Історія справи

Постанова КГС ВП від 16.05.2023 року у справі №688/2942/21
Постанова КГС ВП від 16.05.2023 року у справі №688/2942/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 688/2942/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

на рішення Господарського суду Хмельницької області

(суддя - Яроцький А.М.)

від 27.10.2022

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Мельник О.В.)

від 25.01.2023

у справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2

про визнання договору іпотеки припиненим

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки № 1482 від 12.03.2008 припиненим (далі - договір іпотеки).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що основне зобов`язання за кредитним договором від 12.03.2008 № 1012008/3і (далі - кредитний договір), забезпечене іпотекою, виконане ОСОБА_2 (позичальником за кредитним договором) у повному обсязі в розмірі 153 915, 44 грн, який визначений у рішенні Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2011 у справі № 2-60/2011. Проте, відповідач відмовляється визнавати припиненими зобов`язання позивача за договором іпотеки у зв`язку із припиненням забезпеченого ним основного зобов`язання.

3. Банк зазначав, що зобов`язання за кредитним договором не припинилися, оскільки сплата заборгованості здійснювалась ОСОБА_2 по договору протягом певного періоду, за який позичальнику нараховувались проценти та штрафні санкції, а не по рішенню суду як зазначає позивач. Оскільки, основне зобов`язання не виконане, то відсутні підстави стверджувати про припинення дії іпотечного договору.

Рух справи

4. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.01.2022 визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки, укладеного між позивачем та відповідачем.

5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30.05.2022 рішення скасовано, а провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для визначення юрисдикції має значення суб`єктний склад сторін основного правочину (кредитного договору), а не правочину, укладеного для забезпечення основного (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України). Кредитний договір було укладено між Банком і Фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Сергієм Леонідовичем, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

7. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 14.06.2022 передав справу до Господарського суду Хмельницької області.

8. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 14.07.2022 прийнято справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 12.03.2008 Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк", правонаступником якого є відповідач, та Фізична особа-підприємець Ковальчук Сергій Леонідович уклали кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з 12.03.2008 строком на 84 місяці зі сплатою процентів.

10. Відповідно до п. 1.3.3. позичальник повинен повернути основну суму кредиту. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку.

11. Відповідно до пункту 5.3. кредитного договору за порушення строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та / або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми прострочення платежу за кожен день прострочення виконання зобов`язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості. Відповідно до статті 232 ГК України сторони домовилися, що розрахунок пені за прострочення зобов`язань (щодо строків, визначених в цьому договорі, повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через рік від дня, коли зобов`язання має бути виконано.

12. 12.03.2008 відповідач та ОСОБА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, уклали договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є двокімнатна квартира під АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві особистої власності.

13. Пунктом 7.1 іпотечного договору передбачено, що цей договір набуває юридичної сили з моменту його підписання та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених заставою за цим договором.

14. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань, відповідач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

15. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2011 року у справі №2-60/2011 стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 153 915, 44 грн, з ОСОБА_1 - штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо страхування предмету іпотеки в сумі 6150 грн та з ОСОБА_3 - штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо страхування предмету іпотеки в сумі 9 600 грн.

16. Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 19.12.2013 розстрочив виконання рішення суду від 19.01.2011 у справі № 2-60/2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором на 36 місяців..

17. 06.02.2017 ОСОБА_2 виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором на суму 153 915, 44 грн, що підтверджується копіями квитанцій за період з вересня 2013 року по лютий 2017 року.

18. ОСОБА_1 звернувся до Банку з проханням зареєструвати в державному органі припинення договору іпотеки, у зв`язку зі сплатою коштів у повному обсязі ОСОБА_2 за кредитним договором.

19. Банк листом від 13.03.2021 № 124/9413/2021 повідомив позивача, що на поточний момент наявна заборгованість за кредитом, що унеможливлює задоволення банком прохання, викладеного у зверненні щодо припинення іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

20. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023, позов задоволено повністю, визнано припиненою іпотеку за договором.

21. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого:

- з ухваленням Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області рішення від 19.01.2011 у справі №2-60/2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зобов`язання позичальника сплатити заборгованість за цим договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання;

- рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії кредитного договору;

- ОСОБА_2 кредитні зобов`язання виконав 06.02.2017;

- оскільки основне зобов`язання припинилося, то й дія іпотеки відповідно до частини першої статті 593 ЦК України та частини п`ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" припинилася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. 14.02.2023 Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

23. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

24. В обґрунтування доводів касаційної скарги Банк зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми, а саме:

- статей 1048 1054 ЦК України, оскільки помилково дійшли висновку щодо сплати третьою особою заборгованості за кредитним договором у сумі 153 915, 44 грн саме на виконання рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2011 у справі № 2-60/2011, а також, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення дії кредитного договору та не врахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору.

Скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц є безпідставними, оскільки правовідносини зі справою, яка переглядається, є нерелевантні;

- статей 598 599 ЦК України, оскільки суди дійшли помилкового висновку щодо виконання третьою особою зобов`язання за кредитним договором та не врахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/16461/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 522/407/15-ц).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

25. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє лише дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається, як на підстави для обов`язкового скасування судового рішення.

26. Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.

27. Підставою для оскарження судових рішень є неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та застосування нерелевантних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц щодо нарахування процентів за користування кредитом.

28. Висновок Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц (іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання), на який посилається скаржник, залежить від застосування вищевказаних висновків Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання.

29. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

30. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

31. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та пункти 6.20 - 6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

32. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, на висновки якої посилається скаржник, не знайшла підстав для відступу від вказаних правових висновків (пункти 111, 112 постанови).

34. Так, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122, 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, з урахуванням встановлених обставин, здійснила тлумачення умов кредитного договору і дійшла висновку, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 уточнила вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141 постанови).

36. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зробила такі висновки:

- Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема, до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за "користування кредитом" можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання (пункти 93, 94 постанови).

- Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).

37. У справі, яка переглядається, відповідальність за неналежне виконання договору передбачено розділом V кредитного договору, відповідно до пункту 5.3. якого сторони узгодили, що за порушення строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та / або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми прострочення платежу за кожен день прострочення виконання зобов`язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості.

38. Тобто сторони узгодили міру відповідальності за порушення строку повернення кредиту або процентів за його користування у вигляді неустойки.

39. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (частина четверта статті 165 ГПК України).

40. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на підпункт 1.4.3 пункту 1.4. кредитного договору (проценти нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом). Однак не зазначав про нарахування третій особі процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України або ж неустойки, передбаченої пунктом 5.3 кредитного договору.

41. Водночас, виплата процентів в силу частини першої статті 1048 та частини першої статті 1050 ЦК України здійснюється лише у межах погодженого сторонами строку надання позики (правомірне користування коштами). Після прострочення виконання зобов`язання інтереси позикодавця можуть захищатися частиною другою статті 625 ЦК України. Однак, Банк не заявляв про нарахування процентів у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України в судах попередніх інстанцій і не визначав підставою касаційного оскарження невірне застосування наведеної норми.

42. При цьому відповідальність за порушення строку повернення кредиту або процентів за його користування сторони узгодили у вигляді неустойки (пункт 5.3. договору). Про застосування такої міри відповідальності до третьої особи Банк також не заявляв.

43. За таких обставин, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно неприпинення основного зобов`язання через нарахування Банком процентів за користування кредитом на підставі підпункт 1.4.3 пункту 1.4. кредитного договору у відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України, оскільки проценти за користування кредитними коштами після пред`явлення вимоги про їх стягнення можуть стягуватися тільки як міра відповідальності, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

44. Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши факт виконання ОСОБА_2 кредитних зобов`язань 06.02.2017, відсутність обґрунтованих заперечень щодо нарахування Банком процентів за користування кредитними коштами після пред`явлення вимоги на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, дійшли правильного висновку, що основне зобов`язання припинилося, відповідно припинилось і майнове забезпечення в силу частини п`ятої статті 3, частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" та пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України.

45. Верховний Суд приймає доводи скаржника, що погашення заборгованості здійснювалося на виконання зобов`язання та визнає помилковим висновки судів попередніх інстанцій щодо закінчення строку дії кредитного договору, оскільки було ухвалено рішення суду про стягнення заборгованості з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

46. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 по справі № 202/4494/16-ц, згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість (пункт 50 постанови).

47. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

48. Водночас наведені висновки не спростовують позиції судів попередніх інстанцій щодо неможливості застосування до правовідносин, що склались між відповідачем та третьою особою, положень частини першої статті 1048 ЦК України після пред`явлення Банком вимоги про стягнення заборгованості, оскільки такі правовідносини урегулюванні іншою нормою права. А тому такі доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

49. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80 86 300 ГПК України.

50. Посилання скаржника на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України) визнаються необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій встановили факт виконання основного зобов`язання і, відповідно, правильно врахували наведений висновок касаційного суду щодо похідного характеру іпотеки.

51. Такі доводи скаржника фактично стосуються заперечення встановлених судами обставин щодо припинення основного зобов`язання.

52. Водночас суди попередніх інстанцій, встановивши, що зобов`язання за кредитним договором припинились, дійшли правильно висновку, що припинилось також і забезпечувальне зобов`язання. Така позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, на який посилається скаржник, і не суперечить йому.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

54. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

56. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2022 у справі № 688/2942/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

В. Студенець