Історія справи

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/2931/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

розглянув матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест",

про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів Селіваненка В.П. (головуючий), Кондратової І.Д., Студенця В.І. від 05.09.2017

у справі № 904/2931/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (далі - Товариство),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - Компанія),

про стягнення 12 442 341,78 грн.

За результатами розгляду заяви Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення коштів у сумі 12 442 341,78 грн., з яких: 10 779 496, 74 грн. інфляційних витрат та 1 662 845, 04 грн. 3% річних.

Позов було обґрунтовано тим, що вказані суми нараховані на залишок непогашеної основної заборгованості у сумі 12 390 486,95 грн., що була стягнута постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 904/936/13-г за договором поставки нафтопродуктів від 12.10.2012 № 511-2012 (далі - Договір № 511-2012).

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2017 у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 скасовано рішення місцевого господарського суду; позов задоволено. Стягнуто з Компанії на користь Товариства інфляційні втрати у сумі 10 779 496,74 грн. та 3% річних у сумі 1 662 845,04 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 904/2931/16, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017), Компанія, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 05.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 18.05.2017 у справі № 923/1367/15, від 20.04.2016 у справі № 908/5100/15, від 17.02.20016 у справі № 916/3374/15 та від 28.10.2015 у справі № 910/3134/15-г.

Перевіривши наведені Компанією обставини, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На думку заявника, неоднакове застосування судом касаційної інстанції у справі № 904/2931/16 одних і тих самих норм матеріального права підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 18.05.2017 у справі № 923/1367/15, від 20.04.2016 у справі № 908/5100/15, від 17.02.20016 у справі № 916/3374/15 та від 28.10.2015 у справі № 910/3134/15-г, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанцій, погодився з висновком про те, що Компанія не в повному обсязі оплатила поставлені нафтопродукти за Договором № 511-2012, у зв'язку з чим у останньої виникла заборгованість.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 у справі № 904/936/13-г стягнуто з Компанії на користь Товариства заборгованість за Договором № 511-2012 у сумі 18 256 529,09 грн., вартість додаткових витрат, пов'язаних із транспортування вантажу за Договором № 511-2012, у сумі 389 231,46 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у вказаній справі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2013 змінено та стягнуто з Компанії на користь Товариства 18 256 529,09 грн. основного боргу, 1 207 752,29 грн. пені, 241 550,46 грн. - 3% річних, 30 022,03 грн. інфляційних втрат та 389 231,46 грн. додаткових витрат, пов'язаних із транспортуванням вантажу; в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/936/13-г залишено без змін.

15.11.2013 позивачем та відповідачем укладена угода про порядок погашення боргових зобов'язань (далі - Угода), відповідно до якої Компанія зобов'язалася здійснити погашення заборгованості за Договором № 511-2012, що стягнута постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі №904/936/13-г у період з 01.12.2013 по 31.05.2014 у сумі 15 925 085,33 грн.

Угода не містить жодних положень, які закріплювали б домовленості сторін щодо зміни або припинення договору поставки, зокрема щодо строків оплати.

Зміст Угоди полягає у встановленні конкретних періодів часу, протягом яких боржнику надано право здійснити оплату без настання для нього негативних наслідків у вигляді примусових заходів щодо стягнення боргу із залученням виконавчої служби та звернення стягнення на предмет іпотеки. Положення, які б передбачали звільнення боржника (відповідача) від обов'язку погасити зобов'язання та обов'язку щодо сплати інфляційних втрат і 3% річних, у ній відсутні.

Укладаючи Угоду, сторони не змінювали договірні правовідносини щодо строків виконання основного зобов'язання, позивач та відповідач досягли домовленостей лише щодо зміни можливих строків примусового виконання рішення у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

У справах № 910/3134/15-г, № 916/3374/15 та № 908/5100/15 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що грошові кошти підлягають стягненню на підставі неналежного виконання стороною взятих на себе договірних зобов'язань, які виникли саме з договірних правовідносин.

У справі № 923/1367/15 Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції, яким встановлено, що рішенням господарського суду Херсонської області від 21.09.2012 у справі № 5024/1066/2012 позов Підприємства "Херсонбекон" до Підприємства "Три кринички" про стягнення 100 575,16 грн. основної заборгованості за договором про сумісну діяльність № 14 від 04.01.2008 задоволено. Стягнуто з Підприємства "Три кринички" на користь Підприємства "Херсонбекон" 100 575,16 грн. основної заборгованості.

При цьому, господарським судом Херсонської області у справі № 5024/1066/2012 Підприємству "Херсонбекон" відмовлено у задоволенні письмової заяви від 17.09.2012 про збільшення позовних вимог, за якою поряд з сумою основного боргу воно просило стягнути з Підприємства "Три кринички" 3 % річних у розмірі 10 759,35 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 411,00 грн., оскільки при подачі позову 3 % річних та інфляційні втрати не було заявлено до стягнення, а подана заява за своєю правовою сутністю фактично є заявою не про збільшення розміру позовних вимог, а заявою про одночасну зміну предмета і підстав позову, що положеннями частини четвертої статті 22 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачено. Крім того, зазначену заяву було подано Підприємством "Херсонбекон" після початку розгляду господарським судом справи по суті.

Законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.

Оскільки заборгованість, яку було стягнуто за рішенням господарського суду Херсонської області від 21.09.2012 у справі № 5024/1066/2012 є грошовим зобов'язанням за договором, то на неї в силу статті 625 ЦК України можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, після винесення рішення суду.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень статей 11114-11126 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заяву про перегляд судового рішення з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), може бути подано за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

У справі, яка розглядається, позивачем визначено підставою позову постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013, якою стягнуто з Компанії на користь Товариства 18 256 529,09 грн. основного боргу, 1 207 752,29 грн. пені, 241 550,46 грн. - 3% річних, 30 022,03 грн. інфляційних втрат та 389 231,46 грн. додаткових витрат, пов'язаних із транспортуванням вантажу, а також Угоду, відповідно до якої Компанія зобов'язалася здійснити погашення заборгованості за Договором № 511-2012, що стягнута постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 904/936/13-г у період з 01.12.2013 по 31.05.2014 у сумі 15 925 085,33 грн.

Водночас у справах № 910/3134/15-г, № 916/3374/15 та № 908/5100/15, копії постанов яких надано для порівняння, позивачем підставою позову визначено неналежне виконання стороною взятих на себе договірних зобов'язань, які виникли саме з договірних правовідносин. Тобто у вказаних справах звернення з позовом залежало від волевиявлення сторін.

У справі № 923/1367/15 позивачем підставою позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат визначено заборгованість стягнуту за рішенням господарського суду Херсонської області від 21.09.2012 у справі № 5024/1066/2012. При цьому, у справі № 923/1367/15 судами не встановлено укладання між сторонами угоди про порядок погашення боргових зобов'язань, відповідно до якої здійснюється погашення заборгованості, яка стягнута за рішенням суду.

Справи розглянуто судами в межах заявлених позивачем вимог, зазначених і доведених ним обставин, згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до відповідних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням принципу змагальності, згідно з яким сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, у справі, що розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд встановив різні за своїм характером і правовим регулюванням правовідносини та вирішив справи згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Враховуючи викладене та обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 05.09.2017, не отримали підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 111-26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У зв'язку із відмовою у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05.09.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017, виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду України від 20.10.2017 у справі № 904/2931/16, підлягає поновленню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.201), статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017),

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05.09.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 904/2931/16 відмовити.

Поновити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 904/2931/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий