Історія справи

Постанова КГС ВП від 17.04.2025 року у справі №910/1274/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1274/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

арбітражний керуючий Багінський А. О. - особисто,

представники інших учасників справив судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025

у складі колегії суддів: Доманської М. Л. - головуючого, Отрюха Б. В., Остапенка О. М.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2024

у складі судді Івченка А. М.

у справі № 910/1274/24

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання обґрунтованості грошових вимог кредитора в частині комісії за обслуговування кредитної заборгованості до фізичної особи за договором споживчого кредиту.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 13.03.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/1274/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича.

2. 25.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитний супермаркет" (далі - ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет") та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено Договір № 6221450 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір кредиту), на підставі якого Кредитор надав Позичальнику грошові кошти в сумі - 126 650 грн для власних потреб на умовах строкової зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, зазначений у Додатку 2, який є невід`ємною частиною цього Договору, а позичальник зобов`язався своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунку - 28,00% річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов`язання згідно з цим Договором.

3. В п. 2.5. Кредитного договору передбачено, що позичальник за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4 % суми кредиту, зазначеної у п. 1.1. Договору кредиту.

4. У відповідності до п. 2.7 Договору кредиту за надання кредиту Позичальник сплачує комісію 4% від суми кредиту, встановленої у п. 1.1. даного Договору. Зазначена комісія сплачується Позичальником одноразово, у день видачі кредиту за рахунок кредитних коштів (тіло кредиту) шляхом перерахування за вказаними Позичальником реквізитами суми кредиту за мінусом утриманої Кредитодавцем комісії. Підписанням цього Договору Позичальник розпоряджається, надає згоду та уповноважує Кредитодавця на вчинення дій з утримання на свою користь та у свою власність не перераховані Позичальнику грошові кошти, що включаються до загальної суми Кредиту, але які до фактичного їх зарахування/перерахування на користь Позичальника, в порядку, встановленому даним пунктом Договору, сплачуються у вигляді комісії за надання Кредиту.

Короткий зміст заяви з грошовими вимогами

5. 05.04.2024 від ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" до суду першої інстанції надійшла заява з грошовими вимогами до боржника. Заява обґрунтована тим, що позичальник порушив умови Договору кредиту, а саме не здійснює повернення отриманого кредиту із сплатою процентів за його користування та інших платежів передбачених договором в строки визначені у Додатку № 1 до Договору Кредиту.

6. Станом на 19.03.2024, як стверджує кредитор, загальна сума заборгованості становить 157 277,51 грн, а саме:

- заборгованості за кредитом - 81 989,31 грн,

- заборгованість по відсотках - 14 771,53 грн,

- заборгованість по комісії - 60 516,67 грн.

7. Керуючий реструктуризацією заперечив щодо грошових вимог кредитора в частині нарахування комісії за обслуговування кредиту, стверджуючи, що у кредитному договорі відсутня деталізація переліку додаткових та супутніх послуг, які надавалися боржнику та докази, що боржник такими користувався. На думку керуючого реструктуризацією, сплачена боржником за період кредитування комісія в сумі 89 502,30 грн має бути зарахована у погашення заборгованості за процентами та на погашення основного боргу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

8. 10.07.2024 ухвалою Господарського суду міста Києва, серед іншого, визнано кредитором у справі № 910/1274/24 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 : ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" на суму 163 333,51 грн, з яких: 6 056 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 157 277,51 грн - вимоги другої черги.

9. 12.02.2025 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 18.02.2025) апеляційну скаргу керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Багінського А. О. залишено без задоволення. Залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі № 910/1274/24 в частині визнання ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" кредитором по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 на суму 163 333,51 грн, з яких: 6 056 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 157 277,51 грн - вимоги другої черги.

10. Суди вказали, що загальна сума заборгованості боржника перед кредитором становить 157 277,51 грн, а саме: заборгованості за кредитом - 81 989,31 грн, заборгованість по відсотках - 14 771,53 грн, заборгованість по комісії - 60 516,67 грн.

11. Задовольняючи заяву кредитора, суд першої інстанції керувався тим, що при підписанні кредитного договору боржник погодився з усіма умовами даного правочину і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання.

12. Апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції, та зазначив, що Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

13. Суд апеляційної інстанції також вказав, що якщо боржник вважає нікчемним договір позики в частині пунктів про сплату комісії, то за загальним правилом він може звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Суд позбавлений можливості самостійно здійснити зарахування частини сплачених коштів боржником по погашенню заборгованості за комісією у погашення заборгованості за процентами та основного боргу, оскільки сторонами договору не вживались заходи самостійно врегулювати відповідні правовідносини.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. 20.02.2025 (через підсистему "Електронний суд") керуючим реструктуризацією арбітражним керуючим Багінським А. О. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, прийняту за результатами попереднього судового засідання у справі № 910/1274/24; справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду заяви із грошовими вимогами ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" до боржника.

15. Касаційна скарга подана з підстав, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

16. Скаржник доводить, що суди не врахували судову практику Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі № 496/3134/19, де Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними .У цій справі в кредитному договорі взагалі не деталізується які саме додаткові послуги отримує споживач в межах обслуговування кредиту.

17. Скаржник також посилається на постанову Великої Палати у справі №363/1834/17 від 13.07.2022, постанову Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №611/679/21 та вважає помилковим висновок судів про те, що якщо ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" передбачає право кредитора стягувати додаткову плату за обслуговування кредиту, то встановлення такої плати вже саме по собі є законним.

18. Також, за доводом скаржника із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, помилковою є позиція апеляційного суду, яка полягає тому, що боржник був ознайомлений із договором і усвідомлював, що підписував і погоджувався із цим, адже підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

19. Скаржник не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо незвернення боржника із позовом з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину та доводить, що при аналізі доказів суд має оцінити, чи підтверджує матеріальна частина доказів заявлений борг.

20. При цьому скаржник вважає, що існують підстави для відступу Верховним Судом від правового висновку викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22 шляхом конкретизації сутності принципу "підвищеного стандарту доказування" у справах про неплатоспроможність (банкрутство) під час розгляду грошових вимог до боржника та вказати, що "принцип дійсності договору", а також його окремих положень є недостатнім критерієм для висновку про доведеність розміру грошових вимог кредитора.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

21. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

23. Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано грошові вимоги кредитора до фізичної особи у справі про її неплатоспроможність. Оскільки за змістом касаційної скарги скаржник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій лише щодо грошових вимог кредитора в частині комісії за кредитним договором, Верховний Суд здійснює оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права лише в цій частині.

24. Відповідно до ст. 113 кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою КУзПБ "Відновлення платоспроможності фізичної особи" (стаття 113 КУзПБ).

25. За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням (борг) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитором, серед іншого, є юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

26. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

27. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45 46 47 КУзПБ

28. Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

29. У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії судова колегія враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі № 902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

30. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

31. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

32. У своїй заяві кредитор обґрунтував грошові вимоги щодо суми комісії в розмірі 60 516,67 грн пунктом 2.5. кредитного договору, відповідно до якого позичальник за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4 % суми кредиту, зазначеної у п. 1.1. Договору кредиту.

33. Визнаючи грошові вимоги ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" до ОСОБА_1 , суди виходили з того, що при підписанні кредитного договору боржник погодився з усіма умовами даного правочину, а Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

34. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

35. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

36. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

37. Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

38. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

39. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування".

40. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

41. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

42. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

43. Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, на неврахування якої посилається скаржник, вказала, що Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

45. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

46. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

47. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

48. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі, а також постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 611/679/21, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

49. Колегія суддів наголошує, що під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

50. Проте у цій справі ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було надано належну оцінку кредитному договору в частині змісту умови про сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема, існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які кредитодавцем встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

51. Колегія суддів Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 11.12.2024 у справі № 611/679/21.

52. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що зауваживши на положення п. 2.5 кредитного договору, яким передбачено щомісячну сплату комісійної винагороди у розмірі 4 % суми кредиту та положення п. 2.7. договору, який визначає одноразову комісію 4% за надання кредиту, суди не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях, на підставі якого саме пункту договору ними визнано заявлені грошові вимоги кредитора до боржника у цій частині.

53. Відтак висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" вимог в частині комісії в розмірі 60 516,67 грн є передчасними та зроблені за неповного з`ясування обставин справи.

54. Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд позбавлений можливості самостійно здійснити зарахування частини сплачених коштів боржником по погашенню заборгованості за комісією у погашення заборгованості за процентами та основного боргу, однак, зазначає таке.

55. За висновком Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

56. При розгляді заяви з грошовими вимогами до боржника, суд не вирішує спір по суті, а лише перевіряє правомірність заявлених вимог кредитора до боржника.

57. Отже, перевіряючи правомірність заявлених ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" вимог в частині комісії в розмірі 60 516,67 грн, судам належало дослідити відповідні доводи керуючого реструктуризацією та положення умов договору на предмет їх нікчемності, відтак і встановити наявність або відсутність грошового зобов`язання боржника у вказаній частині.

58. Разом з тим, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про необхідність відступу від висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 902/221/22.

59. Так у справі № 902/221/22 Судова палата дійшла висновку, що не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики. Колегія суддів зазначає, що обставини у вказаній справі № 902/221/22 та цій справі є відмінними, оскільки у цій справі стоїть питання щодо нікчемності умов кредитного договору щодо сплати комісійної винагороди, а не реальності грошового зобов`язання за борговою розпискою, а тому відсутні підстави для вирішення питання щодо відступу від зазначених висновків.

60. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Однак, ухвалені у даній справі ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

62. За таких обставин, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

63. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог заявника в частині комісії, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для визнання грошових вимог ТОВ "Фінансово-кредитний супермаркет" в частині комісії в розмірі 60 516,67 грн.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Відповідно до п. 2ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

65. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

66. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 та ухвала Господарського суду Закарпатської області від 22.10.2020 - скасуванню із направленням справи в частині кредиторських вимог ТОВ "Фінасово-кредитний супермаркет" по комісії на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 310 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі № 910/1274/24 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитний супермаркет" по комісії в сумі 60 516,57 грн скасувати.

3. Справу № 910/1274/24 в цій частині передати но новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк