Історія справи

Постанова КГС ВП від 15.04.2025 року у справі №910/17549/19

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/17549/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,

представників учасників справи:

від позивача: Пелепецький В.Д.,

від відповідача: Лісовська Л.О.,

від третьої особи 1 на стороні відповідача: Трембач О.С.,

від третьої особи 2 на стороні відповідача: Найда Т.І.,

від третьої особи 3 на стороні відповідача: не з`явився,

від третьої особи 4 на стороні відповідача: Борискевич Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт"

на ухвалу Господарського суду міста Києва (Чинчин О.В.)

від 04.12.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду (Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

від 17.02.2025 (повний текст складений 26.02.2025)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт"

до Міністерства фінансів України,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України,

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна організація (установа, заклад) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України,

про визнання недійсними договору та акта,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131 (далі - Договір) та акта виконання зобов`язань до Договору, укладеного між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - третя особа 1), від імені яких діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у банку.

2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору та акта виконання зобов`язань до Договору, якими незаконно позбавлено Позивача права на грошові кошти, розміщені на рахунку в банку. Доводи стосовно недійсності (нікчемності) правочину з відчуження належних Позивачу акцій банку в процедурі неплатоспроможності та незаконності придбання від його імені посадовою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб акцій третьої особи 1 за рахунок коштів, що належали йому та перебували на його рахунку, Позивач обґрунтовує незаконністю дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при вчиненні відповідачами оспорюваних правочинів щодо придбання акцій.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, провадження у справі №910/17549/19 закрито.

4. Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, зокрема, мотивовані таким:

- обраний Позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсними Договору та акта виконання зобов`язань до Договору не відповідає вимогам частин третьої та четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України;

- провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ, що набрав чинності 23.05.2020;

- такі обмеження щодо способу захисту прав колишніх власників акцій неплатоспроможного банку були передбачені і в частині шостій статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI, чинній у період з 12.08.2015 року та на час розгляду спору у цій справі;

- переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд врахував послідовну правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постановах від 28.06.2023 у справі №910/19005/19, від 25.04.2024 у справі №910/18072/21, від 05.06.2024 у справі №910/6550/18 та від 18.12.2024 у справі №910/19114/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

5. 28 лютого 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №910/17549/19, в якій просить скасувати їх та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

6. У тексті касаційної скарги Скаржник посилається на абзац 2 частину другу статті 287 ГПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті є неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7. Скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення були прийняті при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального й процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанцій, на думку Скаржника, неправильно встановили характер спірних правовідносин, неправильно застосували частини третю, четверту статті 5 ГПК України та пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", оскільки відповідно до статті 58 Конституції України вказані норми у відповідній редакції набули чинності після початку розгляду цієї справи. Крім того, зазначає, що суди не врахували саме правового статусу Позивача як кредитора банку, а не його акціонера, та у порушення принципів диспозитивності й законності господарського судочинства помилково закрили провадження у справі.

8. 01 квітня 2025 року у встановлений Судом строк Відповідач направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржувані судові рішення.

9. 02 квітня 2025 року третя особа 1 у встановлений Верховним Судом строк направила відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами Скаржника, просить відзив долучити до матеріалів справи, у задоволенні касаційної скарги відмовити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 залишити в силі.

10. 11 квітня 2025 року в межах встановленого Судом строку третя особа 2 направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

11. У грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного банку України (третьої особи 2) від 18.12.2016 №498-рш/БТ та №499-рш/БТ, виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (третьої особи 4) та постанови Кабінету Міністрів України здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" з ринку в порядку, визначеному пунктом 5 частини другої статті 39 та статтями 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій банку в обмін на грошові зобов`язання останнього за вкладами.

12. 20 грудня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд) в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович - уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у Приватному акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" на підставі статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" укладено договір про придбання акцій №18/2016.

13. Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору сторони дійшли згоди про те, що емітент зобов`язується передати набувачеві, а набувач зобов`язується придбати в емітента в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачем, зазначені в пункті 1.2. цього договору, наступні акції додаткової емісії емітента: прості іменні акції у кількості 532 757 шт загальною вартістю 149 171 960,00 грн.

14. За умовами пункту 1.2. вказаного договору Скаржник (набувач) в обмін на акції відступає на користь емітента, а емітент набуває права вимоги за наступними грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем, еквівалент яких у гривні складає загальну суму 149 171 960,00 грн.

15. Згідно з актом приймання-передавання за договором від 20.12.2016 №18/2016, підписанням акта набувач підтверджує припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем у сумі 149 171 960,00 грн; підписанням вказаного акта набувач підтверджує виникнення у емітента права списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акта емітент підтверджує, що набув (прийняв) право списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акта емітент підтверджує набуття права власності на грошові кошти, належні набувачеві, останній підтверджує набуття права власності на акції додаткової емісії емітента.

16. 20 грудня 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення №2893 «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ "ПриватБанк", згідно з яким погоджено умови продажу неплатоспроможного Aкціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та уповноважено Шевченка А.М. (Уповноважена особа Фонду) на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, яким 20.12.20216 від імені всіх власників акцій Aкціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" укладено з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна в особі Міністерства фінансів України придбала 100% акцій Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк".

17. 21 грудня 2016 року між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України (покупець) та усіма особами, які станом на дату укладення цього Договору були власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) на тимчасову адміністрацію в банку Шевченко Андрій Миколайович, яку призначено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2016, якій делеговано повноваження щодо розпорядження та продажу акцій банку відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2893. За умовами вказаного договору належні Скаржнику акції банку були відчужені за 1 грн за акцію, що за умовами Договору відповідало ціні продажу акцій, визначеній абзацом 12 частини шостої статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

18. Згідно з пунктом 2.1. Договору уповноважена особа зобов`язується у день укладення Договору виконати всі дії, необхідні та достатні для списання і переказу акцій з рахунків акціонерів у цінних паперах у відповідних депозитарних установах, вказаних у додатку №1 до цього Договору, на рахунок у цінних паперах покупця, зокрема надати розпорядження Депозитарним установам акціонерів на списання та переказ акцій з Акціонерного товариства "Національний депозитарій України" з документами, необхідними для переказу акцій з рахунків депозитарних установ акціонерів на рахунок депозитарної установи покупця для наступного нарахування акцій на рахунок покупця.

19. Згідно з актом виконання зобов`язань від 21.12.2016 до Договору Уповноважена особа від імені акціонерів передала у власність Державі України в особі Міністерства фінансів України (покупець), а покупець в свою чергу прийняв акції у порядку та на умовах, визначених Договором. Сторони підтвердили, що повністю та належним чином виконали свої зобов`язання згідно умов Договору, а також підтверджують відсутність будь яких взаємних претензій між ними.

20. 16 липня 2018 року згідно з протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» прийнято рішення щодо перейменування Товариства та внесення відповідних змін до статутних документів. Найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт".

21. Скаржник вважає, що спорюваний Договір суперечить статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтям 321 353 354 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки його укладення порушує конституційне право приватної власності Скаржника, визначене статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України. Вважає, що таким чином відбулося примусове відчуження його майна (грошових коштів) без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження, та в порядку, який не передбачений законодавством України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

22. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Скаржника, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

23. Порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

24. Предметом спору у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсними договору про придбання акцій від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131 та акта виконання зобов`язань за цим Договором.

25. Скаржник просить визнати недійсним оспорюваний Договір купівлі-продажу акцій та акт виконання зобов`язань за ним, за наслідками укладання та підписання яких акції, отримані Скаржником за договором від 20.12.2016 №18/2016, перейшли на користь держави, вважаючи, що за наслідками укладання спірного Договору відбувся примусовий обмін належних Скаржнику депозитів на акції додаткової емісії (bail-in) третьої особи 1.

26. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Скаржник вважає, що предметом спору у цій справі є захист його прав як кредитора третьої особи 1, оскільки Скаржник не був акціонером третьої особи 1, не здійснював управління банком та не заявляв вимог щодо отримання контролю над банком, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення частин третьої та четвертої статті 5 ГПК України. Вказує, що обмеження, встановлені пунктом 7 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020, не можуть застосовуватися до Скаржника як до кредитора банку.

27. Суд відхиляє аргументи Скаржника з огляду на таке.

28. Відповідно до частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

29. Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 та від 09.02.2021 року у справі №381/622/17.

31. Ураховуючи викладене, суди, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, мають враховувати його ефективність. Крім того, вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

32. У справі, що розглядається, Позивач оскаржує договір купівлі-продажу акцій банку, за наслідками укладення якого акції Позивача перейшли на користь держави внаслідок проведення процедури націоналізації банку.

33. Як встановили суди попередніх інстанцій оспорюваний Скаржником договір купівлі-продажу акцій банку від 20.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної Марини Анатоліївни на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 № 2887, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський морський рибний порт" (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович, якому були делеговані повноваження на підписання цього Договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 року №2887.

34. Спірний Договір був укладений відповідно до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2, зареєстрованого Міністерством юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893, постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" та на виконання Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПриватБанк", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19.12.2016 №2860 про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до категорії неплатоспроможних, виведення банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов`язаних із банком осіб, які були прийняті в порядку статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

35. Зазначені положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містять норми, що стосуються процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом його продажу інвестору, у тому числі державі як інвестору.

36. Така процедура узгоджується з процедурою "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool"), передбаченою Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС). Згідно з цією Директивою процедура "бейл-ін" визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором та передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та / або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.

37. Згідно із статтею 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть, за умови дотримання національного корпоративного законодавства, брати участь у рекапіталізації установи або суб`єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" статті 1 (1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.

38. У Параграфі 5 статті 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до параграфу 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов`язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.

39. Відповідно до вимог статті 85 цієї Директиви визначений порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов`язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв`язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.

40. Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов`язання, передбачені цією Угодою.

41. Згідно з розділом V "Економічне та галузеве співробітництво" глави 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов`язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін, відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (стаття 387 Угоди).

42. Окрім наведеного, згідно з Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначено пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.

43. Відповідно до вимог статті 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 директива Європейського Парламенту та Ради є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

44. Процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку У національному законодавстві України акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, знайшла своє відображення у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

45. Зазначена спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора діяла станом на дату укладення спірного у цій справі Договору та була передбачена статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

46. Ця процедура запроваджена законодавцем як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

47. Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений пунктом 4 або пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за пропозицією Національного банку України, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі, з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (частина третя статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на час вчинення спірного Договору).

48. Законодавець також передбачив обов`язок Фонду в день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вжити заходів щодо додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами, відповідно до затвердженого Фондом Плану врегулювання. З дня затвердження Плану врегулювання Фонд, відповідно до закону, набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина третя статті 41 та частини четверта, шоста статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

49. Таким чином, надання уповноваженій особі Фонду відповідно пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом Плану врегулювання було передбачено законом. Порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення.

50. Разом з тим, з процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, -які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності із банком. Відповідно до частини шостої статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі кредитори, в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави, можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

51. Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов`язаних з банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої -захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов`язаних осіб.

52. Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та / або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

53. Відповідно до вимог частини шостої статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

54. Ураховуючи наведене, положення статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними нормами матеріального права, що регулюють правовідносини, які виникають між учасниками процедури придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool", зокрема правовідносини щодо укладення у цій процедурі правочинів з пов`язаними з неплатоспроможним банком особами від їхнього імені.

55. Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку.

56. Близькі за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №910/19114/19, від 18.03.2025 у справі №910/17632/19.

57. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" висновку, що спірний Договір є договором, що був укладений у наведеній вище спеціальній процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку (за участю держави як інвестора) зі Скаржником як пов`язаною з неплатоспроможним банком (Публічним акціонерним банком Комерційний банк "ПриватБанк") особою, що підтверджується рішенням Національного банку України "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ "КБ "Приватбанк" від 13.12.2016 №105.

58. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Скаржник звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131, за яким придбав акції у банку після того, як між усіма власниками акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", у тому числі і Скаржником, та державою як інвестором, був укладений договір про придбання акцій від 20.12.2016 №18/2016, та акта виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 (додаток №2 до Договору).

59. Отже, на момент звернення до суду з позовом у цій справі відбувся обмін грошових вимог Скаржника до третьої особи 1 на акції додаткової емісії банку, а 100% акцій неплатоспроможного банку були продані інвестору - державі в особі Міністерства фінансів України в порядку, передбаченому статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". З наведеного можна дійти висновку, що усі процедури, обумовлені підготовкою і передачею неплатоспроможного банку новому акціонеру (державі) та відновлення його платоспроможності станом на час звернення до суду вже були завершені.

60. Наведене свідчить про те, що станом на день звернення до суду з цим позовом Скаржник діяв фактично як колишній власник акцій неплатоспроможного банку, а тому доводи Скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій його правового статусу під час звернення до суду з позовом як кредитора Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", а не його акціонера, відхиляються Судом.

61. Разом з тим, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

62. Згідно з частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору, інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

63. Зазначена норма матеріального права передбачає обмеження прав колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та відшкодування їм (попереднім власникам) збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

64. Таке законодавче регулювання прийнято з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу, відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України. Це узгоджується також зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.

65. Так, відповідно до статті 85 Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача.

66. Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

67. Такі законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога (про визнання недійсним договору придбання акцій в процедурі "bail-in", укладеного з пов`язаною з неплатоспроможним банком особою) у разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до його порушення. Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

68. Вирішення питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача, суд може вирішити тільки у спорі за заявленою належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

69. Подібні правові висновки щодо застосування частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №910/19005/19, від 25.04.2024 у справі №910/18072/21, від 05.06.2024 у справі №910/6550/18.

70. Оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у справі, що розглядається, Суд враховує вказані вище висновки та зазначає, що заборона передбачена частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діє і на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частина десята статті 39 наведеного Закону).

71. Крім того, у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі обмеження узгоджуються з регулюванням за статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

72. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що провадження за позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та про відчуження на користь держави належної йому частки не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) банку. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому завданої шкоди у грошовій формі.

73. Ураховуючи наведене, Суд доходить до висновку, що провадження у справі, що розглядається, стосовно визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу акцій банку, за яким Скаржник відчужив на користь держави належну йому частку акцій неплатоспроможного банку, не здатне поновити права Скаржника як колишнього акціонера (учасника) банку, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку, як наслідок недійсності правочинів, не є можливим незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів.

74. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2024 у справі №757/23249/17 зазначила, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

75. Проте Скаржник не звернув увагу на те, що застосований спосіб захисту права чи інтересу повинен бути ефективним - таким, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17).

76. Водночас у пункті 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Matthews v. the United Kingdom") від 18.02.1999, заява №24833/94, йдеться про те, що право на доступ до суду має бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним або ілюзорним".

77. Згідно з абзацом 6 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

78. Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що може бути ефективно реалізоване (пункт 31 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).

79. Отже, звернення до суду з позовною вимогою, задоволення якої не здатне поновити права позивача, не буде практичним та ефективним, а суди, розглядаючи таку вимогу, фактично здійснюватимуть "розгляд заради розгляду".

80. Таким чином, розгляд по суті позову, який пред`явлений з обранням неефективного способу захисту, може не узгоджуватися з вимогами реального поновлення порушених прав, реалізації (виконання) судового рішення. Це також створює невиправдане навантаження на судові органи, які вимушені розглядати справи, що завчасно позбавлені юридичної перспективи. Вочевидь, вказане не відповідає принципу процесуальної економії, породжує питання ефективності використання ресурсів правосуддя та часового параметру ефективності судового захисту.

81. На відміну від розгляду спору по суті, який має супроводжуватися встановленням обставин справи і вирішенням питань про факти, для розгляду позову із завідомо неналежним способом захисту немає значення, існують чи ні ті обставини, про які стверджує позивач. Завдання ефективного судочинства і принцип процесуальної економії зобов`язують суд зробити цей висновок якнайшвидше.

82. У статті 16 ЦК України наведений невичерпний перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Таким чином, законодавець допускає обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору.

83. Ураховуючи викладене, з урахуванням змісту позовних вимог та предмета спору, визначеного Скаржником, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту його прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є ефективним способом захисту, оскільки не забезпечить поновлення порушених прав Скаржника, за захистом яких він звернуся до суду.

Щодо наявності / відсутності підстав для закриття провадження у справі

84. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що провадження у цій справі не може бути закрите на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", оскільки вказаний закон не може поширюватися ані на позивача, ані на правовідносини, що є предметом спору у цій справі.

85. Станом на час звернення Скаржника до суду з цим позовом у грудні 2019 року чинним був ГПК України у редакції зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набрання чинності з 16.11.2019). Диспозиція статті 5 "Способи судового захисту" ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

86. Водночас такі обмеження існували й відповідно до вимог частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для Скаржника.

87.Таким чином, внесення змін до ГПК України та доповнення статті 5 новими частинами, зокрема третьою та четвертою, на зазначений вище висновок не впливають.

88. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" №590-IX, який набрав чинності 23.05.2020, внесено зміни у статтю ГПК України та доповнено її частинами третьою та четвертою такого змісту:

"3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій / визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку / ліквідації банку".

89. З аналізу наведених норм убачається, що вказаним законом встановлені межі захисту суб`єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

90. Внесені вказаним Законом №590-IX зміни до ГПК України, що набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили матеріально-правове регулювання, унормоване Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вказаним законом не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності).

91. Отже, як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і дотепер єдиним способом захисту від означених порушень є стягнення збитків, тому питання темпорального застосування Закону №590-IX у частині належного способу захисту не ставиться.

92. У контексті застосування процесуальних норм, які були новелізовані із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", зокрема, пункту 7 розділу ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.

93. Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" указаного Закону судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України, підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

94. Зазначена норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі. Ця норма встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку.

95. Отже, вказана норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час вчинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду).

96. Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, зазначених у пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису зазначеної норми.

97. Отже, застосування положень пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Натомість забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 ГПК України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 7 ГПК України.

98. Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. За висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі підлягає застосуванню саме спеціальна процесуальна норма, визначена у пункті 7 розділу ІІ Закону №590-ІХ.

99. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX, що не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

100. Оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у Суду відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, визначених Скаржником.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

102. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що в частині вирішення спору по суті вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

104. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього.

Керуючись статтями 129 300 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморський рибний порт" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №910/17549/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

В. Студенець