від позивача відзиву на касаційні скарги не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ГУ Держгеокадастру, присутнього у судовому засіданні, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ГУ Держгеокадастру підлягає задоволенню, натомість відсутні правові підстави для задоволення касаційних скарг ОСОБА_5, Селищенської сільради, зважаючи на таке.

Викладені у касаційній скарзі аргументи ГУ Держгеокадастру є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним господарським судом при ухваленні постанови у справі було допущено порушення норм матеріального права, а отже оскаржену постанову не можна вважати законною.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд взяв до уваги те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині поновлення договору від 01.06.2011 не зможе відновити його порушене право як сторони цього договору, оскільки земельну ділянку, яка є його предметом, було передано у користування іншій особі - ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 03.04.2017, укладеного між Селищенською сільрадою - орендодавцем та ОСОБА_5 Також суд наголосив, що вимога позивача про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011 не відповідає встановленим законодавством способам захисту, не призводить до поновлення порушеного права позивача і за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що позивач належно виконував умови договору від 01.06.2011, Тиврівська РДА не приймала рішення про відмову у поновленні цього договору, а позивач має переважне право на поновлення договору відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що наразі функції з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності покладено на ГУ Держгеокадастру, а тому останній є належним орендодавцем за договором від 01.06.2011.

Проте наведені висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та були зроблені без урахування приписів законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК, ЦК, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи розпорядженням Тиврівської РДА від 07.02.2011 № 44 ТОВ "Селищанське" на умовах оренди терміном на 5 років на території Селищанської сільради було надано непереоформлені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у кількості 48 шт. загальною площею 113,42 га із встановленням орендної плати у розмірі 752 грн за 1 ділянку.

На підставі зазначеного розпорядження 01.06.2011 між Тиврівською РДА - орендодавцем і ТОВ "Селищанське" - орендарем було укладено договір оренди землі від 01.06.2011, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку (не витребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійному ОСОБА_6 загальною площею 0,9021 га, розташовану на території Селищанської сільської ради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 40 договору).

16.12.2011 вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2011 № 052450004001213.

Суди також встановили, що орендар до спливу строку дії договору від 01.06.2011 звертався до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, проте Тиврівська РДА повідомила позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії договору оренди слід звертатися до особи, яка управляє спадщиною.

Разом з тим в ході розгляду даної справи судами також було установлено, що 03.04.2017 між Селищанською сільрадою - орендодавцем і ОСОБА_5 було укладено договір оренди, зокрема земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,9021 га, яка є предметом договору від 01.06.2011, котрий позивач просить визнати поновленим на 5 років. Це право оренди було зареєстровано.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Водночас згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано порядок поновлення договору оренди, який фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

При цьому відповідно до приписів частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У розумінні наведених приписів переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК, буде порушено зокрема в разі укладення договору оренди з новим орендарем за умови отримання письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

З огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15).

Саме із такого розуміння зазначених норм матеріального права обґрунтовано виходив господарський суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі.

Натомість апеляційний господарський суд наведеного не врахував, не взяв до уваги, що за наслідками прийнятої ним постанови фактично залишаються дійсними одночасно два договори оренди спірної земельної ділянки та, відповідно, чинними є права кожного із двох орендарів на спірну земельну ділянку, що не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору від 01.06.2011 на той же строк і на тих же умовах за встановлених судами обставин надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 (новому орендареві) за договором оренди від 03.04.2017, не забезпечує захисту та відновлення порушеного права позивача.

Водночас місцевим господарським судом було з'ясовано (і це не спростовано судом апеляційної інстанції), що вимога позивача про визначення ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011 не ґрунтується на вимогах законодавства, також не призводить до поновлення прав позивача, оскільки за своїм змістом спрямована на встановлення юридичного факту.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 79 ЗК земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЗК об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, Кабінету Міністрів України доручено здійснити організаційні заходи щодо запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування та виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок.

На виконання зазначеного Указу Президента України наказом Держкомзему України від 17.01.2000 № 5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), сторонами якого є виключно власник (-ки) земельної (-их) частки (-ок) (паю) (-їв) як орендодавці та юридичні особи, які використовують землю для сільськогосподарських потреб як орендарі.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статтею 3 якого передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до Закону у разі подання заяв про виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно зі статтею 11 цього ж Закону встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Виходячи з наведених положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (не витребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Як установлено господарським судом першої інстанції, позивач просив визначити ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011, що не ґрунтується на наведених приписах законодавства, оскільки (як уже зазначалося) за цим договором в оренду передавалася нерозподілена (невитребувана) земельна частка - пай, розпорядником якої ГУ Держгеокадастр не є.

Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, встановлені місцевим господарським судом, висновок господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення спірного договору є обґрунтованим.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, наведеного не врахував, висновків суду першої інстанції щодо неможливості відновлення порушеного права позивача в обраний ним спосіб не спростував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував наявні між сторонами правовідносини, повно встановив фактичні обставини справи і прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

Водночас колегія суддів зауважує, що оскільки рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 у позові відмовлено і за таких обставин права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_5 і Селищенської сільради цим рішенням не порушено, а тому не вбачається і правових підстав для задоволення касаційних скарг цих скаржників.

З огляду на викладене наявні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, із залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі законного рішення місцевого господарського суду, а касаційна скарга ГУ Держгеокадастру підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений ГУ Держгеокадастру за подання касаційної скарги, належить стягнути з позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Селищенської сільської ради залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 у справі № 902/582/17 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" на користь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 3840,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак