Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №910/2566/16
Ухвала КГС ВП від 09.07.2019 року у справі №910/2566/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2566/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Кравченко О.С. (представник за дов. від 16.04.2018);

Лобода В.В. (представник за дов. від 16.04.2018);

Руденко С.К. (представник за дов. від 16.04.2018);

Денисенко О.М. (представник за дов. від 31.12.2017);

відповідача - Безносик А.О. (представник за дов. від 06.04.2018);

від третьої особи - 1 - ОСОБА_7, ОСОБА_8 (представник за дов. від 14.06.2016);

від третьої особи - 2 - ОСОБА_9, ОСОБА_8 (представник за дов. від 13.06.2016);

розглянувши касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (у складі: Чорна Л.В. - головуючий, судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.)

за позовом Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_7

2) ОСОБА_9

про визнання незаконним та недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2016 року Релігійна організація "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та недійсним рішення Київської міської ради від 24 вересня 2015 №6/1909 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,9289 га на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Релігійним управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні №91-6-00490 від 26.09.2005".

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Київської міської ради №6/1909 від 24.09.2015 прийняте відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є незаконним та протиправним і підлягає скасуванню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Балац С.В.) у справі №910/2566/16 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення від 24.09.2015 №6/1909 Київської міської ради "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,9289 га на вул. Глибочицькій у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Релігійним Управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні № 91-6-00490 від 26.09.2005".

Судовий акт місцевого суду обґрунтовано положеннями статей 24, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", а також статті 34, 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, зважаючи на які суд дійшов висновку про порушення Київською міською радою норм законодавства що є підставою для визнання вказаного рішення недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (Чорна Л.В. - головуюча, судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.) апеляційна скарга Київської міської ради задоволена, рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/2566/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована приписами статей 627, 651 ЦК, статті 116 ЗК, статей 24, 25, 30, 32 Закону України "Про оренду землі", а також статтями 270, 275, 277, 281-284 ГПК у редакції, чинній після 15.12.2017, з урахуванням яких суд прийшов до висновку, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення діяла в межах наділених повноважень, згідно умов договору оренди земельної ділянки, а посилання апелянта на відсутність його згоди та відсутність відповідного рішення суду спростовується умовами договору оренди, вимогами Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, 19.02.2018 Релігійна організація "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" звернулася з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати і залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 317, 614 ЦК та статті 282 ГПК у редакції, чинній після 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний господарський суд в своїй постанові від 30.01.2018 нічого не зазначив про мотиви відхилення аргументів позивача, які останній заявляв під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема те, що на земельній ділянці знаходяться фундаменти і стіни зруйнованих будівель, право власності на які на сьогоднішній день зареєстроване за позивачем, а також те, що наявність поважних причин не завершення забудови земельної ділянки не оцінювалося апеляційним судом та не було враховано під час винесення спірної постанови; 2) апеляційним судом порушено приписи статті 317 ЦК, оскільки спірним рішенням Київської міської ради надано статус скверу та передано в користування Комунальному підприємству з утримання зелених насаджень Шевченківського району міста Києва земельну ділянку, на якій знаходиться майно, що належить Релігійній організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні"; 3) апеляційним судом не застосовано статтю 614 ЦК, яка підлягала застосуванню, оскільки позивачем наведені обставини, що підтверджують наявність поважних причин невиконання Релігійною організацією "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" свого обов'язку щодо завершення будівництва молитовного будинку та недільної школи протягом трьох років.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначила про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки спірне рішення Київської міської ради прийнято відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

ОСОБА_7 у своєму відзиві на касаційну скаргу та в додаткових поясненнях також просив залишити в силі постанову апеляційного суду, оскільки станом на дату укладання договору оренди земельної ділянки, а також на дату прийняття Київською міською радою спірного рішення майнового комплексу на земельній ділянці не існувало, право власності Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" на майновий комплекс було припинено на підставі статті 346 ЦК через його знищення внаслідок пожежі, а докази надані позивачем про знаходження нерухомого майна на земельній ділянці є неналежними та недопустимими, а тому правомірно не були прийняті до уваги апеляційним судом.

ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу також просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін з аналогійних підстав.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, рішенням Київської міської ради від 17.03.2005 №149/2725 передано Релігійній організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні", за умови виконання п. 4 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,9289 га для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою на вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель, право користування якими оформлено відповідно до п. 18 рішення Київської міської ради від 30.01.2003 №247/407 "Про оформлення права користування земельними ділянками" та посвідчено договором оренди земельної ділянки від 10.02.2004р. №91-6-00214.

12.09.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Релігійною організацією "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за №651 та зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 26.09.2005 за № 91-6-00490, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 17.03.2005 №149/2725, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно п. 2.1 договору оренди земельної ділянки об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Глибочицька, 5 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 9 289 кв.м.; цільове призначення - для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою; кадастровий номер - 8 000 000 000:91:096:0001.

У пункті 3.1 договору оренди земельної ділянки визначено, що договір укладено на 25 років.

Згідно п. 8.4 договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через 3 роки з моменту державної реєстрації договору.

Пунктом 11.4 договору оренди земельної ділянки сторони погодили припинення договору шляхом розірвання в односторонньому порядку за ініціативою Орендодавця, із звільненням Орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4. договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Згідно п. 11.5 договору оренди земельної ділянки договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у п. 5.1 та 8.4. цього договору.

24.09.2015 Київською міською радою прийнято рішення №6/1909 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,9289 га на вул. Глибочицькій у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Релігійним Управлінням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні № 91-6-00490 від 26.09.2005".

Рішення Київської міської ради прийняте, у зв'язку із невиконанням Релігійною організацією "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" умов договору оренди земельної ділянки, а саме: не завершено забудову земельної ділянки не пізніше ніж через 3 роки з моменту державної реєстрації договору, а також зважаючи на стійкий громадський супротив щодо забудови зеленої зони.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору дійшов висновку про те, що Київська міська рада, ухвалюючи спірне рішення, діяла в межах наділених повноважень та згідно умов договору оренди земельної ділянки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції Касаційний господарський суд вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Аналогічне положення викладено у частині 1 статті 93 ЗК, якою врегульовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом в) частини 1 статті 5 ЗК земельне законодавство базується на таких принципах, зокрема, як невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" врегульовано, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу майнового комплексу від 26.04.2001, який свідчить про придбання Релігійною організацією "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" у власність майнового комплексу загальною площею 2234,7 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 5.

Також в матеріалах справи міститься копія рішення Київської міської ради "Про оформлення права користування земельними ділянками" від 30.01.2003 №247/407 згідно з пунктом 18 якого було вирішено оформити Релігійному управлінню Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні право довгострокової оренди на 25 років на земельну ділянку площею 0,96 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд по вул. Глибочицькій, 5 у Шевченківському районі м. Києва.

У відповідності до звіту про інженерно-геодезичні вишукування земельної ділянки по вул. Глибочицька, 5 у місті Києві, підготовленого у травні 2017 року ДП Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" на замовлення позивача і поданого ним до матеріалів справи, є в наявності фундаменти і стіни зруйнованих будівель, а саме будівлі №1, №2, №3 та №7.

З вищенаведеного вбачається, що земельна ділянка площею 0,96 га по вул. Глибочицька, 5 у м. Києві була передана у 2003 році Релігійній організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" у зв'язку із знаходженням на ній нерухомого майна, належного позивачу на праві власності. Після цього, рішенням Київської міської ради від 17.03.2005 ця ж земельна ділянка була надана позивачу вже для будівництва та обслуговування молитовного будинку з недільною школою. Станом на травень 2017 року на вказаній земельній ділянці знаходяться фундаменти та стіни майнового комплексу, придбаного позивачем у 2001 році.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, з аналізу вищезазначених правових норм, у зв'язку із придбанням позивачем майнового комплексу загальною площею 2234,7 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 5, розірвання договору оренди земельної ділянки не позбавить позивача права користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний об'єкт нерухомості. Отже дія договору оренди є важливим елементом реалізації відповідачем своїх прав власника.

Окрім цього, надання Київською міською радою земельній ділянці статусу скверу та передача її у користування комунальному підприємству за умови знаходження на цій ділянці нерухомого майна, що належить позивачу, не може бути визнана законним з огляду на приписи положень статей 316 та 317 ЦК.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року), заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Крім наведеного, в матеріалах справи наявна проектна документація, листування та інші документи, подані позивачем, що свідчать про те, що позивачем вживались необхідні заходи для початку будівництва молитовного будинку.

Відповідно до частин 1 та 2 статі 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Місцевий господарський суд ухвалюючи рішення у даній справі від 18.04.2016 встановив, що з наявних в матеріалах справи копій документів вбачається, що позивач протягом часу землекористування вчиняв дії по оформленню дозвільної документації, підготовки документів для містобудівних умов та обмежень, тобто ним вчинялись необхідні дії для будівництва об'єкту на виконання умов договору оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції замість встановлення наявності або відсутності вини позивача у невиконанні умов договору оренди земельної ділянки в частин закінчення забудови протягом трьох років, що є необхідним для застосування положень статі 614 ЦК, обмежився лише посиланням на те, що доказів звернення позивача до відповідача із пропозицією продовжити строки забудови на спірній земельній ділянці матеріали справи не містять. Проте відсутність таких звернень позивача не доводить само по собі наявність вини останнього у не забудові земельної ділянки.

Згідно з частинами 1, 4 статті 269 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В порушення вимог статей 269, 282 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надано належної правової оцінки твердженням позивача про те, що: 1) на земельній ділянці знаходяться стіни та фундаменти будівель, право власності на які зареєстроване за позивачем; 2) у позивача наявні поважні причин не завершення забудови земельної протягом трьох років. Ці твердження позивача, та докази, подані в обґрунтування цих тверджень, не оцінювалося апеляційним судом та не були враховані під час винесення спірної постанови.

З урахуванням вказаних норм законодавства суду апеляційної інстанції необхідно було надати належну правову оцінку договору купівлі-продажу майнового комплексу від 26.04.2001, звіту про інженерно-геодезичні вишукування земельної ділянки по вул. Глибочицька, 5 у м. Києві, проведені у травні 2017 року та інформаційній довідці КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 10.01.2017 №9, а також проектно-кошторисній документації для будівництва мотивного будинку з недільною школою за адресою вул. Глибочицька, 5 у м. Києві.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд всупереч статті 282 ГПК не надав належної правової оцінки доводам скаржника про наявність нерухомого майна на земельній ділянці та наявності поважних причин не завершення будівництва в строки, передбачені договором оренди.

Разом з тим, колегія суддів позбавлена можливості встановити факти порушення чи то дотримання судом апеляційної інстанції норм статей 317 та 614 ЦК, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Київської міської ради та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, викладені у відзивах на касаційну скаргу про законність та обґрунтованість судових актів попередніх інстанцій Касаційній господарський суд відхиляє, з огляду на викладене вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 4, 86, 269, 282 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини 4 статі 310 ГПК справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, прийнята судом апеляційної інстанції постанова у цій справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійне Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №910/2566/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков