Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.06.2025 року у справі №910/10855/24
Постанова КГС ВП від 19.06.2025 року у справі №910/10855/24
Постанова ВСУ від 16.04.2026 року у справі №910/10855/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/10855/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни - адвоката Козаченко І.В., ордер АА № 1555738 від 06.03.2025,

відповідача - акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - адвоката Пономаря С.Г. (в порядку самопредставництва)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни (далі - Підприємець)

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024

(суддя Лиськов М.О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (головуючий - суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Кропивна Л.В. і Барсук М.А.)

у справі № 910/10855/24

за позовом Підприємця

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк)

про зобов`язання вчинити дії.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.06.2025 № 32.2-01/1016, у зв`язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/10855/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Колос І.Б.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Підприємець звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору банківських послуг та визнання незаконним і скасування рішення Банку від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору.

28.10.2024 позивачем подано заяву про зміну предмета позову, в якій позовні вимоги викладені в такій редакції:

- визнати незаконним та скасувати рішення Банку від 14.06.2024 викладеного у формі службової записки шаблон № 100202 напрямку "Фінансовий моніторинг" від 14.06.2024 № E.17.U.0.0/4-7351795 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ФОП Тягаєнко Віталій Олександрович (НОМЕР_2) та пов`язаними з ним особами/Гілка "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта" щодо Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни;

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Банком про розірвання після 14.06.2024, укладеного з Підприємцем договору банківських послуг.

Позов мотивовано тим, що Підприємець як клієнт Банку пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до позивача щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта, а тому односторонній правочин відповідача у вигляді рішення від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору є таким, що суперечить вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що направлення відповідачем повідомлення про розірвання договору узгоджуються з приписами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06.12.2019 № 361-IX (далі - Закон № 361-IX), Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення № 65) та внутрішніх документів Банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Підприємець просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у:

- постановах від 05.03.2020 у справі № 910/7161/19, від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, від 14.06.2018 у справі № 910/14158/17, від 20.02.2018 у справі №910/11471/17 щодо обов`язку суду в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику, як неприйнятно високий ризик, зокрема, щодо застосування таких норм матеріального права: статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", абзацу п`ятого пункту 34 частини першої статті 1, пункту 39 статті 1, частини першої статті 10, частини шостої статті 7, статті 15 Закону № 361-IX;

- постановах від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів, зокрема, щодо застосування таких норм процесуального права: частини третьої статті 2, статей 13 74 76-79 ГПК України.

Крім того, Підприємець у касаційній скарзі зазначила, що докази витрат на правову допомогу будуть надані додатково протягом 5 днів з дати ухвалення рішення за результатом розгляду касаційної скарги.

Доводи іншого учасника справи

Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Підприємцем та Банком шляхом прийняття публічної оферти укладено договір на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач стала клієнтом відповідача та отримувала банківські послуги.

17.06.2024 на електронну адресу позивача надійшов електронний лист від Банку, з вкладенням - повідомленням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 15.06.2024 № 20.1.0.0.0/7- 240615/124, у якому зазначено таке:

"Банк, керуючись вимогами частини першої статті 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 14.06.2024 р. рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/неподання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Внаслідок прийнятого Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками".

Позивач зазначає, що з вказаного повідомлення не є зрозумілим яка саме обставина стала підставою для розірвання ділових відносин. Крім того, рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 14.06.2024, з якого можна було б з`ясувати на підставі яких саме відомостей/інформації/документів, або відсутність яких саме відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин з Банком, на адресу Підприємця надіслано не було.

Підприємець зазначала, що як клієнт Банку, пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до позивача щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта, а тому односторонній правочин відповідача у вигляді рішення від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору є таким, що суперечить вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Банк зазначав, що рішення про розірвання ділових відносин/розірвання договору прийнято ним у порядку реалізації Банком права на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин з урахуванням приписів статті 15 Закону № 361-IX та вимог Положення № 65.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову у позові, виходили з такого.

Загальні посилання на норми Закону № 361-IX, відповідно до яких Банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.

Відповідно до Положення № 65 Банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Нацбанку; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ, пункт 8 додатку 12), що має містити, зокрема: вимоги до складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону № 361-IX) у кожному випадку; порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Так, рішенням Правління Банку протокол від 22.09.2022 № 66, реєстраційний номер 2022/7333744 затверджено Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, яке є окремим внутрішнім документом з питань фінансового моніторингу Банку, розроблене з метою забезпечення Банком дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Також рішенням Правління Банку протокол від 18.05.2021 № 23, реєстраційний № 2021/6760383 затверджено Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку.

За змістом пункту 4.4.2 Положення про відмову, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним пункту 4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених пунктом 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу ініціює за допомогою СА банку відповідне повідомлення відповідальному працівнику банку (особі, уповноваженій відповідальним працівником/уповноваженому працівнику НФМ). У випадках, не пов`язаних із використанням СА банку таке повідомлення надається гілкою "Ризикова діяльність", службовими записками в ПриватДок або іншим способом, визначеним ВДФМ. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО із зазначенням всіх даних, визначених законодавством у сфері ПВК/ФТ Уповноважені працівники, які визначені пунктом 4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у ПриватДок (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є відповідальний працівник Банку (або особа яка тимчасово виконує його обов`язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/ обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону № 361-IX). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин/обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження відповідального працівника банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.

Внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Проведеними заходами моніторингу ділових відносин із клієнтами-фізичними особами та фінансових операцій, що здійснюються в процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній інформації про клієнта, його діяльність та його ризик-профіль (у тому числі щодо відповідності фінансових операцій клієнта очікуваній/запланованій ним діяльності на етапі встановлення ділових відносин із банком), відповідачем встановлено, що фізична особа-підприємець Тягаєнко В.О (НОМЕР_2) та пов`язана із ним Підприємець використовує банківські продукти Банку (поточні рахунки 2600*) в схемній операції яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній, у зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини першої статті 15 Закону № 361-IX.

Банк, здійснивши належну перевірку фінансових операцій та виявивши підозрілу діяльність, керуючись приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив Підприємцю неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Доводи Підприємця щодо не витребування відповідачем документів та відомостей для уточнення інформації про клієнта на підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин є безпідставними, оскільки законодавством передбачено право банку, а не обов`язок щодо витребування інформації у клієнта.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження за касаційною скаргою в даній частині у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Причиною звернення до суду з даним позовом є наявність/відсутність підстав для розірвання з ініціативи Банку договору на банківське обслуговування в односторонньому порядку - відмови від ділових відносин з позивачем у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику за результатами проведення належної перевірки.

Надаючи оцінку доводам Підприємця про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

У справі № 910/7161/19 (постанова від 05.03.2020) розглядався позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма" до акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору про відкриття та ведення банківського рахунку в національній валюті від 18.03.2013 № 03-70.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач відмовляється від договірних відносин з позивачем та від проведення фінансових операцій з підстав встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, що порушує права позивача.

У справі № 910/21320/17 (постанова від 16.10.2018) розглядався спір за позовом товариства з обмежено відповідальністю "Компанія Джи Пі Груп" до акціонерного товариствак банку "ПриватБанк" про зобов`язання відповідача виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 100 грн. за платіжним дорученням від 10.11.2017 № 95, яке сформовано через рахунок в АТ "Райффайзен Банк Аваль", а також стягнення 1 500 грн пені за прострочення зобов`язання з виконання платіжного доручення на суму 100 000 грн.

Позов обґрунтовано посиланнями на неправомірність одностороннього розірвання банком договору банківського обслуговування, укладеного з товариством, та відмови від зарахування коштів на розрахунковий рахунок, що був відкритий на його виконання, за платіжними дорученнями товариства.

Справа № 910/14158/17 (постанова від 14.06.2018) розглядалася за позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Прикладні дослідження" до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонньої відмови від договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2017 відповідач без пояснення причин та без повідомлення припинив надання послуг, відповідно до договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" від 24.03.2014 №025009777001. Позивач вважає, що одностороння відмова банку від зобов`язання за договором від 24.03.2014 №025009777001 є незаконною з тих підстав, що відповідач не наводить жодного критерію, який визначений частиною четвертою статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII). Позивач посилається на те, що ПАТ "УкрСиббанк" в порушення пункту 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 №416, не здійснював жодних заходів та не повідомляв позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку.

У справі № 910/11471/17 (постанова від 20.02.2018) публічне акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" звернулося з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною, відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" від 24.03.2014 № 02500979201, та спонукання до виконання зобов`язань за вказаним договором, здійснюючи операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами в силу положень частини другої статті 1067 Цивільного кодексу України.

У межах розгляду наведених справ №№ 910/7161/19, 910/21320/17, 910/14158/17, 910/11471/17 (на які посилається скаржник), Верховний Суд, зокрема, виснував:

- банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів;

- право банку, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, не є необмеженим;

- судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Верховний Суд зазначає, що наведені справи розглянуті судами із застосуванням чинного на момент їх розгляду законодавства, а саме приписів Закону № 1702-VII, статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та норм Цивільного кодексу України.

Однак, Закон №1702-VII та стаття 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" втратили чинність 28.04.2020 на підставі Закону № 361-IX.

У касаційній скарзі у даній справі Підприємець зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме, статтю 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", абзац п`ятий пункту 34 частини першої статті 1, пункт 39 статті 1, частину першу статті 10, частину шосту статті 7, статтю 15 Закону № 361-IX без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду №№ 910/7161/19, 910/21320/17, 910/14158/17, 910/11471/17.

Верховний Суд наголошує, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Так, норма матеріального права, на неправильне застосування якої судами попередніх інстанцій фактично посилається Підприємець (стаття 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), не підлягала застосуванню до спірних правовідносин у справі № 910/10855/24 і не застосовувалася судами попередніх інстанцій внаслідок втрати нею чинності на момент виникнення правовідносин у даній справі.

Суди попередніх інстанцій розглядаючи дану справу № 910/10855/24 керувалися приписами чинного на момент її розгляду законодавства, а саме Закону № 361-IX, однак справи №№ 910/7161/19, 910/21320/17, 910/14158/17, 910/11471/17, на які посилається скаржник, розглядалися судами із застосуванням чинного на момент їх розгляду законодавства, а саме приписів Закону № 1702-VII.

Водночас, касаційний суд звертає увагу, що наведений Верховним Судом у справах №№ 910/7161/19, 910/21320/17, 910/14158/17, 910/11471/17 висновок є сталим у розгляді аналогічних спорів незалежно від змін, що відбулися у регулюванні подібних правовідносин, викладений, у тому числі, у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24 (за позовом фізичної особи-підприємця до банку про визнання недійсним правочину, вчиненого Відповідачем, щодо односторонньої відмови від договору банківського обслуговування, обґрунтованим незаконністю рішення відповідача щодо припинення співпраці у межах банківського обслуговування у зв`язку зі встановленням позивачу неприйнятно високого рівня ризику) та підлягає урахуванню у розгляді цього спору, зокрема, в контексті доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, а саме: частини третьої статті 2, статей 13 74 76-79 ГПК України у питанні змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів.

Так, скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів у контексті застосування частини третьої статті 2, статей 13 74 76-79 ГПК України.

Касаційний суд зазначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів підлягають врахуванню безвідносно до подібності правовідносин у певній справі, однак такі висновки мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми Закону № 361-IX, Положення № 65, внутрішні документи Банку, встановили, що за результатами здійснення Банком перевірки фінансових операцій Підприємця виявлено підозрілу діяльність, яка полягає у використанні банківського продукту Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.

Водночас, оскаржувані рішення в цій справі не містять належного мотивування чи існували достатні підстави вважати, що скаржник використовував банківський продукт Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг (здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній та якими доказами це підтверджується.

Верховний Суд зазначає, що у межах розгляду цього спору Підприємець наголошувала саме на нерозумінні обставин, які слугували підставою для розірвання ділових відносин, а саме на підставі яких відомостей/інформації/документів, або відсутність яких відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин Банку з Підприємцем.

Звертала увагу судів на те, що як клієнт Банку, пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до неї щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта.

На підтвердження своїх заперечень, у спростування висновків Банку щодо безтоварності операцій надала сукупність доказів щодо здійснення нею підприємницької діяльності, зокрема, за тими банківськими операціями, які (за відсутності розуміння предмету доказування в умовах ненадання Банком інформації щодо конкретних підстав прийняття спірного рішення про розірвання Договору) вважала такими, що відносяться до предмету спору.

Проте, відповідні доводи та докази фактично залишені судами попередніх інстанцій поза увагою та без належної правової оцінки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Банк виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив Підприємцю неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Однак, як слушно наголошує Підприємець у касаційній скарзі при зверненні з цим позовом нею оскаржувалося не право Банку на вчинення таких дій, а їх підставність, у зв`язку з чим судами належало дослідити обґрунтованість мотивів Банку у прийнятті рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні Підприємця шляхом розірвання договору та дослідити докази, якими вони (мотиви) підтверджуються з урахуванням вимог частини третьої статті 2, статей 13 74 76-79 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Однак, прийняті у цій справі рішення і постанова судів попередніх інстанцій наведеним вимогам у повній мірі не відповідають внаслідок порушення судами норм процесуального права та неповного встановлення обставин справи, які мають істотне значення для вирішення спору.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень правових висновків Верховного Суду, з міркувань, наведених у цій постанові, колегією суддів визнаються обґрунтованими.

Зазначене, свідчить про доведеність визначеної Підприємцем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Підприємця підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, остаточно визначити заявлені Товариством вимоги за зустрічним позовом, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у цій постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати

Оскільки рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 910/10855/24 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос