ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9167/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Онищенка І. П.,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми"

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2019 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" (далі - ТОВ "НВП "Агроресурссистеми") про зобов`язання відповідача надати повний обсяг послуг у порядку та на умовах договору про закупівлю послуг від 25.07.2016 № 1607000751 (далі - договір від 25.07.2016) за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель", передбачених у технічному завданні (додаток № 1) і календарному плані (додаток № 2) договору від 25.07.2016.

В обґрунтування позову АТ "Укртрансгаз" наголосило, що відповідач не у повному обсязі виконав зобов`язання за договором від 25.07.2016, а саме не надав послуги за етапами 1, 2, тому товариство вважало правомірним звернення з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі.

1.2. ТОВ "НВП "Агроресурссистеми" у відзиві на позов заперечило проти заявлених вимог і просило відмовити у їх задоволенні, акцентувало, що під час дії спірного договору відбулися зміни у законодавстві, що унеможливило виконання робіт у повному обсязі у визначені у договорі строки.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із правової неможливості задоволення заявленого позову, оскільки на час звернення до суду із цим позовом строк надання відповідачем послуг, а також строк дії спірного договору вже спливли; закінчення строку дії договору унеможливлює примусовий захист права сторони на отримання послуги (виконання робіт), хоча і не позбавляє іншу сторону права виконати своє зобов`язання добровільно.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Апеляційний господарський суд, беручи до уваги ненадання відповідачем спірних послуг за договором від 25.07.2016, а також те, що закінчення строку дії цього договору не звільняє його сторони від необхідності виконати зобов`язання за таким договором, у цьому випадку - не звільняє відповідача від обов`язку надати у повному обсязі послуги, які є предметом спору, та, зважаючи на ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ТОВ "НВП "Агроресурссистеми", не погоджуючись із постановою у справі, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі ТОВ "НВП "Агроресурссистеми" вважає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція), статей 15, 16, 629 Цивільного кодексу України, а також неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 916/998/18, від 25.06.2019 у справі № 916/1127/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/16979/17. Скаржник стверджує, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав.

3.2. Від ТОВ "НВП "Агроресурссистеми" надійшло клопотання про стягнення судових витрат.

3.3. Від АТ "Укртрансгаз" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач акцентує необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів і правомірність висновків апеляційного господарського суду, викладених в оскарженій постанові, стверджує про безпідставність зазначених у поданій касаційній скарзі посилань на постанови Верховного Суду у справах № 916/998/18, № 916/1127/18, № 910/16979/17 і наголошує, що згідно з чинним законодавством передбачено можливість захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі, саме такий спосіб захисту у наведеному випадку і обрав позивач.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 25.07.2016 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (наразі - АТ "Укртрансгаз") в особі філії "Харківтрансгаз" - замовником і ТОВ "НВП "Агроресурссистеми" - виконавцем укладено договір про закупівлю послуг, за умовами якого виконавець зобов`язався надати послуги із виготовлення технічної документації із землеустрою (право земельного сервітуту) та розробки робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель та виготовлення агрохімічних паспортів за об`єктом: "Реконструкція газпроводу-відводу DN 300 до газорозподільної станції "Тернівка", а замовник, у свою чергу, - прийняти та оплатити такі послуги. Склад та обсяги послуг, які підлягають закупівлі за цим договором, сторони визначили у технічному завданні (додаток № 1).

У розділі IV договору від 25.07.2016 сторони передбачили, що оплата виконаних і прийнятих послуг здійснюється замовником упродовж 180 календарних днів на підставі відповідних актів здачі-приймання. Строк надання послуг згідно з пунктом 5.1 договору від 25.07.2016 - із дати укладення договору і до 31.12.2017.

У додатку № 2 до цього договору сторони погодили календарний план з надання послуг.

Відповідно до пункту 10.1 спірного договору він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 29.06.2018.

4.3. Порушення відповідачем (виконавцем) умов зазначеного договору щодо надання у повному обсязі послуг за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель" стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

4.4. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У частинах 1 і 4 статті 631 цього Кодексу передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 599 цього Кодексу зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 - 601, 604- 609 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Згідно з пунктом 10.3 договору від 25.07.2016 закінчення строку його дії не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

4.5. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

4.6. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, урахував наведені положення законодавства та умови спірного договору (пункт 10.3), згідно з яким, зокрема, передбачено, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором і від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, взяв до уваги факт ненадання відповідачем за договором послуг, які є предметом спору у цій справі, а також те, що обраний позивачем у спірних зобов`язально-правових відносинах спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, є тим належним та ефективним (у розумінні положень статті 13 Конвенції) способом захисту порушеного права позивача, який забезпечує реальне поновлення його порушених прав, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з чим погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

Апеляційний господарський суд також надав оцінку аргументам відповідача, що невиконання ним зобов`язань за договором стало наслідком змін у земельному законодавстві, та відхилив ці аргументи, зазначивши, що змін до спірного договору сторони не внесли; не ініціював внесення відповідних змін відповідач і у судовому порядку.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Викладені у касаційній скарзі твердження щодо неналежності обраного позивачем способу захисту своїх прав Верховний Суд відхиляє, оскільки, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, способи захисту цивільних прав та інтересів, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статті 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України), у разі коли особа, перебуваючи у зобов`язальних правовідносинах, зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його (як у спірних правовідносинах), право позивача підлягає захисту судом на підставі пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом примусового виконання обов`язку в натурі. Примусове виконання обов`язку в натурі, наслідком чого є імперативне присудження за рішенням суду невиконаного, дає змогу особі, права якої порушені, повністю або частково поновити свої порушені права та отримати той результат, заради якого й укладався договір; у такий спосіб досягається мета позивача - виконання зобов`язання в натурі (у цьому випадку надання спірних послуг) і захист його майнових прав.

5.2. Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду у справах № 916/998/18, № 916/1127/18, № 910/16979/17 також не можна взяти до уваги, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову у цій справі, яку розглядає Верховний Суд, зроблені на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин та оцінки зібраних доказів і не суперечать висновкам у зазначених справах, які стосуються застосування норм права у справах з іншими фактичними обставинами.

5.3. Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачем вимог законодавства і висновків Верховного Суду, тому підстав для зміни чи скасування постанови у справі колегія суддів не виявила.

5.4. Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

5.5. Ураховуючи наведені положення законодавства, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника. Із цих же підстав залишається без задоволення клопотання скаржника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 910/9167/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак