Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.02.2020 року у справі №910/17179/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17179/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Удалова О.Г.

від 11.04.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А.

від 02.12.2019

за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про відшкодування збитків у розмірі 6 438 650, 25 грн

за участю представників:

від позивача -Трохимчук О.І., Іванченко О.І.,

від відповідача - Сидоренко Д.О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в якому, з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.02.2019, просило відшкодувати збитки у розмірі 6 438 650, 25 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є власником наступних суден: «Орель-2», «Орель-3», «Орель-5», «Володимир Шарков», «Олтениця», «Иван Сергиенко», «Николай Кузнецов», «Василий Боженко», «Афанасий Матюшенко», «Мартин Лацис», «Семен Руднев», «Днепровец-2», «Днепровец-3», «Могучий», «Славутич-18», «Борислав». У період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, виконуючи власні договірні зобов'язання перед своїми контрагентами, позивач здійснював перевезення вантажів вищевказаними суднами, у зв'язку з чим використовував портову інфраструктуру морських торговельних портів України, зокрема, здійснював прохід Бузько-Дніпровсько-Лиманським та Херсонським морським каналами. За прохід зазначеними каналами Херсонська філія Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Миколаївська філія Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та філія «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» нарахували позивачу канальний збір. Не погоджуючись з правомірністю нарахування канального збору та вважаючи, що він повинен був бути звільнений від сплати такого збору на підставі п. 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 «Про портові збори», позивач звернувся до суду з даним позовом.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як встановлено господарськими судами Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот») є власником наступних суден:

«Иван Сергиенко» (ІМО 7942128) класифікаційне свідоцтво №104-1-02608-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 12.01.2001, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) PF №01712;

«Володимир Шарков» (ІМО 8844062) класифікаційне свідоцтво №104-1-08213-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 26.05.2004, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) РА №04165;

«Олтениця» (ІМО 8888874) класифікаційне свідоцтво №104-1-08890-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 05.08.2015, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000825;

«Славутич-18» класифікаційне свідоцтво №104-1-06455-13, міжнародне обмірне свідоцтво від 03.04.2008, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) РF №00168;

«Семен Руднев» (ІМО 8033912) класифікаційне свідоцтво №104-1-09309-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 26.05.2001, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №001006;

«Василий Боженко» (ІМО 8223999) класифікаційне свідоцтво №104-1-09957-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 24.05.2000, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №00829;

«Николай Кузнецов» (ІМО 8036110) класифікаційні свідоцтва №104-1-02443-15, №104-1-12944-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 27.11.2013, свідоцтва про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №002784, КВ №000852;

«Могучий» класифікаційне свідоцтво №104-1-00222-15, обмірне свідоцтво від 27.04.2005, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000795;

«Днепровец-3» класифікаційне свідоцтво №108-1-06417-13, міжнародне обмірне свідоцтво від 09.11.2007, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) РА №05000;

«Мартин Лацис» (ІМО 8038223) класифікаційне свідоцтво №104-1-04257-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 22.06.2001, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000809;

«Днепровец-2» класифікаційне свідоцтво №108-1-06950-13, мірильне свідоцтво від 26.08.2003, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) РА №05020;

«Борислав» класифікаційне свідоцтво №104-1-02613-15, міжнародне обмірне свідоцтво від 08.09.2006, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000972;

«Афанасий Матюшенко» (ІМО 8227783) класифікаційне свідоцтво №104-1-00386-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 16.01.2014, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №002793;

«Орель-5» (ІМО 8853594) класифікаційне свідоцтво №312-00893-16, міжнародне обмірне свідоцтво від 17.02.2015, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000861;

«Орель-3» (ІМО 8853582) класифікаційне свідоцтво №312-09070-16, міжнародне обмірне свідоцтво від 05.10.2015, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000830;

«Орель-2» (ІМО 8849610) класифікаційне свідоцтво №104-1-11717-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 23.12.2014, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) КВ №000866.

Виконуючи договірні зобов'язання перед контрагентами, позивач здійснював перевезення вантажів вищезазначеними суднами, у зв'язку з чим використовував портову інфраструктуру морських торговельних портів України, зокрема, здійснював прохід Бузько-Дніпровсько-Лиманським та Херсонським морським каналами.

Для обслуговування суден та оформлення необхідних документів позивачем укладено наступні агентські договори.

Зокрема, 16 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (судновласник) та Приватним підприємством морське агентство «Флот-Сервіс» (агент) укладено договір агентування №1199 (далі - Договір №1199), яким врегульовано відносини сторін, пов'язані з питаннями морського обслуговування суден судновласника, як власних, так і зафрахтованих, включаючи будь-які чартери про фрахтування суден при їх заходженні в морському торгівельному порту Миколаїв або Миколаївському річковому порту.

За умовами пунктів 1.2, 1.3 Договору №1199 судновласник визначив агента в порту згідно з правилами і звичаями порту та доручив агенту діяти від імені, за дорученням та за рахунок судновласника на підставі повноважень, отриманих від судновласника за даним договором та письмовими номінаціями.

Пунктами 2.1, 5.2 Договору №1199 визначено, що згідно інформації судновласника агент розраховує проформу дисбурсментських рахунків за дійсними тарифами в порту, а судновласник здійснює 100 % перерахування портових зборів згідно статті 22 Закону України «Про морські порти України» до прибуття судна в порт або під час знаходження судна у порту на підставі дисбурсментського рахунку отриманого від агента.

02 березня 2015 року та 19 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКЛ» (агент) укладені договори про надання послуг з морського агентування №№ 02/03, 1902, в межах яких агент, діючи від імені, за дорученням та за рахунок судновласника зобов'язувався надавати послуги щодо організації обробки і обслуговування суден закордонного та каботажного плавання судновласника, при їх заходах в акваторію Херсонського морського порту, проходження по Бузько-Дніпровсько-Лиманському, Херсонському морському каналам, а судновласник зобов'язувався прийняти надані агентом послуги, виплатити йому винагороду, а також відшкодувати усі витрати, понесені агентом у зв'язку з виконанням зобов'язань, прийнятих на себе згідно цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 вищезазначених договорів №№ 02/03, 1902 агент зобов'язаний на підставі письмових доручень (заявок) судновласника, організовувати обслуговування і виконання всіх формальностей щодо суден останнього, зокрема, здійснювати розрахунок сум витрат, пов'язаних з обслуговуванням суден судновласника в морських портах, передбачених цим договором, включати ці витрати в дисбурсментські рахунки (попередні та фінальні) та надавати вищезазначені рахунки для сплати судновласнику по кожному судно заходу в строки та в порядку, передбаченим договором.

Пунктом 4.2 договорів №№ 02/03, 1902 передбачено, що агент по факту отримання від судновласника письмового доручення (заявки) щодо надання послуг суднам в порту складає проформу дисбурсментського рахунку з урахуванням агентської винагороди, а також попередніх (запланованих) витрат для оплати послуг третіх осіб, а судновласник здійснює 100 % перерахування коштів за проформою дисбурсментського рахунку агента у строки, що дозволяють агенту здійснити платіж порту з находженням коштів на рахунок останнього від агента до відходу судна.

Суди встановили, що відповідачем виставлялись судновласнику (через агентів) рахунки на оплату, які, зокрема, містили канальний збір за проходження його суден каналами. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, оскільки судна відповідали всім умовам для звільнення від сплати канального збору, які визначені в Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 «Про портові збори», однак з метою належного виконання зобов'язань перед контрагентами та недопущення простою суден, що призвело б до настання збитків, судновласником сплачено порту виставлені рахунки у повному обсязі.

Так, судновласником через своїх агентів - Приватне підприємство морське агентство «Флот-Сервіс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «СКЛ» оплачено на користь відповідача канальний збір на суму 6 438 650, 25 грн, нарахований Херсонською філією, Миколаївською філією та філією «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за період з вересня 2015 року по травень 2016 року.

Не погоджуючись зі сплатою канального збору, вважаючи нарахування протиправними, позивач у грудні 2015 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі №826/23214/15 (К/800/19989/16) за позовом Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними дій та стягнення коштів, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі №826/23214/15, прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Визнано протиправними дії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» щодо нарахування канального збору з суден закордонного плавання «Орель-2», «Володимир Шарков», «Олтеница», «Иван Сергиенко», «Николай Кузнецов», «Василий Боженко», «Афанасий Матюшенко», «Мартын Лацис», «Борислав». Зобов'язано відповідача повернути Публічному акціонерному товариству «Судноплавна компанія «Укррічфлот» протиправно сплачений канальний збір у розмірі 407 932,13 грн Товариством з обмеженою відповідальністю «СКЛ» (агентом) по рахункам №286 від 07.09.2015, №250 від 10.09.2015, №291 від 12.09.2015, №292 від 13.09.2015, №290 від 14.09.2015, №299 від 18.09.2015, №304 від 21.09.2015, №301 від 21.09.2015, №318 від 23.09.2015, №320 від 27.09.2015, №305 від 01.10.2015, №333 від 02.10.2015, №319 від 02.10.2015, №324 від 03.10.2015, №348 від 10.10.2015, №346 від 13.10.2015, №325 від 13.10.2015, №347 від 17.10.2015, №349 від 22.10.2015, №370 від 26.10.2015, №362 від 27.10.2015, №385 від 29.10.2015, за договором про надання послуг з морського агентування №02/03 від 02.03.2015.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/23214/15 (провадження №11-132за18) відмовлено в задоволенні заяви Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про перегляд вищезазначеної постанови Вищого адміністративного суду України.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 04 грудня 2018 року, 22 грудня 2018 року та 05 лютого 2019 року позивач звертався до відповідача з претензіями №№ 08-1-1-03/122, 08-1-1-03/129 про відшкодування збитків (майнової шкоди) завданих внаслідок сплати канального збору, в яких вимагав у триденний строк з дати отримання в добровільному порядку перерахувати на рахунок товариства протиправно отримані грошові кошти, в якості оплати канального збору.

З огляду на невиконання відповідачем постанови Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі №826/23214/15 (К/800/19989/16) в частині повернення сплаченого позивачем канального збору у розмірі 407 932,13 грн, а також здійснених платежів у наступні періоди за судна, які відповідають умовам для звільнення від їх сплати, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 6438650,25 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 у справі №910/17179/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач може бути звільнений від сплати канального збору за умови відповідності його суден вимогам, встановленим пунктом 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 «Про портові збори». Водночас заявлені до стягнення з відповідача грошові кошти не є збитками в розумінні статей 224, 225 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки сплата канального збору, в тих випадках коли наявні умови для звільнення від його сплати, за певних визначених законом умов, є обов'язковим платежем, тобто ці кошти мають іншу правову природу та не підлягають відшкодуванню як збитки.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 10.01.2020 звернулося до Верховного Суду, через Північний апеляційний господарський суд, з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі №910/17179/18, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими за умов неправильного застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій при розгляді справи не надали належної правової оцінки преюдиційним для даної справи обставинам, які встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі №826/23214/15.

Також скаржник зазначає, що господарські суди не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам та дійшли хибного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в якості збитків, неправильно застосувавши норми матеріального права, зокрема, статті 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» надано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини даної справи та характер спірних правовідносин, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що портові збори, у тому числі канальний збір є обов'язковим платежем, який справляється виключно на підставі законодавства, незалежно від наявності договірних відносин між суб'єктами та не підпадає під визначення збитки, оскільки не є витратами, зробленими управненою стороною для відновлення свого порушеного права, додатковими витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесеними стороною, яка зазнала збитків, вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна особи, не одержаним прибутком (втраченою вигодою), ані моральною шкодою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону України «Про морські порти України» у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди.

Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону України «Про морські порти України» портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Канальний збір справляється на користь власника каналу (абзац 2 частини 4 статті 22 Закону України «Про морські порти України»).

Процедуру справляння портових зборів та встановлення розміру ставок портових зборів визначає Порядок справляння та розмірів ставок портових зборів, затверджений Наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316 «Про портові збори» (далі - Порядок).

Пунктами 1.3, 1.4 Порядку передбачено, що портові збори (в тому числі канальний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.

Згідно з пунктами 3.1 - 3.4 розділу ІІІ Порядку канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом (далі - ХМК), Керч-Єнікальським каналом (далі - КЄК) справляється на користь суб'єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу I цього Порядку.

Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна (за 1 куб. м. об'єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку.

Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку.

Судно, яке здійснює перехід між морськими портами (морськими терміналами), що розташовані на БДЛК, канальний збір за прохід по БДЛК сплачує на користь суб'єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу I цього Порядку, за ставкою, що дорівнює різниці між розмірами ставок, установленими для відповідних ділянок БДЛК (додаток 3).

За проходження БДЛК і ХМК без заходження в зазначені морські порти (морські термінали) канальний збір справляється на користь суб'єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу I цього Порядку, за ставками, які встановлені згідно з додатком 3 до цього Порядку, за прохід БДЛК 1 - 12 колін та морського порту Херсон (прохід БДЛК і ХМК) відповідно.

Додатком 3 та Додатком 4 до Порядку визначено, що ставки канального збору, як і ставки інших видів портових зборів, залежить від того, знаходиться судно в «каботажному плаванні» чи «закордонному плаванні».

Таким чином, канальний збір нараховується щодо суден, які перебувають як в «каботажному плаванні» (між портами України), так і «закордонному плаванні» (прибувають на територію України або вибувають за її межі), і підставою для нарахування канального збору є саме факт проходження судна каналом або підхідним каналом.

Згідно з пунктом 3.5 Порядку (в редакції, яка діяла з 04.09.2015 по 12.08.2019) судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.

Враховуючи вищенаведене, у редакції Порядку, яка діяла з 04 вересня 2015 року по 12 серпня 2019 року, від сплати канального збору у зазначений період були звільнені судна, що одночасно відповідали наступним ознакам:

- згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри;

- здійснюють плавання під Державним Прапором України;

- здійснюють плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України;

- віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання.

При цьому здійснення «каботажного плавання» або «закордонного плавання» судном до переліку підстав згідно з пунктом 3.5 Порядку, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, прямо не віднесено.

Кодекс торгівельного мореплавства України визначає, зокрема, такі види морських перевезень - каботажне та міжнародне.

Відповідно до положень статті 131 Кодексу торгівельного мореплавства України каботажні перевезення - це перевезення між портами України, які здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Міжнародні перевезення - це перевезення між портами України й іноземними портами, які можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором (стаття 132 Кодексу торгівельного мореплавства України).

Згідно із частиною 1 статті 133 Кодексу торгівельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Отже, головною ознакою для визначення виду перевезення є саме порт відправлення та порт призначення, які визначаються в договорі морського перевезення та перевізному документі.

Водночас пунктом 3.5 Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розташування портів відправлення та призначення в якості умови для застосування пільги щодо сплати канального збору також не зазначено.

Однією з умов для отримання судном такої пільги відповідно до пункту 3.5 Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено здійснення плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України.

Відповідно до статті 67 Водного кодексу України річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.

Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних» від 12 червня 1996 року №640 канали і підхідні канали відносяться до внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних.

Отже, канали є судноплавними внутрішніми водними шляхами загального користування, які знаходяться в межах території України.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач може бути звільнений від сплати канального збору за умови відповідності його суден вимогам, встановленим пунктом 3.5 Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з матеріалів справи судна «Иван Сергиенко», «Володимир Шарков», «Олтениця», «Славутич-18», «Семен Руднев», «Василий Боженко», «Николай Кузнецов», «Могучий», «Днепровец-3», «Мартин Лацис», «Днепровец-2», «Борислав», «Афанасий Матюшенко», «Орель-5», «Орель-3», «Орель-2», з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України, віднесені до суден внутрішнього або змішаного плавання.

Однак судом апеляційної інстанції зазначено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що судна позивача здійснювали плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України без будь-якої прив'язки до порту відправлення чи призначення, тобто не здійснювали каботажні або міжнародні перевезення/плавання.

Касаційний господарський суд звертає увагу, що згідно з пунктом 3.5 Порядку (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснення каботажного плавання або закордонного плавання судном не було віднесено до переліку підстав для звільнення від сплати канального збору.

Суди попередніх інстанцій врахували, що постановою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі №826/23214/15 (К/800/19989/16) за позовом Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними дій та стягнення коштів скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016. Позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» щодо нарахування канального збору з суден закордонного плавання. Зобов'язано відповідача повернути Публічному акціонерному товариству «Судноплавна компанія «Укррічфлот» протиправно сплачений канальний збір у розмірі 407 932,13 грн.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/23214/15 відмовлено в задоволенні заяви Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про перегляд вищезазначеної постанови Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вищезазначеної постанови Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі №826/23214/15 визнано неправомірно нарахованим та таким, що підлягає поверненню на користь позивача канальний збір у розмірі 407 932,13 грн сплачений агентом відповідачу згідно з умовами договору про надання послуг з морського агентування №02/03 від 02.03.2015 та рахунків агента №286 від 07.09.2015, №250 від 10.09.2015, №291 від 12.09.2015, №292 від 13.09.2015, №290 від 14.09.2015, №299 від 18.09.2015, №304 від 21.09.2015, №301 від 21.09.2015, №318 від 23.09.2015, №320 від 27.09.2015, №305 від 01.10.2015, №333 від 02.10.2015, №319 від 02.10.2015, №324 від 03.10.2015, №348 від 10.10.2015, №346 від 13.10.2015, №325 від 13.10.2015, №347 від 17.10.2015, №349 від 22.10.2015, №370 від 26.10.2015, №362 від 27.10.2015, №385 від 29.10.2015, що підтверджується копіями платіжних доручень позивача.

Водночас, згідно з матеріалів справи позивач, з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.02.2019, просить відшкодувати збитки у розмірі 6 438 650, 25 грн сплачений за проходження суден «Орель-2», «Орель-3», «Орель-5», «Володимир Шарков», «Олтениця», «Иван Сергиенко», «Николай Кузнецов», «Василий Боженко», «Афанасий Матюшенко», «Мартин Лацис», «Семен Руднев», «Днепровец-2», «Днепровец-3», «Могучий», «Славутич-18», «Борислав» Бузько-Дніпровсько-Лиманським та Херсонським морським каналами за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року.

Однак суди попередніх інстанцій, враховуючи що у даній справі позивач просить відшкодувати збитки у розмірі 6 438 650, 25 грн за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, не встановили чи входить сума нарахованого канального збору по рахункам №286 від 07.09.2015, №250 від 10.09.2015, №291 від 12.09.2015, №292 від 13.09.2015, №290 від 14.09.2015, №299 від 18.09.2015, №304 від 21.09.2015, №301 від 21.09.2015, №318 від 23.09.2015, №320 від 27.09.2015, №305 від 01.10.2015, №333 від 02.10.2015, №319 від 02.10.2015, №324 від 03.10.2015, №348 від 10.10.2015, №346 від 13.10.2015, №325 від 13.10.2015, №347 від 17.10.2015, №349 від 22.10.2015, №370 від 26.10.2015, №362 від 27.10.2015, №385 від 29.10.2015 в розрахунок розміру збитків у даній справі.

Крім того, Касаційний господарський суд вважає, що висновок суддів першої та апеляційної інстанції про те, що безпідставно сплачені суми канального збору є обов'язковим платежем та не можуть вважатися збитками є передчасним.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

За змістом статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Ураховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Таким чином, втрати позивачем (позбавлення позивача) грошових коштів, а саме сплачений позивачем канальний збір, за наявності підстав для звільнення від його сплати, з метою недопущення негативних наслідків господарської діяльності у зв'язку з забороною виходу з морського порту (проходу каналом) можуть вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Також Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій щодо невірно обраного позивачем способу захисту зроблено судами без з'ясування характеру спірних правовідносин між сторонами у даній справі.

Зокрема, відповідно до пункту 15.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №348 від 05.06.2013 обслуговування суден та інші послуги в морських портах України та на підходах до них здійснюються суб'єктами господарювання на підставі укладених договорів відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог міжнародних договорів України.

На факт укладення такого договору з відповідачем щодо заходу суден до морських портів покликався позивач, як на підставу оплати рахунків виставлених відповідачем судновласнику, які включали спірні суми канального збору.

Однак суди першої та апеляційної інстанції характер спірних правовідносин та наявність договірних відносин між сторонами не з'ясували.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині стягнення 1 638 925, 69 грн за період з вересня 2015 року по 20 грудня 2015 року, у зв'язку із зверненням позивача до суду 20 грудня 2018 року Касаційний господарський суд зазначає, що в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, Касаційний господарський суд виходить з того, що без належного (з дотриманням норм процесуального права) дослідження та встановлення судами фактичних обставин даної справи, а також в силу вищенаведених положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості належним чином перевірити застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та надати оцінку поважності причин пропуску строку позовної давності.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, зважаючи на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

9. Судові витрати.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі №910/17179/18 скасувати.

3. Справу № 910/17179/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді В. Студенець

І. Кондратова