Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.03.2018 року у справі №907/182/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/182/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 (суддя Бобрик Г.Й.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (головуючий: Юрченко Я.О., судді: Костів Т.С., Хабіб М.І.)

за позовом Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим"

до 1. Фермерського господарства "Новий Рівень 2006", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід"

про стягнення 483 000,00 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

27.02.2017 до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" до Фермерського господарства "Новий Рівень 2006" про стягнення 731 820, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.04.2013 сторонами у справі було укладено договір зберігання з правом подальшого викупу товару. Відповідачем згідно з актами приймання-передачі майна було отримано товар на загальну суму 731 820, 00 грн. Строк виконання зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого товару від позивача настав 01.10.2013 (термін закінчення дії договору), отже право власності згідно з умовами договору перейшло до відповідача, що підтверджується видатковою накладною. Однак, відповідачем кошти за товар не оплачено.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід".

13.06.2017 на адресу місцевого господарського суду надійшла заява про зменшення позовних вимог у даній справі, зокрема позивач просив стягнути з відповідача - 1 суму 483 000, 00 грн. Також 13.06.2017 від директора позивача надійшла заява, в якій останній просив стягнути суму зменшених позовних вимог саме з відповідача-1. Вказані заяви прийняті судом.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів отримання відповідачем-1 спірного товару на зберігання.

02.10.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Приватним спеціалізованим підприємством "УкрРосХим" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 907/182/17 до Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 та у справі №907/182/17, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 907/182/17 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2018 у справі № 907/182/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Відповідно до положень підпункту 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

12.03.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження, здійснення розгляду скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 27.03.2018.

Скаржник (Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим", позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції 26.04.2017 позивачем по справі було заявлено письмове клопотання про залучення у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача, а саме ТОВ "АПК Тиса-Захід". Ухвалою суду першої інстанції від 26.04.2017 дане клопотання було відхилено, разом з тим даною ухвалою було залучено ТОВ "АПК Тиса-Захід" в якості іншого відповідача (без згоди позивача).

Позивач вважає, що суд першої інстанції невірно з порушенням норм ГПК залучив ТОВ "АПК Тиса-Захід" в якості іншого відповідача, оскільки суд не мав би змоги винести рішення на користь позивача шляхом задоволення позовних вимог за рахунок ТОВ "АПК Тиса-Захід". В обґрунтування зазначеного скаржник вказує, що позивач з відповідачем-2 у договірних відносинах з приводу продажу, постачання на зберігання, дарування чи будь-яких інших, визначених діючим законодавством правовідносинах, мінеральних добрив, зокрема, NPK 27:6:6 в кількості 138 тонн не перебував, тобто не може нести відповідальності за невиконання ним неіснуючих зобов'язань перед позивачем стосовно оплати одержаного ним товару, стягнення заборгованості, яка є предметом розгляду даного спору.

Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" вказує, що договірні зобов'язання щодо предмету спору існували виключно між позивачем та відповідачем-1, між якими 17.04.2013 був укладений договір зберігання з правом подальшого викупу товару №ДХ-461/1.

Позивач зазначає, що відповідачем-1 згідно акту приймання-передачі майна №2 від 15.05.2013 було отримано від позивача товар в кількості 138 тонн на загальну суму 483000,00 грн., строк виконання зобов'язань щодо оплати якого настав 01.10.2013, право власності на даний товар перейшло до відповідача-1 01.10.2013 на підставі видаткової накладної №3051 від 01.10.2013.

У зв'язку з тим, що станом на 29.09.2016 заборгованість відповідачем-1 сплачена не була, позивачем було направлено відповідачу-1 вимогу про сплату заборгованості. Разом з вимогою відповідачу-1, у зв'язку з неповерненням з його боку, були надіслані по 2 примірники вищевказаних актів приймання-передачі та видаткової накладної. Вимога з доданими до неї документами отримана відповідачем-1 02.11.2016 згідно відмітки на повідомленні про вручення. На даний час оригінали вказаних документів позивачу відповідачем-1 не повернуті та знаходяться у відповідача-1, факт чого, як зазначає позивач, відповідач-1 не спростовує та не заперечує.

