ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 905/458/21

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Селіваненка В. П., Ткаченко Н. Г., Уркевича В. Ю

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області

на рішення Господарського суду Донецької області

у складі судді Чернова О. В.

від 02 червня 2021 року

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі суддів Шевель О. В., Крестьянінова О. О., Тарасової І. В.

від 23 вересня 2021 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія"

до Служби автомобільних доріг у Донецькій області

про стягнення 2 627 037,64 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

18 листопада 2022 року під час роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку у залі судових засідань № 203 у судовому засіданні у справі № 905/458/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представник відповідача - Служби автомобільних доріг у Донецькій області не приєднався до судового засідання внаслідок власної технічної неможливості, про що Верховним Судом був складний акт № 39/2022 від 18 листопада 2022 року.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

12 березня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення трьох відсотків річних від суми простроченої заборгованості на підставі договору № 2-20 від 16 квітня 2013 року у розмірі 935 781,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 691 256,56 грн за період з 13 квітня 2018 року по 29 вересня 2020 року.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість з оплати отриманих за договором № 2-20 від 16 квітня 2013 року послуг, що підтверджується рішенням Господарського суду Донецької області від 22 березня 2018 року у справі № 905/2828/17. Проте з дати набрання зазначеним судовим рішенням законної сили відповідач лише частково погасив цю заборгованість, що свідчить про несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором та є підставою для стягнення з нього трьох відсотків річних від суми простроченої заборгованості у розмірі 935 781,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 691 256,56 грн за період після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили (з 12 квітня 2018 року по 29 вересня 2020 року).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Господарський суд Донецької області рішенням від 12 березня 2018 року у справі № 905/2838/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» до Служби автомобільних доріг у Донецькій області задовольнив частково, а саме: стягнув із Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» заборгованість за договором на виконання робіт № 2-20 від 16 квітня 2013 року у розмірі 31 425 333,30 грн, з яких: 14 051 389,20 грн - основна заборгованість за договором, 1 545 267,84 грн - три відсотки річних за період з 02 квітня 2014 року по 30 листопада 2017 року, 15 828 676,31 грн - інфляційні втрати за період з 01 травня 2014 року по 30 листопада 2017 року. Також суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені з огляду на сплив позовної давності до цієї позовної вимоги, про застосування якої заявив відповідач.

Рішення Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у справі № 905/2838/17 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося і набрало законної сили. На виконання зазначеного судового рішення Господарський суд Донецької області видав відповідний наказ.

Господарський суд Донецької області у зазначеному рішенні встановив факт прострочення Службою автомобільних доріг у Донецькій області виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги Красний Лиман - Артемівськ - Горлівка та встановив розмір основної заборгованості відповідача за договором № 2-20 від 16 квітня 2013 року - 14 051 389,20 грн.

Однак Служба автомобільних доріг у Донецькій області лише частково погасила зазначену суму основної заборгованості, встановлену судовим рішенням, сплативши 7 500 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями меморіальних ордерів № 12 від 18 грудня 2019 року, № 2 від 22 січня 2020 року, № 3 від 21 лютого 2020 року, №1 від 17 березня 2020 року та платіжних доручень № 404 від 20 травня 2020 року, № 589 від 09 липня 2020 року та № 485 від 16 червня 2020 року.

З огляду на те, що сума основної заборгованості за договором № 2-20 від 16 квітня 2013 року не була сплачена Службою автомобільних доріг у Донецькій області своєчасно Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" 12 березня 2021 року звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області трьох відсотків річних від суми простроченої заборгованості у розмірі 935 781,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 691 256,56 грн за період прострочення з 12 квітня 2018 року по 29 вересня 2020 року, тобто після набрання рішенням Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у справі № 905/2838/17 законної сили.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Донецької області рішенням від 02 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року, позовні вимоги задовольнив частково: стягнув зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" 2 560 719,60 грн, з яких: 927 822,83 грн - три відсотки річних та 1 632 896,77 грн - інфляційні втрати, а також стягнув витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 412,55 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 2-20 від 16 квітня 2013 року в частині сплати основної заборгованості є доведеним та підтверджується рішенням Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у справі № 905/2838/17;

- проведений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат є арифметично неправильним, оскільки позивач неправильно визначив період їх нарахування, залишив поза увагою те, що рішення Господарського суду Донецької області від 12 березня 2018 року у справі № 905/2838/17 набрало законної сили 12 квітня 2018 року, з огляду на що початком періоду нарахування трьох відсотків річних є 13 квітня 2018 року, а не 12 квітня 2018 року, не врахував усі фактично сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості суми. При цьому суди визнали правильним та обґрунтованим поданий відповідачем контррозрахунок трьох відсотків річних у розмірі 927 822,83 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 632 896,77 грн;

- позовні вимоги заявлені у межах строку позовної давності, перебіг якої переривався поданням позивачем позову про стягнення з відповідача основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у грудні 2017 року (справа № 905/2838/17) та здійсненням відповідачем часткового погашення боргу за договором.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, відхилив доводи відповідача щодо необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах № 910/16978/19 та № 910/14532/19, та виходив з того, що залишення позову без розгляду на цій підставі є правом, а не обов`язком суду, тобто законодавець встановив можливість вирішення зазначеного питання із застосуванням судового розсуду. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду щодо суті судового розсуду, викладені у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 925/409/20.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Служба автомобільних доріг у Донецькій області просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року, а позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша дорожньо-будівельна компанія" залишити без розгляду.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: частину четверту статті 202, пункт 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19 та у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 910/14532/19 щодо застосування цих норм та умов для залишення позову без розгляду у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Також скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 925/409/20, які не є релевантними для цієї справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

7. Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Кондратова І. Д., Кібенко О. Р., Стратієнко Л. В.) ухвалою від 14 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі № 905/458/21 за касаційною скаргою Служби автомобільних доріг у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року, призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 січня 2022 року о 15:15 год.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Кондратова І. Д., Кібенко О. Р., Стратієнко Л. В.) ухвалою від 25 січня 2022 року передав справу № 905/458/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з огляду на необхідність відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 313, частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21.

Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у справі № 905/458/21 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про те, що:

- погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції по суті спору ухвалені з правильним застосуванням та додержанням норм матеріального і процесуального права;

- на розгляді Верховного Суду перебувала справа № 905/460/21, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі, оскільки спір у справі № 905/460/21 та у цій справі № 905/458/21 виник між тими ж сторонами та з приводу аналогічного предмету спору;

- Верховний Суд за результатом розгляду справи № 905/460/21 прийняв постанову від 02 грудня 2021 року, в якій, керуючись статтею 313 Господарського процесуального кодексу України скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та залишив позов без розгляду. При цьому Верховний Суд врахував та послався у зазначеній постанові на висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, та виходив з того, що суди попередніх судових інстанцій безпідставно розглянули спір по суті, оскільки у суду першої інстанції при розгляді справи були наявні усі обставини для залишення позову без розгляду, а саме: позивач був належним чином повідомлений судом про розгляд поданого ним позову, але жодного разу (тричі) не з`явився у судові засідання та не надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Передаючи справу № 905/458/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25 січня 2022 року зазначила про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21 щодо застосування частини першої статті 313, частини четвертої статті 202 та пункт 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила про те, що:

- висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, не підлягав врахуванню та був безпідставно врахований Верховним Судом при здійсненні касаційного провадження у справі № 905/460/21, оскільки був зроблений судом касаційної інстанції за наслідком перевірки правильності дій суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду за касаційною скаргою позивача саме на ухвалу суду, а не за наслідком перевірки ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору;

- суд касаційної інстанції не може скасувати рішення та залишити позов без розгляду лише з тих підстав, що позивач не з`являвся в судові засідання місцевого господарського суду та не надавав відповідної заяви, якщо це порушення не призвело до прийняття неправильного рішення;

- Верховний Суд при здійсненні касаційного провадження у справі № 905/460/21 не врахував положення частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 25 квітня 2022 року прийняв касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 905/458/21 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, призначив розгляд касаційної скарги Служби автомобільних доріг у Донецькій області на 17 червня 2022 року о 10:30 год. у приміщенні Касаційного господарського суду.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 17 червня 2022 року зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою Служби автомобільних доріг у Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 905/458/21 до надходження до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наукового висновку фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді щодо порушених у справі № 905/458/21 правових питань.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 19 жовтня 2022 року поновив касаційне провадження у справі № 905/458/21, призначив розгляд касаційної скарги Служби автомобільних доріг у Донецькій області на 18 листопада 2022 року о 11:30 у приміщенні Касаційного господарського суду.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, перевіривши наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 313, частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21, вважає, що підстави для відступу від зазначених висновків Верховного Суду відсутні, а касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

8.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що доводи відповідача у касаційній скарзі не стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору у справі по суті, а зводяться до порушення судами норм процесуального права: частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України та наявності підстав у межах цієї справи для залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, встановленими у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, врахувавши доводи касаційної скарги, здійснює перевірку правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій у цій справі саме норм процесуального права, зокрема частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

8.2. Щодо права учасника справи на участь у судовому засіданні.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначена рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів господарсько-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

За змістом пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов`язків, передбачених статтею 46 Господарського процесуального кодексу України.

Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь в судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України). Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Крім того, за змістом частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи може відмовитися від свого права брати участь в судовому засіданні, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Отже, учасник справи має право:

а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника);

б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою.

Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить про те, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.

8.3. Наслідки неявки позивача в судове засідання. Загальний аналіз частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання.

Дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У системно-логічному зв`язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:

1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;

2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;

3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19.

8.4. Характеристика положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України за методом правового регулювання цих норм.

У теорії права одним з критеріїв, за яким прийнято розрізняти норми права, є метод правового регулювання правових норм. За цим критерієм норми права можуть бути імперативними та диспозитивними.

Імперативні (зобов`язуючі) норми права характеризуються категоричністю приписів. Такі норми реалізуються виконанням, дотриманням або застосуванням. Диспозитивні норми реалізуються використанням, яке, як правило, передбачає його реалізацію на власний розсуд.

Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України, та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.

Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов`язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи «імперативна» заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду.

8.5. Щодо першої умови залишення позову без розгляду у разі неявки позивача в судове засідання: належного повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання.

Належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи є передумовою застосування до позивача процесуальної дії залишення позову без розгляду. Це випливає з частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої будь-які питання наслідків неявки у судове засідання будь-якого учасника справи розглядаються за умови, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання є безумовною підставою для відкладення розгляду справи відповідно до пункту 1 частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України. Здійснене судом повідомлення про дату, час і місце судового засідання слід вважати належним, якщо при цьому були дотримані вимоги статей 121 122 242 Господарського процесуального кодексу України.

8.6. Щодо другої умови залишення позову без розгляду у разі неявки позивача в судове засідання: неявки позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява № 11681/85, зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Необхідно враховувати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає порядок судового розгляду справи у змагальному порядку за участю обох сторін.

Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом.

Разом з цим у разі, якщо позивач не з`явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своє неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду.

Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

Як уже зазначалося, пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає право учасників справи брати участь в судових засіданнях. Проте згідно з пунктом 3 частини другої статті 42 цього Кодексу у випадку, коли явка учасників справи визнана судом обов`язковою, вони зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду. При цьому положення статті 202 Господарського процесуального кодексу України вказують на необхідність врахування судом поважності / неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.

Так, зокрема у разі першої неявки позивача в судове засідання та при умови, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України. Натомість неповажність причин неявки позивача в судове засідання свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача в судове засідання на підставі частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України при умові наявності інших зазначених вище обставин для залишення позову без розгляду з цієї підстави.

8.7. Щодо третьої умови залишення позову без розгляду у разі неявки позивача в судове засідання: неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Наслідки подання позивачем до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Положення частини четвертої статті 202 та пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачають подання позивачем до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Право позивача самостійно визначати характер своєї участі в судовому засіданні, зокрема й через неявку до нього, повинне бути здійснене у належний, тобто визначений процесуальним законом спосіб: шляхом подання позивачем до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Лише, якщо позивач чітко висловив своє волевиявлення через клопотання про розгляд справи за його відсутності та за умови можливості розгляду справи за відсутності позивача в судовому засіданні, можливий судовий розгляд справи за відсутності позивача в судовому засіданні.

Отже, відповідно до частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України виключенням для обов`язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, суд розглядає справу по суті за умов, якщо: (1) позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та (2) його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з`ясувати, чи не перешкоджає нез`явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача). У разі, якщо від позивача до суду не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд не має права розглядати справу, а тому не зобов`язаний надавати оцінку наявності такої можливості.

Якщо нез`явлення позивача перешкоджає вирішенню спору (якщо розгляд справи за відсутності позивача неможливий), суд, не зважаючи на заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, позбавлений права розглянути справу по суті. У разі, якщо суд визнав явку позивача обов`язковою до подання позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, то суд, не зважаючи на це клопотання, зобов`язаний залишити позов без розгляду. У разі, якщо до подання такого клопотання, суд не визнавав явку позивача обов`язковою, у такому випадку суд повинен повідомити позивача про те, що розгляд справи за його відсутності є неможливими та визнати його явку обов`язковою, вирішити питання про відкладення або перерву в судовому засіданні та у разі нез`явлення позивача в наступне судове засідання залишити позов без розгляду.

8.8. Щодо процесуальних обставин, що склалися у цій справі.

Як вбачається Господарський суд Донецької області ухвалою від 17 березня 2021 року:

- прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» до розгляду та відкрив провадження у справі 905/458/21,

- призначив підготовче засідання на 14 квітня 2021 року о 09:40 год,

- викликав Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» в якості позивача та Службу автомобільних доріг у Донецькій області в якості відповідача,

- встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов до 02 квітня 2021 року та заперечень на відповідь позивача на відзив до 14 квітня 2021 року,

- встановив позивачу строк для подачі відповіді на відзив до 14 квітня 2021 року,

- зобов`язав позивача: з`явитись у підготовче засідання; надати довіреність на представника або інший документ, що підтверджує повноваження представника та відповідає вимогам чинного законодавства України; документ, що посвідчує особу представника; надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь на відзив відповідача; надати документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до них доказів відповідачу; у разі неявки у підготовче засідання, повідомити суд про причини такої неявки.

14 квітня 2021 року у справі № 905/458/21 відбулося підготовче засідання Господарського суду Донецької області, за результатом якого Господарський суд Донецької області ухвалою від 14 квітня 2021 року відклав підготовче засідання на 05 травня 2021 року о 12:30 год, повідомив учасників справи про дату та час проведення підготовчого засідання, зазначив про надання позивачем до суду відповіді на відзив.

При цьому Господарський суд Донецької області у зазначеній ухвалі встановив, що представник позивача у підготовче засідання 14 квітня 2021 року не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений шляхом направлення на юридичну адресу останнього копії ухвали суду від 17 березня 2021 року, яка вручена 30 березня 2021 року.

Господарський суд Донецької області ухвалою від 05 травня 2021 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02 червня 2021 року о 10:40 год, повідомив сторін про дату та час проведення судового засідання.

При цьому Господарський суд Донецької області у зазначеній ухвалі встановив, що представники сторін у підготовче засідання не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.

Господарський суд Донецької області у судовому засіданні, що відбулося 02 червня 2021 року, ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом протоколу судового засідання від 02 червня 2021 року та рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року представник позивача у судове засідання 02 червня 2021 року не з`явився, про дату та час судового розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Отже, місцевий господарський суд встановив, що позивач у справі був належним чином повідомлений про дату, час та місце як підготовчих засідань, так і судового засідання з розгляду справи по суті, однак, жодного разу (тричі) не з`явився у призначені судові засідання, не повідомив суд про причини своєї неявки в судові засідання. До суду від позивача не надходило клопотань про розгляд справи за його відсутності. При цьому у межах спірних правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, відсутні обставини, які б свідчили про існування у позивача після подання ним позову та при здійсненні місцевим господарським судом розгляду цієї справи об`єктивних підстав, що унеможливили явку позивача у засідання суду першої інстанції, надіслання ним суду повідомлення про причини своєї неявки, заяви про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про наявність у цій справі усіх обов`язкових умов (обставин) для застосування судом передбачених частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання.

Крім того Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у справі, проте не повідомив суд про причини своєї неявки та не надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, є негативним правовим наслідком для позивача.

Вирішуючи спір по суті за відсутності позивача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак тричі (зокрема і у разі, коли місцевий господарський суд ухвалою від 17 березня 2021 року визнав явку позивача у підготовче засідання обов`язковою) не з`явився у судові засідання та жодного разу не надав заяву про розгляд справи за його відсутності, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог, закріплених у частині четвертій статті 202 та пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, чим порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень у справі.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що оцінка судом можливості вирішення спору у даній справі без надходження від позивача заяви про розгляд справи за його відсутності є необґрунтованою, враховуючи імперативний характер процесуальних норм, а саме: частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють повноваження суду у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21 правильно врахувала висновки Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, а також, керуючись повноваженням, передбаченими частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, правильно застосувала зазначені норми процесуального права.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 в обґрунтування необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21, послалася, зокрема на те, що Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21 неправильно застосував положення частини першої статті 313 в сукупності з частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, не врахував положення частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України, а також на те, що у разі прийняття судом рішення по суті спору, за наявності підстав для залишення позову без розгляду, суд касаційної інстанції не може скасувати на підставі частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України таке рішення та залишити позов без розгляду лише у зв`язку з неявкою позивача, оскільки таке порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

Однак, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21, та вважає, що наведені колегією суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 підстави для такого відступу є необґрунтованими, з огляду на таке.

8.9. Щодо застосування статей 308 - 313 Господарського процесуального кодексу України. Щодо відсутності підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21.

Системність є однією з найважливіших якостей права, при якій враховується взаємозв`язок і взаємозумовленість норм права. Зокрема, стаття 308 Господарського процесуального кодексу України визначає перелік повноважень суду касаційної інстанції, що сформульовані у цій нормі як перелік видів рішень, які суд касаційної інстанції має право ухвалити за результатами розгляду касаційної скарги. Разом з цим норми, закріплені у статтях 309 - 313 Господарського процесуального кодексу України визначають умови (підстави), за наявності яких приймається кожен конкретний вид рішень з переліку, наведеного у статті 308 цього Кодексу.

Отже, положення статей 309 - 313 Господарського процесуального кодексу України конкретизують норми статті 308 цього Кодексу, визначаючи підстави реалізації кожного з повноважень суду касаційної інстанції окремою статтею Господарського процесуального кодексу України. Зазначені норми процесуального права знаходяться між собою у системно-логічному і невід`ємному зв`язку.

Так, зокрема, у пункті 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України визначене повноваження суду касаційної інстанції скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. У системно-логічному зв`язку з цією нормою знаходиться стаття 313 Господарського процесуального кодексу України, в якій викладені підстави та умови, за яких суд касаційної інстанції уповноважений ухвалити відповідне рішення, зокрема скасувати судове рішення, яким закінчено розгляд справи, повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 226 Господарського процесуального кодексу України. Тобто, повноваження суду касаційної інстанції, передбачене пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, деталізується і доповнюється у статті 313 цього Кодексу, ці норми мають системний зв`язок і мають застосовуватися у єдності.

Разом з цим, слід зазначити, що норма, закріплена у пункті 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України не співвідноситься (не має взаємозв`язку) із статтею 311 цього Кодексу, оскільки положення, що містяться у статті 311 Господарського процесуального кодексу України, визначають підстави застосування судом касаційної інстанції іншого повноваження, а саме: передбаченого пунктом 3 частини першої статті 308 цього Кодексу.

Так само не співвідносяться між собою і норми статей 311 та 313 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визначають підстави застосування двох змістовно різних повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що суд касаційної інстанції не повинен застосовувати положення частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України за наявності підстав для застосування пункту 5 частини першої статті 308 та частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що сукупність норм, закріплених у пункті 5 частини першої статті 308 та частині першій статті 313 Господарського процесуального кодексу України щодо скасування судового рішення та залишення позову без розгляду, є імперативним приписом для суду касаційної інстанції. У разі, якщо суд касаційної інстанції виявить, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та наявні підстави для залишення позову без розгляду з підстав, передбачених статтями 226 231 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції застосовує повноваження, передбачені пунктом 5 частини першої статті 308 та частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, як імперативні (такі, що є обов`язковими в силу закону).

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає наведені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 доводи щодо неврахування Верховним Судом при прийнятті постанови від 02 грудня 2021 року у справі № 904/460/21 положень частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України необґрунтованими, оскільки, як уже зазначалося, у разі, якщо суд касаційної інстанції виявить, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та наявні підстави для залишення позову без розгляду з підстав, передбачених статтями 226 231 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції застосовує повноваження, передбачені пунктом 5 частини першої статті 308 та частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, положення частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України, яка не співвідноситься ні з пунктом 5 частини першої статті 308, ні зі статтею 313 Господарського процесуального кодексу України, у такому випадку не підлягають застосуванню.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що доводи касаційної скарги відповідача у справі № 905/460/21, як і у цій справі № 905/458/21, що переглядається, стосувалися лише порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови по суті спору як у справі № 905/458/21, так і у справі № 905/458/21, не було визначене скаржником підставою касаційного оскарження. З огляду на викладене у Верховного Суду, який відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядає судові рішення у касаційному порядку лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, були відсутні підстави для здійснення перегляду оскаржуваних судових рішень в частині правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови по суті спору. Як наслідок, Верховний Суд у справі № 905/460/21 не здійснював перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та законності ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору рішення та постанови, а здійснив лише перевірку судового рішення на предмет дотримання судами при розгляді справи норм процесуального права.

З огляду на викладене висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 904/460/21, не суперечать частині другій статті 311 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду враховує, що положення пункту 5 частини першої статті 308 та частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України знаходяться між собою у взаємозв`язку, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови, та передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і залишити позов без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд при прийнятті постанови від 02 грудня 2021 року у справі № 904/460/21 обґрунтовано керувався зазначеними нормами процесуального права та скористався передбаченими ними повноваженнями суду касаційної інстанції.

Як уже зазначалося, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 в обґрунтування необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 905/460/21, послалася на те, що висновок у справі № 905/460/21 був зроблений без урахування вимог частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України, а також на те, що у разі прийняття судом рішення по суті спору за наявності підстав для залишення позову без розгляду, суд касаційної інстанції не може скасувати таке рішення та залишити позов без розгляду на підставі частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України лише у зв`язку з неявкою позивача, оскільки таке порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

Однак ці доводи є необґрунтованими з підстав наведених вище по тексту цієї постанови. Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що таке розуміння застосування цих норм процесуального права (частини другої статті 311 та частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України) фактично може призвести до штучного незастосування судом касаційної інстанції своїх повноважень в частині залишення позову без розгляду, передбачених частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, а передбачені зазначеними нормами процесуального права повноваження суду касаційної інстанції не можуть бути поставлені під сумнів.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 904/460/21.

Враховуючи те, що у цій справі № 904/458/21 доводи касаційної скарги також не стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору у справі по суті, а фактично зводяться лише до порушення судами норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду при здійсненні касаційного розгляду справи, керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, встановленими у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, врахувавши доводи касаційної скарги, не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови по суті спору у цій справі норм матеріального права, а здійснює перевірку дотримання судами саме норм процесуального права, зокрема частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, про що уже зазначалося вище по тексту цієї постанови.

8.10. Щодо особливостей врахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм процесуального права. Щодо подібності процесуальних правовідносин при врахуванні таких висновків.

Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 також зазначила про те, що Верховний Суд при здійсненні касаційного провадження у справі № 905/460/21 безпідставно врахував висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, оскільки такий висновок був зроблений судом касаційної інстанції за наслідком перевірки правильності дій суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду за касаційною скаргою позивача саме на ухвалу суду, а не за наслідком перевірки ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору.

Тобто фактично колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 25 січня 2022 року у цій справі № 905/458/21 посилається на те, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, є нерелевантним як щодо справи № 905/460/21, так і щодо цієї справи № 905/458/21, оскільки зроблений за інших, ніж у цій справі № 905/458/21 процесуальних обставин.

