Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2018 року у справі №916/3232/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3232/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Каракай І.М.,

відповідача - Бондаренко Т.А., Неведомський В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2018

(головуючий -Таран С.В., судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.),

та рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2017

(суддя Желєзна С.П.)

у справі №916/3232/15

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яхт-клуб "Одеса-2009"

про стягнення 4 530 585,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП „Адміністрація морських портів України") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яхт-клуб "Одеса-2009" (далі - ТОВ "Яхт-клуб "Одеса-2009") про стягнення суми збитків у розмірі 4 530 585,60 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди рухомого майна №КД-7786 від 01.09.2005 в частині проведення ремонту орендованого майна.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 01 вересня 2005 року між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", як орендарем, було укладено договір оренди державного рухомого майна №КД-7786 (далі - договір №КД-7786 від 01.09.2005), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, що знаходиться на балансі орендодавця, а саме: заправну станцію (понтон 11), понтони №2,4,6,8,10 та апарель.

Загальна вартість майна відповідно до експертної оцінки станом на 18.05.2005 становить 924 600 грн. Майно передається з метою використання для потреб орендаря.

2.2. У пунктах 5.1, 5.2, 5.3, 5.5, 5.8 договору №КД-7786 від 01.09.2005 орендар зобов'язується: - використовувати орендоване майно у відповідності з його цільовим призначенням та умовами цього договору; - своєчасно і у повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату; - забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; утримувати орендоване майно у стані, передбаченому санітарними і протипожежними правилами, виконувати вимоги охорони праці, нести відповідальність за їх порушення згідно з законодавством України; - своєчасно здійснювати усі види ремонтів орендованого майна; - у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

2.3. Додатковими угодами від 16.04.2007, від 16.04.2008, від 01.12.2008, від 01.09.2009, від 01.01.2010, від 01.07.2010, від 13.06.2013 до договору №КД-7786 від 01.09.2005 сторонами внесено зміни стосовно визначення розміру орендної плати, найменування орендаря, орендодавця та умов продовження й строку дії договору.

2.4. Додатковою угодою від 01.12.2008 до договору №КД-7786 від 01.09.2005 було змінено найменування орендаря за договором з ТОВ „Морський клуб ТЦФ" на ТОВ "Яхт-клуб "Одесса" та додатковою угодою від 01.01.2010 до договору №КД-7786 від 01.09.2005 з ТОВ "Яхт-клуб "Одеса" - на ТОВ "Яхт-клуб "Одеса-2009".

Уклавши додаткову угоду від 01.07.2010 до договору №КД-7786 від 01.09.2005 сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2015.

У додатковій угоді від 13.06.2013 до договору №КД-7786 від 01.09.2005, визначено, що у зв'язку з реорганізацією ДП "Одеський морський торговельний порт" орендодавцем за договором оренди державного майна є ДП "Адміністрація морських портів України".

2.5. Між ДП "Одеський морський торговельний порт" та ДП "Адміністрація морських портів України" було складено розподільчий баланс станом на 13.06.2013, а також підписано акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, відповідно до якого ДП "Одеський морський торговельний порт" передано позивачу державне рухоме майно, яке є предметом договору оренди державного рухомого майна №КД-7786 від 01.09.2005.

2.6. 13.03.2014 комісією ДП "Адміністрація морських портів України" було проведено перевірку технічного стану понтонів, переданих ТОВ "Яхт-клуб "Одеса-2009" в оренду відповідно до умов договору №КД-7786 від 01.09.2005 та встановлено, зокрема, що понтони та яхт-пірси піддались корозії та потребують ремонту.

2.7. Листом від 01.04.2014 ДП „Адміністрація морських портів України" повідомило ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" про результати проведеного обстеження, у зв'язку з чим, позивач вимагав усунути вказані недоліки у найкоротший строк та повідомити ДП „Адміністрація морських портів України" у строк до 10.04.2014 про план заходів та терміни виконання відповідних робіт.

08 квітня 2014 року ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" повідомило ДП „Адміністрація морських портів України" про план заходів із усуненням частини недоліків, на які було вказано позивачем.

2.8. 29 вересня 2014 року між ДП „Адміністрація морських портів України" та ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" укладено угоду про розірвання договору оренди державного рухомого майна №КД-7786 від 01.09.2005.

В той же день комісією у складі представників ДП „Адміністрація морських портів України" та директора ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" ОСОБА_7 складено акт технічного стану рухомого майна, яке перебувало у користуванні ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009", за змістом якого передане у користування відповідача майно потребує ремонту, очищення та часткової заміни покриття.

2.9. Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.07.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2015, у справі №916/1878/15 за позовом ТОВ "Яхт-клуб "Одеса-2009" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, ДП "Адміністрація морських портів України", ТОВ "Яхт-клуб "Одеса-2009" про визнання недійсними угод та скасування актів прийому - передачі майна (далі - справа №916/1878/15), позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсною угоду від 29.09.2014 про розірвання договору №КД-7786 від 01.09.2005, укладену між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Яхт клуб "Одеса-2009"; визнано недійсною угоду від 29.09.2014 про розірвання договору №КД-4761 від 26.12.2003, укладену між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Яхт клуб "Одеса-2009". В решті позову відмовлено.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що директор ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" ОСОБА_7 не був уповноважений на підписання від імені ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" договорів, що, в тому числі, стало підставою для визнання господарським судом у межах справи №916/1878/15 недійсною додаткової угоди від 29.09.2014 про розірвання договору № КД-7786 від 01.09.2005.

2.10. З огляду на визнання у межах справи №916/1878/15 недійсною додаткової угоди від 29.09.2014 про розірвання договору №КД-7786 від 01.09.2005, 28.03.2016 між ДП „Адміністрація морських портів України" та ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" було складено та підписано акт приймання-передачі рухомого майна, що передається відповідачу на підставі договору №КД-7786 від 01.09.2005.

Отже, суди встановили, що у період з 29.09.2014 по 28.03.2016 орендоване майно не перебувало у користуванні відповідача.

2.11. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача 4 530 585,60 грн збитків, які необхідно понести ДП „Адміністрація морських портів України" з метою відновлення орендованого рухомого майна за договором №КД-7786 від 01.09.2005.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2017 у справі №916/3232/15 відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2017 залишено без змін.

3.3. Рішення та постанова судів попередніх інстанцій аргументовані таким.

3.3.1. Суди встановили, що на підтвердження факту погіршення орендованого майна позивачем надано акт перевірки від 13.03.2014, складений комісією ДП „Адміністрація морських портів України", та акт технічного стану рухомого майна від 29.09.2014, складений комісією у складі представників ДП „Адміністрація морських портів України" та директора ТОВ „Яхт-клуб „Одеса-2009" ОСОБА_7

З огляду на те, що акт від 13.03.2014 складений за відсутності відповідача та без його повідомлення, а акт від 29.09.2014 за участю ОСОБА_7, у якого, як встановлено судовими рішеннями у справі №916/1878/15, були відсутні повноваження на представництво інтересів відповідача, зазначені докази оцінено судами критично.

3.3.2. За висновком судів позивачем, всупереч вимогам закону, не доведено розміру понесених збитків в сумі 4 530 585,60 грн, відшкодування яких є предметом спору у цій справі. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендоване майно знищено або пошкоджено настільки, що відновлення його неможливе. Судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивачем зроблені витрати, пов'язані із відновленням порушеного права, зокрема, витрати на ремонт орендованого майна, необхідні для його подальшої експлуатації.

3.3.3. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановити розмір збитків (у разі їх наявності) можливо лише шляхом порівняння стану майна, яке перебувало в оренді, із станом, в якому це майно було одержано орендарем в оренду. Проте позивачем не подані документи або будь-які інші докази, що відображають технічний стан орендованого майна станом на момент передачі його в оренду у 2005 році. При цьому звіт про оцінку основних засобів, які належать ДП "Одеський морський торговельний порт" та передаються в оренду відповідачеві, складений станом на 18.05.2005, містить лише ринкову вартість об'єкта, що була визначена для розрахунку розміру орендної плати, проте цей звіт не відображає технічний стан об'єктів, переданих в оренду.

3.3.4. Суди врахували, що з 29.09.2014 по 28.03.2016 орендоване відповідачем майно перебувало у орендодавця. ДП „Адміністрація морських портів України" не надано доказів на підтвердження того, що протягом зазначеного періоду ним вживались заходи, направлені на відновлення стану майна, що є об'єктом договору оренди №КД-7786 від 01.09.2005. Стан орендованого майна на момент його повернення орендарю у 2016 році також не відображений у жодному документі.

3.3.5. За висновком судів попередніх інстанцій ДП „Адміністрація морських портів України" не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України факту завдання відповідачем збитків у розмірі 4 530 585,60 грн, що свідчить про відсутність у діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення, з якими стаття 22 Цивільного кодексу України та стаття 224 Господарського кодексу України пов'язують застосування такої міри відповідальності до відповідача як стягнення збитків.

3.3.6. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки заявником не було доведено належним чином наявності підстав для призначення експертизи та можливості її проведення з огляду на відсутність у позивача документів, що відображають технічний стан орендованого майна на момент передачі його в оренду. Суд зазначив, що за відсутності вихідних даних визначення розміру матеріальної шкоди (реальних збитків) у вигляді вартості ремонтно-відновлювальних робіт, є неможливим.

В цілому погодившись з таким висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також вказав, що призначення експертизи є правом суду, а не його обов'язком Відтак, суд апеляційної інстанції у постанові, що оскаржується, вказав на безпідставності доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає, зокрема, таке.

4.2.1. Майно, передане відповідачу в оренду, більше 10 років знаходилось у його користуванні, проте орендар не забезпечив належного його зберігання, як то передбачено умовами договору, не здійснював ремонті роботи, що призвело до серйозних пошкоджень об'єктів оренди.

4.2.2. З метою визначення технічного стану об'єктів оренди, та відповідно, доведення розміру збитків, які позивач вимагає стягнути з відповідача, ДП „Адміністрація морських портів України" просило суд першої інстанції призначити судову будівельно-технічну експертизу, проте суд необґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

4.2.3. По суті касаційна скарга позивача ґрунтується саме на доводах про необхідність призначення експертизи у справі. Скаржник стверджує, що згідно з висновком судової експертизи можливо було б встановити в якому стані знаходиться орендоване майно на теперішній час, чи підлягає воно відновленню та, відповідно, як наслідок, визначити наявність чи відсутність підстав для застосування ч.2 ст.779 Цивільного кодексу України, а відтак, наявність чи відсутність підстав для задоволення позову або відмови у ньому.

В розвиток зазначеного вище, скаржник також зазначає, що суд має право самостійно встановлювати обставини справи на підставі поданих доказів та, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, господарський суд повинен або самостійно встановити наявність порушення, або у разі неможливості здійснити це самостійно - доручити це відповідній експертній установі та за необхідності витребувати необхідні матеріали для проведення судової експертизи. Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, самостійно не встановив в якому технічному стані знаходилося майно на час передачі його в оренду та на сьогодні, а також не призначив у зв'язку з цим експертизу, тобто передчасно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Зазначені порушення, на думку скаржника, призвели до того, що оскаржувані рішення є незаконними та необґрунтованими, тому повинні бути скасовані.

4.3. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло. Водночас, 16.05.2018 директором ТОВ "Яхт-клуб „Одеса-2009" ОСОБА_8 подано до Верховного Суду клопотання, в якому міститься прохання не приймати касаційну скаргу до розгляду та повернути її скаржнику. Клопотання аргументоване тим, що у матеріалах касаційної скарги відсутні належні докази на право її підписання від імені позивача ОСОБА_9 як адвокатом, а тому останній не мав права підписувати касаційну скаргу.

4.3.1. Таке клопотання відхилене судом касаційної інстанції як необґрунтоване, оскільки доводи, наведені у ньому, спростовуються доданою до касаційної скарги довіреністю від 29.11.2017 №7969, виданою ОСОБА_9, та копією свідоцтва ОСОБА_9 про право на заняття адвокатською діяльністю №2396, що в силу вимог ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є достатнім для підтвердження його повноважень як адвоката. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що провадження у цій справі порушено у серпні 2015 року, тому обмеження представництва виключно адвокатами у суді касаційної інстанції на підставі вимог Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII у цій справі не застосовується.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Як зазначено у п. 2.11 цієї постанови предметом спору у справі є стягнення з відповідача на користь позивача 4 530 585,60 грн збитків, з метою відновлення орендованого рухомого майна за договором №КД-7786 від 01.09.2005.

5.2.2. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

5.2.3. Відповідно до ч. 2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

5.2.4. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

5.2.5. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази повинні бути належними та допустимими.

5.2.6. Суди встановили, що ДП „Адміністрація морських портів України" не доведено належними та допустимими доказами у розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України факту завдання відповідачем збитків на суму 4 530 585,60 грн. Зазначене не спростовується скаржником у касаційній скарзі.

5.2.7. Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про який йшла мова у п.3.3.3 цієї постанови. А саме, що встановити розмір збитків (у разі їх наявності) можливо лише шляхом порівняння стану майна, яке передавалося в оренду, зі станом, в якому це майно повернуто орендодавцеві. Проте зважаючи на встановлення судом факту відсутності у матеріалах справи доказів, які б підтверджували технічний стан орендованого майна на момент його передачі в оренду, обґрунтованим є висновок суду про недоведеність позивачем своїх позовних вимог.

Суд критично оцінює доводи скаржника, наведені у п.4.2.3 постанови про те, що суд самостійно повинен був встановити в якому технічному стані знаходилося майно на час передачі його в оренду та витребувати необхідні йому для цього документи, оскільки така позиція позивача суперечить принципам рівності та змагальності у судовому процесі, що є складовими права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.2.8. Стосовно доводів скаржника про які йшла мова у п.п.4.2.2 та 4.2.3 постанови.

Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції) для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

Суд касаційної інстанції, враховуючи предмет та підстави позову у цій справі, а також конкретні її обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, про які йшлося у розділі 2 цієї постанови, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі, з яким погодився апеляційний господарський суд.

Доводи позивача про те, що висновок експертизи дозволив би визначити наявність чи відсутність підстав для застосування ч.2 ст.779 Цивільного кодексу України, а відтак, наявність чи відсутність підстав для задоволення позову або відмови у ньому (п.4.2.3) не спростовують висновків судів про ненадання позивачем документів, що відображають технічний стан орендованого майна на момент передачі його в оренду, що не дозволяє визначити розмір збитків у вигляді вартості ремонтно-відновлювальних робіт.

5.2.9. Зважаючи на те, що інших належних аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права касаційна скарга ДП „Адміністрація морських портів України" не містить, суд касаційної інстанції вважає її вимоги такими, що не підлягають задоволенню судом.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2017 у справі №916/3232/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець