Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.03.2018 року у справі №904/7049/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/7049/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ліквідатора ТОВ "Приват Комплект" Лютого Т.М.

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017

у справі № 904/7049/15

за заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс Україна"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 у справі № 904/7049/15 (суддя - Владимиренко І.В.) ТОВ "Автотранс Україна" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 3 місяці. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Толстих А.В., якого зобов'язано вчинити певні дії.

Не погоджуючись з вказаною постановою ліквідатором ТОВ "Приват Комплект" Лютим Т.М. подано у жовтні 2017 року апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі припинити.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (колегія суддів у складі: Вечірка І.О. - головуючого, Антоніка С.Г., Чимбар Л.О.) у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Приват Комплект" Лютого Т.М. про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 у справі № 904/7049/15 відмовлено, а апеляційну скаргу повернуто її заявнику без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного господарського суду, ліквідатор ТОВ "Приват Комплект" Лютий Т.М. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати, а апеляційну скаргу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, та, як результат - про повернення апеляційної скарги.

На підставі ч. 5 ст. 31 та п. 6 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.12.2017 № 38-р касаційна скарга у справі № 904/7049/15 передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 11.07.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзивів на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 18.06.2018 строк.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 у справі № 904/7049/15, апеляційний господарський суд виходив з того, що остання прийнята 23.12.2015 та 25.12.2015 її копії надіслано учасникам провадженні у справі. При цьому, в межах строку, визначеного ст. 93 ГПК України, зазначена постанова в апеляційному порядку не була оскаржена. Вказана постанова місцевого господарського суду зареєстрована 28.12.2015 та оприлюднена 31.12.2015 за № 54602942 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, інформацію з якого слід вважати загальновідомою згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень", що дозволяло скаржнику ознайомитися з її повним текстом. В свою чергу скаржник звернувся з апеляційною скаргою 01.11.2017, тобто з порушенням строку, передбаченого ч. 1 ст. 93 ГПК України та майже через два роки після прийняття оскаржуваної постанови, тобто зі спливом значного періоду часу, без надання належних та достатніх доказів на підтвердження доводів, викладених у клопотанні про відновлення строку на апеляційне оскарження.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, та як результат - про повернення апеляційної скарги без розгляду, і в обґрунтування своєї позиції зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо її подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Частина 2 ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлювала можливість поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Статтею 53 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Разом з тим, клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 53 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані."

Разом з тим, у справі "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в даному контексті також слід враховувати іншу правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Так апеляційним господарським судом встановлено, що оскаржувана постанова Господарського суду Дніпропетровської області прийнята 23.12.2015, і в межах строку, визначеного ст. 93 ГПК України, в апеляційному порядку оскаржена не була. При цьому вказана постанова оприлюднена 31.12.2015 за № 54602942 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, інформацію з якого слід вважати загальновідомою згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень", що дозволяло скаржнику ознайомитися з її повним текстом. В свою чергу скаржник звернувся з апеляційною скаргою 01.11.2017, тобто з порушенням строку, передбаченого ч. 1 ст. 93 ГПК України та майже через два роки після прийняття оскаржуваної постанови, тобто зі спливом значного періоду часу, без надання належних та достатніх доказів на підтвердження доводів, викладених у клопотанні про відновлення строку на апеляційне оскарження.

В свою чергу, приписи ст. 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначали, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що всупереч вимогам ст. 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, які на думку заявника є поважними та виправдовують пропуск ним законодавчо встановленого процесуального строку.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що обставини, викладені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, можуть бути, але не являються безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, позаяк компетенцією щодо оцінки всіх обставин на підтвердження пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення в кожному окремому випадку наділений суд апеляційної інстанції, який наводить мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначає з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

При цьому Верховний Суд враховує, що строк апеляційного оскарження, який просив відновити заявник апеляційної скарги, сплив майже 2 роки тому, що є значним періодом часу. Дії суду з відновлення строку апеляційного оскарження після спливу значного періоду часу можуть порушити принцип правової визначеності та принцип остаточності судового рішення.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції згідно ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відхилення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 904/7049/15 прийнята у відповідності до вимог закону і підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, які викладені в оскаржуваній ухвалі.

Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ліквідатора ТОВ "Приват Комплект" Лютого Т.М. залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 904/7049/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Жуков С.В.