Разом з тим, скаржник вказує, що відповідач-1 у своєму відзиві на позов (вих.№8 від 10.03.2017) факт укладення ним договору зберігання з позивачем не заперечує (навіть підтверджує), а сам факт отримання (надходження) товару на зберігання не визнає, посилаючись на недоведеність позивачем факту відправлення товару у відповідності до п.2.2. договору зберігання. Позивач зазначає, що даний пункт 2.2. договору зберігання, на який посилається відповідач-1, не містить умов отримання товару зберігачем (відповідачем-1). Тобто, за умовами договору зберігання не передбачено передачу товару на зберігання (залізничним транспортом) безпосередньо відповідачу-1. За телефонною заявкою відповідача-1 (законом не заборонено), одержувачем даної партії товару (два вагони загальним тоннажем 138 тон), було зазначено відповідача-2, станція отримання "Виноградів-Закарпатське". Відповідач-1 взагалі не мав можливості особисто прийняти товар на залізничній станції, оскільки згідно наданої самим відповідачем-1 відповіді на його запит від Регіональної філії "Львівська залізниця" (від 10.04.2017) про те, що відповідач-1 не акредитований на Регіональній філії "Львівська залізниця" і відповідно інформація про нього відсутня в електронних базах даних ВП "Львівське відділення філії Головного інформаційно-обчислювального центру ПАТ "Укрзалізниця". При цьому, скаржник зазначає, що умови отримання зберігачем (відповідачем-1) товару на зберігання, передбачені п.2.1. договору зберігання, згідно якого доставку товару (зокрема мінеральних добрив NPK 27:6:6) забезпечує поклажодавець на умовах "СРТ-станція призначення" (тобто залізничним транспортом), яку вказує зберігач (відповідач-1), що в повній мірі виконав позивач.

Крім того, Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" зазначає, що на запит адвоката позивача було отримано відповідь від Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (вих. №43-1-4/378 від 14.04.2017), згідно з якою було надано належним чином завірену паперову версію залізничної накладної №34578922 на перевезення вантажу мінерального добрива "азофоска NPK 27:6:6" у вагонах №55365001 та №60781622. Оскільки відповідно до залізничної накладної №34578922 одержувачем товару за даною відправкою було Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід", що як зазначає позивач, не суперечить чинному законодавству та передбачено умовами договору зберігання (п.2.1.), оскільки допускається вказування у перевізних документах не власника вантажу, а лише одержувача (ст. 267 Господарського кодексу України), господарським судом було залучено дане підприємство у якості другого відповідача по справі.

Також скаржник вказує, що матеріали справи містять докази того, що відповідач-1 та відповідач-2 є пов'язаними особами, оскільки відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 20.04.2017 по даному Товариству (відповідачу-2) зазначено, що одним із засновників ТОВ "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід" є Фермерське господарство "Новий рівень 2006", яке є відповідачем-1 по даній справі. Крім того, як вбачається з витягів ЄДРПОУ по відповідачам, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) даних підприємств є одна особа (ОСОБА_6.).

Позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач-2 вказав, що товару від позивача на користь відповідача-1 на виконання будь-яких договорів не отримував, але, як вважає скаржник, всупереч ст. 33 ГПК України відповідних доказів не надав та не пояснив чому він зазначений у залізничній накладній №34578922 як одержувач товару. Крім того, відповідач-2 заперечив проти факту отримання ним товару, посилаючись на відсутність відміток у даній залізничній накладній про дату отримання товару.

Також Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" зазначає, що на запит адвоката позивача було отримано відповідь від Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (вих. №МЮ-14/25 від 08.06.2017), згідно з якою було надано належним чином завірену паперову версію залізничної накладної №34578922 на перевезення вантажу мінерального добрива "азофоска NPK 27:6:6" у вагонах №55365001 та №60781622 з відмітками в графі 51 (календарний штемпель прибуття вантажу - 02.05.2013), графі 52 (календарний штемпель видачі вантажу - 02.05.2013) та графі 53 (підтвердження одержання вантажу - 02.05.2013 представником відповідача-2 Козьма І.І., довіреність №10 від 02.05.2013, паспорт НОМЕР_1, з накладенням ЕЦП - електронного цифрового підпису). Згідно інформації з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо відповідача-2 Козьма І.І. був одним із засновників відповідача-2 та його безпосереднім керівником.

З урахуванням зазначеного позивач вважає, що матеріали справи містять достатні докази, що товар, визначений умовами договору зберігання, укладеного між позивачем та відповідачем-1, в кількості, передбаченій актом приймання-передачі №2 до даного договору (138 тонн), був отриманий відповідачем-2, а судами попередніх інстанцій даний факт був проігнорований.

Крім того, скаржник зазначає, що надана відповідачем-2 в судовому засіданні лист-відповідь не доводить і не спростовує фактів щодо неодержання товару відповідачем-2, оскільки в даному листі вказано, що інформація про те, що відповідач-2 отримував товарно-матеріальні цінності, а саме 15 травня 2017 року від позивача, відсутня, так як термін зберігання документації складає 2 роки. Відповідач-2 одержав 2 вагони загальним тоннажем від позивача 02.05.2013. При цьому, позивач вказує, що залізнична накладна №34578922 містить електронний цифровий підпис відповідача-2, паперова версія даної накладної не складалась і позивачу не надсилалась, станція призначення не зберігає електронних накладних оскільки вони передаються до електронного архіву, тому невідомо про яку документацію зазначено у листі станції "Виноградово" від 13.06.2017.

Разом з тим, позивач вказує, що в постанові Львівського апеляційного господарського суду міститься посилання про те, що відповідач-1 подав до суду 12.09.2017 заперечення на апеляційну скаргу, при тому, що він її не одержував, оскільки конверт з копією апеляційної скарги був повернутий позивачу поштовим відділенням у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Також у постанові зазначено, що відповідач-2, не надавши жодних заперечень, просив суд розглянути справу на власний розсуд. Скаржник вважає, що апеляційним судом не застосовано положення ст. 33 ГПК України, згідно якої є обов'язком кожної сторони доводити свої заперечення.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі, встановили, що 17.04.2013 року Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" та Фермерське господарство "Новий Рівень 2006" уклали Договір зберігання з правом подальшого викупу товару №ДХ-461/1.

Предметом даного Договору є прийняття зберігачем (ФГ "Новий Рівень 2006") переданих йому на зберігання мінеральних добрив з правом викупу всього або частинами товару, що зберігається. Асортимент, кількість фасування та заставна вартість товару вказуються в актах приймання - передачі майна на зберігання, які є невід'ємною частиною Договору.

Додатки до даного Договору сторони суду не надали.

В даному Договорі під товаром розуміється:

- суперагро NPK 15:15:15 в кількості 58 тонн по заставній ціні 4290 грн.,

- мінеральне добриво NPK 27:6:6 в кількості 140 тонн по заставній ціні 3500 грн.

Відповідно до п. 2.3 Договору товар передається "Зберігачу" на зберігання з правом викупу, а також з правом поклажодавця в будь який час забрати товар із зберігання або здійснити його продаж третім особам і доручити "Зберігачу" відвантажити товар покупцю.

Товар передається на зберігання на термін, який вказаний в актах приймання товару на зберігання, але в будь якому випадку, не більше терміну дії Договору.

Термін дії договору до 01.10.2013 року (п.7. 3 Договору).

Пунктом 3.1.7 Договору передбачено, що "Зберігач" має право за попереднім письмовим погодженням з "Поклажодавцем", починаючи з першого дня зберігання товару, придбати (викупити) у власність отриманий за зберігання товар, за заставними цінами "Поклажодавця", які зазначені у п.1.1 цього Договору.

В п.3.1.8 Договору сторони встановили, що зберігач зобов'язаний після закінчення терміну дії даного Договору, викупити у поклажодавця всі залишки товару, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до нього.

За умовами п. 3.1.9 Договору у разі, якщо зберігач не повертає товар із зберігання поклажодавцю по закінченню терміну зберігання, вказаного в актах приймання товару на зберігання або ж по закінченню терміну дії цього договору, а додаткову угоду щодо продовження терміну його дії не укладено товар переходить у власність зберігача. В цьому випадку зберігач зобов'язаний сплатити поклажодавцю вартість неповернутого товару за заставними цінами, сплатити вказану в п. 3.1.7 Договору пеню, яка вираховується за правилами розділ 4 цього Договору на момент закінчення терміну його дії та сплатити інші штрафні санкції що визначенні цим договором. Зазначену суму поклажодавець відображає в рахунку на оплату не повернутого товару та штрафних санкцій. Такий рахунок надсилається зберігачу протягом трьох робочих днів за дати закінчення терміну дії цього договору.

Суд першої інстанції на підставі власної оцінки доказів по справі, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 цього ж Кодексу встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач, звертаючись до суду з вказаними вимогами, зазначає, що відповідач - 1 (ФГ "Новий рівень 2006") зберігач за Договором зберігання від 17.04.2013 року, укладеного з позивачем, отримав від позивача мінеральні добрива згідно актів приймання-передачі майна № 1 від 17.04.2013 року на загальну суму 248 720 грн. та №2 від 17.04.2013 року на загальну суму 483 000 грн. Загальна вартість отриманого відповідачем товару складає 731 820 грн. Так як, строк виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати отриманого від позивача товару на зберігання настав 01.10.2013 року, право власності на даний товар перейшло до відповідача 01.10.2013 року, згідно видаткової накладної позивача від 01.10.2013 року № 3051. Несплата відповідачем даної заборгованості стала причиною виникнення спору та звернення з позовом до господарського суду.

Позивачем докази на підтвердження передання відповідачеві - фермерському господарству - товару: акти приймання-передачі, видаткові накладні до позовної заяви не долучені. На долучених до позовної заяви копіях актів приймання-передачі №№ 1, 2 від 17.04.2013 року та видатковій накладній № 3051 від 01.10.2013 року відсутні підписи відповідача-1 (ФГ "Новий рівень 2006") про отримання спірної партії товару на зберігання. Про наведене стверджують представники відповідачів у судових засіданнях по розгляду даної справи.

У зв'язку ненаданням позивачем доказів про передання товару відповідачу на зберігання, та запереченням відповідача-1 про отримання спірного товару на зберігання суд, відповідно до ст. 77 ГПК, оголошував перерви та відкладав розгляд справи.

Ухвалою господарського суду від 26 червня 2017 року відповідно до ст. 24 ГПК України залучено до участі у справі відповідача-2 - ТзОВ "Агропромисловий комплекс Тиса Захід" смт. Вилок Виноградівського району.

У ході розгляду справи позивач надав суду лист регіональній філії "Львівська залізниця" від 06.06.2017 року, отриманий на запит представника позивача, та копію перевізного документа №34578922 від 29.04.2013 року; щодо перевезення добрив хімічних та мінеральних у вагонах за №№55365001; 60781622, зі станції Конотоп Південно-Західної залізниці до станції Виноградів Львівської залізниці та лист від 14.04.2017 року регіональної філії "Південно-західна залізниця", до якого долучено належним чином завірену паперову версію залізничної накладної №35478922 на перевезення вантажу мінерального добрива "Азофоска" NРК 27:6:6 у вагонах №№55365001; 60781622 .

Вищенаведеним позивач доводить отримання фермерським господарством спірного товару за Договором зберігання від 17.04.2013 року, хоча отримувачем товару (спірної партії) у перевізних документах та зазначеній залізничній накладній відповідач-1 ФГ "Новий рівень 2006" не значиться.

Посилаючись на статтю 16 Цивільного кодексу України, статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції зазначив, позивачем не доведено і судом не зібрано документів, про те, що відповідач 1 вчинив дії, які б порушили умови Договору зберігання, та про наявність зобов'язань перед позивачем, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на викладене, та, оскільки позивач належні та допустимі докази отримання відповідачем-1 спірного товару на зберігання не подав, а відповідач-1 категорично заперечує факт отримання від позивача на зберігання спірної партії товару, то суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності належних та допустимих доказів в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України щодо передачі позивачем відповідачу-1 товару на зберігання та вказала, що відповідач заперечує проти факту його отримання.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з п. 3.1.9 договору позивач повинен був також надіслати відповідачу рахунок впродовж 3 робочих днів з дати закінчення терміну дії договору, у разі набуття права власності зберігача на товар. Однак, таких доказів матеріали справи не містять.

Відтак, позовні вимоги є недоведеними.

Посилання позивача на залізничну накладну та отримання товару відповідачем-2 жодним чином не впливає на недоведеність отримання відповідачем-1 товару на зберігання, відтак не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог по суті, суд апеляційної інстанції вказав, що клопотання відповідача-1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Розглядаючи доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Скаржник зазначає, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції 26.04.2017 позивачем по справі було заявлено письмове клопотання про залучення у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача, а саме ТОВ "АПК Тиса-Захід". Ухвалою суду першої інстанції від 26.04.2017 дане клопотання було відхилено, разом з тим даною ухвалою було залучено ТОВ "АПК Тиса-Захід" в якості іншого відповідача (без згоди позивача).

Позивач вважає, що суд першої інстанції невірно з порушенням норм ГПК залучив ТОВ "АПК Тиса-Захід" в якості іншого відповідача, оскільки суд не мав би змоги винести рішення на користь позивача шляхом задоволення позовних вимог за рахунок ТОВ "АПК Тиса-Захід".

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід".

При цьому, в даній ухвалі суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід".

Згідно зі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на 26.04.2017):

"Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново."

Таким чином, залучення іншого відповідача є правом суду, яке могло бути реалізовано, в т.ч., за власною ініціативою суду і, на відміну від заміни первісного відповідача належним відповідачем, згоди позивача не вимагало.

При цьому, скаржником не наведено в касаційній скарзі доводів та доказів на їх підтвердження, яким чином залучення ТОВ "АПК Тиса-Захід" саме в якості іншого відповідача, а не в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача, негативно вплинуло на права скаржника по даній справі.

Поряд з цим, у касаційній скарзі позивач вказує, що оскільки відповідно до залізничної накладної №34578922 одержувачем товару за даною відправкою було Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс Тиса-Захід", що як зазначає позивач, не суперечить чинному законодавству та передбачено умовами договору зберігання (п.2.1.), оскільки допускається вказування у перевізних документах не власника вантажу, а лише одержувача (ст. 267 Господарського кодексу України), господарським судом було залучено дане підприємство у якості другого відповідача по справі.

Позивач у касаційній скарзі вказує, що в постанові Львівського апеляційного господарського суду міститься посилання про те, що відповідач-1 подав до суду 12.09.2017 заперечення на апеляційну скаргу, при тому, що він її не одержував, оскільки конверт з копією апеляційної скарги був повернутий позивачу поштовим відділенням у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Також у постанові зазначено, що відповідач-2, не надавши жодних заперечень, просив суд розглянути справу на власний розсуд. Скаржник вважає, що апеляційним судом не застосовано положення ст. 33 ГПК України, згідно якої є обов'язком кожної сторони доводити свої заперечення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017):

"Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом."

У матеріалах справи наявні заперечення на апеляційну скаргу, подані ФГ "Новий рівень 2006" (відповідачем-1) (а.с.141-144), які згідно відмітки канцелярії апеляційного суду подані 12.09.2017.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 12.09.2017 (а.с.148), представники відповідача-1 та відповідача-2 були присутні при розгляді апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника, що апеляційним судом не застосовано положення ст. 33 ГПК України, згідно якої є обов'язком кожної сторони доводити свої заперечення.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було досліджено всі докази по справі з наданням їй відповідної оцінки, за результатами якої суди дійшли висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів в порядку та розумінні ст.34 ГПК України щодо передачі позивачем відповідачу-1 товару на зберігання, а тому відмовили в позові.

При цьому, судами не встановлено наявності договірних правовідносин на підставі вищевказаного Договору, покладеного позивачем в основу позову, між позивачем та відповідачем-2, про що зазначає в касаційній скарзі і позивач.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених позивачем, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність позивачем зазначених фактів, покладених ним в основу позовних вимог та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Приватне спеціалізоване підприємство "УкрРосХим" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного спеціалізованого підприємства "УкрРосХим" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №907/182/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №907/182/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський