Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.01.2018 року у справі №911/3349/16
Ухвала КГС ВП від 08.08.2018 року у справі №911/3349/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 911/3349/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.

за участю представників:

прокурора (позивача) - Паршутіна Ю.А.

відповідачів - не з'явилися

третіх осіб - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 у справі

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Вишгородської районної державної адміністрації та Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство") - Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Таун" і Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області,

про визнання недійсним розпоряджень та державних актів,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА) та Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" (далі - ДП "Вищедубечанське лісове господарство") (з урахуванням заяви про уточнення до позовної заяви, яку прийнято судом) про визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 03.07.2012 № 1385 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області" (далі - розпорядження Вишгородської РДА № 1385) у частині таких земельних ділянок: площею 2,3247 га, кадастровий номер 3221884000:33:020:0901; площею 1,0919 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:0904; площею 3,9801 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:0903; площею 0,9330 га, кадастровий номер 3221884000:34:032:0901; площею 1,2522 га, кадастровий номер 3221884000:33:022:0902; площею 7,1098 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:09021; площею 4,8421 га, кадастровий номер 3221884000:33:016:0903 (далі - спірні земельні ділянки), визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 23.08.2012 № 1759 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування зазначеними земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - розпорядження Вишгородської РДА № 1759), а також про визнання недійсними відповідних державних актів на право постійного користування спірними земельними ділянками, виданих ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Позовні вимоги прокурора, який посилався, зокрема, на приписи статей 118, 125, 153, 155, 188 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), обґрунтовано тим, що ДП "Вищедубечанське лісове господарство" є постійним користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ №003309 та матеріалів лісовпорядкування. Проте, згідно зі спірними розпорядженнями та державними актами у результаті інвентаризації земель ДП "Вищедубечанське лісове господарство" набуло право постійного користування земельними ділянками, рішення про надання яких жодним органом державної влади у встановленому статтями 116, 123 ЗК України порядку прийнято не було. Крім того, без дотримання передбаченої статтею 149 цього Кодексу процедури вилучення земель та прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення, ДП "Вищедубечанське лісове господарство" позбавлено права користування частиною земельних ділянок. Зазначені обставини призвели до незаконної зміни цільового призначення земель, що перебували у користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство" та безпідставного виведення цих земель державної власності з категорії лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 164 ЗК України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" перебувають під особливою охороною від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб. Прокурор вважає, що видача Вишгородською РДА державних актів ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на право постійного користування земельними ділянками не належить до компетенції райдержадміністрації.

ДП "Вищедубечанське лісове господарство" у відзиві на позовну заяву зазначило, що не є неналежним відповідачем у справі та наголошувало, що на підставі державного акта на право постійного користування землею було постійним землекористувачем, а не власником чи розпорядником земельних ділянок лісового призначення. При цьому, чинним законодавством не передбачено право постійного лісокористувача відмовитися від наданих земельних ділянок чи приймати будь-які рішення стосовно вилучення земельних ділянок.

Вишгородська РДА вважає оскаржувані розпорядження № 1385 та № 1759 правомірними і прийнятими відповідно до вимог чинного на той час законодавства у межах наданих повноважень.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.11.2016 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано недійсними розпорядження Вишгородської РДА № 1385, № 1759 та визнано недійсними державні акти на право постійного користування спірними земельними ділянками, видані ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття Вишгородською РДА оскаржуваних розпоряджень № 1385 та № 1759 і видача ДП "Вищедубечанське лісове господарство" державних актів на право постійного користування земельними ділянками суперечать положенням статей 20, 122, 123, 149 ЗК України, оскільки згідно зі спірними розпорядженнями Вишгородської РДА частина земель вибула із складу лісогосподарських земель, а частина земель набула статусу лісогосподарських, тобто відбулася зміна цільового призначення земель без розробки проектів землеустрою, як того вимагає чинне законодавство, тому, зважаючи на приписи статті 21 ЗК України зазначені розпорядження має бути визнано недійсними.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 15.11.2016 до суду апеляційної інстанції звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Таун" (далі - ТОВ "Форест Таун"), яке не є учасником судового провадження, з апеляційною скаргою, яку ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 (Коротун О.М. - головуючий, Гончаров С.А., Хрипун О.О.) рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2016 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові повністю.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокуратура у цій справі не обґрунтувала, в чому саме вбачається порушення інтересів держави у розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та яким чином позбавлення ДП "Вищедубечанське лісове господарство" права постійного користування на спірні земельні ділянки сприятиме захисту порушених прав держави. Наведена обставина є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові повністю, як необґрунтованому.

Перший заступник прокурора Київської області, не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017, у касаційній скарзі просить скасувати цю постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2016, зазначаючи, що апеляційне провадження було порушено за апеляційною скаргою ТОВ "Форест Таун", яке не було учасником справи, однак судове рішення оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи. Натомість, суд апеляційної інстанції у справі № 911/3349/16 не установив яким саме чином рішення про визнання недійсними оскаржуваних розпоряджень Вишгородської РДА та державних актів на право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" стосується прав ТОВ "Форест Таун" та які саме його права порушені, оскільки, як вважає прокурор, у ТОВ "Форест Таун" на підставі договору довгострокового тимчасового користування лісами від 17.12.2012 жодних цивільних прав на земельні ділянки, що є предметом розгляду у цій справі, не виникло а спірні земельні ділянки перебувають виключно у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Прокурор зазначає про залишення судом апеляційної інстанції поза увагою того, що оспорювані розпорядження не є підставою для виникнення чи припинення права постійного користування землею у державного підприємства в розумінні статті 116 ЗК України, тому визнання цих розпоряджень недійсними не пов'язано із позбавленням права, наявного у ДП "Вищедубечанське лісове господарство", що може бути посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309, або, з урахуванням норм пункту 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України), планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а спрямоване на відновлення права користування ділянками в межах, сформованих відповідно до вимог земельного та лісового законодавства.

На думку прокурора із графічних матеріалів убачається, що площа, конфігурація розташування поворотних точок земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на підставі державного акта на право постійного користування від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309, істотно не відповідають ділянкам, сформованим за результатами інвентаризації. Наведена відмінність у розумінні положень ЗК України свідчить, що оскаржувані державні акти, видані на підставі технічної документації із землеустрою, посвідчують право постійного користування ДП "Вищедубечанське лісове господарство" на землі, які йому у законний спосіб виділено не було, а їх цільове призначення, відповідно, змінено з порушенням вимог статті 20 ЗК України.

Всупереч положенням статті 122 та частини 5 статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що районні державні адміністрації на їх території розпоряджаються землями сільськогосподарського призначення, для ведення водного господарства, надають ділянки для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади та не мають права розпоряджатися землями лісогосподарського призначення.

Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора про визнання недійсними розпоряджень Вишгородської РДА № 1385 та № 1759, а також визнання недійсними відповідних державних актів на право постійного користування зазначеними земельними ділянками, виданих ДП "Вищедубечанське лісове господарство".

Як убачається із матеріалів справи, ДП "Вищедубечанське лісове господарство" є користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 року серії II-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування (планшети, таксаційні описи, тощо).

Судами встановлено, що Вишгородською РДА ДП "Вищедубечанське лісове господарство" надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту (лист від 14.10.2009 № 7-25/5936).

Згідно з розпорядженнями Вишгородської райдержадміністрації від 07.09.2010 № 2173 та від 25.05.2012 № 1116 створено комісію з проведення інвентаризації зазначених земель лісогосподарського призначення і надано ДП "Вищедубечанське лісове господарство" дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту) для встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру.

Приватним підприємством "Експертиза-Центр" виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок, яку в подальшому затверджено оспорюваним розпорядженням Вишгородської РДА від 03.07.2012 № 1385.

За змістом статті 35 Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній як на момент розгляду Вишгородською РДА звернення ДП "Вищедубечанське лісове господарство" про проведення інвентаризації земель від 07.10.2009, так і на момент прийняття оспорюваваних розпоряджень) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 35 Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваваних розпоряджень) встановлено, що у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

За результатами проведеної інвентаризації на підставі розпорядження Вишгородської РДА від 23.08.2012 № 1759 і технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, ДП "Вищедубечанське лісове господарство" видано нові державні акти на право постійного користування земельними ділянками.

Статтею 5 ЛК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено у частині 2 статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 1 статті 16 ЛК України унормовано, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина 1 статті 17 ЛК України).

За змістом частини 5 статті 17 ЛК України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) визначено повноваження районних державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля, зокрема передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено також у статті 17 ЗК України, а у сфері лісових відносин - у статті 32 ЛК України.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначав, що звертаючись із позовом у цій справі № 911/3349/16, прокуратура наголосила, що як вбачається із технічної документації при фактичному збереженні загальної площі лісових земель, що залишилась після вилучення, конфігурація, межі та площа окремих земель лісогосподарського призначення значно змінилися, проте такі зміни не пов'язані із раніше прийнятими рішеннями органів державної влади про вилучення земель з постійного користування державного підприємства та держлісфонду. При цьому прокурор також зазначив, що в одних випадках землі, які ніколи не належали до земель лісогосподарського призначення, включено до цієї категорії, а в інших землі лісогосподарського призначення, які ніколи не вилучалися з державного лісового фонду з цієї категорії виключено.

Проте суд дійшов висновку, що ані в позовній заяві, ані в будь-яких інших пояснення чи запереченнях на апеляційну скаргу прокуратурою так і не зазначено площі, конфігурації та меж земельної ділянки, яку нібито було вилучено, та яку було включено.

Разом з цим за змістом статті 101 ГПК України (у редакції, чинній на момент здійснення апеляційного провадження) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Натомість у порушення статті 101 ГПК України, обмежившись посиланням на неподання прокурором на підтвердження своїх вимог відповідних документів та звернення прокурора з клопотанням про проведення судової експертизи тільки на стадії апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції не перевірив саме законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, зокрема не встановив обставин щодо правомірності прийняття Вишгородською РДА оспорюваних розпоряджень та чи відбулося за ними розпорядження землею державної власності лісогосподарського призначення, а отже не з'ясував наявності, чи навпаки, відсутності у райдержадміністрації повноважень на таке розпорядження.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам прокурора про вилучення частини спірних земельних ділянок із постійного користування ДП "Вищедубечанське лісове господарство", зміну цільового призначення частини спірних земельних ділянок за відсутності відповідного рішення компетентного органу, а також не з'ясовано правомірність видачі ДП "Вищедубечанське лісове господарство" спірних державних актів за наявності у цього державного підприємства, зокрема, державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 року серії II-КВ № 003309.

Висновок суду апеляційної інстанції, що прокурор у справі, яка розглядається, не обґрунтував у чому саме має прояв порушення інтересів держави у розумінні статті 1 ГПК України, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові повністю, колегія суддів визнає передчасним і таким, що зроблено без з'ясування всіх обставин справи на підставі дослідження всіх доводів і доказів.

Зокрема, як убачається з матеріалів справи, оспорювані державні акти на право постійного користування спірними земельними ділянками, виданих ДП "Вищедубечанське лісове господарство" видані на підставі розпорядження Вишгородської РДА № 1759 (том 1 а.с. 24-38), яким в свою чергу, надано ДП "Вищедубечанське лісове господарство" дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП "Вищедубечанське лісове господарство" загальною площею 1287,2770 на території Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту (том 2 а.с. 102).

За змістом частини 1 та пункту "а" частини 2 статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження № 1759) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Видом документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (частина 1 та пункт "і" частини 2 статті 25 Закону).

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (стаття 1 Закону України "Про землеустрій").

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" унормовано, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Проте, питання правомірності видачі ДП "Вищедубечанське лісове господарство" оспорюваних державних актів на право постійного користування земельними ділянками площею 1287,2770 на території Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту) саме на підставі оспорюваного розпорядження Вишгородської РДА № 1759, яким було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, судами не з'ясовувалось, відповідна оцінка цим державним актам (том 1 а.с. 24-38) не надавалась.

Крім того, суди встановили обставини, що ДП "Вищедубечанське лісове господарство" є користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 року серії II-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування, проте, не надали оцінки правомірності спірних розпоряджень Вишгородської РДА та видачі державних актів ДП "Вищедубечанське лісове господарство" щодо права постійного користування земельними ділянками площею 1287,2770 на території Лебедівської сільської ради (за межами населеного пункту), як і наявності законодавчо закріпленої необхідності у видачі інших державних актів на право постійного користування земельними ділянками за наявності у ДП "Вищедубечанське лісове господарство" державного акта на право постійного користування землею від 24.09.1998 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд апеляційної скарги ТОВ "Форест Таун", дійшов висновку про необґрунтованість доводів прокурора щодо відсутності порушення прав апелянта у цій справі, встановивши, що частина спірних земельних ділянок відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.09.2012 № 385 та договору довгострокового тимчасового користування від 17.12.2012 перебуває у користуванні ТОВ "Форест Таун".

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що за змістом статті 18 ЛК України об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Предметом спору у справі № 911/3349/16 є законність прийняття Вишгородською РДА відповідних рішень щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

За змістом статті 91 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017, що діяла на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) апеляційну скаргу на рішення, яке не набрало законної сили, мають право подати особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто у рішенні суду безпосередньо розглядається і вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або має бути наведено судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Проте, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, яке саме право ТОВ "Форест Таун" і ким порушено, як і не вбачається встановлення судом наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

При цьому, виходячи із норм процесуального законодавства, чинного на час здійснення апеляційного провадження, якщо судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушено, а питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалося, апеляційний господарський суд ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі немає, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.

За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України (у редакції після 15.12.2017, чинній на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Форест Таун", скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора є передчасним і зробленим без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому постанова Київського апеляційного господарського суду у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 у справі № 911/3349/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак