Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.02.2020 року у справі №907/930/15
Постанова ВГСУ від 11.05.2016 року у справі №907/930/15
Постанова ВГСУ від 06.03.2017 року у справі №907/930/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 907/930/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Sotra Holding AG»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019

(у складі колегії суддів: Данко Л. С. (головуючий), Мирутенко О. Л., Скрипчук О. С.)

та на ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2019

(у складі колегії суддів: Стороженко О. Ф. (головуючий), Кітаєва С. Б.,

Березяк Н. Є.) про залишення позову без розгляду

у справі № 907/930/15

за позовом Акціонерного товариства «Sotra Holding AG»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Карпати»

про визнання права приватної спільної часткової власності (з часткою 60 %) на об`єкт нерухомості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Акціонерне товариство «Sotra Holding AG» (далі - позивач, АТ «Sotra Holding AG») звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Українсько-австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Карпати» (далі - відповідач, ТОВ «Термінал Карпати»), у якому (з урахуванням заяви про зміну заявлених позовних вимог) просило визнати за ним право приватної спільної часткової власності з часткою 60 % на об`єкт нерухомого майна комплекс (тип об`єкта), а саме: ангар (літера А), насосна (літера Б), водойма (літера В), сторожова (літера Г), трансформаторна (літера Д), розташовані по вул. Свободянська (колишня вул. Колгоспна), № 3 у смт Батьово Берегівського району Закарпатської області, посилаючись на те, що таке право відповідно до умов договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність мала Компанія «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG», правонаступником якої відповідно до договору приєднання від 24.11.2008 є АТ «Sotra Holding AG», проте ТОВ «Термінал Карпати» не визнає правонаступництво, що, на думку АТ «Sotra Holding AG», порушує його права власності на спірне нерухоме майно, яке підлягає захисту відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ТОВ «Термінал Карпати» позов не визнало, посилаючись на: недоведеність АТ «Sotra Holding AG» обставин правонаступництва щодо прав Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» за договором від 19.12.2001 № 152/01 про спільну діяльність з огляду на відсутність в структурі передавального балансу, який є додатком до договору приєднання, необоротних активів у вигляді інвестицій за договором від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність; припинення договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність відповідно до ч. 1 ст. 1141 ЦК України у зв`язку з ліквідацією Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG»; відсутність доказів повного виконання Компанією «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» зобов`язань за договором від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність; пропуск строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28.12.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016, у задоволенні заявлених позовних вимог АТ «Sotra Holding AG» відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2016 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.12.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.07.2016 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 рішення суду першої інстанції від 15.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2017 судові рішення від 04.10.2016 та 15.07.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.

Під час повторного нового розгляду справи Господарським судом Закарпатської області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України у редакції, чинній до 08.02.2020) та Розпорядження від 28.03.2019 № 01-04/4/19 справу № 907/930/15 передано на розгляд Господарському суду Львівської області, як найбільш територіально наближеному суду, через неможливість утворення складу суду для розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2019 прийнято справу № 907/930/15 до розгляду.

13.06.2019 під час повторного нового розгляду справи ТОВ «Термінал Карпати» заявило клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на наявність у п.10.2 договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність арбітражного застереження щодо передачі усіх спорів між сторонами на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті у м.Відень.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 заяву ТОВ «Термінал Карпати» задоволено, позов АТ «Sotra Holding AG» залишено без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що у договорі від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність наявне арбітражне застереження (п.10.2) про вирішення спорів між сторонами у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті у м. Відень із застосуванням Регламенту цієї Арбітражної установи (п. 10.3).

За наявності визначеного сторонами у п. 10.2 договору від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність місця розташування Арбітражної установи: м. Відень, відсутні підстави для визнання арбітражної угоди у п. 10.2 такою, що не може бути виконаною, незважаючи на помилковість зазначення найменування такої Арбітражної установи.

Ураховуючи зазначене та положення ч. 3 ст. 22 ГПК України суд дійшов висновку, що даний спір, що виник за договором від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність, підлягає розгляду Арбітражною установою, місце розташування якої визначено умовами п. 10.2 договору: м. Відень.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що за змістом п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, зобов`язаний, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу.

Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.09.2019, 05.02.2020 АТ «Sotra Holding AG» звернулось до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просило скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2019, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилаючись на положення п. 3 ч. 1 ст. 22 ГПК України, АТ «Sotra Holding AG» зазначило, що даний спір не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки ч. 3 ст. 30 ГПК України встановлено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються судом за місцезнаходженням майна, а п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у сукупності зі ст. 366 ГПК України) визначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.

Позивач вважає, що оскільки предметом розгляду цієї справи є вимога АТ «Sotra Holding AG» про визнання за ним права власності на нерухоме майно, що знаходиться на території України, цей спір має бути розглянуто у судах України, незалежно від підстав позову та незважаючи на наявність арбітражного застереження у договорі щодо розгляду спорів між сторонами у Міжнародному арбітражному суді.

Також позивач вказав, що оскільки цей спір є неарбітрабельним, виконання рішення арбітражного суду в Україні буде проблематичним, навіть якщо таке рішення арбітражного суду буде винесено на користь позивача.

Окрім того, позивач зауважив, що арбітражне застереження у п. 10.2 договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність не може бути застосоване, оскільки в арбітражній угоді призначена неіснуюча Арбітражна установа.

Одночасно у касаційній скарзі АТ «Sotra Holding AG» заявило клопотання про передачу даної касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції суду та на виключну важливість для формування єдиної правозастосовчої практики проблем підсудності спорів з іноземним елементом щодо нерухомого майна, розташованого в Україні.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 302 ГПК України (у редакції, яка діє з 29.12.2019) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Частиною 1 ст. 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Розглянувши клопотання АТ «Sotra Holding AG» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки заявником не обґрунтовано наявність виключної правової проблеми, не вказано підстав, які б свідчили, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції не обґрунтовано відсутністю випадків, наведених у п. 1-3 ч. 6 ст. 302 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі №907/930/15 за касаційною скаргою АТ «Sotra Holding AG» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2019. Ухвалено здійснити перегляд постанови Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвали Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

11.03.2020 ТОВ «Термінал Карпати» надало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2001 між ТОВ «Термінал Карпати» та Компанією «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» укладено договір від №152/01 про спільну інвестиційну діяльність, предметом якого є спільна інвестиційна діяльність по реконструкції і будівництву критого перевантажувального комплексу на станції «Батьово» Львівської залізниці з метою його наступної експлуатації. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Термінал Карпати» та Компанія «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» будуть розпоряджатись на праві спільної часткової власності збудованим в результаті спільної інвестиційної діяльності майном (критим перевантажувальним комплексом), а розподіл прибутку від такої діяльності буде відбуватись пропорційно часткам, які будуть належати ТОВ «Термінал Карпати» та Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» в спільному майні (п. 1.1. 1.2 договору).

Відповідно до п. 6.2, 6.10 договору від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність після завершення реконструкції та будівництва критий перевантажувальний комплекс та інше майно, створене або придбане в результаті спільної інвестиційної діяльності, є спільною частковою власність сторін договору у такому співвідношенні: частка ТОВ «Термінал Карпати» становить 40 %, частка Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» - 60 %. Прибуток від експлуатації критого перевантажувального комплексу розподіляється пропорційно часток сторін.

19.12.2001 між ТОВ «Термінал Карпати» та Компанією «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» було укладено додаткову угоду до договору № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність, у п. 1.1 якої сторони погодили, що Компанія «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» проводить на основі договору поставку стальних конструкцій і будівельного матеріалу для будівництва залізничного термінала на станції Батьово, Чоп, Україна, а також всіх матеріалів, обладнання і технічного обладнання, зазначених в проектній документації. Поставка є інвестицією.

28.01.2004 Виконавчим комітетом Батьовської селищної ради Берегівського району Закарпатської області прийнято рішення № 3 про оформлення права колективної власності на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 у смт Батьово за ТОВ «Термінал Карпати» (спільна інвестиційна діяльність ТОВ «Термінал Карпати» та Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG») в цілому. Вирішено видати керівництву ТОВ «Термінал Карпати» свідоцтво про право колективної власності на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 у смт Батьово на ТОВ «Термінал Карпати» (спільна інвестиційна діяльність ТОВ «Термінал Карпати» та Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG») в цілому.

04.02.2004 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права колективної власності за ТОВ «Термінал Карпати» (спільна інвестиційна діяльність ТОВ «Термінал Карпати» та Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG») на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 у смт Батьово. Підстава - свідоцтво про право власності від 03.02.2004 серії САА № 242544, видане Виконкомом Батьовської селищної ради Берегівського району Закарпатської області.

05.02.2015 АТ «Sotra Holding AG» надіслало ТОВ «Термінал Карпати» повідомлення про те, що на підставі договору приєднання від 24.11.2008 АТ «Sotra Holding AG» є правонаступником усіх цивільних та торгових прав і обов`язків Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG», у т. ч. за договором від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність. У повідомленні від 05.02.2015 АТ «Sotra Holding AG» запропонувало ТОВ «Термінал Карпати» скористатись переважним правом на придбання об`єктів спільної інвестиційної діяльності та частки АТ «Sotra Holding AG» у проєкті (договорі від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність), а у разі відмови - внести зміни у договір в частині зміни реквізитів іноземного учасника договору та надати копії документів, що стосуються виконання договору від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність.

Відповідач заперечив проти того факту, що АТ «Sotra Holding AG» є правонаступником усіх прав та обов`язків Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» за договором від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність, а відтак має право приватної спільної часткової власності (з часткою 60 %) на об`єкт нерухомого майна, що був предметом договору про спільну інвестиційну діяльність, що стало підставою для звернення АТ «Sotra Holding AG» до господарського суду України із цим позовом.

Під час повторного нового розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про залишення позову АТ «Sotra Holding AG» без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Переглянувши оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції від 03.12.2019 та ухвалу суду першої інстанції від 19.09.2019 у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд вважає зазначені судові рішення такими, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Предметом розгляду у цій справі є вимога АТ «Sotra Holding AG» про визнання за ним як правонаступником Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» права приватної спільної часткової власності (з часткою 60 %) на об`єкт нерухомого майна комплекс будівель і споруд (у т. ч. критий перевантажувальний автомобільно-залізничний термінал), розташований по вул. Свободянська, 3 (колишня вулиця Колгоспна) у смт Батьово Берегівського району Закарпатської області.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 365 ГПК України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У ч. 2, 4 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» зазначено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном. Цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.

Із положень п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» убачається, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено якщо суд визнає, що об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України.

Підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені і у ст. V Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція 1958 року, ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 10.08.1960), учасниками якої є, зокрема, Швейцарія та Україна.

Згідно із п. «а» ч. 2 ст. V Нью-Йоркської конвенції 1958 року у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій виклопочується визнання й виконання арбітражного рішення, встановить, що об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни.

У виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом (п. «в» ст. 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII).

Суди попередніх інстанцій, обмежившись наданням правової оцінки змісту арбітражного застереження у п. 10.2 договору від 19.12.2001 № 152/01 про спільну інвестиційну діяльність, зробили висновок про відсутність підстав для визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконаною.

Проте такий висновок судів є передчасним, оскільки зроблений без урахування п. «а» ч. 2 ст. V Нью-Йоркської конвенції 1958 року, п. «в» ст. 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та предмета спору.

Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду господарських справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Отже, на господарські справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила територіальної підсудності. Основним питанням при розгляді справи з іноземним елементом є з`ясування судом питання про те, чи поширюється його територіальна компетенція на розгляд даної справи.

Вирішуючи питання підсудності справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ч. 3, 366 ГПК України повинні керуватися як нормами ГПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

У ч. 5 ст. 4 ГПК України вказується, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

За загальним правилом, неарбітрабельними є спори, які віднесені до виключної підсудності державних судів та не можуть бути передані на розгляд до арбітражу. Оцінюючи, чи є спір арбітрабельним, необхідно враховувати суб`єктний склад учасників спору та предмет спору.

Питання виключної територіальної підсудності справ урегульовано ст. 30 ГПК України, яка визначає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом. Одночасно Закон України «Про міжнародне приватне право» передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність (ст. 75-77).

Згідно із положеннями п. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Пункт 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює право сторін передбачити своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, що передбачені ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право».

У п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.

За приписами п. 3 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності позови суб`єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави учасниці Співдружності Незалежних Держав, на території якої знаходиться майно. Зазначена в п. 3 компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

Таким чином, як національним законодавством, так і міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено, що позови суб`єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом тої держави, на території якої знаходиться майно.

Як установлено судами попередніх інстанцій, АТ «Sotra Holding AG» заявлено позовні вимоги про визнання за ним як правонаступником Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» права приватної спільної часткової власності (з часткою 60 %) на об`єкт нерухомого майна комплекс будівель і споруд (у т. ч. критий перевантажувальний автомобільно-залізничний термінал).

Матеріалами справи та договором від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність підтверджується, що нерухоме майно, яке є предметом спільної інвестиційної діяльності знаходиться на території України та зареєстроване в Україні.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи положення ст. 30 ГПК України, ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 3 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, позов АТ «Sotra Holding AG» (іноземне товариство) про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке знаходиться та зареєстроване в Україні, подається в порядку застосування правил виключної підсудності до господарського суду України і не може за згодою сторін передаватись на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу, тобто є неарбітрабельним.

ТОВ «Термінал Карпати» клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на існування арбітражної угоди у п. 10.2 договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність подало 13.06.2019, тобто після подання ним першої заяви щодо суті спору та після того, як спір двічі був розглянутий судами по суті, що свідчить про порушення відповідачем порядку подачі заперечення проти вирішення спору в господарському суді через арбітражне застереження, встановленого ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули та неправомірно задовольнили таке клопотання ТОВ «Термінал Карпати».

Задовольняючи клопотання від 13.06.2019 ТОВ «Термінал Карпати», суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим порушили правила міжнародної виключної підсудності та дійшли помилкових висновків про те, що цей спір (про визнання права власності на нерухоме майно) у справі № 907/930/15 з іноземним елементом може бути передано на розгляд Арбітражної установи, узгодженої сторонами у договорі, та залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

При цьому факт правонаступництва АТ «Sotra Holding AG» прав та обов`язків Компанії «SVT Sojuzvneshtrans Holding AG» згідно договору від 19.12.2001 №152/01 про спільну інвестиційну діяльність має бути досліджено в межах даної справи з огляду на виключну підсудність даного спору судам України, виходячи із предмета розгляду заявлених позовних вимог.

Вищевказане свідчить про порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, які не можуть можу бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відтак, встановивши зазначені порушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 304, ч.3 ст. 310 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвала Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 у справі № 907/930/15 підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Sotra Holding AG» задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 у справі №907/930/15 скасувати.

3. Справу № 907/930/15 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий