Історія справи

Постанова КГС ВП від 18.03.2025 року у справі №922/201/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/201/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Микоти Т. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

прокуратури - Валевач М. М.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (колегія суддів: Слободін М. М. - головуючий, Тихий П. В., Шутенко І. А.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (колегія суддів: Слободін М. М. - головуючий, Тихий П. В., Шутенко І. А.) у справі

за позовом керівника Красноградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради

до: 1) ОСОБА_1 , 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання недійсними договорів та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Красноградської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради до ОСОБА_1 та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія"), в якому просив:

1) витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;

2) витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 28, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;

4) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 27, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 № 1136 надано у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, які розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради. 20.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Ці земельні ділянки ОСОБА_2 продав на підставі договорів купівлі-продажу від 12.02.2020 № 70 та № 73 голові фермерського господарства ОСОБА_1 , до складу якого входив ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_1 передав їх в оренду СТОВ "Мрія" на підставі договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", що, на думку прокурора, свідчить про відсутність намірів здійснювати фермерську діяльність.

При цьому Прокурор зазначав, що для отримання вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 використав фіктивний наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття його на роботу до Фермерського господарства ОСОБА_3 (далі - ФГ ОСОБА_3.), оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 до 1-го кварталу 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Енліль"; жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або про членство у ФГ ОСОБА_3 немає.

Прокурор зазначав, що ОСОБА_2 незаконно отримав безоплатно у власність вказані земельні ділянки та відчужив їх ОСОБА_1 за вказаними договорами купівлі-продажу від 12.02.20202 № 70 та № 73.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2024 (суддя Чистякова І. О. ) у справі № 922/201/24 позов Прокурора задоволено повністю.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га із цільовим призначенням -для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га із цільовим призначенням -для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 28, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 27, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про повернення земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, в сумі 9 084,00 грн.

Стягнуто зі СТОВ "Мрія" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, в сумі 3 028,00 грн.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 шляхом надання до Старовірівської сільської ради наказу № 4 від 28.04.2019 про прийняття його на роботу до Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_3" (далі - СФГ "ОСОБА_3") отримав земельні ділянки у власність у спрощеному порядку без проведення земельних торгів. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_2 фактично не мав на меті здійснення будь-якої фермерської діяльності на отриманих земельних ділянках, оскільки здійснив їх продаж менше ніж за півтора місяці після отримання, при цьому ОСОБА_1 , маючи на меті отримання земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 , видав наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття на роботу ОСОБА_2 та в подальшому набув право власності на земельну ділянку у спрощеному порядку без проведення земельних торгів. Відтак суд першої інстанції зазначив про порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог статей 118 134 Земельного кодексу України.

Суд першої інстанції щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі зазначив, що за наведених обставин ОСОБА_1 було відомо про незаконне набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, а тому визнання його добросовісним набувачем спірних земельних ділянок не є можливим. Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_2 незаконно отримав земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та відчужив їх за договорами купівлі-продажу від 12.02.2020 № № 70, 73 ОСОБА_1 .

Відтак суд першої інстанції виснував, що земельні ділянки отримані ОСОБА_2 незаконно, в подальшому незаконно відчужені на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 та передані до СТОВ "Мрія" в оренду. Тому суд першої інстанції зазначив, що в разі витребування цього майна на користь Старовірівської сільської ради права власника на земельні ділянки будуть обмежені у зв`язку із їх використанням СТОВ "Мрія", що повністю не відновить становища, яке мало місце до правопорушення (status guo). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договори оренди землі від 17.02.2020 № 27, № 28, укладені між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", слід визнати недійсними на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України та скасувати державну реєстрацію вказаних договорів оренди.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про витребування земельних ділянок, зазначив, що ця позовна вимога є ефективним способом захисту порушеного права, при цьому в такому разі визнання незаконним та скасування рішення відповідного органу, на підставі якого ОСОБА_1 були незаконно отримані зазначені земельні ділянки, не вимагається, оскільки це є неефективним способом захисту.

Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурор дотримався вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; в позовній заяві відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, зазначені підстави для звернення до суду Прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Старовірівську сільську раду.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі № 922/201/24 рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 18 168,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 1.3 Статуту членом СФГ " ОСОБА_3 " є ОСОБА_2 ОСОБА_2 отримав у власність земельні ділянки відповідно до частини 1 статті 32 Земельного кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурором не наведено обґрунтованих доводів та не надано доказів на спростування факту отримання ОСОБА_2 спірних земельних ділянок відповідно до частини 1 статті 32 Земельного кодексу України. Суд апеляційної інстанції також виснував, що перебування чи неперебування члена фермерського господарства в трудових відносинах з фермерським господарством не є підставою для передачі чи відмови у передачі у приватну власність земельної ділянки відповідно до норм статті 32 Земельного кодексу України.

Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності отримання ОСОБА_2 безоплатно у власність спірних земельних ділянок та їх подальшого відчуження ОСОБА_1 , а також щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову.

2.5. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/201/24 задоволено частково.

Вирішено стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 25 450,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.

2.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи критерії розумності, співмірності та реальності понесених стороною витрат на правничу допомогу, з огляду на рівень складності цієї справи, кількість складених представником ОСОБА_1 процесуальних документів, кількість та тривалість судових засідань, в яких брав участь зазначений представник, заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанціях підлягає зменшенню до 25 450,00 грн (10 450,00 грн - в суді першої інстанції та 15 000,00 грн - в суді апеляційної інстанції).

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24. Скаржник також просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 і та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 31 32 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про фермерське господарство"); від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (щодо застосування статей 1, 2, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство"); від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 08.09.2021 у справі № 914/1578/19, від 04.04.2022 у справі № 183/5400/16, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19, від 15.02.2023 у справі № 183/337/17, від 21.02.2023 у справі № 488/5413/14 (щодо застосування статей 346 387 388 Цивільного кодексу України); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (щодо застосування статті 21 Цивільного кодексу України); від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 21 387 388 Цивільного кодексу України).

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також зазначає, що додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 123 124 126 129 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник при цьому посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 30.08.2023 у справі № 911/3586/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/9784/18, від 31.07.2024 у справі № 916/2929/22, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22 (щодо застосування зазначених норм та щодо основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат).

3.3. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 20.02.2025 через систему "Електронний суд", просить касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 - без змін. ОСОБА_1 вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.

ОСОБА_1 також подав через систему "Електронний суд" 20.02.2025 клопотання, в якому просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. ОСОБА_1 посилається на те, що через технічний збій відзив надійшов до Великої Палати Верховного Суду, проте, виявивши наслідки такого технічного збою, ОСОБА_1 направив повторно відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду.

3.4. Верховний Суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1 , дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Тому доводи, викладені у відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Старовірівська сільська рада у листі від 12.05.2020 № 739 повідомила Нововодолазький відділ Первомайської міської прокуратури Харківської області про те, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія Б № 074692 ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку за межами Старовірівської сільської ради площею 19,00 га для ведення селянського господарства.

Після смерті ОСОБА_3 із вказаної земельної ділянки державної форми власності Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у приватну власність були виділені дві земельні ділянки площею 5,1748 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0937) для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та 5,2171 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0938) для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_5 .

У подальшому на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" та наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.06.2019 № 5033-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Старовірівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Старовірівської сільської ради отримано у комунальну власність земельні ділянки, у тому числі й залишок земельної ділянки померлого ОСОБА_3 у розмірі 8,6081 га за кадастровим номером 632428550:05:000:1181.

Вказана земельна ділянка була зареєстрована як комунальна власність відповідно до наказу від 19.07.2019. У подальшому земельну ділянку у розмірі 8,6081 га із кадастровим номером 632428550:05:000:1181 було поділено на земельні ділянки площею 4,4491 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1218, яка передана у приватну власність гр. ОСОБА_2 , та площею 4,1590 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1219, яка перебуває у комунальній власності.

4.2. Як зазначили суди попередніх інстанцій, у позовній заяві Прокурор посилався на те, що ОСОБА_2 звернувся до Старовірівської сільської ради із заявою від 29.08.2019 № 438 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної форми власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. До заяви було додано такі документи: копію паспорта, ідентифікаційного номера, копію Статуту СФГ "ОСОБА_3" (у редакції від 03.03.2019, де засновником та головою є ОСОБА_1 , а одним із учасників - ОСОБА_2 ), копію заяви про прийняття на роботу фермером та копію наказу про прийняття на роботу фермером від 28.04.2019 № 4, графічний матеріал щодо бажаного місця розташування земельної ділянки та її орієнтовного розміру, копію довідки від 21.08.2019 № 179-117-19.

4.3. Рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 № 1136 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області гр. ОСОБА_2 " вирішено надати у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02 - для ведення фермерського господарства), які утворилися в результаті поділу сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради.

4.4. 20.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

4.5. 12.02.2020 земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га були продані голові фермерського господарства ОСОБА_1 , до складу якого входив ОСОБА_2 , на підставі договорів купівлі-продажу від 12.02.2020 № 70, № 73, та в той же день змінено право власності на земельні ділянки, після чого їх передано в оренду СТОВ "МРІЯ" на підставі договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27, № 28, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "МРІЯ", що, за твердженням Прокурора, свідчить про відсутність намірів ведення фермерського господарства.

4.6. У позовній заяві зазначено, що для оформлення вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 використав наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття на роботу до фермерського господарства ОСОБА_3 , який був підписаний ОСОБА_1 .

4.7. Суд першої інстанції зазначив, що, за твердженням Прокурора, наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття ОСОБА_2 на роботу до фермерського господарства ОСОБА_3 є фіктивним та був використаний ОСОБА_2 і ОСОБА_1 виключно з метою подальшого отримання зазначених земельних ділянок, оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 до 1-го кварталу 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Енліль" (код ЄДРПОУ 33818784), розташованому за адресою м. Харків, вул. Матросова, буд., та не зазначено жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або членства у СФГ "ОСОБА_3".

4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання недійсними про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28 та витребування земельних ділянок.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені, зокрема, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, то Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради про витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 та про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на незаконне вибуття спірних земельних ділянок, що перебувають на території Старовірівської сільської ради, з комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 , який є членом СФГ "ОСОБА_3", та подальше їх відчуження голові цього фермерського господарства - ОСОБА_1 .

5.4. Суд першої інстанції визнав позовні вимоги Прокурора обґрунтованими та їх задовільнив.

5.5. Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності отримання ОСОБА_2 безоплатно у власність спірних земельних ділянок та їх подальшого відчуження ОСОБА_1 та щодо наявності у зв`язку із цим достатніх правових підстав для задоволення позову.

5.6. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.8. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.9. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 31 32 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про фермерське господарство"); від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (щодо застосування статей 1, 2, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство"); від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 08.09.2021 у справі № 914/1578/19, від 04.04.2022 у справі № 183/5400/16, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19, від 15.02.2023 у справі № 183/337/17, від 21.02.2023 у справі № 488/5413/14 (щодо застосування статей 346 387 388 Цивільного кодексу України); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (щодо застосування статті 21 Цивільного кодексу України); від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 21 387 388 Цивільного кодексу України).

5.10. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.11. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.12. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.13. Верховний Суд зазначає, що поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, серед іншого, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

5.14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17 виснувала, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

5.15. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.16. Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини 1 цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини 1 цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини 1 цієї статті).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

5.17. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

5.18. Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо розмежуванні юрисдикції у земельних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала, що при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.19. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

5.20. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

5.21. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча би одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.22. Справи у спорах, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.

5.23. Предметом позову в цій справі є витребування земельних ділянок на користь територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради з незаконного володіння фізичної особи - ОСОБА_1 , за яким зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки, та з незаконного володіння СТОВ "Мрія" (орендаря), яке користується земельними ділянками на підставі договорів оренди землі.

5.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається заступник керівника Харківської обласної прокуратури, викладено висновок про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.

5.25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник, викладено такі правові висновки:

"8.5. З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

8.6. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116 118 ЗК України.

8.7. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

8.8. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформувати такий правовий висновок. Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

…11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна".

Верховний Суд установив, що справа № 633/408/18 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 04.05.2016 № 3620-СГ "Про передачу земельної ділянки у власність", зобов`язання фізичної особи ОСОБА_6 повернути державі земельну ділянку розглядалася в порядку цивільного судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 скасовано постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2. Велика Палата Верховного Суду також постановою від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 змінила постанову апеляційного суду в частині зобов`язання ОСОБА_6 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, зазначивши про викладення мотивувальної частини постанови апеляційного суду у редакції постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, а резолютивну частину виклала в такій редакції: "Витребувати з володіння ОСОБА_6 на користь держави земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071)".

При цьому Велика Палала Верховного Суду виходила з установлених судами попередніх інстанцій обставин, зокрема про те, що ОСОБА_6 , який є членом Фермерського господарства "Олта-А", після передачі йому у власність спірної земельної ділянки на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, фермерську діяльність не здійснював, а земельну ділянку передав в оренду ФОП Бочарову С. Ю.

5.26. У справі № 922/201/24, що розглядається, як і у справі № 633/408/18, фізична особа отримала на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, безоплатно у власність як член (не засновник) фермерського господарства, земельну ділянку для ведення фермерського господарства, проте не створила фермерського господарства, а передала земельну ділянку в оренду / відчужила земельну ділянку іншій особі. Наведене свідчить про подібність правовідносин у справі № 633/408/18 та у справі № 922/201/24, що розглядається.

5.27. Виходячи зі змісту імперативних положень частини 2 статті 414 Цивільного процесуального кодексу України, в разі встановлення належності відповідного спору до юрисдикції господарських судів, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19- 22 цього Кодексу, Велика Палата Верховного Суду в обов`язковому порядку скасувала би рішення судів попередніх інстанцій незалежно від доводів касаційної скарги, проте за наслідками касаційного перегляду цивільної справи № 633/408/18 не відбулося. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24.

5.28. У справі № 922/1830/19 (на яку послалися суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи належність спору у справі № 918/443/24 до господарської юрисдикції) прокурор звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_7 , Фермерського господарства "Скосогорівка" про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16.09.2014 № 2215-СГ "Про надання в оренду земельних ділянок" Фізичній особі;

- визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2014, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_7 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096;

- визнання недійсним договору суборенди землі від 05.02.2016, укладеного між ОСОБА_7 та ФГ "Скосогорівка", щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельної ділянки площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельної ділянки площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельної ділянки площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18503870, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право оренди від 31.12.2014 № 8328736 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ОСОБА_7 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 №18504611, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8329049 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ОСОБА_7 ; рішення про державну реєстрацію від 31.12.2014 № 18502807, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8328159 від 31.12.2014 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ОСОБА_7 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151672, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.12.2016 №13178167 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28150465, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13177487 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ФГ "Скосогорівка"; рішення про державну реєстрацію від 09.02.2016 № 28151864, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди від 05.02.2016 № 13178714 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ФГ "Скосогорівка";

- зобов`язання ОСОБА_7 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га з кадастровим номером 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га з кадастровим номером 6320888100:02:001:0096.

Прокурор зазначав, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства в користування ОСОБА_7 на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_7 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, відповідно до яких фізичній особі надані в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення строком на 25 років. Тому фізична особа фактично отримала землю не для створення нового фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на позаконкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах з порушенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116 118 121 123 134 ЗК України.

Таким чином, предметом позову у справі № 922/1830/19 було скасування рішення про надання в оренду (в користування) земельних ділянок фізичній особі для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки. Підставою позову було те, що вказаній фізичній особі вже надавались земельні ділянки в користування для ведення фермерського господарства, а тому повторне їх надання в такому ж порядку не відповідає вимогам закону, так як повинно здійснюватися у загальному порядку - на конкурентних засадах.

5.29. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи скаржника про належність цієї справи до компетенції суду цивільної юрисдикції, послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц.

5.30. Водночас колегія суддів зазначає, що у справі № 922/201/24, що розглядається, предметом позову є вимоги Прокурора про витребування земельних ділянок, оскільки вони незаконно вибули з комунальної власності. При цьому власником земельних ділянок, про витребування яких Прокурором заявлено позов, є ОСОБА_1 , який набув у власність земельні ділянки у ОСОБА_2 , що є членом СФГ "ОСОБА_3", проте не є його засновником. Засновником та головою фермерського господарства є ОСОБА_1 , а одним із членів - ОСОБА_2 . Спірні земельні ділянки в подальшому були продані ОСОБА_1 та передані в оренду СТОВ "Мрія" на підставі договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27, № 28, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія". При цьому надання таких земельних ділянок для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у постійному користуванні СФГ "ОСОБА_3".

5.31. Таким чином, враховуючи критерії подібності, справа № 922/1830/19 та справа, що розглядається № 922/201/24, не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову, тому висновки щодо застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду у справі № 922/1830/19, не можуть бути релевантними до правовідносин, у справі, що розглядається.

5.32. Оскільки на час звернення із цим віндикаційним позовом належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_1 , якому були продані спірні земельні ділянки, а не їх орендар (СТОВ "Мрія"), колегія суддів дійшла висновку, що такий спір за суб`єктним складом сторін та характером спірних правовідносин (нездійснення не земельній ділянці господарської діяльності її власником) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи (власника земельної ділянки).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 918/132/24.

5.33. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

5.34. Відповідно до статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

5.35. Оскільки Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про витребування земельних ділянок, власником яких є фізична особа, то такий спір за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи (власника земельної ділянки), тому постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24 слід скасувати, а провадження у справі № 922/201/24 - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

6.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. Оскільки місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права під час розгляду справи, касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані рішення і постанову - скасувати, закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

6.4. Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

6.5. З огляду на викладене, керуючись частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що розгляд цієї справи має відбуватися за правилами цивільного судочинства.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 231 300 301 308 313 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24 скасувати.

3. Провадження у справі № 922/201/24 закрити.

4. Роз`яснити керівнику Красноградської окружної прокуратури та Старовірівській сільській раді, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак