Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.12.2016 року у справі №914/782/16
Ухвала КГС ВП від 19.07.2020 року у справі №914/782/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 914/782/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іфорас"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 (головуючий суддя Дубник О. П., судді Зварич О. В., Кордюк Г. Т. )

у справі № 914/782/16

за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "АСП ТРЕЙД ГРУП", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Іфорас" та 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Вантажно-транспортне управління"

про скасування рішень щодо приватизації державного майна

(у судовому засіданні взяв участь прокурор Збарих С. М. )

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, в якому просив скасувати:

- наказ РВ ФДМ по Львівській області від 28.09.2007 № 1004 "Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська", що зданий в оренду;

- наказ РВ ФДМ по Львівській області від 23.04.2008 № 168 "Про затвердження акту оцінки майна ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська";

- наказ РВ ФДМ по Львівській області від 05.05.2008 № 191 "Про створення ВАТ "Львівська вугільна компанія" в процесі приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ " Червоноградська ", що зданий в оренду".

2. Обґрунтовуючи звернення із зазначеним позовом до Господарського суду Львівської області, прокурор посилається, на те що відповідач, приймаючи оскаржувані накази, діяв за відсутності передбачених законом для цього підстав, накази щодо приватизації ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" шляхом продажу належних державі акцій були прийняті з порушенням чинного законодавства.

Первісний розгляд справи

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.07.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 914/782/16 позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від
28.09.2007 № 1004 "Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська ", що зданий в оренду". Скасовано наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 05.05.2008 № 191 "Про створення ВАТ "Львівська вугільна компанія" в процесі ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська", що зданий в оренду". Скасовано наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 23.04.2008 № 168 "Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська".

4. Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2017 у справі №914/782/16 рішення Господарського суду Львівської області від 04.07.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

5. Скасовуючи вказані судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вказала на необхідність чіткого встановлення, у який саме спосіб має здійснюватися приватизація зданого в оренду ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" та чи було дотримано законодавство про приватизацію при перетворенні орендних підприємств у ВАТ; коли та на якій стадії процедури приватизації об'єкта, реалізується право працівників підприємства на пільговий продаж акцій, та чи взагалі в даному випадку здійснював державний орган приватизації продаж належних державі акцій ВАТ, створеного у процесі приватизації; суди чітко не вказали, який саме пункт Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891, що застосовується для визначення розміру статутного фонду відкритого акціонерного товариства, що створюється на базі державного (комунального) майна під час приватизації (корпоратизації) був порушений при визначенні початкової вартості об'єкта приватизації та помилково застосували норму ст. 12.3.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до спірних правовідносинах, оскільки вона регулює порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості у податкових відносинах. Відтак, при оцінці наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 23.04.2008 № 168 "Про затвердження акту оцінки майна ЦМК ДП "ЦЗФ "Червоноградська" для правильного вирішення спору судам слід перш за все перевірити дотримання вимог цієї постанови, і у разі визнання цього наказу незаконним, чітко вказати, які саме положення цієї Методики було порушено відповідачем. Зазначивши про порушення вимог абз. 1 ч. 7 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яка передбачає, що створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50 відсотків їх статутного капіталу, суди не обґрунтували мотиви, за якими не застосовують абзац другий цієї частини, що передбачає, що обмеження, встановлені абзацом першим частини 7 цієї статті, не поширюються на випадки перетворення орендних підприємств у господарські товариства відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

6. Крім того, за висновком суду касаційної інстанції, суди не перевірили наявність підстав для здійснення прокурором представництва держави в господарському суді у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

7. За результатом нового розгляду ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.04.2019 позов заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ПАТ "Львівська вугільна компанія ", ТОВ "АСП ТРЕЙД ГРУП", ТОВ "Іфорас ", ТОВ "Вантажно-транспортне управління" про скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку залишено без розгляду.

8. Місцевий господарський суд зазначив, що неподання прокурором протягом тривалого часу оригіналів документів, необхідних для вирішення даного спору, які були витребувані ухвалою суду від 21.02.2019, перешкоджає всебічному і об'єктивному дослідженню правомірності заявлених позовних вимог у справі, з'ясуванню всіх обставин даної справи, належній оцінці доказів та прийняттю судом законного і обґрунтованого рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. А також, що прокурор належним чином не обґрунтував та не довів достатніх правових підстав для звернення з даним позовом в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, зокрема, прокурор не надав доказів невиконання чи неналежного виконання Міністерством енергетики та вугільної промисловості України своїх обов'язків щодо захисту державних інтересів та не обґрунтував чому позивач самостійно не звернувся із даним позовом до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.04.2019 скасовано, справу №914/782/16 передано на розгляд до Господарського суду Львівської області.

10. Апеляційний господарський суд виходив з того, що сам факт не звернення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська", у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

11. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновку місцевого господарського суду, що прокурор належним чином не обґрунтував та не довів достатніх правових підстав для звернення з даним позовом в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, зокрема, прокурор не надав доказів невиконання чи неналежного виконання Міністерством енергетики та вугільної промисловості України своїх обов'язків щодо захисту державних інтересів та не обґрунтував чому позивач самостійно не звернувся із даним позовом до суду.

12. Також апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого суду в частині наявності підстав для залишення позову без розгляду з огляду на неподання прокурором протягом тривалого часу оригіналів документів, необхідних для вирішення даного спору, які були витребувані ухвалою суду.

13. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом в ухвалі від 21.02.2019 не зазначено причин витребування відповідних доказів саме в оригіналі. Не обґрунтовано, чому саме відсутність оригіналів витребуваних доказів перешкоджає розгляду справи, при наявних належним чином засвідчених копіях. Також при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував пункти 4 та 8 частини 1 статті 226 ГПК України, які є взаємовиключними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Третя особа 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іфорас" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.04.2019 просить залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

15. Скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано, зокрема, норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з чим суд дійшов помилкових висновків щодо того, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави при зверненні з позовом у справі № 914/782/16 та скасував ухвалу про залишення позову заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України без розгляду.

16. Також, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом правомірно залишено позов заступника прокурора Львівської області з підстав ненадання останнім витребуваних судом оригіналів документів, а висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості розгляду даної справи за наявними в ній копіями документів є помилковими.

Позиція інших учасників справи

17. Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

18. Прокурор зазначає, що останнім надано обґрунтування наявності порушення інтересів держави, зазначено орган, який наділений відповідними повноваженнями і вказано на неналежне та неефективне здійснення зазначеним органом цих повноважень, а також, з посиланням на обставини листування з Позивачем, з питання спірних правовідносин, обґрунтовано наявність виключного випадку для застосування прокурором процесуальних повноважень. Вважає, що ухвала місцевого господарського суду у даній справі постановлена судом першої інстанції без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема, щодо наявності підстав для звернення Прокурора до суду з позовом.

19. Також прокурор посилається на взаємовиключність підстав, з яких суд першої інстанції залишив позов без розгляду.

20. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

21.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від
15.01.2020 № 460-IX).

22. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

23. Оскільки касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від
15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

Щодо суті касаційної скарги

24. У даній справі прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, як органом уповноваженим на здійснення функцій представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, не вжито заходів щодо повернення цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська".

25. Прокурор зазначив, що правовідносини пов'язані із незаконним вибуттям цілісного майнового комплексу із державної власності становлять суспільний та публічний інтерес, а незаконність рішення органу приватизації, на підставі якого майно вибуло з державної власності не відповідає суспільному інтересу. За таких обставин, прокурор звернувся з цим позовом до суду в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у вугільно-промисловому комплексі, з метою відновлення законності у питані приватизації державного майна.

26. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Згідно з частиною 2 статті 121 Конституції України (в редакції, яка діяла станом на час подання позову) було передбачено, що одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

28. Положення пункту 2 частини 1 статті 121 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

29. Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка діяла станом на час подання позову) Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

30. Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

31. Згідно з абз. 3 частини 1 статті 2 ГПК України (у редакції чинній станом на час подання позовної заяви) господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

32. Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому частини 2 статті 2 ГПК України.

33. Таким чином, зі змісту вищечастиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру"одавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

35. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

36. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.

37. Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, яким не вживались заходи спрямовані на повернення цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська".

38. Також, прокурором, до подання позову, було повідомлено 11.03.2016 позивача про подання позову.

39. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, з посиланням на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, дійшов висновку про те, що сам факт незвернення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Центральна збагачувальна фабрика "Червоноградська", у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

40. Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на те, що висновок про доведення прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача має ґрунтуватися на оцінці діяльності/бездіяльності компетентного органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у поєднанні з перевіркою дотримання прокурором порядку попереднього, до звернення до суду, повідомлення цього органу про такий позов згідно з вимогами абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

41. Отже, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин з урахуванням положень законодавства і висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах та за результатами оцінки доводів прокурора стосовно підстав представництва і доказів, якими ці доводи підтверджено.

42. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).

43. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 74, 77 ГПК України).

44. Як встановлено судами попередніх інстанцій, заступник прокурора Рівненської області при зверненні з позовом до суду додав до позовної заяви лист Прокуратури Львівської області від 11.06.2016, адресований Міністерству енергетики та вугільної промисловості України про подання прокурором позову на захист інтересів держави у цих правовідносинах.

45. Проте, як вбачається з дат підписання позовної заяви (11.03.2016), її направлення (14.03.2016) та підписання прокурором повідомлення позивачу про наявність підстав для даного позову (11.03.2016), останні засвідчують, що такі строки не відповідають критерію розумності для кваліфікації невжиття заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як бездіяльності Позивача в контексті положень чинного законодавства з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 918/844/18.

46. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, у зв'язку з чим, посилання суду апеляційної інстанції на висновки, наведені у зазначеній постанові Верховним Судом не беруться до уваги.

47. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, в частині того, що прокурор у даній справі не довів підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

48. Щодо доводів касаційної скарги, викладених у пункті 16 цієї постанови Верховний Суд зазначає таке.

49. За висновками апеляційного господарського суду оригінали витребуваних ухвалою місцевого господарського суду від 21.02.2019 документів містяться у матеріалах кримінального провадження №42016000000002667 від 05.10.2016 року, що додані до матеріалів даної справи, частково вилучені згідно з протоколом виїмки від 26 квітня 2009 року старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області у приміщенні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, а тому не можуть бути витребувані у заступника прокурора Львівської області та Національного антикорупційного бюро України.

50. Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, у листі-відповіді від Національного антикорупційного бюро України №0441-006/9270 від 20.03.2019 року зазначено, що наразі вирішується питання про витребування для долучення оригіналів документів до матеріалів вищезазначеного кримінального провадження, котрі містяться у складі матеріалів інших кримінальних проваджень і перебувають в розпорядженні ГСУ ГПУ та після отримання цих документів їх буде надано для огляду суду.

51. Апеляційний господарський суд зазначив, що місцевим господарським судом в ухвалі від 21.02.2019 не зазначено причин витребування відповідних доказів саме в оригіналі та не обґрунтовано, чому саме відсутність оригіналів витребуваних доказів перешкоджає розгляду справи, при наявних належним чином засвідчених копіях.

52. Касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, а зводиться в цій частині до незгоди скаржника із ними. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності залишення позову у цій справі без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України.

53. Проте, Верховний Суд зазначає, що наведені у пунктах 49-51 цієї постанови правомірні висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку із неподанням прокурором витребуваних судом оригіналів документів не можуть слугувати підставою для залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на встановлення недоведеності прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для залишення позову без розгляду.

Також у зв'язку з наведеним Верховний Суд не надає оцінку доводам прокурора, викладеним у пункті 19 цієї постанови.

54. Окрім цього, Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень Господарського процесуального кодексу України у справах за позовами прокурорів, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. Тому в таких випадках виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

55. Таким чином, господарський суд, встановивши після відкриття провадження у справі відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави мав залишити позов без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

56. Проте, неправильне визначення судом першої інстанції підстави для залишення позову прокурора без розгляду не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому таке процесуальне порушення, як і застосування місцевим судом положень Конституції України у нерелевантній редакції (у такій, що набрала чинності після звернення прокурора до суду з даним позовом), а також помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності надання прокурором доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України, вироку суду щодо службових осіб, доказів накладання дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків (Суд звертається в цій частині до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18), не має наслідком скасування ухвали місцевого господарського суду, зокрема, відповідно до положень частини 2 статті 309 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

58. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

59. Враховуючи вищевикладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Розподіл судових витрат

60. У зв'язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Іфорас" за подання касаційної скарги, належить стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іфорас" задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 у справі №914/782/16 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.04.2019 у справі №914/782/16 залишити в силі.

4. Стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іфорас" 1921,00 грн відшкодування судового збору сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил