Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.04.2020 року у справі №922/2932/19
Постанова КГС ВП від 16.10.2024 року у справі №922/2932/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2932/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора України -Керничного Н.І.,

Харківської міської ради - Замніус М.В.,

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Хітченко М.Ю.,

Фізичної особи-підприємця Ерліхмана Євгена Віталійовича - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (у складі колегії суддів: Шевель О.В. (головуючий), Крестьянінов О.О., Пуль О.А.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 (суддя Прохоров С.А.)

у справі № 922/2932/19

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, за участю Прокуратури Харківської області,

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Ерліхмана Євгена Віталійовича,

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу і зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Ерліхмана Є.В., в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 5 Додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Ерліхманом Є.В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 208;

- зобов`язати ФОП Ерліхмана Є.В. повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9, загальною площею 21,8 кв. м, розташовані в будинку літ. «А-1» за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приватизація нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова, відбулася без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки під час оренди зазначених нежитлових приміщень орендар ФОП Ерліхман Є.В. не здійснював їх поліпшення в розмірі, не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.

Прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації зазначених приміщень шляхом викупу орендарем, що унеможливило отримання бюджетом міста максимальної вигоди за об`єкт приватизації, чим порушено інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 07.07.2020 рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 922/3049/18 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2021 року Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просять скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також скаржники заявили клопотання про передачу справи № 922/2932/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2932/19 за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.11.2021.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.11.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 922/2932/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а в подальшому - Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2024 поновлено провадження у справі № 922/2932/19 та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.10.2024.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.10.2024 в судовому засіданні у справі № 922/2932/19 оголошено перерву до 16.10.2024.

ФОП Ерліхман Є.В. у судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв ФОП Ерліхман Є.В. щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представника ФОП Ерліхмана Є.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання рішення Харківської міської ради від 28.09.1992 «Про комунальну власність м. Харкова» нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв. м, літ. «А-1», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж, прийняті до комунальної власності у складі ХДП «Міськелектротранс» разом із майном.

Згідно з розпорядженням Управління комунального майна та приватизації від 29.03.2007 № 179 ці нежитлові приміщення були передані з балансу КП «Міськелектротранссервіс» на облік Управління комунального майна та приватизації.

На підставі наказу Управління комунального майна та приватизації від 11.04.2016 № 60 «Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об`єкти оренди», між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та ФОП Ерліхманом Є.В. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.04.2016 № 6179.

У подальшому між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та ФОП Ерліхманом Є.В. (орендар) укладено додаткову угоду від 22.02.2017 № 1 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.04.2016 № 6179, за умовами якої договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.04.2016 № 6179 викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди від 21.04.2016 № 6179 у редакції додаткової угоди від 22.02.2017 № 1, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 6-:-9 загальною площею 21,8 кв. м у нежитловій будівлі (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа № 84678 від 18.04.2007), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж, літ. «А-1». Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації від 11.04.2016 № 60 «Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об`єкти оренди».

Зазначене майно належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.04.2009, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 10.01.2009 № 625, та знаходиться на обліку Управління комунального майна та приватизації.

Орендар зобов`язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця, здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством, здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (пункти 4.7 - 4.8 договору).

Згідно з пунктами 5.2, 5.3 договору орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгодженні з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. За письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість.

Відповідно до пункту 5.6 договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

У пункті 10.1 договору сторони узгодили, що цей договір діє з 21.04.2016 до 21.04.2017.

27.09.2017 ФОП Ерліхман Є.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації із заявою за № 3489 щодо приватизації шляхом викупу орендованого ним об`єкта - нежитлових приміщень загальною площею 21,8 кв. м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж.

Рішенням Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, шляхом викупу (згідно з додатками 1, 2). У Додатку 1 до зазначеного рішення визначено перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, серед яких у пункті 5 зазначеного переліку визначено нежитлові приміщення 1-го поверху в нежитловій будівлі по вул. Академіка Проскури, 5-Ж, літ. «А-1», загальною площею 21,8 кв. м, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарем ФОП Ерліхманом Є.В.

Управлінням комунального майна та приватизації на виконання зазначеного рішення Харківської міської ради з метою визначення вартості майна для приватизації шляхом викупу доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП Прокоп`євій І.Б. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 654/17, виданий Фондом державного майна 30.06.2017) проведення оцінки вартості майна, нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9, загальною площею 21,8 кв. м, літ. «А-1», за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж , орендованих ФОП Ерліхманом Є.В.

Суб`єктом оціночної діяльності ФОП Прокоп`євою І.Б. за результатами проведеного обстеження зазначених нежитлових приміщень складено Звіт про оцінку майна станом на 30.09.2017, згідно з яким ринкова вартість об`єкта - нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 6-:-9 загальною площею 21,8 кв. м, літ. «А-1», за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж , становить 46 714,00 грн без урахування ПДВ.

На підставі рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управлінням комунального майна та приватизації, (продавець) і ФОП Ерліхманом Є.В. (покупець) укладено договір від 23.01.2018 № 5538-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Ерліхманом Є.В., згідно з умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв. м у нежитловій будівлі літ. «А-1», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж , орендовані ФОП Ерліхманом Є.В. згідно з договором оренди від 21.04.2016 № 6179. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 210.

Факт передачі нежитлових приміщень ФОП Ерліхману Є.В. підтверджується актом прийому-передачі від 08.02.2018 № 5538-В-С.

Державна реєстрація права власності ФОП Ерліхмана Є.В. на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 6, 7, 8, 9 загальною площею 21,8 кв.м, літ. «А-1», за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж , була проведена 19.02.2018 за № 24995594, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.07.2019 № 174204462.

Прокурор, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, обґрунтував їх тим, що обраний Харківською міською радою спосіб приватизації спірного нерухомого майна - шляхом викупу є незаконним, суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки фактично спрямований на уникнення конкурсного продажу об`єкта, що виключає можливість отримання за такий об`єкт приватизації більше ринкової вартості, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету.

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд постановою від 07.07.2020 скасував рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2020, якими у задоволенні позову прокурора відмовлено, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційного інстанції вважав помилковим висновок судів про те, що рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень. Крім того Верховний Суд зазначив, що в порушення вимог статті 86 ГПК суди залишили поза увагою та не надали будь-якої правової оцінки обставинам щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна. За таких обставин, касаційний господарський суд зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і дійшли помилкового висновку щодо дотримання Харківською міською радою вимог чинного законодавства.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що встановлені обставини порушення відповідачами положень законодавства про приватизацію при прийнятті рішення щодо застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна та укладенні договору купівлі-продажу такого майна у зв`язку з нездійсненням ФОП Ерліхманом Є.В. будь-яких поліпшень цих нежитлових приміщень у період перебування їх в оренді, є підставою для визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення ради та визнання недійсним оспорюваного договору.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

За висновками суду апеляційної інстанції, у спірних правовідносинах також убачається наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

У цьому випадку позбавлення ФОП Ерліхмана Є.В. майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна цією особою здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого орендаря.

Харківська міська рада у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, зазначила, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в ухвалі від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19; не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 20.04.2021 у справі 922/1030/20 щодо неефективності обраного прокурором способу захисту прав та інтересів.

Крім того, Харківська міська рада у касаційній скарзі зазначила про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, стосовно твердження суду щодо порушень процедури приватизації та протиправної поведінки покупця, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК.

Зокрема Харківська міська рада наголошує на тому, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 289 Господарського кодексу України та частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо переважного права наймача на викуп орендованого ним майна у разі його продажу; положеннями пункту 1 частини 2 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено додаткову підставу, яка надає право застосовувати викуп орендованого майна, при цьому зазначена норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке передбачено договором оренди.

Водночас скаржник зазначає, що прокурором не доведено наявність суспільного інтересу щодо спірного нерухомого майна, який би свідчив про наявність підстав для втручання у майнові права ФОП Ерліхмана Є.В. як добросовісного набувача такого майна.

У поданій касаційній скарзі Управління комунального майна та приватизації на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось, зокрема, на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», порушення статей 53 226 ГПК та не врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Також касаційна скарга Управління комунального майна та приватизації обґрунтована необхідністю відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК та передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтування відповідних підстав аналогічне обґрунтуванню, наведеному у касаційній скарзі Харківської міської ради у цій справі.

Крім того, скаржник послався на неврахування висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі №910/13043/15, щодо застосування статей 7, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Разом із тим скаржник послався на те, що рішення Харківської міської ради, про визнання незаконним і скасування якого у частині заявлено позовні вимоги прокурора, вже було реалізоване шляхом укладення оспорюваного договору та вичерпало свою дію.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження у справі № 922/2932/19 зупинялося до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а в подальшому - Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловила правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційних скарг.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 922/2932/19, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК.

Прокурор у справі № 922/2932/19, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Харківська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі № 922/2932/19, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Харківська міська рада, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мала діяти в інтересах територіальної громади м. Харкова, проте сама вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації, тому прокурор самостійно звернувся до суду із цим позовом.

Також прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем; пункт 5 Додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що це рішення прийняте з порушенням вимог законодавства

При цьому прокурор наголосив на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, зокрема Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4 53 ГПК, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначив про те, що відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку, прокурор послався на те, що обраний спосіб приватизації - продаж комунального майна на неконкурентних засадах - є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спрямований на фактичне уникнення проведення законодавчо встановленої процедури продажу спірних об`єктів нерухомого майна шляхом аукціону або конкурсу, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації, визначеним, зокрема статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна».

За доводами прокурора, недотримання під час приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до статті 3 Конституції України.

При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним з співвідповідачів у справі, оскільки Харківська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так само як і Управління комунального майна та приватизації, є учасниками спірних відносин і вчинили дії, які, за доводами прокурора, негативно впливають на інтереси громади, тобто порушують інтереси держави. Таким чином прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як у пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, так і в пункті 6.66 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

Суд касаційної інстанції вважає, що наразі під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо представництва прокурором інтересів держави в господарському суді, а також особливостей здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів, яку (правову позицію) чітко сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, чим спростовуються доводи скаржників, які ґрунтуються на врахуванні попередніх правових позицій, викладених у наведених скаржниками постановах Верховного Суду.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором підстав звернення до суду самостійно, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище та яка врахована судом касаційної інстанції в силу частини 4 статті 300 ГПК.

Отже, доводи скаржників про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 53 226 ГПК, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на які послалася Харківська міська рада у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, викладено висновок, відповідно до якого задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію шляхом укладення відповідного договору, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним спірним нерухомим майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до суду пункт 5 Додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 23.01.2018 договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 5538-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Ерліхманом Є.В., визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Отже, доводи скаржників про обрання прокурором неефективного способу захисту прав в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Щодо доводів скаржників про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у справі, що розглядається, застосував висновки, сформовані у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, зокрема про те, що Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» була передбачена єдина підстава для викупу орендарем майна - якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна (стаття 18-2).

Суд апеляційної інстанції установив, що матеріали справи не містять доказів здійснення ФОП Ерліхманом Є.В. як орендарем спірних нежитлових приміщень будь-яких поліпшень орендованого ним майна за договором оренди, внаслідок чого дійшов висновку, що оспорюваний пункт додатку до рішення Харківської міської ради про проведення приватизації орендованого майна шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію, а саме положенням статей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Так, законодавство про приватизацію містить спеціальні норми, які підлягають переважному застосуванню.

Відповідно до частини 2 статті 345 ЦК приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, що відображає правило про переважне застосування спеціальних норм.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», який був чинним на час прийняття радою оспорюваного рішення, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (частина 2 статті 16-2 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який був чинним на час прийняття радою оспорюваного рішення, об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Частинами 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що ФОП Ерліхманом Є.В. здійснювались будь-які поліпшення орендованого ним майна за договором оренди № 6179 від 21.04.2016 в редакції додаткової угоди № 1 від 22.02.2017.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що у цьому випадку право на викуп орендованого майна виникає у орендаря виключно за умов, передбачених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

При цьому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції правомірно вважали безпідставними посилання відповідачів на пункт 5.6 додаткової угоди № 1 від 22.02.2017 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.04.2016 № 6179, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Наведеним вище спростовуються доводи Харківської міської ради про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 777 ЦК, статті 289 Господарського кодексу України, оскільки такі положення також передбачають переважне право орендаря на викуп об`єкта оренди, яке, як вже зазначалось вище, підлягало реалізації виключно за умов дотримання процедури приватизації, порядок проведення якої передбачений, зокрема, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Ураховуючи зазначені вище положення законодавства, встановлені обставини щодо відсутності доказів здійснення ФОП Ерліхманом Є.В. невід`ємних поліпшень орендованого майна, та враховуючи висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, суд апеляційної дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачами вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» при проведенні приватизації спірного нерухомого майна.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що доводи скаржників, наведенні у касаційних скаргах, не спростовують правового висновку, на необхідності відступлення від якого наполягають скаржники, та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що таку правову позицію було неодноразово відображено, зокрема у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 07.07.2021 у справі № 922/318/20, від 30.11.2021 у справі № 922/2761/19, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 у подібних правовідносинах щодо приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади.

З огляду на викладене, відсутні підстави для передачі справи № 922/2932/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому суд касаційної інстанції залишає без задоволення такі клопотання Харківської міської ради й Управління комунального майна та приватизації.

Верховний Суд зауважує, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, дійшов висновку, що позбавлення ФОП Ерліхмана Є.В. такого майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином спірним нерухомим майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень такого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.

Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнавши недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Ерліхманом Є.В., не застосував наслідки недійсності такого правочину, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 ЦК, щодо обох сторін цього правочину.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав, ураховуючи, що частинами 1 та 2 статті 216 ЦК передбачені різні види таких наслідків, ФОП Ерліхман Є.В. під час розгляду справи у судові засідання свого представника не направляв та не висловлював своєї правової позиції щодо суті спору, а отже і не визначав бажаного для нього виду наслідків у разі задоволення позову; законодавством про приватизацію державного та комунального майна (зокрема, Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331) передбачено особливі умови застосування таких наслідків, а ФОП Ерліхман Є.В. не позбавлений права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні; із касаційною скаргою на судові рішення у цій справі ФОП Ерліхман Є.В. не звертався, як і не оскаржував рішення суд першої інстанції про задоволення позову прокурора в апеляційному порядку.

Такі висновки суду касаційної інстанції узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини у справі «IBRAHIMBEYOV AND OTHERS . AZERBAJAN» від 16.02.2023.

З урахуванням викладеного позбавлення ФОП Ерліхмана Є.В. спірного майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності.

Повернення у власність територіальної громади спірного нерухомого майна, незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Подібні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, у від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20.

Отже, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, з посиланням судом апеляційної інстанції на усталену судову практику (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19) дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5538-В-С та зобов`язання ФОП Ерліхмана Є.В. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення з огляду на нездійснення ФОП Ерліхманом Є.В. невід`ємних поліпшень орендованого майна, внаслідок чого об`єкт приватизації вибув із комунальної власності територіальної громади м. Харкова з порушенням вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, як наслідок, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права щодо способу захисту порушеного права, то постанова Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2932/19 в частині задоволення позовної вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

У решті оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню шляхом ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись правилами, передбаченими статтею 129 ГПК, вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат у виді судового збору у сумі 3 842,00 грн, сплаченого скаржниками за подання касаційних скарг, шляхом покладання на Харківську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування витрат кожного із скаржників у зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 про те, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 309 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2932/19 скасувати в частині задоволення позовної вимоги Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 та ухвалити в цій частині нове рішення.

3. У задоволенні позову Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 у частині визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17 відмовити.

4. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2932/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 922/2932/19 у сумі 3 842,00 грн (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

6. Стягнути з Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 14095412) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 922/2932/19 у сумі 3 842,00 грн (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

7. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

8. Поновити дію та виконання рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2932/19 у частині, залишеній без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв