Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/11678/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Мальченко А. О., Агрикова О. В.) та ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 (суддя Грєхова О. А.)

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" у справі

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Столяров Едуард Олегович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Девелопмент Лтд",

про скасування рішень про державну реєстрацію речового права на земельні ділянки та їх державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням змін) в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (далі - ПрАТ "Київський річковий порт") про: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, на вул. Набережно-Хрещатицькій у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради, припинивши вказане право; 2) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0073, на вул. Набережно-Хрещатицькій у м. Києві за територіальною громадою в особі Київської міської ради, припинивши вказане право; 3) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47099909 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, на вул. Набережно-Хрещатицькій у м. Києві за ПрАТ "Київський річковий порт", припинивши вказане право; 4) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.05.2019 індексний номер 47101037 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, на вул. Набережно-Хрещатицька у м. Києві за ПрАТ "Київський річковий порт", припинивши вказане право; 5) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, площею 12,2332 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва та закрити щодо неї Поземельну книгу; 6) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, площею 0,2142 га на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва та закрити щодо неї Поземельну книгу.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю здійснення державної реєстрації спірних земельних ділянок та державної реєстрації речових прав на них. Зокрема, прокурор наголошував на тому, що документація із землеустрою не відповідала вимогам земельного законодавства, чинного на момент її розроблення, у зв`язку з чим не могла бути підставою для здійснення 23.05.2019 державної реєстрації вказаних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, оскільки не затверджена Київською міською радою або її уповноваженим органом.

1.2. Прокурор подав до Господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив: 1) до набрання законної сили рішенням у цій справі заборонити ПрАТ "Київський річковий порт" та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському районі м. Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці, а також заборонити здійснювати будь-які дії з нею; 2) до набрання законної сили рішенням у цій справі заборонити ПрАТ "Київський річковий порт" та будь-яким іншим особам, з якими укладено Договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці, а також заборонити здійснювати будь-які дії з нею; 3) накласти арешт на земельні ділянки площею 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840416080000, та площею 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840460280000), на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва.

Заяву обґрунтовано необхідністю вжиття зазначених заходів, наявністю у цьому випадку обставин, які унеможливлять виконання рішення суду у справі у разі задоволення позову прокурора та ефективний захист і поновлення порушених прав держави, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, прокурор наголошував на тому, що активна забудова спірних земельних ділянок та продаж фізичним особам майнових прав на квартири в запланованому житловому комплексі, що будується на таких земельних ділянках, у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з ним, адже зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких звернувся прокурор, ініціювати знесення розпочатого будівництва, та, можливо, скасування державної реєстрації права власності на новозбудоване майно, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладення яких на державу буде неправомірним, а можливо і непомірним тягарем. Також забудова спірних земельних ділянок унеможливить повернення їх державі в тому стані, в якому вони були до здійснення реєстрації за відповідачем права постійного користування ними, а також призведе до фактичної зміни категорії земельних ділянок із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови, всупереч положенням статті 20 Земельного кодексу України. Крім того, прокурор зазначав, що згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.05.20019 № НВ-0003217372019, НВ-0003217382019 частина земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, площею 4,8325 га перебуває в прибережній захисній смузі вздовж річок, навколо водойм та на островах, в якій згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), а також обидві земельні ділянки розташовані в санітарно-захисній зоні навколо об`єкта, в межах якого, відповідно до статті 114 Земельного кодексу України забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Прокурор звертав увагу і на те, що рішенням Київської міської ради "Про створення умов для будівництва Подільського шостого переходу і Вокзально-Воскресенської лінії метрополітену" від 20.05.1999 № 254/355 накладено мораторій на використання під забудову, приватизацію та довгострокову оренду зарезервованих територій до остаточного вирішення питання будівництва Подільського мостового переходу, а отже оскільки зазначені земельні ділянки розташовані в безпосередній близькості до будівництва Подільсько-Воскресенського мостового переходу, яке ведеться на суміжних земельних ділянках, забудова таких ділянок багатоквартирними житловими будинками може негативно вплинути на завершення будівництва вказаного стратегічного для столиці об`єкта транспортної інфраструктури.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11678/22 заборонено ПрАТ "Київський річковий порт" та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці; заборонено ПрАТ "Київський річковий порт" та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці площею 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції майнового комплексу під багатофункціональний комплекс на вказаній земельній ділянці; накладено арешт на земельні ділянки площею 12,2332 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0069, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 1840416080000, та площею 0,2142 га, кадастровий номер 8000000000:85:316:0072, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840460280000, на вул. Набережно-Хрещатицькій у Подільському р-ні м. Києва. В іншій частині в задоволенні заяви (щодо заборони здійснювати будь-які дії із вказаними земельними ділянками) відмовлено.

Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався положеннями статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України та дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування заявлених заходів забезпечення позову, окрім заборони здійснювати будь-які дії із спірними земельними ділянками, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду. Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви в частині заборони здійснювати будь-які дії із спірними земельними ділянками, місцевий господарський суд виходив із того, що така вимога є абстрактною, адже є незрозумілим про які саме інші можливі дії, окрім вже заборонених, йде мова в контексті спірних правовідносин, заборона яких є необхідною для забезпечення можливості ефективного захисту та поновлення порушених прав чи інтересів за поданим позовом.

2.2. З такими мотивами вжиття зазначених заходів забезпечення позову погодився Північний апеляційний господарський суд, який за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, постановою від 23.05.2023 залишив її без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ПрАТ "Київський річковий порт" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у цій справі, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржувані судові рішення незаконними, такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме статей 76- 79 136 137 216 236 277 Господарського процесуального кодексу України, а також з порушенням норм матеріального права; зазначає, зокрема, про те, що прокурор не довів належними і допустимими доказами в розумінні положень статей 76 77 Господарського процесуального кодексу України обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову; не довів наявності зв`язку між заявленими заходами і предметом позову; вимога прокурора про вжиття заходів забезпечення позову є прямим втручанням у господарську діяльність відповідача. Також скаржник наголошує на тому, що попередня заява прокурора про забезпечення позову була залишена судами без задоволення, а тому, на його думку, ухвалення господарськими судами судових рішень задоволення іншої, як він вважає, ідентичної заяви прокурора та вжиття судами заявлених заходів забезпечення позову у наведеному випадку суперечить раніше прийнятим судами процесуальним рішенням у цій справі, що не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та принципу правової визначеності.

3.2. Від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а ухвалу та постанову у справі - без змін як такі, що є законними та обґрунтованими.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, а також заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.3. Надавши оцінку наведеним прокурором у заяві про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтуванням та доказам, наданим на її підтвердження, урахувавши наведені положення процесуального законодавства, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення на арешту на спірні земельні ділянки та заборони вчинення дій щодо їх забудови за встановлених фактичних обставин обґрунтованого припущення, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду, та призвести до неможливості їх захисту в межах одного цього судового провадження за заявленим позовом.

Суди попередніх інстанцій при вирішення питання щодо вжиття заявлених заходів забезпечення позову врахували, серед іншого, правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 917/273/20, де зазначено, що оскільки відповідач-2 здійснює, зокрема, і після подання позову прокурором продаж майнових прав фізичним особам на квартири в запланованому житловому будинку, здійснення вказаної діяльності в подальшому може ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів територіальної громади, від імені якої звернувся з позовом прокурор, що полягає в поверненні земельної ділянки комунальної власності територіальній громаді, права власника від імені якої здійснює відповідач-1, і вказані обставини є достатніми для висновку про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову ускладнить відновлення порушених прав територіальної громади в разі задоволення позову, зокрема з урахуванням того, що очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси територіальної громади в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо.

За висновками попередніх судових інстанцій заходи забезпечення позову, які просить вжити прокурор (окрім заборони здійснювати будь-які дії із спірними земельними ділянками), відповідають заходам забезпечення позову, встановленим у статті 137 Господарського процесуального кодексу України, предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не порушують права та законні інтереси осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому, вжиті заходи забезпечення позову будуть спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав позивача в обраний ним спосіб, який у випадку задоволення судом його вимог матиме змогу відновити свої порушені права, можливість чого, за відсутності вжиття відповідних заходів, може бути нівельовано внаслідок подальших дій щодо забудови спірних земельних ділянок.

Суди також акцентували, що зведення, реєстрація та подальше відчуження збудованої на спірних земельних ділянках нерухомості у разі задоволення заявленого позову та ініціювання у зв`язку з цим питання законності розміщення на спірних земельних ділянках такого майна може призвести до завдання майнових збитків його набувачам, а тому відповідні заходи забезпечення позову направлені, в тому числі, на попередження можливого порушення прав осіб, що наразі не є учасниками спірних правовідносин. Вжиті заходи забезпечення позову жодним чином не обмежують права та законні інтереси ані відповідачів, ані інших осіб, адже вони не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, мають тимчасовий характер та не позбавляють зазначених осіб права на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджають займатись господарською діяльністю як такою взагалі, в той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Поза тим, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що вимога прокурора про заборону здійснювати будь-які дії зі спірними земельними ділянками є абстрактною та задоволенню не підлягає, адже є незрозумілим які саме інші можливі дії, окрім вже заборонених, маються на увазі в контексті спірних правовідносин, заборона яких є необхідною для забезпечення можливості ефективного захисту та поновлення порушених прав чи інтересів за поданим позовом.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржених судових рішень, та встановлених судами обставин, які в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за змістом цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 145 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи та з урахуванням результатів розгляду спору.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Верховний Суд зазначає, що ухвалені у справі судові рішення, а також аргументація, викладена у них, наведеним вище вимогам не суперечать.

Доводи скаржника про те, що вжиття заявлених заходів забезпечення позову є втручанням в господарську діяльність відповідача, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суди попередніх інстанцій установили, що вжиті заходи у наведеному випадку не обмежують права та законні інтереси відповідачів та інших осіб, вони мають тимчасовий характер, не позбавляють їх права на здійснення підприємницькою діяльності, отримання доходів, а також не перешкоджають займатись господарською діяльністю. Обставин того, що господарська діяльність відповідача пов`язана виключно лише з будівництвом на спірних земельних ділянках, суди не установили та відповідач не довів.

Водночас колегія суддів зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує особу у праві повторного звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у разі якщо змінилися певні обставини, тому відхиляє посилання скаржника на порушення судами принципу правової визначеності.

Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання скаржника на необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки висновки апеляційного суду про відмову у відкладенні розгляду справи є достатньо мотивованими, прийнятими із застосуванням принципу рівності всіх учасників провадження перед законом і судом, зважаючи на відсутність наданих відповідачем доказів на підтвердження викладених у клопотанні аргументі, та з урахуванням строків розгляду справи судом. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони чи іншого учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального і матеріального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли підтвердження, підстав для їх скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

5.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі № 910/11678/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак