Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1644/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 21.02.2018 (головуючий суддя Россолов В.В., судді Слободін М.М., Тихий П.В.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 (суддя Іванко Л.А.)

у справі № 917/1644/17

за позовом Фізичної особи-підприємця Чернишевої Інни Юріївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт"

про стягнення 461 819,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Чернишева Інна Юріївна (далі - позивач) звернулася в Господарський суд Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" (далі - відповідач) про стягнення 461 819,74 грн заборгованості за договором №1208/1 від 12.08.2016, з яких: 416 000,00 грн основний борг, 38 452,46 грн інфляційні втрати; 7 367,28 грн - 3 % річних, які нараховані у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині проведення своєчасних розрахунків за надані послуги.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним, на думку позивача, виконанням зі сторони відповідача договірних зобов'язань щодо оплати отриманих послуг по перевезенню вантажу.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 у справі № 917/1644/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 416 000,00 грн основного боргу та 6 240,00 грн судових витрат. Позовні вимоги в частині стягнення 38 452,46 грн інфляційних втрат, 7 367,28 грн - 3 % річних - залишено без розгляду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю доказів належного виконання позивачем послуг з перевезення товару та їх прийняття з боку замовника, як підстави для проведення остаточних розрахунків за договором. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом залишено без розгляду з підстав ненадання позивачем витребуваного розрахунку даних сум.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 у даній справі рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 залишено без змін з тих же підстав.

13.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" подало касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неврахуванням правової позиції Вищого господарського суду України, зокрема:

- господарськими судами невірно зроблено висновок, що наявність підписаних сторонами без зауважень актів приймання - передачі наданих послуг без своєчасно наданих чи належним чином не оформлених відповідно до умов договору оригіналів міжнародних товарно - транспортних накладних (CMR) дає можливість сплатити грошові кошти за відповідні послуги перевезення вантажу, що суперечить п.5.2 договору;

- судом апеляційної інстанції не враховано, що в матеріалах справи не існує жодного доказу, який би підтверджував факт своєчасного надання перевізником замовнику належним чином оформлених CMR - накладних;

- апеляційним господарським судом не враховано правової позиції у подібних правовідносинах, яка викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №917/390/17.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про дотримання як місцевим, так і апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повне дослідження матеріалів справи, зокрема, доказів направлення CMR - накладних на адресу відповідача.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті судових рішень, виходить з такого.

Як встановлено господарськими судами, між сторонами спору існують договірні зобов'язання, які виникають з договору про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному і внутрішньому автомобільному сполученні № 1208/1, укладеного 12.08.2016, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання доставляти ввірені відповідачем вантажі в пункти призначення в строки, зазначені відповідачем в заявках, і передавати їх особам, зазначеним відповідачем (отримувачам), а відповідач зобов'язався оплачувати належним чином здійснені перевезення вантажів у розмірі та на умовах, встановлених договором (пункт 1.2).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що на кожне окреме завантаження оформлюється заявка відповідно до вимог, встановлених п. 3.1 договору, яка повинна містити опис умов і властивостей конкретного перевезення.

Відповідно до положень статті 909 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачі), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства.

За змістом частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Господарські суди встановили, що з наявних у матеріалах справи копій міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) (том 2, а.с.2-114) вбачається, що позивачем були здійснені міжнародні перевезення вантажу відповідача з місць завантаження на території України (м. Гадяч Полтавська область) до м. Каунас (Литва), м. Мінськ (Республіка Білорусь). Міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) містять відмітку вантажоотримувача про прийняття вантажу.

За приписами статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція) застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Пунктом 1 статті 9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, складання та підписання сторонами у справі міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), копії яких містяться в матеріалах справи, та в яких вантажовідправником зазначений відповідач, свідчать про укладення сторонами у справі договорів перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до вимог Конвенції.

Судами встановлено, що заявки були погоджені та скріплені печатками замовника та виконавця, а матеріалами справи підтверджується, що також не заперечується сторонами, виконання позивачем в повному обсязі послуг з перевезення вантажу. Всі міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, мають відмітки митних органів України, Республіки Білорусь та Литви, а також підпис вантажоотримувача, засвідчений відбитком печатки, що свідчить про отримання вантажу та належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором щодо його доставки. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що підставою для оплати послуг замовником є оригінал підписаного сторонами акту приймання передачі наданих послуг, оригінал CMR накладної з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу в двох примірниках і оригінали інших документів, зазначених в заявці.

Згідно з п.5.3 договору строк оплати послуг виконавця складає 10 днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в п.5.2 даного договору.

На підставі наявних матеріалів справи, суди встановили, що направлення позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" пакетів документів 11.10.2016, 09.11.2016, 30.11.2016, 01.12.2016, 22.12.2016 підтверджується копіями накладних кур'єрської доставки "PonyExpress" (т.2, а.с.115-122). Крім того, матеріали справи містять копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1), в яких зазначено дату завантаження, маршрут перевезення та держ. номери автомобіля/причепа, яким було здійснене перевезення, який співпадає з держ. номерами транспортних засобів, зазначеними у відповідних міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), з додаванням рахунку на їх оплату; підписані з боку сторін без зауважень.

Враховуючи, що підписанню актів здачі-прийняття робіт без зауважень передувало надсилання перевізником на адресу відповідача кур'єрською доставкою низки документів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про фактичну згоду відповідача з належним виконанням позивачем умов договору, зокрема і виконанням ним пункту 5.2 угоди, оскільки, у разі неотримання відповідних документів, відповідач мав можливість не підписувати такі акти до надання позивачем всіх необхідних документів, які б свідчили про надання послуг з перевезення, або підписати акти з зауваженням, зазначивши в них про непередання позивачем (перевізником) тих чи інших документів.

Крім того, колегія суддів зауважує, що саме по собі ненаправлення оригіналу міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), за умови підписання відповідачем без зауважень та отримання визначених договором документів, згідно цивільного законодавства не може розглядатись в якості підстави для неоплати отриманих послуг з перевезення вантажу.

Згідно з приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за договором №1208/1 від 12.08.2016 в розмірі 416 000, 00 грн є такими, що підлягають задоволенню, оскільки доводяться наявними матеріалами справи.

Проте, суд апеляційної інстанції, зробивши правильний висновок про обгрунтованість позовних вимог в частині основного боргу, помилково зазначив в тексті постанови найменування відповідача як - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОРОМІ-ТРАНС", тоді як відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт".

Однак, це не вплинуло на правильність висновку суду, оскільки з тексту оскаржуваної постанови вбачається, що позовні вимоги вирішено стосовно належного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт".

Крім того, в силу положень ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що господарськими судами невірно зроблено висновок про те, що наявність підписаних сторонами без зауважень актів приймання - передачі наданих послуг без своєчасно наданих чи належним чином не оформлених відповідно до умов договору оригіналів міжнародних товарно - транспортних накладних (CMR) дає можливість сплатити грошові кошти за відповідні послуги перевезення вантажу, що суперечить п.5.2 договору; відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували факт своєчасного надання перевізником замовнику належним чином оформлених CMR - накладних, колегією суддів відхиляються як необгрунтовані з тих підстав, що в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів, зокрема, тих, на які посилається відповідач, з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом правової позиції у подібних правовідносинах, яка викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №917/390/17, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначена постанова та висновки, наведені в ній, не є обов'язковими для врахування Верховним Судом в силу положень ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття господарськими судами неправильних судових рішень у справі.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" - залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.12.2017 у справі №917/1644/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.