Історія справи

Постанова КГС ВП від 14.08.2025 року у справі №910/12759/21
Постанова КГС ВП від 14.08.2025 року у справі №910/12759/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12759/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Розам Віжен Лімітед (Rozum Vision Limited) - не з`явився,

відповідача - Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" - Фінагіна В.Б. в порядку самопредставництва,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 - Остапенко Є.С., адвокат (ордер АЕ №1413616 від 08.08.2025),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "ОМП - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - Розум А.В.)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 (головуючий суддя: Гарник Л.Л., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 (головуючий суддя: Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.)

у справі № 910/12759/21

за позовом Розам Віжен Лімітед (Rozum Vision Limited)

до Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі -УКРНОІВІ)

про визнання незаконним і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ;

2) Приватне підприємство "ОМП"

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Розам Віжен Лімітед (Rozum Vision Limited) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності» (надалі - "Укрпатент») про:

- визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки;

- визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021;

- зобов`язання Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" повторно розглянути заявку №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки з урахуванням висновків викладених Господарським судом міста Києва у рішенні по справі за даним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки про відповідність умовам надання правової охорони позначення на ім`я позивача щодо частини заявлених на реєстрацію товарів та послуг є незаконним, оскільки, на думку позивача, у відповідача не було підстав для відмови у реєстрації заявленого позначення для всіх послуг 41 та 45 класу товарів та послуг. З аналогічних підстав позивач вказує на незаконність і рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яким відмовлено у задоволенні заперечення позивача та залишено чинним рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 910/12759/21 (суддя Босий В.П.) позовні вимоги Розам Віжен Лімітед (Rozum Vision Limited) задоволено повністю; визнано незаконним і скасовано рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торгівельної марки; визнано незаконним і скасовано рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності» №60-н/2021 від 18.05.2021; зобов`язано Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності» повторно розглянути заявку №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення "" в якості торгівельної марки.

Не погоджуючись із судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі №910/12759/21 призначено судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявні у справі докази є взаємно суперечливими, а тому їх оцінку необхідно здійснити з призначенням відповідної судової експертизи.

За результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності у справі №910/12579/21 складений висновок експертів № 1349 від 17.07.2024.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 - без змін.

Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції оцінивши висновок експертів №1349 від 17.07.2024 та документи, які містяться в матеріалах справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у справі, оскільки встановлені судом обставини справи в сукупності підтверджують необґрунтованість та незаконність оскаржуваних рішень, які порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025, а справу №910/12759/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції від 11.01.2023 скаржник, посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України),- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верхового Суду щодо питання застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11.04.2024 року у справі №910/15160/19;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції не наведено обґрунтування сумнівів щодо правильності експертного висновку, поданого позивачем та щодо правильності висновку формальної експертизи, проведеної відповідачем (що за своїм змістом відповідає приписам пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 12.05.2025 скаржник, посилається на:

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на відсутність висновків Верхового Суду щодо питання застосування таких норм права у подібних правовідносинах: щодо застосування пункта в) частини 2 статті 282 в частині прийняття або відхилення кожного аргументу учасників. На думку скаржника, постанова від 12.05.2025 не містить мотивів прийняття або відхилення жодного з аргументів скаржника (лише докладні цитати норми права та два висновки експертів);

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справи докази, а саме, задовольнивши клопотання відповідача про виклик та опитування експертів, виніс оскаржувану постанову без проведення такого опитування.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу УКРНОІВІ просить Суд задовольнити касаційну скаргу частково, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025, а в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення. Справу №910/12759/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Позивач є заявником за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію в якості торговельної марки позначення

, яке заявлене для наступних класів МКТП: 9, 35, 41, 42, 45.

07.07.2020 на підставі висновку формальної експертизи заявки на знак для товарів і послуг №121854/ЗМ/19 від 26.11.2019 Міністерством економічного розвитку і торгівлі України було прийнято рішення (надалі - Рішення від 07.07.2020) про відповідність умовам надання правової охорони позначення на ім`я позивача щодо частини заявлених на реєстрацію товарів та послуг на тій підставі, що заявлене комбіноване позначення:

- для всіх послуг 41 класу МКТП, зазначених у наведеному матеріалах заявки переліку, є схожими настільки, що його можна сплутати зі словесною торговельною маркою "РОЗУМ" (свідоцтво №267583 від 25.11.2019), раніше зареєстрованою в Україні на ім`я Розума А.В. (UA) щодо таких самих та споріднених послуг;

- для всіх послуг 45 класу МКТП, зазначених у наведеному матеріалах заявки переліку, є схожими настільки, що його можна сплутати зі словесною торговельною маркою "ROZOOM" (свідоцтво №158799 від 25.07.2012), раніше зареєстрованого в Україні на ім`я Приватного підприємства «ОМП» (UA) щодо таких самих та споріднених послуг.

Рішенням Апеляційної палати НОІВ від 27.04.2021 (надалі - «Рішення від 27.04.2021»), яке затверджено наказом відповідача №60-н/2021 від 18.05.2021, вирішено відмовити позивачу у задоволенні заперечення, а рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 залишити чинним.

Колегія Апеляційної палати під час перегляду Рішення від 07.07.2020 встановила наступне.

Заявлене за заявкою № m 2019 17391 комбіноване позначення складається зі словесного елемента, виконаного стандартним шрифтом маленькими літерами латиниці та зображувального елемента у вигляді стилізованого зображення звукової хвилі. Позначення подано на реєстрацію відносно товарів 09 та послуг 35, 41, 42, 45 класів МКТП.

Протиставлена торговельна марка "ROZOOM" за свідоцтвом №158799 виконана стандартним шрифтом заголовними літерами латиниці, зареєстрована для послуг 45 класу МКТП.

Протиставлена торговельна марка "РОЗУМ" за свідоцтвом №267583 виконана стандартним шрифтом заголовними літерами кирилиці, зареєстрована для послуг 41 класу МКТП.

При проведенні порівняльного аналізу заявленого позначення та протиставлених торговельних марок колегія Апеляційної палати встановила наступне.

Фонетичний аналіз передбачає відтворення порівнювальних слів фонетичною транскрипцією, сприймання на слух їх звукових особливостей. За фонетикою заявлене позначення «rozum» [розам] схоже з протиставленими торговельними марками "ROZOOM" [розум], "РОЗУМ" схожістю звучання порівнювальних слів, кількістю співпадаючих звуків.

Візуально порівнювані позначення схожі шрифтом, графічним відтворенням літер з урахуванням характеру літер (друковані), а відрізняються алфавітом та наявністю у заявленому позначенні зображувального елемента.

Стосовно семантичної схожості, колегія Апеляційної палати зазначила, що слова «rozum» та «rozооm» не містять у собі конкретного смислового значення, тобто є фантазійними. Словесний елемент «rozum» заявленого позначення є складовою частиною найменування апелянта. Протиставлена торговельна марка "РОЗУМ" за свідоцтвом №267583 складається з прізвища її власника.

За результатами порівняльного аналізу колегія Апеляційної палати дійшла висновку, що за ознаками схожості заявлене позначення схоже з протиставленими торговельними марками, оскільки, асоціюється з ними у цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

Проаналізувавши скорочений апелянтом перелік послуг 41, 45 класів МКТП, колегія Апеляційної палати зазначила, що, враховуючи вид послуг, їх призначення, коло споживачів та можливість виникнення у споживачів враження про належність цих послуг одній особі, заявлені послуги є такими самими та спорідненими з послугами 41, 45 класів МКТП за свідоцтвами №158799, №267583.

За результатами порівняльного аналізу колегія Апеляційної палати дійшла висновку, що заявлене позначення щодо послуг 41 45 МКТП є схожим настільки, що його можна сплутати з протиставленими торговельними марками за свідоцтвами №158799, №267583, раніше зареєстрованими на ім`я інших осіб щодо таких самих та споріднених з ними послуг.

Рішенням Апеляційної палати НОІВ від 27.04.2021, яке затверджено наказом відповідача №60-н/2021 від 18.05.2021, вирішено відмовити позивачу у задоволенні заперечення, а рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 залишити чинним.

Спір у справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем законності рішень відповідача від 07.07.2020 та 27.04.2021.

Розам Віжен Лімітед (Rozum Vision Limited) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (надалі - "Укрпатент") про:

- визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торгівельної марки;

- визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021;

- зобов`язання Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" повторно розглянути заявку №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торгівельної марки з урахуванням висновків викладених Господарським судом міста Києва у рішенні по справі за даним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торгівельної марки про відповідність умовам надання правової охорони позначення на ім`я позивача щодо частини заявлених на реєстрацію товарів та послуг є незаконним, оскільки, на думку позивача, у відповідача не було підстав для відмови у реєстрації заявленого позначення для всіх послуг 41 та 45 класу товарів та послуг. З аналогічних підстав позивач вказує на незаконність і рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яким відмовлено у задоволенні заперечення позивача та залишено чинним рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав висновок №220, складений судовим експертом Жилою Богданом Володимировичем 31.08.2021 на замовлення позивача за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності.

Відповідно до вказаного висновку:

- позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "ROZOOM" за свідоцтвом України №158799 від 25.07.2012 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 45 класу МКТП;

- позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "РОЗУМ" за свідоцтвом України №267583 від 25.11.2019 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 41 класу МКТП.

Суд апеляційної інстанції, зокрема зазначивши про суперечливість висновків, а також враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 07.07.2022 у справі №910/886/21, щодо можливості вирішення судом питання, у тому числі, й з власної ініціативи, щодо призначення експертизи для з`ясування питань щодо обставин, які мають значення для справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 призначив у справі №910/12759/21 судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності; проведення судової експертизи доручено Науково-дослідному інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України. На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

- чи є позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг схожим з торговельною маркою "ROZOOM" за свідоцтвом України №158799 від 25.07.2012 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 45 класу МКТП?

- чи є позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг схожим з торговельною маркою "РОЗУМ" за свідоцтвом України №267583 від 25.11.2019 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 41 класу МКТП?

16.09.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України надійшов висновок експертів № 1349 від 17.07.2024 та матеріали справи № 910/12759/21.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що позначення

за заявкою №m201917391 та торговельна марка "r o z o o m" за свідоцтвом України №158799:

- є схожими за звуковими (фонетичними) ознаками;

- не є схожими за візуальними (графічними) ознаками;

- не є схожими за смисловими (семантичними ) ознаками.

Комбіноване позначення

за заявкою №m201917391 створює певний цілісний образ від його сприйняття за рахунок комбінування елементів, які водночас вказують на зв`язок з компанією, яка надає послуги, та на певний характер послуг, які надаються під цим позначенням.

Очевидна відмінність у графічній манері виконання та створення відмінного загального враження від сприйняття позначень призводить до несхожості порівнювальних позначень в цілому.

Щодо визначення спорідненості товарів та/або послуг. В даному випадку, враховуючи відсутність схожості порівнювальних позначень настільки, що їх можна сплутати, недоцільно проводити дослідження спорідненості товарів та/або послуг.

В результаті проведеного дослідження, експерти дійшли висновку, що позначення

за заявкою № m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "ROZOOM" за свідоцтвом України №158799 від 25.07.2012 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 45 класу МКТП.

Відповідаючи на питання №2, експерти зазначили наступне.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що позначення

за заявкою № m201917391 та торговельна марка "РОЗУМ" за свідоцтвом України №267583:

- можуть бути тотожними або схожими за звуковими (фонетичними) ознаками в залежності від варіанта вимови одного з позначень споживачем;

- не є схожими за візуальними (графічними) ознаками;

- не є схожими за смисловими (семантичними ) ознаками.

Комбіноване позначення

за заявкою № m201917391 створює певний цілісний образ від його сприйняття за рахунок комбінування елементів, які водночас вказують на зв`язок з компанією, яка надає послуги, та на певний характер послуг, які надаються під цим позначенням .

Очевидна відмінність у графічній манері виконання та створення відмінного загального враження від сприйняття позначень призводить до несхожості порівнювальних позначень в цілому.

Щодо визначення спорідненості товарів та/або послуг. В даному випадку, враховуючи відсутність схожості порівнювальних позначень настільки, що їх можна сплутати, недоцільно проводити дослідження спорідненості товарів та/або послуг.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження експерти дійшли висновку, що позначення

за заявкою № m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "РОЗУМ" за свідоцтвом України №267583 від 25.11.2019 настільки, що їх можна сплутати.

Відповідно до висновку експертів № 1349 від 17.07.2024 експерти Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України дійшли наступних висновків:

1. Позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "ROZOOM" за свідоцтвом України №158799 від 25.07.2012 настільки, що їх можна сплутати щодо наведених у заявці послуг 45 класу МКТП.

2. Позначення

за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг не є схожим з торговельною маркою "РОЗУМ" за свідоцтвом України №267583 від 25.11.2019 настільки, що їх можна сплутати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок експертів Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності № 1349 від 17.07.2024 складений та підписаний судовими експертами Науково-дослідного інституту власності Національної академії правових наук України, а саме: - Дорошенко Олександром Федоровичем та Мінченко Наталією Володимирівною. Крім того, у висновку експертів №1349 від 17.07.2024 зазначено, що про кримінальну відповідальність згідно зі статтями 384 385 Кримінального кодексу України експерти попереджені.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки, визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021, а також вимога до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" повторно розглянути заявку №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки з урахуванням висновків викладених Господарським судом міста Києва у рішенні по справі за даним позовом.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин».

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).

При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про те, що апеляційним господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі 910/15160/19, щодо застосування статті 99 ГПК України та необхідності призначення експертизи судом апеляційної інстанції.

Так, у справі № 910/15160/19, на яку посилався скаржник, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) про: визнання недійсним повністю свідоцтва України № 261708 на комбінований знак для товарів і послуг; зобов`язання відповідача-2 внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним повністю свідоцтва України № 261708 на знак для товарів і послуг, здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність оспорюваної торговельної марки умовам надання правової охорони станом на дату подання заявки на її реєстрацію, оскільки спірна торговельна марка є схожою настільки, що її можна сплутати з торговельною маркою позивача за свідоцтвом України № 267623, яка раніше була заявлена на реєстрацію на ім`я позивача для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Постановою Верховного Суду від 11.04.2024 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 910/15160/19 скасовано. Справу № 910/15160/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Водночас судом у постанові зазначено, що:

"Так, зокрема, призначаючи на стадії апеляційного перегляду у справі повторну комісійну судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності згідно з ухвалою від 19.05.2021, суд апеляційної інстанції виходив з того, що експертні висновки, надані сторонами спору, є взаємно протилежними, суперечать один одному.

Водночас вказане вже було підставою, яка зумовила призначення у цій справі судової експертизи місцевим господарським судом згідно з його ухвалою.

Відповідно до частини першої статті 107 ГПК України неповнота або неясність висновку експерта є підставою для призначення додаткової експертизи, яка доручається тому самому або іншому експерту.

Судом апеляційної інстанції було призначено повторну експертизу у справі, проте не вказано в чому саме полягала необґрунтованість або суперечність висновку з іншими матеріалами справи. Фактично наявність сумнівів у правильності висновку експерта обґрунтовувалась його неповнотою та неясністю з вказаних апеляційним судом питань."

Водночас слід зауважити, що судом апеляційної інстанції у справі №910/15160/19 зазначено про неповне дослідження питання спорідненості всіх товарів і послуг відповідних класів МКТП, для яких було зареєстровано порівнювані експертами позначення, що має суттєве значення для вирішення спору у даній справі, та що викликає сумнів у правильності експертного висновку від 25.06.2020 №047/20.

Водночас у справі № 910/12759/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції підставою для призначення експертизи зазначив про наявність у матеріалах справи двох протилежних за результатами дослідження позначення

за заявкою № m201917391 від 08.07.2019 висновків експертів (висновок формальної експертизи від 26.11.2019 та висновку складеного на замовлення позивача №220 від 31.08.2021).

Отже, підстави для призначення експертизи судом апеляційної інстанції були різними у цих справах та залежали від наявних у матеріалах справи доказів.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Висновки у зазначеній скаржником справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які він посилається, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що судом апеляційної інстанції не наведено обґрунтування сумнівів щодо правильності експертного висновку, поданого позивачем та щодо правильності висновку формальної експертизи, проведеної відповідачем.

Верховний Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, тощо.

Проте, під час здійснення касаційного провадження (в частині перегляду ухвали від 11.01.2023) у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеного у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

Отже, підстава касаційного оскарження ухвали апеляційного господарського суду від 11.01.2023, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

Підставою для перегляду постанови апеляційного господарського суду від 12.05.2025 скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на відсутність висновків Верхового Суду щодо питання застосування таких норм права у подібних правовідносинах: щодо застосування пункта в) частини 2 статті 282 в частині прийняття або відхилення кожного аргументу учасників. На думку скаржника, постанова від 12.05.2025 не містить мотивів прийняття або відхилення жодного з аргументів скаржника (лише докладні цитати норми права та два висновки експертів).

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці щодо належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки та визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021, суд апеляційної інстанції поклав в основу рішення висновок експерта від 17.07.2024 № 1349, який складений за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності. При цьому суд апеляційної інстанції фактично обмежився зазначенням осіб, які проводили експертизи, наявність у них кваліфікації на проведення такого дослідження і обізнаність про кримінальну відповідальність в силу приписів статті 384 КК України, цитування питань, які поставлені на вирішення експертів, висновків, які виснували експерти за результатами проведення експертизи та загальним висновком про належність і допустимість такої експертизи.

У той же час місцевим господарським судом не наведено жодного мотивування відхилення висновку формальної експертизи Укрпатенту та обставин встановлених колегією Апеляційної палати під час перегляду Рішення від 07.07.2020, апеляційним господарським судом не усунуто такого недоліку судового рішення, крім того судом апеляційної інстанції не наведено жодного мотивування відхилення доводів та заперечень відповідача та третіх осіб на позовну заяву, зокрема, щодо реєстрації торговельної марки для послуг 41 та 45 класу МКТП та недоліків висновку експертів від 17.07.2024 №1349 з посиланням на те, що судовими експертами було порушено методики під час проведення дослідження та неналежність такого висновку судової експертизи як доказу.

Не наведено також і жодного мотивування прийняття або відхилення заперечень на відповіді судового експерта Дорошенка О.Ф. (усних та письмових) на питання УКРНОІВІ стосовно Висновку № 1349.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки аргументам відповідача та третьої особи, що мало своїм наслідком не з`ясування обставини, які є обов`язковими для вирішення цього господарського спору, ураховуючи предмет, підстави позову та предмет доказування чим порушили норми процесуального права передбачені статтею 282 ГПК України.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язок суду мотивувати судове рішення також спрямований на втілення принципу верховенства права, а саме підтримання довіри громадян до суду. Вмотивованість судового рішення демонструє сторонам те, що вони були почуті, забезпечує публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення ЄСПЛ "Серявін та інші проти України»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Зрештою, вимога щодо вмотивованості судового рішення є важливим елементом "належної» (справедливої) судової процедури, як вона трактується ЄСПЛ.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України», "Богатова проти України»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування судом апеляційної інстанції наведених вище обставин ухвалене у справі судове рішення в частині вирішення спору за вимогою про визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки та визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021, - не можна вважати законними та обґрунтованими.

Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору за вимогою про визнання незаконним і скасування рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.07.2020 за заявкою №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки; визнання незаконним і скасування рішення Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 24.07.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" від 27.04.2021, яке затверджено наказом Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" №60-н/2021 від 18.05.2021; зобов`язання Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" повторно розглянути заявку №m201917391 від 08.07.2019 на реєстрацію позначення в якості торговельної марки - скасувати, з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Водночас касаційне провадження на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підлягає залишенню без змін.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути спір у переданій на новий розгляд частині.

Судові витрати

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо судових витрат у ній.

Керуючись статтями 300 308 310 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі №910/12759/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України закрити.

3. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі №910/12759/21 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України залишити без змін.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 зі справи № 910/12759/21 скасувати.

Справу № 910/12759/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов