ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14099/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - корпорація "ТСМ Груп",

представник позивача - Носик Б.М., адвокат (ордер від 30.09.2022 № 1156118),

відповідач - державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційні скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (попереднє найменування державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом")

на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2021 (головуючий суддя Спичак О.М.),

додаткове рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2021 (головуючий суддя Спичак О.М.)

та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (головуючий Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О., Агрикова О.В.)

у справі № 910/14099/21

за позовом корпорації "ТСМ Груп" (далі - Корпорація)

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство)

про стягнення 25 129 250,92 грн.

За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Корпорація звернулась до суду з позовом до Підприємства (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 25 129 250,92 грн, з яких 20 885 681,65 грн основного боргу, 820 903,83 грн пені, 1 109 284,86 грн 3 % річних та 2 313 380,58 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство на порушення умов договору на виконання комплексу робіт від 27.06.2019 № 03/19 (далі - Договір) не у повному обсязі оплатило поставлений Корпорацією товар та виконані нею роботи.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Корпорації суму основного боргу у розмірі 20 885 681,65 грн, пеню у розмірі 820 821,18 грн, 3% річних у розмірі 1 106 473,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 223 683,87 грн та судовий збір у розмірі 375 549,90 грн. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто з Державного бюджету України на користь Корпорації судовий збір у розмірі 751,51 грн, сплачений за платіжним дорученням від 27.08.2021 № 200.

Вказані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог саме в частині задоволених позовних вимог.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, заяву Корпорації про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Корпорації витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що, з урахуванням часткового задоволення позову, арифметичних помилок Корпорації при здійсненні розрахунку суми позовних вимог, а також критеріїв реальності понесених витрат на професійну правничу допомогу та розумності їх розміру, судами було зменшено суму судових витрат Корпорації на професійну правничу допомогу та стягнуто їх у розмірі 40 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені зменшити.

Касаційна скарга на рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині стягнення пені, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16 щодо питання зменшення розміру неустойки та застосування статей 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.

Корпорація подала відзив на касаційну скаргу Підприємства на рішенням та постанову судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Також у відзиві зазначено, що витрати Корпорації на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у Верховному Суді становлять 17 000,00 грн, які Корпорація просить стягнути з Підприємства та заявлено про те, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення у даній справі. Вказана заява Судом буде розглянута відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Верховний Суд зазначає, що з касаційної скарги Підприємства вбачається, що воно не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині стягнення пені, тобто Підприємством у касаційному порядку оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій саме в частині стягнення пені.

Також не погоджуючись з додатковим рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду, яка ухвалена в іншій справі у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги до 1 000,00 грн.

Касаційна скарга на додаткове рішення та постанову судів попередніх інстанцій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 щодо застосування статей 86 126 ГПК України у подібних правовідносинах.

Корпорація подала відзив на касаційну скаргу Підприємства на додаткове рішенням та постанову судів попередніх інстанцій, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Також у відзиві зазначено, що витрати Корпорації на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у Верховному Суді становлять 8 000,00 грн, які Корпорація просить стягнути з Підприємства та заявлено про те, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення у даній справі. Вказана заява Судом буде розглянута відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129 221 ГПК України.

Корпорація також подала клопотання, в якому просить закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Підприємства, посилаючись на відсутність подібності правовідносин у даній справі та у справах, на які посилається скаржник у касаційних скаргах.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Корпорації, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою Підприємства на рішення і постанову судів попередніх інстанцій та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги на додаткове рішення і постанову судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підприємство у касаційній скарзі на рішення і постанову судів попередніх інстанцій посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях в частині стягнення пені, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16 щодо питання зменшення розміру неустойки та застосування статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 914/2202/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з висновками судів про наявність підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, погашену відповідачем власними коштами з порушенням строків оплати. При цьому суму пені, що підлягає стягненню за рішенням суду, зменшено, враховуючи майновий стан обох сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства. У частині відмови в задоволенні позовних вимог оскаржувані судові акти мотивовані безпідставністю нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, погашення якої відбулося згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету";

- № 910/10427/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу до 20 % від нарахованої суми. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що прострочення терміну доставки вантажу не завдало вантажоодержувачу жодних збитків та не вплинуло на його господарську діяльність; позивачем не надано суду доказів, які підтверджують його позовні вимоги. Частиною першою статті 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи № 910/9765/18). Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафу; обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення штрафу до 20 % від заявленої суми, винятковості яких відповідачем не доведено, - місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача. Таким чином, господарські суди правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 473 631,79 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу;

- № 905/2149/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Водночас товариство зазначає, що спірна заборгованість утворилась у період лютого-березня 2015 року та припадає на час проведення на території Донецької області активної фази антитерористичної операції, зокрема, в населеному пункті, в якому зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність відповідач. Тобто відповідач зіткнувся з непередбачуваними обставинами - повномасштабними військовими діями на території Донецької області, які обумовили настання негативних наслідків при здійсненні господарської діяльності підприємства. При цьому, відповідач посилається на додані до заяви лист Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 04.08.2015 № 8774, висновок Донецької торгово-промислової палати від 20.08.2014 № 2255/12.12-03, Сертифікат Торгово-промислової палати України від 05.09.2014 № 2887/05-4, та лист до НАК ?Нафтогаз? від 06.08.2014 №Юр-64/14. Також відповідач зазначає про скрутне фінансове становище підприємства, додаючи при цьому довідку № 365 від 04.03.2019, з якої вбачається, що у відповідача існує заборгованість із заробітної плати в сумі 4 163 390,35 грн, з єдиного соціального внеску 6 763 885,26 грн, за газ НАК "Нафтогаз України" 7 527 621,62 грн. Судами встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, офіційним місцезнаходженням підприємства відповідача є Донецька область, селище міського типу Володимирівка, Волноваський район, вулиця Заводська, будинок № 1. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" від 02.12.2015 № 1275-р смт. Володимирівка Волноваського району віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Відповідно до листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/2/1-8774 від 04.08.2015, територія смт. Володимирівка Волноваського району визначена районом проведення антитерористичної операції з 07.04.2015. Також судами враховано, що відповідач є містоутворюючим підприємством на території смт. Володимирівка, та відповідно, соціально відповідальним підприємством перед працівниками. Здійснення господарської діяльності підприємством на території проведення антитерористичної операції спричиняється відповідними труднощами, зокрема, пов`язаними з транспортуванням вантажів з сировиною та з готовою продукцією автомобільним та залізничним транспортом. Крім того, нестабільність в роботі та неможливість в повному обсязі забезпечити сировиною підприємство призвели до скорочення обсягів виробництва та споживання газу, а технологічний процес виробництва передбачає безперервну подачу природного газу для виробництва вогнетривких виробів. Зазначені обставини призвели до неможливості здійснення своїх зобов`язань за укладеними контрактами на поставку готової продукції та відповідно, отримання грошових коштів. Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, що заявлена до стягнення сума пені та штрафу не є співрозмірними по відношенню до суми основного боргу. Так, позивачем до стягнення заявлено 1 698 160,00 грн пені та 399 630,00 грн, що разом складає 2 097 791,48 грн, а отже, очевидним є, що заявлений розмір неустойки, який дорівнює майже половину від суми основної заборгованості, є явно завищеним та занадто великим, неадекватним та неспіврозмірним по відношенню до порушеного відповідачем зобов`язання;

- № 914/2252/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступень виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є навчальним закладом, основним напрямком діяльності якого є надання освітніх послуг. При цьому відповідач фінансується виключно за рахунок бюджетних коштів, а причиною відсутності відповідних коштів було недофінансування з державного бюджету, що вбачається з помісячного плану використання бюджетних коштів на 2016 рік, (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 37). Отже, заборгованість виникла у цей період через відсутність обігових коштів і була повністю погашена 07.12.2018. Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги наведені доводи відповідача, вказали про врахування інтересів сторін та дійшли обґрунтованого висновку про зменшення розміру присудженої до стягнення пені на 50%;

- № 923/760/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що аналіз приписів статей 551 ЦК України 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд . Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18. З огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які стали би підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум неустойки, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість стягнення штрафних санкцій у визначеному позивачем розмірі.

При цьому у даній справі № 910/14099/21 судами встановлено, що до матеріалів справи долучено Договір, сторонами якого є Підприємство (замовник) та Корпорація (генеральний підрядник), за умовами якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: ?ВП Южно-Українська АЕС. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Технічне переоснащення КПП-3. АКТЗ. Постачання обладнання, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи? у цілому або етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт та у Відомостях обсягів робіт до вказаного договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну і складає 45 096 149,03 грн, у тому числі: постачання обладнання на суму 40 684 328,10 грн; будівельно-монтажні роботи на суму 2 749 680,00 грн та пусконалагоджувальні роботи на суму 1 662 140,93 грн.

Додатковою угодою від 12.11.2019 № 1 сторони погодили, що договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну і складає 45 096 149,03 грн, у тому числі: виконані станом на 01.11.2019 - 22 447 702,69 грн; підлягають виконанню - 22 648 446,34 грн; постачання обладнання на суму 18 498 306,00 грн; будівельно-монтажні роботи на суму 2 554 878,48 грн та пусконалагоджувальні роботи на суму 1 595 261,86 грн.

Згідно з пунктом 15.6 Договору останній набуває чинності з дати підписання сторонами та скріплення його печатками і діє до 15.12.2020.

Додатковою угодою від 15.05.2020 № 2 сторони погодили, що строк дії договору встановлено до 30.03.2021.

Додатковою угодою від 17.11.2020 № 4 сторони погодили, що строк дії договору встановлено до 31.12.2021.

Пунктом 4.1.1 Договору передбачено, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генпідрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних робіт за формою КБ-2в, протягом 45 банківських днів.

Відповідно до пункту 4.1.2 Договору оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генпідрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки. Датою поставки партії обладнання є дата накладної.

На виконання умов Договору Корпорація 31.07.2019 поставила Підприємству товар на суму 40 684 328,100 грн, що підтверджується видатковими накладними долученими до матеріалів справи, та які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток та штампів юридичних осіб Корпорації і Підприємства.

При цьому, під час розгляду судом справи Підприємством не заперечувалось отримання від Корпорації товару за відповідними видатковими накладними.

Також судами встановлено, що відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт Корпорацією були виконані роботи за Договором на суму 2 649 056,24 грн, які містяться у матеріалах справи та підписані уповноваженим представниками сторін та скріплені відбитками печаток юридичних осіб Корпорації і Підприємства.

При цьому, під час розгляду судом справи Підприємством не заперечувалось виконання Корпорацією робіт за відповідними актами виконаних робіт.

На підставі актів виконаних будівельних робіт сторонами були складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, зокрема, довідка за серпень 2019 року від 29.08.2019 на суму 20 9978,04 грн, довідка за серпень 2019 року від 30.08.2019 на суму 51 702,55 грн, довідка за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 174 891,38 грн, довідка за березень 2020 року від 31.03.2020 на суму 331 902,01 грн, довідка за грудень 2020 року на суму 1 880 582,26 грн.

Підприємство сплатило на користь Корпорації грошові кошти у розмірі 22 447 702,69 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які були долучені до матеріалів справи.

Водночас суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання Підприємства про зменшення суми пені на 90%, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Крім того, застосоване статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.

У той же час апеляційним судом встановлено, що Підприємством не надано жодних належних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення стягнутої з останнього суми пені. Посилання на відсутність у Корпорації збитків не підтверджується належними доказами. При цьому інших підстав для зменшення суми пені на 90% Підприємством не наведено.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Що ж до доводів касаційної скарги Підприємства на додаткове рішення та постанову судів попередніх інстанцій, то Суд зазначає, що предметом касаційного оскарженні є додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, якими стягнуто з Підприємства на користь Корпорації 40 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом з тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. При цьому частиною четвертою цієї статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Правовий аналіз зазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а під час розгляду питання про розподіл інших судових витрат - пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України.

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Ухвалюючи додаткове рішення, суди попередніх інстанції виходили з такого.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладеного Корпорацією (клієнт) та адвокатським об`єднанням ?Віннерлекс?, адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і а порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднанням правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємною частиною договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

Пунктом 3.4 договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 передбачено, що при виконанні адвокатським об`єднанням своїх зобов`язань за договором сторони складають двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг у двох примірниках. Додатком до акту можуть бути: - звіт про надану правову допомогу, де із погодинною деталізацією вказується конкретний вид та обсяг наданої правової допомоги; - звіт про фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору - складається у випадку понесення додаткових витрат.

Відповідно до пункту 4.2 договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 обчислення та сплата гонорару (адвокатські послуги) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків.

Специфікацією № 2 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 сторони погодили, що адвокатське об`єднання надає клієнту наступні послуги - надання професійної правничої допомоги під час розгляду господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості за Договором, за складання позовної заяви та всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях; фіксований розмір гонорару становить 73 500,00 грн.

Згідно з платіжними дорученнями від 17.08.2021 № 544 Корпорацією було сплачено на рахунок адвокатського об`єднання грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн та від 06.10.2021 № 261 - грошові кошти у розмірі 43 500,00 грн.

Також між сторонами 02.12.2021 було складено акт приймання-передачі послуг, в якому сторони погодили, що адвокатське об`єднання належним чином надало клієнту юридичні послуги (правову допомогу), зазначені у додатку № 1 до акта; вартість наданої правової допомоги становить 73 500,00 грн.

У додатку № 1 до акта зазначено, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021 адвокатське об`єднання надало професійну правничу допомогу під час розгляду господарським судом міста Києва справи № 910/14099/21 за позовом Корпорації про стягнення заборгованості за Договором; гонорар становить 73 500,00 грн.

Водночас, з урахуванням часткового задоволення позову, арифметичних помилок позивача при здійсненні розрахунку суми позовних вимог, а також критеріїв реальності понесених витрат на професійну правничу допомогу та розумності їх розміру, судом першої інстанції було зменшено суму судових витрат Корпорації на професійну правничу допомогу та стягнуто такі витрати у розмірі 40 000,00 грн. З такими висновками суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов правомірного висновку про часткове задоволення заяви Товариства про розподіл витрат на професійну правову допомогу.

Верховний Суд при касаційному перегляді додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

Проаналізувавши висновки постанови, яку на думку скаржника не було враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні додаткового рішення та постанови, Верховний Суд встановив, що застосування норм права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить жодному з наведених скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами статей 86 126 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у вказаній справі залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом "res judicata", базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою Підприємства на рішення і постанову судів попередніх інстанцій та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги на додаткове рішення і постанову судів попередніх інстанцій, та вважає за можливе залишити оскаржувані додаткове рішення і постанову судів попередніх інстанцій без змін, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Підприємства на рішення і постанову судів попередніх інстанцій та залишає вказані судові рішення без змін, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення і постанову судів попередніх інстанцій.

Суд також зазначає, що відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 цього Закону), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Відтак касаційна скарга на додаткове рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та постанова апеляційного суду за наслідками його перегляду не є об`єктом справляння судового збору. Такий висновок узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.12.2019 зі справи № 240/6150/18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.10.2020 зі справи № 910/15191/19, від 22.02.2021 зі справи № 922/3439/19.

Отже, за наслідком касаційного перегляду додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та постанови апеляційного суду за наслідками його перегляду у цій справі розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (попереднє найменування державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 910/14099/21 закрити.

2. Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (попереднє найменування державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 залишити без задоволення, а додаткове рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 910/14099/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя Т. Малашенкова