Однак Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає зазначені доводи колегії суддів Касаційного господарського суду необґрунтованими та доходить висновку про те, що Верховний Суд у справі № 905/460/21 правильно врахував зазначені вище висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Норми процесуального права та судова практика свідчать про те, що для врахування висновків Верховного Суду необхідно, щоб такі висновки були зроблені у справах з подібними правовідносинами.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що у разі необхідності врахування судом при розгляді справи висновків Верховного Суду, що стосуються застосування норм процесуального права, подібність спірних матеріальних правовідносин у порівнюваних справах не має значення, оскільки такі висновки Верховного Суду не стосуються суті спірних матеріальних правовідносин, є загальними висновками щодо усіх правовідносин незалежно від їх суті, характеру та особливостей, стосуються порядку розгляду тих чи інших правовідносин.

При врахуванні судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права слід виходити не з подібності спірних матеріальних правовідносин, а з подібності саме процесуальних правовідносин (процесуальних обставин (ситуацій)) у порівнюваних справах (у справі, що розглядається судом, зі справою, в якій Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норми процесуального права), що виникли у ході розгляду справи судом та які врегульовані процесуальною нормою, щодо застосування якої Верховним Судом був зроблений відповідний висновок.

Як вбачається та зазначалося вище по тексту цієї постанови у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19 містяться висновки Верховного Суду щодо застосування таких норм процесуального права, як: пункт 1 частини другої статті 185, пункт 2 частини другої та частина четверта статті 202 та пункт 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, які врегульовують таку процесуальну ситуацію як неявка позивача (його представника) у судове засідання, не повідомлення суду про причини такої неявки та не надання суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто висновки Верховного Суду, що містяться у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, стосуються саме такої зазначеної процесуальної ситуації та підлягають врахуванню судами будь-якої інстанції в усіх випадках (справах) виникнення таких обставин.

При цьому та обставина, що у справі № 910/16978/19 предметом касаційного оскарження та касаційного перегляду була ухвала місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду, а не ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення по суті спору, не має значення, оскільки не є тією визначальною процесуальною обставиною (ситуацією), що впливає на можливість врахування висновку Верховного Суду. Як вбачається у справі № 905/460/21 та у цій справі № 905/458/21, як і у справі № 910/16978/19, в якій Верховний Суд сформував наведені вище висновки, виникла однакова процесуальна ситуація: позивач (його представник) не з`явився у судове засідання, не повідомив суд про причини такої неявки та не надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. І саме ця подібність процесуальних обставин (ситуацій) у зазначених справах, а не подібність ухвалених судами за таких обставин рішень, обумовлює необхідність врахування судом касаційної інстанції зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, при розгляді як справи № 905/460/21, так і справи № 905/458/21.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики, і однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 10.3)). І саме на Верховний Суд покладено обов`язок забезпечувати сталість та єдність судової практики.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду враховує висновки щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, викладені у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, та зазначає про те, що ці висновки безпідставно не були враховані судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, у зв`язку з чим аргументи скаржника про неврахування судами зазначеного висновку Верховного Суду знайшли своє підтвердження.

Отже доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови у цій справі № 905/458/21 норм процесуального права, а саме: статей 202 та 226 Господарського процесуального кодексу України, є обґрунтованими.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме: пункту 1 частини другої статті 185, частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права, безпідставно здійснили розгляд справи за наявності підстав для залишення позову без розгляду, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, керуючись повноваженнями, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 308 та частиною першою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про те, що касаційна скарга Служби автомобільних доріг у Донецькій області підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають скасуванню із залишенням позову у цій справі без розгляду.

10. Судові витрати.

За змістом підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про те, що обов`язок з відшкодування понесених відповідачем судових витрат за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, що підлягали сплаті при поданні відповідачем апеляційної та касаційної скарг, покладається на позивача.

Керуючись статтями 202 226 300 301 308 312 313 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 905/458/21 скасувати.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 935 781,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 691 256,56 грн залишити без розгляду.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша дорожньо-будівельна компанія» (08600, м. Васильків, Київська область, вул. Володимирська, 57-А, офіс 11, код ЄДРПОУ 35174848) на користь Служби автомобільних доріг у Донецькій області (84333, м. Краматорськ, Донецька область, вул. Уральська, 12, код ЄДРПОУ 25946285) 59 108 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто вісім) грн 35 (тридцять п`ять) коп. за подання апеляційної скарги та 78 811 (сімдесят вісім тисяч вісімсот одинадцять) грн 13 (тринадцять) коп. судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Донецької області у справі № 905/458/21 видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

В. Уркевич