Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.03.2018 року у справі №908/2738/16
Постанова ВГСУ від 19.04.2017 року у справі №908/2738/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/2738/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2017 (головуючий суддя - Будко Н.В., судді: Мартюхіна Н.О., Дучал Н.М.)

та на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 (суддя Проскуряков К.В.)

за позовом Комунального підприємства "Водоканал"

до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"

про стягнення 9 487,21 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Водоканал" (далі - позивач, водоканал) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (далі - відповідач) 9 487 грн. 21 коп. заборгованості за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації від 1 червня 2006 року № 65/3.

Позовні вимоги мотивовані безобліковим водокористуванням відповідачем з 01.10.2013 по 14.10.2013.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2017, у позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовані тим, що в порушення частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 суди безпідставно застосували пункт 9.2.11 Правил №30 та здійснено посилання на пункт 3.2.3 "Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення". Окрім того, позивач вважає, що позов підлягає задоволенню, враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України у постановах зі справ: від 02.07.2014 №908/4091/13, від 16.07.2014 №910/961/14, від 18.03.2015 №908/1749/14, від 29.07.2015 №908/6020/14, від 01.12.2016 №908/1768/16, від 08.12.2016 №908/1504/16.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові акти залишити без змін. При цьому посилається на правову позицію Вищого господарського суду України у постановах зі справ: від 13.05.2015 №908/5707/14, від 28.05.2015 №908/5606/14, від 23.12.2015 №908/3025/15, від 14.11.2016 №908/1147/16.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що 01.06.2006 сторони даного спору уклали договір № 65/3 про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (водоканал) забезпечує відповідачу (абоненту) подачу води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод по майданчикам: вул. Уральська,45, гуртожиток.

Умовами пункту 3.2.3 договору сторони погодили, що за відсутності або не встановлення облікового приладу у визначений Водоканалом термін, або за розміщення Абонентом водолічильних вузлів чи то їх експлуатації з порушенням "Правил користування...", "Правил експлуатації..." водопостачання Абонента вважається безобліковим, а витрати води і об'єми стоків у такому випадку визначаються розрахунковим шляхом відповідно до пунктів 9.6 та 21.5 "Правил користування...", починаючи з дня виписки останнього акту до дня приймання в експлуатацію облікового приладу або водо лічильного вузла.

Встановлено і те, що 14.10.2013 водоканалом було проведено технічне обстеження водопроводу та каналізації абонента та складено акт № 621/1 ТИ, в якому зазначено, що 7 жовтня 2013 року актом № 606 ТИ було зафіксовано факт експлуатації абонентом приладу обліку холодної води марки КВ 1,5г з простроченою датою держповірки, що є порушенням 5.14 Правил користування, пункту 10.3.7 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, частини 2 статті 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", а також пункту 3.2.3 договору.

Об'єм води складає 84,792 м3/добу. Розрахунковий період становить з 1 жовтня 2013 року по 14 жовтня 2013 року. Таким чином об'єм води за цей період становить 84,792 м3 х 14д = 1187,088 м3. Представник абоненту підписувати акт відмовився.

На підставі акта від 14 жовтня 2013 року відповідачу було виписано акт-рахунок від 14 жовтня 2013 року № 65/3 за водокористування за період з 1 жовтня по 14 жовтня 2013 року на суму 9 487 грн. 21 коп., який не був оплачений, що й стало підставою для даного позову.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.11.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2017, у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з безпідставності застосування водоканалом при розрахунках з відповідачем пункту 5.14 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила користування № 190).

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 вказані рішення та постанову скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що пунктом 5.14. Правил користування № 190 встановлена відповідальність підприємств за перевищення тривалості повірки приладу, а не за порушення строків подачі ними засобів вимірювальної техніки на повірку, господарські суди помилково не врахували узгоджену позивачем та відповідачем у п. 3.2.3. договору відповідальність за експлуатацію абонентом водоміру з порушенням Правил користування № 190 та Правил експлуатації, оскільки наслідком таких дій є право позивача відповідно до п. 3.2.3. договору, який в силу ст. 174 ГК України є підставою виникнення зобов'язання, здійснювати розрахунок витрат води в порядку, визначеному пунктами 3.3 і 3.4 Правил користування № 190.

За наслідками нового розгляду справи оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, в задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні з огляду на таке.

Періодична повірка, обслуговування та ремонт засобів обліку проводяться відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", а також інших нормативно-правових актів, які регулюють цю сферу діяльності (пункт 5.4 Правил користування №190).

Пунктом 9.2.11 Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 05.07.1995 № 30, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 21.07.1995 за № 231/767, передбачено, що контроль за наявністю і станом обладнання засобів вимірювальної техніки для обліку відпущеної води, а також за дотриманням термінів їх періодичної повірки здійснюється працівниками абонентського відділу виробника.

Положеннями ч. 2 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" передбачено, що засоби вимірювальної техніки, які перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці через міжповірочні інтервали, порядок встановлення яких визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері метрології.

Підприємства, організації та фізичні особи зобов'язані своєчасно (з урахуванням установлених міжповірочних інтервалів) подавати засоби вимірювальної техніки на повірку.

Згідно з п. 5.1 цих Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Пунктом п. 5.14 Правил користування встановлено, що усі засоби обліку в обумовлені законодавством строки підлягають періодичній повірці. Задовільні результати повірки підтверджують свідоцтвом про повірку або записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційної документації. Засоби обліку опломбовуються з нанесенням відбитка повірочного тавра в місцях, що передбачені експлуатаційною документацією. У випадку тривалості повірки понад місяць об'єм води визначається відповідно до п. 3.3 цих Правил до дня установки повіреного засобу обліку.

Відповідно до п. 5.15 Правил повірка, ремонт та обслуговування засобів обліку, що належать споживачам (крім квартирних), виконуються за їх рахунок.

Положеннями п. п. 3.3, 3.4 вказаних Правил визначено, що у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 години за добу.

Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць.

Згідно з п. 3.2 вказаних Правил водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.

За умовами п. 5.18 цих же Правил споживач відповідає за цілісність та збереження засобів обліку, пломб і деталей пломбування, встановлених представниками територіальних органів Держспоживстандарту та виробником в місцях з'єднань засобів обліку, запірної арматури, манометра та іншого обладнання вузла обліку незалежно від місця його розташування.

Знімати засоби обліку, здійснювати будь-які заміни їх частин або зміни положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, знімати пломби, накладені органами Держспоживстандарту або виробником, має право лише виробник або споживач за дозволом виробника.

У разі самовільних дій споживач сплачує витрату води згідно з п. п. 3.3, 3.4 Правил користування.

Положеннями п. 10.1 цих же Правил передбачено, що у разі виявлення витоку води через зіпсування санітарно-технічних приладів та арматури, пошкодження внутрішньої (у тому числі внутрішньобудинкової) мережі водопостачання, нераціонального використання води, у випадку, коли засіб обліку на вводі відсутній або не працює з вини споживача, останній здійснює розрахунок за воду з виробником згідно з п. 3.3 цих Правил.

З наведеного слідує, що всі засоби обліку в обумовлені законодавством строки підлягають періодичній повірці. Задовільні результати повірки підтверджують свідоцтвом про повірку або записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційної документації. Засоби обліку опломбовуються з нанесенням відбитка повірочного тавра в місцях, що передбачені експлуатаційною документацією. У випадку тривалості повірки понад місяць об'єм води визначається відповідно до п. 3.3 Правил № 190 до дня установки повіреного засобу обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинним законодавством не передбачено норми, відповідно до якої виробник, у разі непроведення споживачем вчасно повірки засобу обліку води, має проводити розрахунок витрат води згідно п. 3.3 Правил, оскільки розрахунок витрат води згідно із зазначеним пунктом Правил проводиться виробником у випадку, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк держповірки приладу обліку закінчився 30.09.2012, міжповірочний інтервал для даного приладу обліку становить 4 роки та вказаний прилад обліку потребує державної повірки зі спливом вказаного строку.

В свою чергу, відомостей про те, що в технічному відношенні спірний прилад обліку не був справним матеріали справи не містять.

Актом № 606 ТИ від 07.10.2013 зафіксовано порушення: експлуатація лічильника води з простроченим строком повірки та зафіксовані показання лічильника води станом на 07.10.2013.

Проте, вже 14.10.2013 відповідачем на вищевказаному об'єкті встановлено повірений лічильник води.

Таким чином, суди встановили, що відповідачем не порушувались умови договору, а саме п.3.2.3, а відтак заявлені вимоги позивача щодо стягнення боргу за безоблікове водокористування є безпідставними.

При цьому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності застосування п.п.3.3, 5.14 Правил №190 при розрахунках з відповідачем, оскільки такі встановлюють відповідальність за перевищення тривалості повірки приладу, а не за порушення строків подачі засобів вимірювальної техніки на повірку.

Так статтею 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" визначено, що повірка засобів вимірювальної техніки - встановлення придатності засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, до застосування на підставі результатів контролю їх метрологічних характеристик

З огляду на викладене висновки судів про відсутність підстав вважати водокористування позивача безобліковим упродовж періоду з 01.10.2013 по 14.10.2013 за який позивачем нарахована спірна сума, визнається обґрунтованим.

Поряд з цим, в силу статей 6, 626, 628, 627 ЦК України зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Аналогічні положення містяться і в пункті 1 статті 180 ГК України.

Положення пункту 3.2.3 договору містять посилання на п.п. 9.6, 21.5 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 №65, які втратили чинність за наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190.

Однак після Правил користування №190 зміни до договору не вносились, а тому посилання позивача про наявність договірних зобов'язань відповідача оплачувати спожиту воду як безоблікову, відповідно до п.3.3 Правил користування № 190 є безпідставним.

Аргументи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, а доводи про помилкове застосування пункту 3.2.3 Ліцензійних умов не знайшли підтвердження.

Посилання позивача на правову позицію Вищого господарського суду України у постановах зі справ: від 02.07.2014 №908/4091/13, від 16.07.2014 №910/961/14, від 18.03.2015 №908/1749/14, від 29.07.2015 №908/6020/14, від 01.12.2016 №908/1768/16, від 08.12.2016 №908/1504/16 відхиляється колегією суддів, оскільки у цих справах були відмінні від даної обставини спору.

Так у справі №908/4091/13 пункт договору передбачав, що при відсутності або не встановленому приладі, або розміщенні абонентом водолічильних вузлів чи-то їх експлуатації з порушенням "Правил користування…", "Правил експлуатації…" водопостачання абонента вважається безобліковим, а витрати води і об'єми стоків у такому випадку визначаються розрахунковим шляхом відповідно до пунктів 3.3 та 3.4 "Правил користування…", починаючи з дня виписки останнього акту до дня приймання в експлуатацію облікового приладу або водолічильного вузла.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2014 справу №910/961/14, постановою від 18.03.2015 справа №908/1749/14 постановою від 05.08.2015 (а не 29.07.2015, як вказує позивач) справа 908/6020/14 направлені на новий розгляд у зв'язку з неналежною оцінкою обставин справи, а тому посилання на правові позиції у даних постановах є передчасними.

У справах 908/1768/16 та №908/1504/16 сторони договору погодили, що керуються, зокрема, Правилами користування №190, а не Правилами користування від 01.07.1994 №65 як у даній справі.

Щодо посилань відповідача у відзиві на правові позиції Вищого господарського суду України, то: посилання на постанову від 23.12.2015 зі справи №908/3025/15 підтримується касаційним судом як підставні; посилання на постанову від 13.05.2015 №908/5707/14 відхиляються касаційним судом, оскільки у даній справі має місце інший зміст пункту 3.2.3 договору, сторони керуються Правилами №190 і справа направлена на новий розгляд задля належної оцінки обставин спору; у постанові від 28.05.2015 зі справи №908/5606/14 суд підтримав висновки про відмову у позові з інших підстав; посилання на висновки Вищого господарського суду України у постанові від 14.11.2016 №908/1147/16 відхиляються судом, оскільки у даній справі має місце інший зміст пункту 3.2.3 договору, сторони керуються Правилами №190 і у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/2738/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов