Історія справи
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №907/915/15
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 907/915/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства „SOTRA HOLDING AG" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 (суддя Андрійчук Л.В.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (головуючий суддя: Мирутенко О.Л., судді: Бойко С.М., Матущак О.І.)
за позовом Акціонерного товариства „SOTRA HOLDING AG", Швейцарська конфедерація, кантон Аппенцель-Ауссерроден, м.Герізау
до 1. Українсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Термінал Карпати", 2. Виконавчого комітету Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області,
про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно,
За участю представників:
позивача - Сергєєв П.О. -представник, довіреність, паспорт,
відповідача 1- Дерев'янчук В.А. -адвокат, ордер, договір,
відповідача 2 - не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство „SOTRA HOLDING AG", швейцарська конфедерація кантон Аппенцель-Ауссерроден, м.Герізау звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Українсько-австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Термінал Карпати", м. Чоп до Виконавчого комітету Батівської селищної Ради, Берегівського району Закарпатської області, смт. Батьово про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №242544, видане 03.02.2004 року виконавчим комітетом Батівської селищної ради.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з Договором про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 від 19.12.2001 року з додатковою угодою від 19.12.2001 року ТОВ "Термінал Карпати" та Акціонерним товариством "SVT Sojuzvneshtrans Holding AG" (Швейцарська конфедерація, кантон Аппенцель-Ауссерроден, м. Герізау, 9100), відповідно до законодавства України було засноване просте товариство (без прав юридичної особи). Предметом спільної діяльності згідно з умовами договору були реконструкція та будівництво критого перевантажувального комплексу по залізничній станції "Батьово" Львівської залізниці з метою його подальшої експлуатації. Стверджує, що такий комплекс фактично було побудовано у 2002-2004 роках, після чого почалась його комерційна експлуатація, яка триває і по сьогоднішній день. За умовами Договору про спільну інвестиційну діяльність та згідно з вимогами чинного податкового та господарського законодавства України особою, відповідальною за будівництво, комерційну експлуатацію комплексу на території України, облік та сплату податків, оформлення необхідних документів (в тому числі правовстановлюючих документів на майно), є український учасник, тобто ТОВ "Термінал Карпати". Як зазначає позивач, зазначення у оспорюваному свідоцтві суб'єкта права власності, форми власності і режиму власності створює потенційні ризики порушення речових прав позивача як правонаступника АТ "SVT Sojuzvneshtrans Holding AG" та не відповідає приписам ст. 112, 432 ЦК УРСР, ст.ст.355, 1134 ЦК України та п. 1.2, 6.2 Договору про спільну інвестиційну діяльність №152/01 від 19.12.2001 року. При цьому вказував, що спірне свідоцтво приймалось відповідно до норм Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, а саме згідно ст. ст.325-327 Цивільного кодексу України передбачалося лише право приватної, державної та комунальної власності, тобто такої форми власності як колективна не передбачалося (ст. 86 і інші положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року з 01.01.2004 року вже втратили чинність). На думку позивача, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності (або виникли до набрання ним чинності, але права і обов'язки продовжують існувати після набрання чинності). При цьому, спірне свідоцтво видавалось вже у 2004 році, тому оформленню підлягало не право колективної, а право приватної власності на реконструйоване нерухоме майно. Позивач 05.02.2015 року звернувся до відповідача з листом, яким проінформував його про проведену реорганізацію і факт свого правонаступництва всіх прав та обов'язків SVT Sojuzvneshtrans Holding AG, зокрема і по Договору про спільну інвестиційну діяльність №152/01 від 19.12.2001 між ТОВ "Термінал Карпати" та компанією SVT Sojuzvneshtrans Holding AG. З огляду на зазначене, вважаючи себе правонаступником всіх та прав та обов'язків SVT Sojuzvneshtrans Holding AG, та посилаючись на договір про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 від 19.12.2001 року, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №242544, видане 03.02.2004 року виконавчим комітетом Батівської селищної ради.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.17, у задоволенні позову було відмовлено повністю .
Судові рішення мотивовані посиланням на ст.35 ГПК України, в яких судами зазначено, що законність видання правового акту, на підставі якого видано оспорюване свідоцтво, встановлена рішеннями судів у межах справи № 907/1096/15. Позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав внаслідок прийняття правомірного правового акту та видання на його підставі оспорюваного свідоцтва, в матеріалах справи відсутні докази того, що оспорюваним свідоцтвом були порушені будь-які права позивача, що вимагають захисту у обраний позивачем спосіб.
14.12.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Акціонерним товариством „SOTRA HOLDING AG" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 907/915/15 до Вищого господарського суду України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2018 року у справі № 907/915/15 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
22.03.2018 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 15.05.2018, якою повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.
Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст. ст. 112, 432 ЦК УРСР, ст. ст. 4,11, 325-327, 355, 357, 1131, 1134 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, глави 10 , ст. 134,176 ГК України.
Крім того вважає, що судами не взято до уваги, що спірне рішення, на підставі якого було видане свідоцтво, не відповідало положенням, чинного на момент його прийняття, законодавства.
При цьому скаржник вважає, що суди неправомірно поклали в основу своїх рішень преюдиціальний факт, встановлений в межах справи №907/1096/15.
З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та прийняти нове , яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.
Відповідачами не надано відзивів на касаційну скаргу.
В судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача 1. Представник позивача в судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати, прийняти нове рішення про повне задоволення позову. Представник відповідача 1 просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача 1, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 09.10.2001 року рішенням 15-ї сесії 23 скликання Батьовської селищної ради Берегівського району Закарпатської області "Про надання дозволу на реконструкцію рампи для перевалки вантажів із вагонів в ТОВ "Термінал-Карпати" на території Батьовської селищної ради" ТОВ "Термінал Карпати" було надано дозвіл на виготовлення документації та проведення робіт по реконструкції рампи для перевалки вантажів із вагонів широкої колії на вузьку і навпаки.
29.10.2001 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Берегівського району Закарпатської області ТОВ "Термінал Карпати" було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 48 з реконструкції критого ангара смт.Батьово Берегівського району відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої 26.10.2001 року Берегівським відділом містобудування, архітектури та ЖКГ. Відповідно до вихідних даних для проектування, архітектурно-планувального завдання, затвердженого головним архітектором Закарпатської області та головним архітектором Берегівського району, замовником та забудовником об'єкту значиться ТОВ "Термінал Карпати".
Земельна ділянка площею 10,0833 га для виробничих потреб, на якій передбачалось проведення робіт з реконструкції, належала ТОВ "Термінал Карпати" на праві постійного користування згідно державного акту серії ІІ- ЗК № 002780, який був виданий на підставі рішення 9 сесії 23 скликання Батьовської селищної ради від 16.12.1999 року.
З матеріалів справи вбачається, що комплекс будівель був зданий в експлуатацію ТОВ "Термінал Карпати" як замовником та забудовником самостійно, без участі іноземного учасника. Державною технічною комісією, призначеною розпорядженням Берегівської районної державної адміністрації №475 від 09.09.2003 року встановлено факт готовності критого ангару смт. Батьово Берегівського району до введення в експлуатацію станом на 16.09.2003 року. Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації підписаний її членами та затверджений головою районної державної адміністрації. Комісією при прийнятті об'єкту до експлуатації встановлено, що порушень вимог органів Державного архітектурно-будівельного контролю, Державного санітарно-епідеміологічного, пожежного нагляду та органів Держнагляду по охороні праці при будівництві не встановлено. Акт державної комісії може бути підставою для реєстрування у відповідних органах об'єкта як колективної власності юридичних та органах статистики (п.2 Акту). Замовником реконструкції в акті державної комісії зазначено ТОВ "Термінал Карпати".
22.12.2003 року, після завершення реконструкції, ТОВ "Термінал Карпати" звернулось до Батьовської селищної ради із заявою про прийняття рішення про оформлення права колективної власності на комплекс будівель, що розташований на станції Батьово (критий ангар).
Рішенням Виконавчого комітету Батьовської селищної Ради Берегівського району Закарпатської області від 28.01.2004 року № 3 було вирішено оформити право колективної власності на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 в смт. Батьово за Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал Карпати (спільна інвестиційна діяльність ТОВ "Термінал Карпати та фірми "СВТ Союзвнєштранс Холдінг АГ)" в цілому, видати керівництву ТОВ "Термінал Карпати" свідоцтво про право колективної власності на комплекс будівель, а Берегівському районному бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію комплексу будівель згідно пунктів 1-2 цього рішення.
Також судами встановлено, що 19.12.2001 року між відповідачем та компанією SVT Sojuzvneshtrans Holding AG було укладено договір про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 та додаткову угоду до нього, предметом якого є спільна інвестиційна діяльність по реконструкції та будівництву критого перевантажувального комплексу на залізничній станції Батьово Львівської залізниці з метою його подальшої експлуатації.
Договором врегульовано відносини щодо внесків сторін, порядок ведення спільних справ, відшкодування витрат та розподілу прибутку тощо, тобто встановлено зобов'язання, які є характерні та притаманні для такого виду договору як сумісна діяльність.
Згідно з п. 8.1 договору про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 останній набрав чинності з 10.06.2002 після його державної реєстрації строком на 50 років.
Крім того, встановлено, що 05.02.2015 року позивач звернувся до відповідача 1 з листом, яким проінформував його про проведену реорганізацію і факт свого правонаступництва всіх прав та обов'язків SVT Sojuzvneshtrans Holding AG, зокрема і по Договору про спільну інвестиційну діяльність №152/01 від 19.12.2001 між ТОВ "Термінал Карпати" та компанією SVT Sojuzvneshtrans Holding AG. До листа, в тому числі, були додані витяги з торговельного (комерційного) реєстру кантону Аппенцель-Ауссерроден як по правопопереднику (SVT Sojuzvneshtrans Holding AG), так і по правонаступнику (SOTRA HOLDING AG). Крім повідомлення про факт правонаступництва позивачем також було запропоновано відповідачу викупити частку позивача у спільному майні.
Вважаючи себе правонаступником всіх та прав та обов'язків SVT Sojuzvneshtrans Holding AG та посилаючись на договір про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 від 19.12.2001 року, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №242544, видане 03.02.2004 року виконавчим комітетом Батівської селищної ради.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх судових інстанцій з посиланням на ст. 35 ГПК України, зазначили про те, що законність видання правового акту, на підставі якого видано оспорюване свідоцтво, встановлена рішеннями судів у межах справи № 907/1096/15. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав внаслідок прийняття правомірного правового акту та видання на його підставі оспорюваного свідоцтва, в матеріалах справи відсутні докази того, що оспорюваним свідоцтвом були порушені будь-які права позивача, що вимагають захисту у обраний позивачем спосіб.
Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент звернення позивача з позовом:
"Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням."
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК):
"1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини."
"1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору."
"1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства."
Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст.16 ЦК:
"1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб."
"Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси."
Таким чином, для визнання судом незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, необхідна одночасна наявність в момент видачі такого акту двох умов:
1. такий акт суперечить актам цивільного законодавства;
2. такий акт порушує цивільні права або інтереси інших осіб.
Згідно позовної заяви порушення своїх прав позивач обґрунтовує тим, що вважає, що згідно з Договором про спільну інвестиційну діяльність № 152/01 від 19.12.2001 року з додатковою угодою від 19.12.2001 року спірний комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 в смт. Батьово є спільною частковою власністю сторін договору та розподіляється в таких частках: український учасник (ТОВ "Термінал Карпати") - 40%, іноземний учасник ("SVT Sojuzvneshtrans Holding AG") - 60%.
"Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується."
Разом з тим, як вже зазначалося вище, рішенням Виконавчого комітету Батьовської селищної Ради Берегівського району Закарпатської області від 28.01.2004 року № 3 було вирішено оформити право колективної власності на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 в смт. Батьово за Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал Карпати (спільна інвестиційна діяльність ТОВ "Термінал Карпати та фірми "СВТ Союзвнєштранс Холдінг АГ)" в цілому, видати керівництву ТОВ "Термінал Карпати" свідоцтво про право колективної власності на комплекс будівель, а Берегівському районному бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію комплексу будівель згідно пунктів 1-2 цього рішення.
Вказане рішення Виконавчого комітету Батьовської селищної Ради Берегівського району Закарпатської області від 28.01.2004 року № 3 було предметом оскарження в судовому порядку у справі № 907/1096/15 за позовом акціонерного товариства "Sotra Holding Ag" до виконавчого комітету Батьовської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал Карпати" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Батьовської селищної ради Берегівського району Закарпатської області №3 від 28.01.2004 "Про оформлення права колективної власності на комплекс будівель по вул. Свободянській, 3 в смт. Батьово за Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал Карпати" (спільна інвестиційна діяльність ТОВ "Термінал Карпати" та фірми "СВТ Союзвнєштранс Холдінг АГ") в цілому".
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016 року у справі №907/1096/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2017 року, в задоволенні позову було відмовлено за безпідставністю.
Вказаними рішеннями судів, що набрали законної сили, було встановлено факти про те, що реконструкція перевантажувальної рампи була розпочата ТОВ "Термінал Карпати" до укладення договору про сумісну діяльність. Реконструкція була завершена у вересні 2003 року, і критий ангар був прийнятий в експлуатацію за актом державної комісії від 16.09.2003 року, відповідно до якого замовником будівництва значився ТОВ "Термінал Карпати". Сторонами договору про спільну діяльність, режим власності на перевантажувальну рампу з оформленням права спільної часткової власності на таке майно, яке підлягало реконструкції, не проводилось.
Оскільки реконструкція об'єкту нерухомого майна проводилась за наявності акту про право користування земельною ділянкою та акту комісії про приймання об'єкта і введення його в експлуатацію, у виконавчого комітету Батьовської селищної ради Берегівського району Закарпатської області були наявні підстави для оформлення права власності за замовником будівництва, яким значилось ТОВ "Термінал Карпати" у всіх дозвільних документах. Згідно Державного акту про прийняття об'єкту і введення його в експлуатацію замовником реконструкції вказано ТОВ "Термінал Карпати". "СВТ Союзвнєштранс Холдінг АГ" ні в зазначеному акті, ні в дозволах на реконструкцію та виконання будівельних робіт не значилось.
При цьому, суди у вищевказаній справі № 907/1096/15 зазначили наступне.
Згідно умов п.5 Договору встановлено, що для організації сумісної діяльності сторони мають здійснити внески, а саме: внесок Українського учасника здійснюється передачею перегрузочної рампи на станції "Батьово" Львівської залізниці загальною площею 40,240 кв.м, яка належить йому на праві власності, а також передачею грошових коштів в розмірі 2 000 000 дол. США; внесок Іноземного учасника здійснюється в формі поставок на адресу Українського учасника обладнання, будівельних матеріалів та інших матеріально-технічних цінностей на суму 3 000 000 дол. США, перелік яких та умови поставки визначаються додатковими угодами до Договору.
Доказів того, що здійснено виконання цього договору зі сторони позивача судами не встановлено. У позивача відсутні будь-які документи, які б підтверджували його право власності на спірний об`єкт нерухомості.
Як встановлено судами між позивачем та третьою особою виникли зобов'язальні правовідносини щодо спільної діяльності у формі простого товариства, метою якої була наступна експлуатація реконструйованого перевантажувального комплексу та отримання прибутку. Право позивача на виникнення у нього власності на об`єкт нерухомості заперечується третьою особою та не визнається.
Матеріалами справи факту виконання позивачем договору про спільну діяльність та передачу перевантажувальної рампи в якості внеску до спільної діяльності не підтверджено, належних доказів на підтвердження факту передачі у спільну часткову власність перевантажувальної рампи матеріали справи також не містять.
Також суди зазначили, що право колективної власності визначалося нормами Закону України "Про господарські товариства" та Закону України "Про власність", відповідно до яких господарські товариства були суб'єктами права колективної власності, в тому числі і на майнові внески засновників таких товариств.
Оскільки, третя особа була заснована його учасниками на праві колективної власності, то така форма власності вказана в рішенні виконкому селищної ради та у свідоцтві на право власності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 63 ГК України, в редакції від 16.03.2003, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів як підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).
Норми Закону України "Про власність" щодо цього припинили свою дію 20.06.2007, тобто були чинними на час прийняття вищезгаданих документів щодо оформлення права власності. Окрім того, ЦК України, що набув чинності з 01.01.2004 року не зобов'язував здійснювати зміну видів та організаційні форми підприємств - ТзОВ.
Докази отримання "СВТ Союзвнєштранс Холдінг АГ", а в наступному і позивачем, документів на частку в спірному майні, перелік яких на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Додатком № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, а згодом ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в матеріалах справи відсутні, а також інших доказів про набуття права власності за позивачем, в тому числі й спільної часткової власності.
Судами, в межах розгляду справи, підтверджено компетенцію органу місцевого самоврядування на оформлення права власності за ТОВ "Термінал Карпати" з видачею йому свідоцтва про право власності при наявності державного акту про право власності на землю та за наявності акту про прийняття та введення об'єкта в експлуатацію, де замовником реконструйованого об'єкта нерухомості було ТзОВ "Карпати".
Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій:
"Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини."
Відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.
Згідно з п.п.44, 46, 50 даної Доповіді:
"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.
46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.
50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."
Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:
"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."
Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду мається міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.
Таким чином, зі змісту вищевказаної ч.3 ст.35 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
З урахування викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог у цій справі, були предметом оцінки судів у межах справи № 907/1096/15, стосуються тих самих сторін, які беруть участь у цій справі, а незгода позивача з вказаними рішеннями судів не має правового значення в розумінні ст.35 ГПК України.
Крім того, законність видання правового акту, на підставі якого видано оспорюване свідоцтво, встановлена також рішеннями судів у межах справи № 907/1096/15.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій по даній справі, що переглядається, на підставі власної оцінки доказів дійшли висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав внаслідок прийняття правомірного правового акту та, відповідно, внаслідок видання на його підставі оспорюваного свідоцтва, тому відсутні підстави для задоволення позову та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №242544, видане 03.02.2004 року виконавчим комітетом Батівської селищної ради.
Разом з тим, в силу ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, колегія суддів касаційного суду враховує, що на даний час у господарському суді Закарпатської області перебуває на розгляді справа №907/930/15 за позовом Акціонерного товариства „SOTRA HOLDING AG" до Українсько-австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал Карпати", м. Чоп про визнання за Акціонерним товариством „SOTRA HOLDING AG" права приватної спільної часткової власності з часткою 60% на спірний об'єкт нерухомого майна, в якому і вирішується наявність чи відсутність права власності у позивача по даній справі, що переглядається, на спірний об'єкт нерухомості.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства „SOTRA HOLDING AG" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі №907/915/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
page
telegram
viber
youtube
