Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.03.2018 року у справі №918/337/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 918/337/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Василенко А.О.,

відповідача - Бруль А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (головуючий - Тимошенко О.М., судді: Коломис В.В., Огороднік К.М.)

у справі №918/337/17 Господарського суду Рівненської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"

до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення заборгованості в сумі 2 769 323,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості в сумі 3 747 445,02 грн, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12 від 20 грудня 2011 року в частині оплати за надані позивачем послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС).

1.2. Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник позивача подав заяву, в якій просив суд зменшити позовні вимоги з 3 747 445,02 грн до 2 769 323,38 грн, з яких 2 734 560,74 грн - основна сума боргу, 31 166,50 грн пеня та 3 596,13 грн - 3 % річних. Зазначена заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 20 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є позивач, укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12 (далі - Договір), за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до нього, остання зобов'язалася надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач, у свою чергу, - вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, що передбачені умовами договору.

2.2. На виконання умов Договору позивач у березні 2017 року надав відповідачу послуги на загальну суму 3 703 309,69 грн (з ПДВ). Цей факт підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2017 року на вищенаведену суму.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20 грудня 2011 року № Р-02-ПР/12 також свідчить відсутність зі сторони відповідача претензій та повідомлень про порушення контрагентом умов Договору.

2.3. Однак всупереч умовам Договору відповідач взятий на себе обов'язок з оплати послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, наданих йому в березні 2017 року, виконав лише частково, сплативши позивачу 968 748,95 грн. 95 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 21236 від 02.03.2017.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у цій справі.

2.4. Суд першої інстанції, врахувавши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, а також згадане вище платіжне доручення № 21236 від 02.03.2017 встановив, що на момент звернення позивача до суду 22 травня 2017 року основна заборгованість відповідача за Договором становила 2 734 560,74 грн.

2.5. Водночас, під час розгляду справи у місцевому господарському суді відповідачем надано суду платіжне доручення № 22800 від 13 червня 2017 року на суму 8 769 641,26 грн, згідно з яким основний борг в сумі 2 734 560,74 грн сплачений відповідачем в повному обсязі 13 червня 2017 року.

2.6. У пункті 5.5 Договору сторони погодили, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.07.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Уктрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", 20 000,00 пені, 3 371,38 грн - 3% річних, а також 1 600,00 витрат зі сплати судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 1 947,91 грн. пені та 224,75 грн. 3% річних. Припинено провадження у справі № 918/337/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Уктрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" в частині стягнення основного боргу в розмірі 2 734 560,74 грн.

3.1.1. Суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що розмір обґрунтованої пені становить 29 218,59 грн, при заявленому позивачем - 31 166,50 грн. Отже, відмовив в частині стягнення пені в сумі 1 947,91 грн.

3.1.2. При цьому врахував, що у відзиві на позовну заяву від 18.05.2017 №155-юв відповідач просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем до стягнення суми пені до 1 000,00 грн.

Відтак, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні докази завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, приймаючи до уваги, що відповідачем в повному обсязі погашено основний борг, і оскільки необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду, господарський суд дійшов висновку про необхідність використання такого права суду та про зменшення розміру нарахованої пені до 20 000,00 грн.

Отже, суд частково задовольнив клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та зменшив її розмір до 20 000,00 грн.

3.1.3. Крім того, суд здійснив власний розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та дійшов висновку, що розмір обґрунтованих 3% річних становить 3 371,38 грн, при заявлених позивачем - 3 596,13 грн.

3.1.4. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду у справі на 5 років з підстав її необґрунтованості.

3.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 змінено рішення Господарського суду Рівненської області від 18.07.2017 у справі №918/337/17 в частині задоволення стягнутих сум пені та 3% річних (п. 2 резолютивної частини), а також скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 1 947,91 грн пені та 224,75 грн процентів річних (п. 3 резолютивної частини). В інших частинах рішення залишено без змін.

Викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 31 166 (тридцять одна тисяча сто шістдесят шість) грн. 50 коп. - пені, 3 596 (три тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн. 13 коп. - 3% річних, а також 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. - витрат по оплаті судового збору за розгляд спору в суді першої інстанції та 61 832 грн. (шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять дві) грн. 85 коп. за розгляд апеляційної скарги. 3. Припинити провадження у справі № 918/337/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" в частині стягнення боргу в розмірі 2734560 грн. 74 коп.".

3.2.1. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що з врахуванням того, що сума основного боргу в розмірі 2 734 560,74 грн сплачена відповідачем після звернення позивача до суду (22 травня 2017 року), то відсутнім є предмет спору у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 2 734 560,74 грн, у зв'язку з чим необхідно провадження у справі в цій частині припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

3.2.2. Натомість суд не погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, зазначивши таке.

Укладаючи з позивачем договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору. Скрутне матеріальне становище підприємства та повне припинення виробничої діяльності структурних підрозділів підприємства з 07.03.2017 не можуть бути підставою для звільнення повністю чи частково відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у нього були відсутні кошти на рахунках у банківських установах у період прострочення платежів, що дало б змогу вчасно розрахуватись із заборгованістю, яка виникла на виконання умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12.

Суд врахував співрозмірність суми основної заборгованості до нарахованого розміру пені, розрахованої на час прийняття судом першої інстанції рішення по справі, яка підлягає до стягнення з відповідача, яка становить 0,12% від суми основної заборгованості відповідача, яка не є надмірно великою, порівняно із сумою основної заборгованості.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на те, що він є бюджетоутворюючим підприємством, що стягнення зазначеної в позові суми пені відчутно вплине на фінансово-господарську діяльність і призведе до неможливості належного забезпечення нормального функціонування обладнання і механізмів та життєдіяльності товариства в цілому тощо, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами.

3.2.3. Разом з тим, апеляційний господарський суд здійснивши власний розрахунок пені встановив, що розмір обґрунтованої пені становить 31 166,50 грн, що відповідає заявленому позивачем розміру пені.

Суд дослідив, що Договором визначено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним (п. 5.5.). Таким чином, останній день виконання зобов'язання є 19 число місяця, наступного за звітним, а виникнення права на неустойку припадає на 20 число. Зазначену позицію суд апеляційної інстанції аргументував посиланням на п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з яким якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас, коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а суд першої інстанції помилково визначив початок строку нарахування пені з 21 числа та безпідставно відмовив в сумі 1 947,91 грн пені.

3.2.4. Аналогічного висновку суд дійшов і у питанні стягнення з відповідача 3% річних, зазначивши про обґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині та необхідності стягнення з відповідача 3 596,13 грн.

3.2.5. Отже, керуючись п.1 ч.1 ст.104 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначив, рішення Господарського суду Рівненської області від 18.07.2017 у справі № 918/337/17 слід змінити в частині задоволення стягнутих сум пені та 3% річних, а також скасувати в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення 1 947,91 грн пені та 224,75 грн процентів річних. Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати апелянта за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 скасувати та залишити без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 18.07.2017.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає, зокрема, на таке.

4.2.1. Апеляційний господарський суд неправильно визначив розмір присудженого до стягнення з відповідача судового збору за подання апеляційної скарги позивачем. Після зменшення у суді першої інстанції ціни позову до 2 769 323,38 грн, судовий збір, який підлягав сплаті позивачем за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.07.2017, на думку відповідача, повинен був розраховуватись виходячи з суми визначеної у суді першої інстанції. Оскільки судом апеляційної інстанції стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" 61 832,85 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги, при ціні позову заявленій до стягнення 34 762,63 грн, що не відповідає положенням ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та ч.2 ст.44 ГПК України.

4.2.2. Крім того, відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи ст.43 ГПК України, оскільки відмовивши ПрАТ "Рівнеазот" у задоволенні заяви про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд надав оцінку виключно доводам позивача та не надав оцінку обставинам, на які посилався відповідач та які було встановлено у рішення суду першої інстанції. Скаржник вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив наведені ним обставини в обґрунтування заяви про зменшення розміру заявленої до стягнення пені та правильно оцінив подані докази, на відміну від апеляційного господарського суду.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" зазначає про безпідставність її вимог та просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, яка оскаржується.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з Договору, предметом якого є надання позивачем відповідачу послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а саме, стягнення заборгованості за надані у березні 2017 року послуги.

5.2.2. Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

5.2.3. Встановивши, що основна сума заборгованості у розмірі 2 734 560,74 грн сплачена відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, суди правильно припинили провадження у цій частині на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

5.2.4. По суті, предметом касаційного оскарження відповідачем є стягнення апеляційним господарським судом 1 947,91 грн пені та 224,75 грн процентів річних, а також скасування рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

5.2.5. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

5.2.7. Як зазначено вище у п. 2.6 цієї постанови, у п. 5.5 Договору сторони погодили, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

5.2.8. Зважаючи на погоджене сторонами у п.5.5 Договору формулювання строку здійснення остаточного розрахунку за надані у звітному місяці послуги, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що здійснений позивачем розрахунок пені та трьох відсотків річних є арифметично вірним, а суд першої інстанції помилково визначив початок строку нарахування пені та 3% річних з 21 числа, відтак, безпідставно відмовив у стягненні 1 947,91 грн пені та 224,75 грн трьох процентів річних. Касаційна скарга відповідача не містить доводів про порушення апеляційним господарським судом норм права в цій частині.

5.2.9. Разом з тим, непереконливими є доводи скаржника про необґрунтовану відмову апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені (п.4.2.2 постанови).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тобто зменшення розміру пені - це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У частині 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм можна зробити висновок, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд зазначає, що рішення суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та відображено у судовому рішенні.

5.2.10. Рішення суду першої інстанції, окрім узагальненої фрази про те, що суд "здійснив аналіз поданих доказів" та має відповідне право на зменшення розміру нарахованої позивачем пені, не містить належного обґрунтування винятковості ситуації, яка б дозволила суду реалізувати право на часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем розміру пені.

Натомість, як зазначено у п. 3.2.2 постанови, апеляційний господарський суд проаналізував подані сторонами докази та надав відповідну правову оцінку їх доводам у сукупності, відобразивши свої висновки у постанові, що оскаржується. Незгода відповідача із таким висновком, не є підставою для скасування рішення суду. Крім того, доводи ПрАТ "Рівнеазот" в цій частині ґрунтуються виключно на необхідності надання повторної оцінки доказам у справі, що виходить за межі наданої суду касаційної інстанції компетенції.

5.2.11. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував висновки суду апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення його клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та не довів неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права в частині висновку про скасування рішення місцевого господарського суду.

5.2.12. Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з доводами ПрАТ "Рівнеазот" про неправильне визначення апеляційним господарським судом розміру присудженого до стягнення з відповідача судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивача до суду з позовом у справі основна заборгованість відповідача за Договором становила 2 734 560,74 грн, а не 3 747 445,02 грн, як першочергово заявлялося останнім. У матеріалах справи наявна ухвала про повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору у сумі 14 531,24 грн.

Тобто судовий збір, який повинен був бути сплачений під час подання позовної заяви, складав 41 680,44 грн.

Ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним господарським судом) складала 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягав сплаті позивачем за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у цій справі, повинен був складати 45 848,45 грн. Помилковим є висновок апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого останнім судового збору у сумі 61 832,85 грн, оскільки надмірна сплата ПАТ "Укртрансгаз" судового збору не є перешкодою для звернення із заявою про його повернення. Відтак, постанова апеляційного господарського суду в частині розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає зміні.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до приписів статті 311 цього Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч.1). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч.2). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3).

6.2. За вказаних вище обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Зважаючи на те, що по суті спору суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №918/337/17 змінити, зменшивши витрати з оплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, що підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, м.Рівне - 17, ідентифікаційний код: 05607824) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, вул.Кловський Узвіз, 9/1, ідентифікаційний код 30019801), від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (79053, м.Львів, вул.І.Рубчака, 3, ідентифікаційний код 25560823) з 61 832,85 грн до 45 848,45 грн.

3. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №918/337/17 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Г. Вронська

Л. Стратієнко