Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.06.2018 року у справі №910/4749/16
Ухвала КГС ВП від 10.04.2018 року у справі №910/4749/16
Постанова ВГСУ від 11.10.2016 року у справі №910/4749/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4749/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

заступник прокурора міста Києва

від прокуратури - Паршутіна Ю.А.

позивачі -(1) Міністерство культури України, (2) Київська міська рада, (3) Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

представник позивача - 1 - не з'явився

представник позивача - 2 - Трохимчук В.С.

представник позивача - 3 - Трохимчук В.С.

відповідачі - (1) мале приватне підприємство "АКВАДОН", (2) комунальне підприємство "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт"

представник відповідача - 1 - Ісмаїлова К.І.

представник відповідача - 2 - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Державна архітектурно-будівельна інспекція України

представник третьої особи - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Корсакової Г.В. - головуючого, Чорної Л.В., Гаврилюка О.М. від 24 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Чебикіної С.О. від 18 вересня 2017 року

У судовому засіданні суду касаційної інстанції 06.06.2017 було оголошено перерву до 13.06.2018.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України (далі - позивач-1), Київської міської ради (далі - позивач-2) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач-3) звернувся з позовом до малого приватного підприємства "Аквадон" (далі - відповідач-1) та комунального підприємства "Дирекція реставраційно - відновлювальних робіт" (далі - відповідач-2) про визнання недійсною додаткової угоди від 25.12.2008 №3 до інвестиційного договору від 07.04.2006 №9 про реконструкцію нежилого будинку по вул. П.Сагайдачного у м. Києві; зобов'язання відповідача-1 повернути майно - нежитлові будинки площею 1979,80 кв.м. (літ.А) та 500,80 кв.м. (літ.Б) по вул. П.Сагайдачного, 20/2 у м. Києві територіальній громаді м. Києва в особі відповідача-3.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна додаткова угода укладена на виконання рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95, яке визнано недійсним за судовим рішенням у справі № 910/16562/14. При цьому внаслідок укладення спірної додаткової угоди відповідач-1 набув у власність комунальне майно, яке є пам'яткою архітектури, в обхід установленого чинним на момент укладення договору законодавством порядку приватизації такого майна та без погодження уповноваженого органу охорони культурної спадщини. Отже, спірний договір укладений з істотним порушенням чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а безпідставно набуте відповідачем-1 за цим договором майно підлягає поверненню в комунальну власність відповідно до статті 1212 цього Кодексу.

3. Стосовно строку позовної давності прокурором зазначено, що про факт порушення законодавства при передачі спірного майна прокуратурі та позивачам стало відомо у 2015 році - після набрання законної сили рішенням у справі № 910/165/14, а тому причини пропуску строку є поважними. Заяви щодо причин пропуску строку позовної давності було подано до суду і позивачем-2 та позивачем-3.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Справа розглядалась судами неодноразово.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року, у позові відмовлено.

6. Судами встановлено, що 07.04.2006 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" та МПП "Аквадон" укладено інвестиційний договір №9 про реконструкцію нежилого будинку з надбудовою та прибудовою по вул. Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба) в м. Києві, предметом якого була реалізація інвестиційного проекту з реконструкції вказаного нежилого будинку.

6.1. Рішенням Київської міської ради від 28.08.2008 № 95/95 передані МПП "Аквадон" під реконструкцію нежилі будинки на вулиці П.Сагайдачного, 20/2 літ. А та літ. Б було вирішено передати останньому у власність за умови компенсації відповідачем-1 вартості згаданих нежилих будинків.

6.2. На виконання вказаного рішення Київської міської ради 25.12.2008 сторонами інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006 було укладено додаткову угоду № 3, якою в інвестиційний договір включено положення щодо набуття інвестором (відповідачем-1) права власності на майно, що є предметом договору, за умови компенсації вартості об'єкта інвестування.

6.3. Внаслідок виконання рішення від 28.08.2008 № 95/95 та умов вказаної додаткової угоди МПП "Аквадон" було здійснено державну реєстрацію права власності на майно та отримано відповідне свідоцтво про право власності.

6.4. Проте у подальшому рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/16562/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2015, вказане рішення позивача-2 було визнано недійсним, як незаконне і таке, що порушує право власності територіальної громади. Ця обставина і стала підставою для звернення прокурора з даним позовом, вимоги якого є похідними від вимог, заявлених у справі № 910/16562/14.

6.5. Керуючись преюдиційними обставинами, встановленими у справі № 910/16562/14, суди дійшли висновку про незаконність укладення спірної додаткової угоди та її недійсність на підставі статті 215 ЦК України, оскільки відчуження комунального майна за цією угодою відбулося у порушення вимог приватизаційного законодавства, законодавства про охорону культурної спадщини та порядку проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції нежилих будинків.

6.6. У той же час прокурором при зверненні з даним позовом порушено трирічний строк позовної давності для захисту порушених прав позивачів, який слід обраховувати з дати укладення сторонами спірної додаткової угоди - 25.12.2008, стороною якої був позивач-3 та яка укладена на виконання рішення позивача-2. Стосовно посилань прокурора на те, що строк позовної давності слід обраховувати з 23.02.2015 - дати набрання законної сили рішенням у справі № 910/16562/14, то це рішення, яким встановлено факт незаконності рішення органу місцевого самоврядування, є лише одним із доказів у справі, а не підставою для визнання недійсним спірного договору. Тому таке рішення не може слугувати початком перебігу строку позовної давності. Отже, пропуск без поважних причин строку позовної давності у даному випадку є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судами безпідставно не взято до уваги, що підстави для звернення з даним позовом про визнання недійсною додаткової угоди виникли лише після набрання 23.02.2015 законної сили судовим рішенням у справі №910/16562/14 про визнання недійсним рішення позивача-2, на підставі якого спірну додаткову угоду і укладено.

9. У зв'язку з чим у даному випадку строк позовної давності слід обраховувати з моменту встановлення судовими рішенням в іншій справі факту незаконності волевиявлення власника спірного майна на його відчуження, тобто з 23.02.2015. Отже, внаслідок неправильного застосування вимог статті 267 ЦК України суди дійшли помилкового висновку, що порушені права позивача-2 та позивача-3 захисту не підлягають.

10. Також спірною угодою порушено і права позивача-1, який дізнався про спірну додаткову угоду лише в 2014 році, оскільки не був учасником правовідносин щодо передачі майна МПП "Аквадон".

11. Відповідно до вимог статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає без розгляду поданий 29.05.2018 МПП "Аквадон" відзив на касаційну скаргу, як такий, що поданий з порушенням процесуального строку, встановленого в ухвалі суду касаційної інстанції від 10.04.2018.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

12. Щодо правової оцінки спірного правочину - додаткової угоди № 3, укладеної 25.12.2008 та вимоги позивача щодо визнання вказаного правочину недійсним, Верховний Суд зазначає наступне.

13. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний правочин суперечить вимогам Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007, оскільки фактично у відповідності до додаткової угоди №3 від 25.12.2008 було відчужено об'єкт нерухомого майна з порушенням порядку, що визначений наведеними вище нормативно-правовими актами. В той же час, суди відмовили у визнанні вказаного правочину недійсним через пропуск прокурором строку позовної давності.

14. При цьому судами не було враховано, що фактично правовідносини, що склалися за спірним правочином - додатковою угодою № 3 - за своєю правовою природою відносяться до купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна. Цей висновок обґрунтовується наступним.

15. У відповідності до інвестиційного договору, укладеного між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), малим приватним підприємством "Аквадон" та комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт", мале приватне підприємство «Аквадон» на підставі пункту 2.6 вказаного договору зобов'язалося розробити концепцію реконструкції та будівництва, для чого замовити передпроектні роботи, за власний рахунок забезпечити фінансування всіх витрат, пов'язаних з реконструкцією та будівництвом об'єкту інвестування, погодити та підписати графік фінансування реконструкції та будівництва об'єкту інвестування та загальні строки виконання всього комплексу робіт, і після введення об'єкта інвестування в експлуатацію передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва 3 500 (три тисячі п'ятсот) кв.м. нежилих приміщень в будинку, забезпечити належне утримання майна, що передається у власність інвестору. Отже, зобов'язання малого приватного підприємства «Аквадон» полягали у здійсненні реконструкції об'єкта нерухомого майна та отримання частини площі вказаного майна за результатами проведеної реконструкції.

16. В той же час, у відповідності до спірної додаткової угоди № 3, зобов'язання сторін змінились та полягали у наступному: "За умови компенсації інвестором вартості Об'єкта інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкта та підписання акта приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на це об'єкт".

17. Як встановлено судами, МПП "Аквадон" було перераховано до міського бюджету грошові кошти у загальному розмірі 15 159 840,00 грн. в якості компенсації вартості спірного об'єкта інвестування, що підтверджується платіжними дорученнями №2 від 26.02.2009 та №1 від 15.10.2009. У подальшому сторони спірного правочину підписали акт приймання-передачі №552 від 03.11.2009, за яким МПП "Аквадон" прийняв у власність нежилі будинки на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ. А площею 1 979,8 кв.м. та літ. Б площею 500,8 кв.м.

18. Отже, сторони припинили первісні зобов'язання, які полягали у здійсненні реконструкції нерухомого майна, та змінили їх на зобов'язання з купівлі-продажу цього ж нерухомого майна, тобто, здійснили новацію.

19. У відповідності до статті 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

20. Оскільки нове зобов'язання між сторонами полягало у купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, то згідно з нормами статті 657 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами у даному дотримано не було. Так, у відповідності до статті 657 Цивільного кодексу України (у згаданій редакції), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

21. Спірна додаткова угода № 3, як встановлено судами, укладена в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчена. Правовий наслідок відсутності нотаріальної форми при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомого майна унормований статтею 220 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

22. У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

23. Виходячи з наведеного вище обґрунтування, додаткова угода № 3 від 25.12.2008 року є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення при укладенні вказаного правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

24. Виходячи з цього, суди помилково відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання оскаржуваної додаткової угоди № 3 недійсної з підстав пропуску прокурором позовної давності, оскільки підставою відмови є нікчемність такого правочину.

25. Щодо правової оцінки позовної вимоги про зобов'язання МПП "Аквадон" повернути майно у власність територіальної громади, у задоволенні якого суди попередніх інстанцій відмовили через пропуск позивачем строку позовної давності, Верховний Суд зазначає наступне.

26. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності, суди виходили з наступного. Спірну додаткову угоду № 3 було укладено сторонами 25.12.2008, а отже, останнім днем трирічного строку позовної давності було 26.12.2011 (з урахуванням того, що 25.12.2011 було вихідним днем). Оскільки позивач звернувся з позовом 17.03.2016, то таке звернення відбулося поза межами визначеного ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

27. Поряд з цим, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, судами була надана правова оцінка твердженням позивача стосовно того, що строк позовної давності слід обраховувати з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/16562/14, яким було встановлено обставини порушення прав територіальної громади міста Києва (майно незаконно вибуло з комунальної власності), тобто після 23.02.2015. Суди, зокрема, зазначили, що рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/16562/14, яким встановлено факт невідповідності рішення органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, є лише доказом у даній справі, а не підставою для визнання недійсним укладеного на виконання такого рішення договору, з огляду на його невідповідність актам цивільного законодавства. Підставою для визнання недійсним договору згідно із положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оскільки сторони договору були обізнані з його змістом в момент його укладення, то день набрання чинності судовим рішенням у справі № 910/16562/14 не може слугувати початком перебігу позовної давності.

28. Верховний Суд погоджується з такою правовою оцінкою судів попередніх інстанцій, оскільки за визначенням, наведеним в частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

29. Водночас, висновки судів про відсутність підстав визнати причини пропуску позовної давності поважними є помилковими та передчасними, зробленими без урахування відповідної практики Європейського суду з прав людини та встановленими самими ж судами обставин у цій справі.

30. Судами встановлено, що 30.05.2011 прокурором було подано відповідний протест на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 95/95, який було задоволено Київською міською радою 22.09.2011 та винесено рішення №71/6287 від 22 вересня 2011 року "Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 30.05.2012 року №07/2-409-вих-11 на рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95 "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва", яким фактично скасоване рішення Київської міської ради від 28.08.2008 №95/95.

31. Вказане рішення Київської міської ради №71/6287 про скасування рішення Київської міської ради № 95/95 було оскаржено МПП "Аквадон" в порядку адміністративного судочинства, за результатами якого 19.11.2012 постановою окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013, рішення Київської міської ради №71/6287 визнано протиправним та скасовано.

32. Після цього прокуратурою було подано позов до Господарського суду міста Києва у справі № 910/16562/14 про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 95/95 "Про передачу малому приватному підприємству "Аквадон" під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва". Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2015, позов прокуратури задоволено повністю, рішення Київської міської ради № 95/95 визнано недійсним з моменту прийняття.

33. Тобто, прокурором вчинялись системні та послідовні дії, спрямовані на відновлення порушених прав територіальної громади починаючи з 2011 року, що в сукупності з принципом суспільного інтересу відповідно до практики Європейського суду з прав людини, свідчить про наявність підстав визнання причин пропуску позовної давності поважними.

34. У відповідності до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав визнання причин пропуску позовної давності поважними та помилкове застосування судами до вказаних правовідносин статей 256, 261 та 267 Цивільного кодексу України.

35. Щодо принципу суспільного інтересу та його співвідношення із принципом мирного володіння майном, на що неодноразово посилались як сторони спору, так і суди при розгляді даної справи, Верховний Суд відзначає наступне.

36. У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

(1) чи є втручання законним;

(2) чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес;

(3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

37. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

38. Як встановлено судами під час розгляду цієї справи, відчуження спірного нерухомого майна на користь МПП «АКВАДОН», зокрема і на підставі додаткової угоди №3, відбулось із порушенням цілої низки нормативно-правових актів, зокрема, Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про охорону культурної спадщини", Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", відповідних приписів Цивільного кодексу України та Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007р. Отже, критерій законності у цьому контексті дотримано.

39. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

40. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

41. В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

42. Судами при розгляді даної справи, встановлено, зокрема наступне. Так, постановою Ради Міністерства УРСР від 06.09.1979 № 442 до списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, під охоронним № 882 включено жилий будинок у м. Києві на вул. Жданова, 20. У подальшому рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.02.1989 № 78 вулицю Жданова перейменовано на вулицю Петра Сагайдачного.

43. Станом на час прийняття постанови Ради Міністрів Української PCP від 06.09.1979 № 442 правовідносини у сфері охорони культурної спадщини регулювалися, зокрема, Законом Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978 № 3600-ІХ, згідно ч. 3 ст. 17 якого перелік пам'яток республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української PCP. З 12.07.2000 року набрав чинності Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІП, пунктом 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

44. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929 "Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" будинок житловий у м. Києві на вул. Сагайдачного, 20 (Жданова, 20) внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України під охоронним № 260065-Н. Тобто, вказані будинки на вул. Сагайдачного, 20/2 є пам'яткою культурної спадщини національного значення.

45. Водночас, судами встановлено, що жодних доказів будь-якого виконання МПП "Аквадон" зобов'язань за інвестиційним договором № 9 від 07.04.2006, зокрема, здійснення капітального ремонту та/або реконструкції вказаних будинків, матеріали справи не містять. В той же час, судами встановлено, що Протоколом засідання постійно діючої конкурсної комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 17 від 23.12.2005 передбачено наступне: «Відповідно до передпроектних проробок, наданих МПП "Аквадон", пропонується реконструкція існуючого будинку з надбудовою та прибудовою з пристосуванням його під готельно-офісний комплекс. Після реконструкції загальна площа будинку становитиме 11775,0 кв.м.». Тобто, реконструкція вказаних будівель, які є пам'ятками культурної спадщини національного значення, передбачала, по суті, будівництво на їх місці готельно-офісного комплексу.

46. Отже, з урахуванням наведеного, Верховний Суд приходить до висновку, що всі три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, в даній справі дотримано.

47. Стосовно вимоги позивача про повернення територіальній громаді спірного нерухомого майна на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зазначає наступне.

48. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

49. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання. Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

50. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: (1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); (2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

51. Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

52. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

53. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

54. У ході розгляду даної справи та пов'язаної з нею справи - № 910/16562/14, судами було встановлено: (1) рішення Київської міської ради № 95/95 є недійсним з моменту прийняття; (2) додаткова угода № 3 від 25.12.2008 року є нікчемною, оскільки прямо суперечить приписам закону (Цивільного кодексу України).

55. Оскільки власник спірного нерухомого майна - Київська міська рада відчужила вказане майно на користь МПП "Аквадон" на підставі власного незаконного рішення, а додаткова угода № 3 від 25.12.2008, укладена на підставі вказаного рішення, є нікчемною в силу закону, то відсутні правові підстави збереження спірного нерухомого майна за МПП "Аквадон", а тому до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України у справі № 6-3090цс15 від 02.03.2016 та № 6-2407цс15 від 17.02.2016.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення майна з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, з прийняттям у цій частині відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України нового рішення про задоволення позовних вимог.

В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, але з мотивів, наведених у цій Постанові.

Щодо судових витрат

57. Згідно зі статтею 129 ГПК України у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати прокуратури по сплаті судового збору у відповідній частині позовних вимог, який підлягає обчисленню в максимальному розмірі, встановленому п.п 1 п. 2 ч. 2 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), включаючи сплачений судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у даній справі, підлягає відшкодуванню за рахунок МПП "Аквадон".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 910/4749/16 в частині відмови в позові про зобов'язання малого приватного підприємства "Аквадон" повернути майно скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Зобов'язати мале приватне підприємство "Аквадон" (04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 20/2 літера "А", офіс 1; ідентифікаційний код 32797287) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) нежитловий будинок площею 1979,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 м.кв., розташований за адресою: місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 20/2 (літ. Б).

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 910/4749/16 залишити без змін з мотивів наведених в цій постанові.

5. Стягнути з малого приватного підприємства "Аквадон" (04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 20/2 літера "А", офіс 1; ідентифікаційний код 32797287) на користь прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 1 095 510 грн. судового збору за розгляд справи судами.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.