Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.02.2021 року у справі №916/3238/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/3238/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

здійснив розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (судді: Принцевська Н. М. (головуючий), Ярош А. І., Діброва Г. І.) у справі

за заявою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

про забезпечення позову

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави

до:
1. Одеської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради (далі - Міськрада) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко" (далі - Товариство) з вимогами:

- про визнання незаконним та скасування рішення Міськради від 14.12.2017 № 2822-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3099 га за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредо і Ко";

- про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.02.2018, укладеного між Міськрадою та Товариством, зареєстрованого у реєстрі правочинів за № 248;

- про застосування наслідків недійсності договору оренди земельної ділянки від
23.02.2018, а саме: зобов'язати Товариство повернути Міськраді земельну ділянку комунальної власності, кадастровий номер 5110136900:35:001:0028, площею 0,3099 га, розташованої за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 151-А (далі - спірна земельна ділянка).

2. Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову від
11.11.2020 за вх. № 2-4049/20, в якій прокурор просить суд:

- задовольнити заяву і вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку;

- заборонити Товариству та іншим особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на спірній земельній ділянці;

-заборонити Державній архітектурно-будівельній інспекції України та її територіальним структурним підрозділам, Державній інспекції містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на спірній земельній ділянці;

- заборонити Міськраді, Товариству, а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду, тощо спірної земельної ділянки;

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень, розташованих на спірній земельній ділянці.

3. Заяву обґрунтовано тим, що рішенням Міської ради від 04.10.2017 № 2578-VII було надано дозвіл Товариству на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих будівель адміністративного призначення та благоустрою території.

У подальшому, рішенням Міськради від 14.12.2017 № 2822-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

На виконання зазначеного рішення 23.02.2018 між Міськрадою та Товариством було укладено договір оренди земельної ділянки.

При цьому, прокурор зазначає, що чинним законодавством України, а саме: п. Г ч. 2 ст. 61, ч. 2 ст. 62, ст. 58 Земельного кодексу України та ч. 5 ст. 88 Водного кодексу України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач гаражів та стоянок автомобілів, та визначено чіткий перелік щодо передачі земельних ділянок водного фонду в оренду.

Разом з тим, прокурор зазначає, що Товариство як орендар спірної земельної ділянки на цей час вживає активні заходи щодо її забудови.

Так, вже 10.04.2018 за замовленням Товариства видано містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, відповідно до пункту 1 яких, забудовник планує "нове будівництво адміністративної будівлі, допоміжних споруд та інфраструктури відпочинку, зі знесенням існуючих на ділянці будівель і споруд".

У травні 2019 року Управлінням ДАБІ Одеської міської ради зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт № ОД061191261234 з нового будівництва адміністративної будівлі, допоміжних споруд та інфраструктури, зі знесенням існуючих на спірній земельній ділянці будівель і споруд, де замовник - Товариство.

Із зазначеного вбачається, що у разі забудови земельної ділянки, дії відповідача призведуть до неможливості реального поновлення інтересів власника земельної ділянки - Одеської міської ради, повернення земельної ділянки у придатному для використання стані, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Більш того, завершення будівництва зазначеного об'єкту, внесення запису про реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з позовом, адже з метою належного відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, зумовить необхідність ініціювати інший позов, про знесення незаконно побудованого об'єкту, що потребуватиме значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем.

Крім того, враховуючи, що спірна земельна ділянка відповідно до Зонінгу м. Одеси та Генерального плану м. Одеси входить до зони Р-3п, тобто рекреаційної території міста та відноситься до озеленених зон загального користування, початок будівництва на ній об'єктів нерухомості призведе до невідворотної втрати рекреаційних функцій озелененої території міста.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 (суддя Гут С. Ф. ) заяву прокурора про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на спірну земельну ділянку, заборонено Товариству та іншим особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на спірній земельній ділянці, заборонено Державній архітектурно-будівельній інспекції України та її територіальним структурним підрозділам, Державній інспекції містобудування України та її територіальним структурним підрозділам, а також Управлінню Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на спірній земельній ділянці, заборонено Міськраді, Товариству, а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду, тощо спірної земельної ділянки, заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо новостворених об'єктів нерухомого майна - нежитлових чи інших приміщень, розташованих на спірній земельній ділянці площею.

5. Постановляючи оскаржувану ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд з посиланням на положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить прокурор у своїй заяві відносно вказаного нерухомого майна, у випадку задоволення позову, може унеможливити ефективне поновлення порушених прав держави Україна, за захистом яких звернувся до суду прокурор, оскільки останній не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Місцевий господарський суд вважає, що види забезпечення позову, про які просить прокурор, щодо спірного нерухомого майна є адекватними, тобто, співмірними з вимогам, на забезпечення яких вони вживаються. Крім того, у разі задоволення позову, дії щодо забудови можуть призвести до неможливості повернення земельної ділянки у придатному для використання стані, що унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 в частині накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду, тощо спірної земельної ділянки скасовано; відмовлено у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду, тощо спірної земельної ділянки; в іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.11.2020 залишено без змін.

7. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Одеса в особі Міськради, а у Товариства у користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки, тому Товариство позбавлено можливості будь-яким чином здійснювати відчуження земельної ділянки. Крім того, відчуження земельної ділянки комунальної власності, здійснюється виключно в порядку та в межах, визначених чинним законодавством України. При цьому прокурором не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що власник земельної ділянки вчиняє дії, направлені на відчуження земельної ділянки.

Також апеляційний суд зазначив, що задовольняючи заяву прокурора в частині заборони, окрім відповідачів, фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду спірної земельної ділянки, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що лише Міськрада та Товариство мають право ініціювати зазначені питання і лише Міськрада наділена повноваженнями щодо розгляду та прийняття рішення з цього приводу, а тому вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду спірної земельної ділянки є безпідставним та необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 і залишити без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.11.2020.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Обґрунтовуючи касаційну скаргу прокурор зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 136, 137 ГПК України), а саме вважає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося, що задоволений судом першої інстанції захід забезпечення позову спрямований на усунення перешкод для подальшого виконання рішення у справі, адже його незастосування може суттєво ускладнити чи взагалі унеможливити виконання такого рішення та ефективного захисту порушених інтересів держави через виникнення потреби у повторному зверненні до суду з іншим позовом.

Водночас, у разі відчуження відповідачем спірної земельної ділянки на користь третіх осіб або її поділу, або об'єднання з іншими земельними ділянками, в подальшому у разі задоволення позову, виконання рішення суду, постановленого за позовом Одеської обласної прокуратури, яка діє на захист інтересів держави, буде неможливим.

Можливість відчуження земельної ділянки, крім земельного законодавства, передбачено і самим спірним договором оренди, зокрема пунктами 9.3.4,9.4.6 та
12.2, зокрема шляхом викупу земельної ділянки Товариством, переоформлення права на неї за іншими особами, у випадку переходу права власності на об'єкти нерухомості, які на ній розміщені.

В свою чергу невжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на спірну земельну ділянку рекреаційного призначення, розташовану на узбережжі Чорного моря, на якій здійснюється будівництво, а права на нерухомість, що будується, активно реалізуються забудовником, істотно ускладнить чи навіть унеможливіть виконання рішення суду та поновлення порушених інтересів держави.

При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано, що у разі поділу земельної ділянки буде сформовано нову земельну ділянку, що унеможливить поновлення порушених інтересів держави в рамках цього позовного провадження та призведе до необхідності звертатися з новим позовом.

Безпідставно судом апеляційної інстанції залишено поза увагою й можливість Товариства розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передання її в суборенду чи іпотеку.

Південно-західним апеляційним господарським судом не враховано, що такий захід забезпечення позову як арешт земельної ділянки має на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів держави, тобто у разі невжиття таких заходів це може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор до суду.

Отже, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції застосовано норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19,12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від 25.09.2020 у справі № 921/40/20, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України є підставою для касаційного оскарження судового рішення.

Південно-західний апеляційний господарський суд не звернув увагу на характер спірних правовідносин та заходи забезпечення позову, які прокурор просить вжити, внаслідок чого не забезпечено дотримання завдання господарського судочинства в частині досягнення ефективності захисту порушених інтересів держави.

Оскільки спірні правовідносини, пов'язані з незаконним використанням земельної ділянки комунальної власності, розташованої на узбережжі Чорного моря, що суперечить статусу відповідної землі, то такі відносини становлять суспільний, публічний інтерес.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

10. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
17.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/3238/20; касаційне провадження у справі № 916/3238/20 зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справах № 914/1096/20, № 914/1570/20.

Великою Палатою Верховного Суду 06.04.2021 прийнято ухвалу у справі № 914/1096/20, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень
13.04.2021.

Великою Палатою Верховного Суду 18.05.2021 прийнято постанову у справі № 914/1570/20, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень
01.07.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 916/3238/20 за касаційною скаргою прокурора на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.12.2020 та призначено здійснювати розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

12. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

13. Предметом касаційного перегляду є питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

14. Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

15. Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

16. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 136 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

17. За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

18. Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

19. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

20. Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

21. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

22. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

23. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

24. У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

25. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги як немайнового характеру - визнання недійсними рішення Ради та договору оренди земельної ділянки, так і майнового характеру - повернення земельної ділянки комунальної власності Міськраді.

26. Оскільки в даній справі позивач звернувся до суду з вимогами як майнового так і немайнового характеру, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

27. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.

28. Південно-західний апеляційний господарський суду визнав помилковим висновок місцевого господарського суду в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду, тощо зазначеної земельної ділянки.

29. Так, метою накладення арешту на земельну ділянку є заборона відчуження її будь-яким чином в порядку, встановленому законодавством.

30. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Одеса в особі Міськради, а у користуванні - у Товариства на підставі договору оренди земельної ділянки.

31. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо того, що Товариство позбавлений можливості будь-яким чином здійснювати відчуження земельної ділянки. Крім того, відчуження земельної ділянки комунальної власності здійснюється виключно в порядку та в межах, визначених чинним законодавством України. При цьому прокурором не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що власник земельної ділянки вчиняє дії, направлені на відчуження земельної ділянки.

32. Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

33. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтями 73, 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.

34. Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимога прокурор вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об'єднання, передачі в оренду спірної земельної ділянки є безпідставною та необґрунтованою, оскільки лише Міськрада і Товариство мають право ініціювати зазначені питання і лише Міськрада наділена повноваженнями щодо розгляду та прийняття рішення з цього приводу.

35. Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19,12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та від
25.09.2020 у справі № 921/40/20, оскільки відповідно до абзацу 6 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини 1 цієї статті (ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені доводи скаржника ґрунтується на помилковому ототожненні скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (застосування судом норми права без урахування висновків Верховного Суду), яка (підстава) стосується виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини 1 цієї статті, що врегульовані окремо (схожий правовий висновок викладено у пункті 30 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 910/14279/18).

36. Таким чином, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/3238/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. За змістом частин 1 , 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частин 1 , 3 статті 304 ГПК України. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

38. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

40. Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 309 ГПК межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

41. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розподіл судових витрат

42. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/3238/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв